Деньги и кредит

Приятельський вексель виникає, коли одне підприємство яке на даний час кредитоспроможне по-приятельськи випускає вексель своєму партнеру, який відчуває фінансові труднощі, з ціллю отримання останнього грошової позики від банку.

Якщо  партнер в свою чергу випускає приятельський вексель, як гарантія розплати, то такий вексель називається – зустрічний.

Бронзовий вексель випусиється некредитоспроможним  особам.

Види  векселів:

• Прості;
• Переказні (тракта).

Головна відмінність простих від переказних є те, що векселедатель та платник  є одна і та ж особа.

 

Схема обігу простого векселя:

1 – видання векселя;

2 – пред’явлення векселя  до оплати;

3 – погашення (оплата) векселя;

4 – вручення погашеного  векселя з розпискою про отримання платежу.

Тракта – наказ кредитора (трасанта) боржнику (трасату) виплатити  у зазначений термін повну суму коштів йому чи вказаному ним емітенту.

 

Схема обігу переказного  векселя (тратти):

1 – видавання векселя;

2 – пред’явлення векселя до  акцепту (презентація);

3 – акцепт векселя;

4 – пред’явлення векселя до  оплати;

5 – погашення (оплата) векселя;

6 – вручення погашеного векселя  з розпискою про отримання платежу.

Для підвищення надійності векселя  він може бути авальованим.

Аваль – гарантійна порука за векселем.

Аваліст – особа, яка здійснює аваль  та приймає на себе відповідальність по виконанню обов’язків зобов’язаної за векселем особи. Частіше всього аваліст – комерційний банк у роздрібній торгівлі.

Історично «класична» банкнота виникла  з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути  його за першою вимогою (кінець XVII ст.).

У міру зростання багатства банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули чітко встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за ними золота. Ця обставина дала змогу банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Непокриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів.

Характерними ознаками «класичної»  банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебувають у портфелі банку).

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну  її на золото, після світової економічної  кризи 1929-1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення

Водночас така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак  кредитних грошей, зберігає в обігу  певні переваги порівняно із суто паперовими грішми і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах  із розвинутою ринковою економікою.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату  вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явникові (чекодержателеві).

Чек, як і банкнота, виник із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек, іменується трасантом, а банк - трасатом. Чек виписується на пред’явника або згідно з наказом на іменного бенефіціара.

Чек може бути:

- іменним - виписаним певній особі без права передавання;

- ордерним - виписаним на певну особу з обов’язковим застереженням про наказ оплатити;

- пред’явницьким - без зазначення найменування одержувача; зазначена сума виплачується пред’явникові чека.

Чек може бути використаний кількома способами:

1) сам чекодавець може одержати за ним у банку гроші готівкою;

2) чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, і ця друга особа (чекодержатель) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на свій рахунок;

3) чекодержатель передає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів їй, а ця особа подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на свій рахунок, або ж передає чек четвертій особі з тих самих причин, із яких вона сама його одержала.

 

 

 

 

 

 

Тема 4. ГРОШОВА МАСА І ГРОШОВІ АГРЕГАТИ

 

 

I. Поняття грошової  маси і характеристика грошових  агрегатів

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон’юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон’юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики.

Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія  грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні  змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності. У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти - нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо - виділялися у поняття "засобів обігу" і не включалися в загальну масу грошей.

У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб’єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці.

Однак виникла необхідність включати до грошової маси не тільки всі грошові знаки, а й депозитні гроші, спочатку короткострокового характеру, а з годом і довгострокового.

Більш того, окремі сучасні економісти відносять до грошової маси будь-які  активи яким властива певна ліквідність  – векселі, облігації державних  позик, страхові поліси тощо.

У структурному відношенні грошову  масу можна розділити за кількома критеріями:

• за ступенем «готовності» окремих  елементів до оборотності, тобто  за ступенем їх ліквідності;

• за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

• за розміщенням у суб’єктів грошового обороту;

Перехід України до ринкової економіки  робить надзвичайно актуальним вивчення і використання цього досвіду  в нашій практиці.

• за територіальним розміщенням  та ін.

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, що вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових  грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення  їх ліквідності.

В Україні з 1993 року використовують такі агрегати:

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попере¬дження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

В зарубіжній практиці використовують такі агрегати: М1 – готівка і  вклади до запитання.

Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 +заощаджу вальні та строкові вклади.

Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + депозитні сертифікати у максимальній сумі та строками погашення.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку. Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Гб = Г вип + Г рез

де Гвип - сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди; Грез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у Центральному банку.

 

II. Швидкість обігу  грошей

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій.

Цей показник розраховується двома  методами.

При використанні першого швидкість  обігу грошей знаходять суми платежів з урахуванням коштів, які знімаються з рахунків фізичних і юридичних осіб для всіх видів платежів до залишків коштів на рахунках. Якщо обсяг платежів збільшується швидше, ніж сума надходжень, то показник швидкості обігу грошей буде зростати і навпаки.

Недолік: він не враховує масу грошей, яка знаходиться поза банками та збільшується через оптимізацію тіньової економіки.

Згідно другого методу при максимальній швидкості руху грошей необхідна  мінімальна кількість грошей, тобто, при зростанні кількості обігу  зменшується їх необхідна кількість, але це можливо лише за умови сталості грошового обігу. Таким чином швидкість обігу грошей розглядається як чинник, що впливає на стан грошового обігу країни.

 

Кількісне рівняння Фішера можна визначити  як співвідношення:

,   MV = QP.

P характеризує  швидкiсть, з якою обертається  одна грошова одиниця. Вiн показує, скiльки разiв у середньому на рiк певна грошова одиниця витрачається на купiвлю товарiв i послуг. Тобто вiн характеризує iнтенсивнiсть руху грошей у фукцiї засобу обiгу i платежу.

Для аналiзу структури платiжного  обороту окремо  ведуться розрахунки швидкостi обiгу готiвкових i депозитних грошей. Зокрема:

показник обiгу грошей в  платiжному оборотi - вiдношення суми безготiвкових коштiв, що проходять через банкiвськi поточнi рахунки до середньої величини грошової маси;

швидкiсть повернення грошей в каси установ банку - вiдношення суми поступлень грошей в каси банка до середньорiчної маси грошей в обiгу;

швидкiсть обiгу грошей в  готiвковому оборотi - вiдношення суми поступлень i видач готiвки (включаючи оборот пошти) до середньорiчної маси грошей в обiгу.

Швидкiсть обiгу грошей визначається головним чином iнтесивнiстю тих економiчних процесiв, якi вiн обслуговує: змiнами обсягу, структур i ефективностi суспiльного виробництва, величини i швидкостi товарних потокiв на стадiї обмiну, розвитком ринкових зв’язкiв мiж суб’єктами процесу вiдтворення, збалансованiстю ринку та iн. Чим глибший подiл суспiльної працi, вища її продуктивнiсть, тим частiше i бiльше кожний виробник буде "викидати" товарiв у сферу обiгу, частiше продавати i купувати їх, прискорюючи обiг грошей. Але для цього потрiбна належна збалансованiсть попиту i пропозицiї на ринку, висока органiзованiсть ринкових вiдносин,  коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль у цьому вiдношеннi вiдiграє маркетинг.

Монетарна теорія твердить, що швидкість  грошового обігу є змінною  величиною. Вважається, що показник V є обернено пропорційною величиною до пропозиції грошей та прямо пропорційною величиною до ставки процента.

Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне  значення в умовах збільшення обсягів  товарообороту, коли зростаюча потреба  в грошах задовольнятиметься без  додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором.