Деньги и кредит

- оплатою платіжних  документів з позичкового рахунка;

- переказом коштів  на розрахунковий рахунок позичальника  в іншому банку.

Видача кредиту здійснюється разово або поступово за графіком, обумовленим у кредитному договорі.

Банки віддають перевагу періодичному погашенню позики, оскільки поступово зменшується кредитний ризик протягом періоду кредитування.

У разі неможливості позичальника сплатити борг його стягують з гарантів в порядку встановленому законодавством.

До інших фінансових зобов’язань позичальника, які випливають з кредитної угоди, належать сплата процентів за користування кредитом, комісійні платежі банку, пеня за прострочені виплати тощо. Якщо переказаної суми коштів не вистачає для виконання всіх прострочених і строкових зобов’язань, то платежі, здійснюються у такій послідовності:

- прострочені зобов’язання  з виплати процентів та погашення  позички;

- пеня на проценти  та на позичкову заборгованість;

- строкові платежі  процентів;

- комісійні;

- строкові платежі  на погашення позичкової заборгованості.

Якщо позичальник не повернув кредити у строк, визначений угодою, або порушив інші її умови, банк має право:

• припинити дальшу видачу кредиту;

• використати заставне право;

• стягнути заборгованість з гаранта у повному обсязі; достроково стягнути суму заборгованості;

• порушити справу щодо неплатоспроможних боржників.

Безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок  резервного фонду банку.

 

 

ТЕМА 3. ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК

 

 

1. Функції центрального  банку

Центральний банк – це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, що наділений монопільним правом емісії банкнот та здійснює керівництво грошово-кредитною системою країни.

Законодавче закріплення емісійного права за якимось одним комерційним  банком завершувало процес формування єдиного центрального банку.

Отримавши монополію на випуск банкнот  вони поступово почали управляти  всіма грошово-кредитними процесами  в економіці та реалізовувати  державну політику в цій сфері  об’єднуючи навколо себе банки і  інші інститути кредитної системи.

Незалежно від форми власності  центральні банки у багатьох країнах  є юридично самостійними та не підпорядковуються  Уряду.

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія  готівки й організація грошового обігу;

2) функція  “банку банків”;

3) функція  “банку уряду”;

4) реалізація  грошово-кредитної політики.

Емісія готівки й організація  грошового обігу. Центральний банк володіє монопольним правом на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання в оплату боргів на території даної країни.

Емісія здійснюється центральним  банком у порядку кредитування уряду  і комерційних банків під заставу  державних цінних паперів і комерційних  векселів.

Однак крім емісії на центральний банк покладено і інші обов’язки, зокрема:

• Надання інкасаторських послуг
• Заміна зношених грошей
• Запровадження єдиних правил ведення касових операцій в Україні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

При безготівкових платежах, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії виступають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обігу готівки, але і кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція банку банків. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, вже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція банку банків передбачає діяльність центрального банку в якості міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

Акумуляція зазначених сум на рахунках у центральному банку дає йому можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення у них тимчасової нестачі коштів. Центральний банк, таким чином, забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дозволяє уникнути масового банкрутства банків. Окрім кредитування й розрахунків, на центральний банк як банк банків досить часто покладаються обов’язки з ліцензування й контролю за діяльністю інших кредитних установ країни.

Функція банку уряду. Центральний  банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерством фінансів відкриваються в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються усі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно рішень урядових органів. У якості банку уряду центральний банк виступає також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів.

Крім  того, на центральний банк можуть покладатись  всі обов’язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів  держави, але й їх розміщенні на фондовому ринку від імені і за дорученням уряду, погашенню цінних паперів, виплаті доходів за ними та інших посередницьких операціях з державними борговими зобов’язаннями. Операції центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як  банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви  країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтрмання курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного росту, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Грошово-кредитна політика – втручання  центральним банком в забезпечення економіки грошовою масою.

Цілі грошово-кредитної політики:

1. забезпечення грошового обігу

1.1. внутрішня вартість грошей (стабілізація  рівня цін)

1.2. вартість грошей на зовнішньому  ринку (стабілізація купівельної  спроможності на зовнішньому  ринку)

2. регулювання грошового обігу

2.1. процентна політика (процентна  ставка, попит на гроші з оку небанківського сектора)

2.2. забезпечення ліквідності (надлишкові  резерви, пропозиція грошей з  боку комерційних банків).

Інструменти грошово-кредитної політики, що мають обмежувальний вплив  на грошовий обіг:

• Політика рефінансування (підвищення відсоткової ставки і ломбардної ставки, зниження обмежень щодо рефінансування)
• Політика операцій на відкритому ринку (продаж цінних паперів)
• Політика мінімальних резервів (підвищення рівня мінімальних резервів)

Інструменти грошово-кредитної політики щодо розширення грошового обігу: все  навпаки, там де підвищення – тут  зниження.

Основним об’єктом грошово-кредитної  політики з боку центрального банку є сукупна грошова маса від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки.

Центральним банком можуть реалізовуватись  два основні типи грошово-кредитної  політики, що взаємно протилежний  вплив на динаміку грошової маси. Перший тип являє собою рестрикційну грошово-кредитну політику (політику “дорогих грошей”), спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування тампів росту грошової маси в обігу. Така політика застосовується як з метою зглажування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.

Другим  типом регулювання є експансіоністська  грошово-кредитна політика (політика “дешевих грошей”), яка супроводжується розширенням  обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності шляхом стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможного попиту на товари і послуги.

Усі функції  центрального банку перебувають  у тісному взаємозв’язку між  собою. Однак, якщо на початкових етапах розвитку центральних банків їх головною функцією була емісійна, то в сучасних умовах тенденції до посилення державного регулювання економічних процесів поступово вивели на перший план функцію реалізації грошово-кредитної політики.

Виконання центральним банком розглянутих  функцій знаходить безпосереднє відображення у формуванні ним своїх  активів та пасивів.

Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку  є емісія банкнот, що утворює одну із основних статей пасиву його балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних і кореспондентських  рахунках комерційних банків та на рахунку уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів.

Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у  державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве  значення мають також вкладення  у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть займати і незначну частку.

 

2. Механізм реалізації  грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До  загальних методів реалізації грошово-кредитної  політики належать:

політика  облікової ставки;

операції  на відкритому ринку;

зміна норм обов’язкових резервів.

Політика  облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні  банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в  процесі рефінансування – шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів.

При проведенні політики “доргих  грошей” центральний банк має  на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку.

Це  ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

При політиці “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є  також свого роду орієнтиром для  комерційних банків, що означає перехід  центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює банки вносити корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку полягають  у купівлі або продажу центральним  банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов’язання.

Однак найчастіше центральний банк використовує державні боргові зобов’язання.

Проводячи реструкційну політику центральний  банк продає на ринку цінні папери, при цьому скорочується обсяг  ресурсів, які банки можуть використати  для кредитування економіки, що відображаються на розмірах грошової маси.