Деньги и кредит

свідоцтво про державну реєстрацію;

статут і установчі  документи;

ліцензію на проведення страхової діяльності з переліком  видів страхування, у тому числі  і страхування відповідальності;

правила (умови) страхування, затверджені в передбаченому статутом порядку;

договір добровільного  страхування відповідальності за типовою  формою;

страховий поліс (свідоцтво  сертифікат) за типовою формою.

Про платоспроможність  страхової компанії в цілому можна  судити за наявністю перевищення  фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Однак, рекомендується конкретно проаналізувати фінансові можливості страхової компанії, опираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:

• власні капітали і резерви, вільні від зобов’язань;
• методологію розрахунку страхових тарифів;
• збалансованість страхового портфелю;
• величину страхових резервів, на предмет їх адекватності обсягам прийнятих зобов’язань;
• розміщення страхових резервів (із жотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості);
• можливостями перестрахування.

Страхування здійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхової премії з його рахунку  в даному банку.

Недоліком заставної масової форми страхування  є те, що страховик не вступає  в безпосередні правові відносини із банком-кредитором, а пов’язаний з ним лише посередньо. Отже банк, як третя особа втрачає пріоритет при захисті своїх інтересів.

 

5. Методи банківського  кредитування

У світовій банківській  практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт.

Кредитна лінія –  юридично оформлене зобов’язання банку  перед позичальником щодо надання  йому протягом визначеного періоду  кредитів у межах погодженого  ліміту.

Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає у  тому, що вона не розглядається банком як безумовно обов¢язковий контракт. Банк може анулювати угоди до закінчення терміну, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта істотно погіршиться і не будуть виконані певні умови договору. Позичальник також має право частково або повністю не скористатися кредитною лінією. Початкова домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути зкоректована банком у разі раптової зміни кон¢юнктури ринку або у зв’язку з нормативними обмеженнями (наприклад, перевищення нормативно встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Найпоширеніші сезонна  та поновлювана кредитні лінії.

Сезонна кредитна лінія  відкривається банком за умови виникнення у фірми періодичної нестачі обігових коштів, пов’язаної з сезонною циклічністю виробництва чи необхідністю створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виручки від продажу продуктів виробництва. Погашення боргу і відсотків здійснюється одноразово. Ризик банку при відкритті сезонної кредитної лінії полягає у можливості непогашення кредиту, зумовленій раптовим падінням попиту, зниженням цін, неврожаю та іншими причинами. Ось чому, як правило, банк вимагає під забезпечення власність позичальника.

Револьверний, або автоматично  поновлюваний, кредит – це позика, що надається банком клієнту в межах  встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або  частинами і відновлюється в  міру погашення раніше виданого кредиту.

Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкривається банком, якщо позичальник  відчуває довготермінову нестачу обігових коштів, необхідних для підтримання  неперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покривати зростаючу щодалі потребу в обіговому капіталі. Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору.

Револьверний кредит зазвичай незахищений, він грунтується на загальній фінансовій спроможності позичальника. Вартість кредитної лінії складається з двох критеріїв. Першим критерієм при оцінці вартості кредитної лінії є зобов’язання сплатити комісійні платежі. Фактично це ціна за банківське зобов’язання тримати лінію діючою. Комісійні платежі банк вимагає при відкритті кредитних ліній. Розмір їх залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, а, крім того, від репутації позичальника, різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка відсотків, що сплачуються на позичений капітал. Вважай, усі кредитні лінії мають  змінні ставки відсотків, які базуються  на ставках грошового ринку плюс премія за ризик.

Отже, розглядаючи форми кредитної лінії можна сказати, що це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в обігових коштах. Як правило ці гроші йдуть на покриття поточних, часто сезонних витрат. Вигідність кредитної лінії в тому, що клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але виплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше – на рік.

Методи  кредитування охоплюють також форму позичкового рахунку, яка використовується для видачі і погашення кредиту залежно від потреб клієнта та інтересів банку.

Клієнтові можуть бути відкриті:

• Контокорентний (розрахунково-позичковий) рахунок
• Спеціальний позичковий рахунок
• Звичайний (простий) позичковий рахунок

Контокорент – це поточний рахунок. З метою прискорення  платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його  операції за поточними вимогами та зобов’язаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються усі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати за дорученням клієнта і отримання банківських позик, а за кредитом – грошові надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність  у клієнта власних коштів і означає, що він виступає кредитором щодо банку. І навпаки: дебетове сальдо – про залучення в оборот банківського кредиту.

За кінцевим сальдо нараховуються  відсотки або на користь клієнта, або на користь банку, причому в останньому випадку – за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім відсотків за операціями, банки нараховують також комісійні за послуги.

Такі взаємовідносини  банк може будувати тільки із платоспроможним  клієнтом, з’ясувавши заздалегідь його фінансовий стан і репутацію.

Овердрафт – це метод  кредитування, при якому банк у  межах узгодженого ліміту проводить  платежі за клієнта на суму, що перевищує  залишок коштів на його поточному  рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке виражає суму його заборгованості перед банком. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

За змістом овердрафт  є розрахунковою кредитною операцією, що приносить банку доход у  вигляді відсотків за користування кредитними ресурсами та комісійних. Правом на отримання овердрафтного  кредиту користуються клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і  контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових  взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього.

Разовими називають  кредити рішення про надання  яких приймаються банками окремо на підставі кожної заяви та інших  документів підприємства.

У вітчизняній практиці найбільш поширені цільові короткострокові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть ті , фірми, які не мають розрахункових рахунків у банку кредитора. Для цього клієнт подає техніко-економічне обґрунтування ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках – угод з постачальниками і покупцями.

 

6. Механізм банківського  кредитування 

Процес кредитування складається  з таких етапів:

• підготовка та подання пакета документів у банк для отримання кредиту;
• оцінка кредитоспроможності клієнта й ризику, пов'язаного із видачею позички;
• підготовка кредитного договору: розробка умов кредитної угоди,визначення основних параметрів позички (структурування її), проведення переговорів про умови кредиту, прийняття рішення про надання позички й підписання кредитної угоди;
• контроль за виконанням договірних відносин та погашенням кредиту, банківські санкції.

Для одержання кредиту позичальник  звертається в банк із клопотанням, в якому зазначає цільове призначення кредиту, його суму, строк користування, включаючи конкретні строки погашення, форми забезпечення кредиту, а також додає коротку характеристику заходу, що кредитується, і розрахунок економічної ефективності від його запровадження. Разом із заявкою на кредит позичальник надсилає в банк для розгляду пакет документів.

1. Документи, що засвідчують право клієнта на отримання кредиту
2. Техніко-економічне обґрунтування заходу, що кредитується
3. Документи для визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника
4. Форми зобов’язань щодо забезпечення кредиту

За необхідності банк може вимагати від позичальника інших  документів та відомостей стосовно забезпечення своєчасного й повного повернення кредиту.

Після одержання клопотання і необхідних документів для оформлення кредиту банк повинен проаналізувати та ретельно вивчити діяльність потенційного позичальника, визначити його кредитоспроможність, можливість і доцільність надання йому кредиту, оцінити перспективи своєчасного повернення кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичаль¬ника  можуть бути:

- репутація позичальника

- фінансовий стан позичальника

- прогноз розвитку  господарства

На підставі оцінки кредитоспроможності  потенційного позичальника банк прогнозує  ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком у процесі оформлення кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Дуже важливо правильно  визначити оптимальний розмір кредиту.

Банк має виходити з того, що розмір кредиту залежить від:

- рівня ризику кредитованого  заходу;

- наявності у банку  кредитних ресурсів;

- обсягів майбутніх  витрат позичальника;

- кредитоспроможності  позичальника;

- економічного нормативу НБУ – максимального розміру ризику на одного позичальника.

У результаті аналізу  банк готує висновок про можливість і доцільність надання позички, очікувані терміни та ймовірність  її повернення, розмір процентної ставки, який відповідає проекту кредитування, рівень цільового використання позички з переліком головних чинників ризику.

Підставою для надання  банком кредиту підписаний між ним  і позичальником кредитний договір.

У кредитному договорі (угоді) передбачаються: мета, сума термін кредиту, умови та порядок його видачі й погашення форми забезпечення зобов’язань, процентні ставки, виплати процентів, зобов’язання й економічна відповідальність сторін за дотримання договірних умов, перелік документів т; періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії договору – до повного погашення позички. Сучасний кредитний договір, яі правило, складається з таких розділів:

І. Загальні положення (преамбула).

II. Права та обов’язки  позичальника.

III. Права та обов’язки  банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення  суперечок.

VI. Юридичні адреси  сторін.

Потім кредитну справу розглядають  юристи банку, звертаючи особливу увагу  на вірогідність документів кредитного досьє та їх відповідність чинному  законодавству. За наявності позитивного  висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку, котра викладає свої міркування щодо кредитного ризику. На підставі висновків усіх спеціалістів банку рада банку ухвалює остаточне рішення.

Кредити надаються суб'єктам  господарської діяльності переваж¬но у безготівковій формі: