Деньги и кредит

Національний  банк відповідно до покладених на нього  функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об’єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Головною  діяльністю Національного банку  є створення грошово-кредитних  механізмів, спроможних забезпечити  стабільність національної грошової одиниці.

В складних умовах кризового стану економіки  України у 1993-1996 роках продовжувався  процес становлення банківської  та грошової систем, створення умов для фінансової стабілізації в державі. Основними досягненнями є:

у забезпеченні стабільності національної валюти:

- проведення  цілеспрямованої монетарної політики, яка була зорієнтована на макроекномічну  стабілізацію економіки, що сприяло  подальшому зниженню темпів інфляції;

- досягнення  стабілізації офіційного курсу  національної валюти до іноземних валют та стабільного паритету між офіційним і ринковим курсом;

- збільшення  обсягів та удосконалення структури  офіційних валютних резервів  для підтримання курсу гривні  до іноземних валют;

- призупинення  практики здійснення комерційними  банками несанкціонавоної емісії платіжних засобів.

При проведенні грошової реформи:

- введення  національної валюти ¾ гривні;

- зміна  масштабу цін;

- створення  грошової системи держави.

В регулюванні  готівкового обігу:

- постійне  забезпечення наролного господарства  готівкою;

- введення  потужностей по виготовленню  банкнот та створення Банкнотно-монетного  двору.

У сфері  валютного регулювання та валютного  контролю:

- подальша  лібералізація валютного ринку  України, сприяння розвитку міжбанківського  валютного ринку України;

- започаткування механізму здійснення валютних інтервенцій;

- посилення  валютного контролю за уповноваженими  банками та суб¢єктами господарювання, які мають ліцензію на проведення  операцій в іноземній валюті.

При здійсненні банківського нагляду:

- нарощення статутного капіталу комерційних банків;

- посилення  контролю за ліквідністю та  надійністю комерційних банків.

В обслуговуванні державного бюджету:

- запровадження  класичного механізму обслуговування  дефіциту Державного бюджету  через державні цінні папери;

- створення  Депозитарію державних цінних  паперів.

В організації  розрахунків:

- створення  національної платіжної системи  із запровадженням нових прогресивних  технологій перерахування коштів  на основі електронних платежів;

- запровадження  механізмів міждержавних розрахунків.

В сфері  обліку та звітності:

- розпочато  реформування бухгалтерського обліку  в банках згідно з вимогами  монетарної статистики та нагляду  за діяльністю комерційних банків;

- удосконалення  системи звітності банків;

- запровадження  практики щоденного складання звітних балансів по системі Національного банку України та по банківській системі в цілому.

Напрацювання  нормативної бази з питань банківської  даяльності.

Укріплення  зв’язків з міжнародними фінансовими  організаціями.

Створення інформаційної системи та випуск офіційних видань Національного банку України.

 

4. Грошово-кредитна політика  НБУ

Як і для всіх центральних  банків світу, основною функцією Національного  банку України є підтримання  стабільності національної валюти, на що і була спрямована його діяльність.

Найбільш ефективні інструменти  для регулювання стану грошового  ринку є:

• Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;
• Обов’язков резервування залучених коштів комерційних банків;
• Операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредицування та операції РЕПО;
• Запровадження в обіг нового фінансового інструменту – державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;
• Операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти.

До  основних чинників, що заважають розвитку банківської системи України  в цілому, належать:

• незадовільний стан економіки держави в цілому, спад виробництва, неплатоспроможність значної більшості підприємств.
• недосконалість, а в окремих випадках відсутність законодавчої бази, що регулює банківську діяльність,
• затримка з створенням системи страхування від можливих втрат за позиками комерційних банків.
• відсутність в комерційних банках підготовлених кадрів;
• занадто ризикова кредитна політика керівників банків з метою отримання високих прибутків;
• недостатність власного капіталу
• несвоєчасність повернення позик у зв’язку з погіршенням платоспроможності позичальників
• значне погіршення ліквідності в банківській системі України.

 

5. Незалежність центральних банків

Можливість  ефективної реалізації центральним  банком грошово-кредитної політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності від  органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. Незалежність центрального банку при цьому є необхідною умовою забезпечення стабільнасті національної грошової системи, оскільки уряд може бути зацікавленим у використанні інфляції для досягнення цілей кон’юнктурного характеру – зниження рівня безробіття, отримання додаткових доходів від податкових надходжень, збільшення соціальних витрат за рахунок емісійного фінансування бюджету. З іншого боку, незалежність центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.

Загалом рівень незалежності центральних банків може визначатися як політичними  так і правовими факторами. До числа політичних належать насамперед особливості формування керівництва центрального банку та визначення строків його повноважень

Політичним  фактором незалежності центрального банку  є також рівень втручання уряду  в його поточну діяльність. У переважній більшості країн центральні банки зобов’язані координувати свої заходи із загальною стратегією державного регулювання. При цьому уряд має право інструктувати центральний банк з приводу напрямів грошово-кредитної політики та здійснювати контроль за його діяльністю.

Правові аспекти незалежності центральних  банків пов’язані із законодавчим визначенням цілей їх діяльності, а також наявністю або відсутністю  обмежень на кредитування уряду.

Більш важливе значення для незалежності центральних банків є законодавчі обмеженняможливостей фінансування дефіциту державного бюджету.

Кожен центральний банк проводить свою національну грошово-кредитну політику залежно від історичних, економічних  та політичних умов країни.

 

 

ТЕМА 4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

 

 

1. Комерційні банки: походження, функції, суть

Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій грунтується уся  діяльність, пов’язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства, є  комерційні банки. Вони являють собою  другий (за порядком але не за значенням) рівень банківської системи після центрального банку.

Комерційні  банки – це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у  різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей  економіки та населення.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є:

• прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб;
• кредитування підприємств і населення;
• організація та здійснення розрахунків у господарстві;
• випуск кредитних знарядь обігу.

Усі функції тісно пов’язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Найважливіша  особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів.

Разом з тим, вид операцій є найважливішим  критерієм класифікації комерційних  банків за типами. Така класифікація визначається галузевою орієнтацією, територіальним розміщеням, формою власності.

За  видами операцій комерційні банки поділяються  на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або  майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване “пакетне” обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операйції, консультаційні та інші послуги. Однак при тому, що банки в основній своїй масі надають величезну кількість послуг компаніям, фірмам, населенню, вони можуть робити і акценти в своїй діяльності на окремі види операцій, орієнтуючись на потреби різних груп клієнтів у відповідності з обраною для себе стратегією застосування капіталу.

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні.

Крім  спеціалізованих операцій комерційні банки можуть також спеціалізуватися на обслуговуванні окремих галузей економіки, промисловості, сільського господарства, торгівлі, будівництва, енергетики, транспорту, зв’язку.

Територіальна ознака класифікації банків вказує на обсяг мережі філіалів того чи іншого банку, а також масштаби здійснюваних ним операцій. Залежно від територіального розміщення комерційні банки прийнято поділяти на:

- міжнародні, що обслуговують клієнтів у  різних країнах, здійснюючи операції  на міжнародних ринках позичкових  капіталів;

- національні, які функціонують в масштабах країн;

- міжрегіональні, що обслуговують потреби у  кредитно-фінансових послугах кількох  регіонів;

- регіональні,  масштаби операцій яких обмежуються  рамками певного регіону країни.

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

Приватні  банки можуть бути створені у формі: акціонерних товариств відкритого чи закритого типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

 

2. Організаційна та функціональна структура комерційного банку

Вибір оптимальної структури банку  найважливіша умова його успішної комерційної  діяльності. Вона визначається характером, обсягом банківських операцій. При  цьому кожний банк має свою притаманну тільки  йому організаційну структуру, яка визначається двома основними моментами:

1. Структурою  органів управління.

2. Структурою  функціональних підрозділів і  служб банку.

До  органів управління банком відносять:

збори акціонерів

раду  банку

правління банку на чолі з Головою правління.

Основними (найвищим) органом управління комерційного банку є Збори акціонерів (учасників) банку.

Цей орган  збирається, як правило, 1 раз на рік  і здійснює загальне керівництво  діяльністю (приймає і вносить  зміни до Статуту банку, затверджує річний звіт про роботу банку, визначає основні напрямки його роботи і т.п.).

Збори обирають Раду банку та її Голову, а  також назначають Голову правління  банку.

Рада  банку та її Голова обираються на 5 років  із представників засновників та акціонерів банку і здійснюють загальне керівництво діяльністю банків в період між Зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирають, як правило, 1 раз на квартал.

Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не рідше 2 разів у місяць.

Голова  Правління банку керує всією  діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу.