Деньги и кредит

Уповільнення грошового  обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди є складовою антиінфляційної політики. Проте слід зацважити, що зміна швидкості грошового обігу не є прямим i повним вiдображенням змiни рiвня економiчної активностi (наприклад, реального ВВП). При зниженнi останньої сповiльнення обiгу грошей вiдбувається лише до певної межi, поки суб’єкти ринку не вiдчують загрози знецiнення грошей. За цiєю межею починають дiяти чинники, що прискорюють обiг грошей. Порiвнюючи змiни обсягiв ВВП i грошової маси за певний перiод часу можна встановити; якщо грошова маса зростає скорiше, нiж ВВП то швидкiсть обiгу грошей зменшується;, напроти, якщо грошова маса зростає повiльнiше, нiж ВВП, значить вiдбувається прискорення обiгу грошей.

 

III. Закони грошового обігу

Сутність його полягає  в тому, що протягом даного періоду  для обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

Величина Мн включає  в себе всі форми грошей, які  обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються  на всю його сферу - готівкову і  безготівкову.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного  часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

де Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період, V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які  реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжйого засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей. Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:

де сума К - сума продажів товарів  і послуг у кредит; сума П - загальна сума платежів, строк оплати яких настав; сума ВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

 

IV. Сталість грошей та механізм їх забезпечення

Сталість грошей збереження купівельної  спроможності грошей при збалансованому розвитку економіки постійно високих  темпів зростання виробництва і  товарного обміну, відсутності економічних  спадів.

Чим довший період протягом якого  за одну і ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість.

Сталість грошей забезпечується розмірами  і темпами зростання грошей у  населення, обсягами товарної маси та послуг і темпами їх зростання, рівнем роздрібних цін, золотим запасом.

При забезпеченні сталості грошей важливим є правильне визначення співвідношення між зростанням доходів населення і збільшення товарної маси та послуг.

Для підтримки платоспроможності  грошей здійснюють формування економіки, а саме: легалізація, приватизація землі, нормалізація оподаткування, заборона бартеру, зміцнення банківської системи.

 

 

Тема 5. ГРОШОВИЙ РИНОК

 

 

I. Суть і структура грошового ринку

Грошовий ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

В умовах ринкової економіки виникає  дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило,  витрачають щорічно менше, ніж  отримують доходів, тобто у  них з’являються заощадження.

Заощадження - це частина  доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов’язань.

2. Як правило, протилежна ситуація  виникає з боку фірм. Вони позичають  гроші, що пов’язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються  в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Канали фінансового ринку, якими  грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування - це канали, якими грошові кошти рухаються  безпосередньо від власників до позичальників.

Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти  рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок  складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

1. Ринок позикових капіталів.

2. Ринок цінних паперів.

1. Ринок позикових капіталів охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об’єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

2. Ринок цінних паперів охоплює  як кредитні відносини, так  і відносини співволодіння, які  оформлюються спеціальними документами  (цінними паперами), що можуть  продаватися, купуватися, погашатися.

Залежно від призначення  та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок  капіталів На першому з них  продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1-го року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання строком більше 1-го року) та акції.

Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як специфічний товар.

Економічні агенти купують гроші  як капітал, тобто беруть у борг з  виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

міжбанківський ринок;

відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для забезпечення проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати частину  свого портфеля цінних паперів безпосередньо  комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню  та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їх вільні резерви та кредитний потенціал.

Учасниками  виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі  продають і купують, як правило, короткострокові  боргові зобов’язання. Інструментами ринку грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, його головні учасники - комерційн банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів  серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високю номінальною вартістю, емісією  у формі торгів (аукціонів) із обов’язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.

Центральний банк на ринку грошей майже завжди виступає в ролі позикодавця. Його завдання: надавати комерційним  банкам позики, щоб вони у свою чергу  могли позичати гроші іншим економічним  агентам. Отже, головною функцією є збалансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей.

 

II. Попит на гроші та чинники що його визначають

Теорія  попиту на гроші базується на “рівнянні  обміну” І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей (Md) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (y) з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

MV = P * y,

де M - кількість грошей, що знаходиться в обігу (пропозиція грошей);

P - рівень цін;

y - реальний валовий  внутрішній продукт (ВВП), або  реальний обсяг виробництва (Q);

V - швидкість обігу  грошей.

Згідно цього  рівняння, можна визначити грошову  масу, яка необхідна для розміщення та реалізації реального продукту: М=PQ/V. Однак, грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (PY), оскільки швидкість обігу грошей складає декілка оборотів за рік. Однак виходячи з положення, що пропозиція грошей на ринку повинна дорівнювати величині їх попиту, то в такому разі параметр (M) - можна замінити на параметр (Md) - величину попиту на гроші тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту прийме вигляд:

М=PQ/V,

яка свідчить про  те, що кількість грошей, необхідна  для забезпечення обігу товарів  та послуг, прямо пропорційна реальному  обсягові виробництва та обернено пропорційна (V) - швидкості обігу грошей. Одним із припущень цієї теорії є положення, що індивідуми потребують гроші виключно для здійснення трансакцій тобто купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані “трансакційні гроші”, які не приносять доходу.

У рівнянні обміну не враховано такого чинника  як нагромадження (M2 - M1). У формулі  І. Фішера гроші функціонують тільки як засіб обігу і платежу. Більш привабливий варіант кількісної теорії відомий під назвою “кембріджського рівняння” або теорії касових залишків. Згідно цієї теорії грошові кошти (касові залишки) поступають і знаходяться безпосередньо у розпорядженні учасників господарського обороту - фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі “гроші, що знаходяться в господарстві” поділяються на дві частини: одна частка призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а друга - для заощадження. У варіанті касових залишків враховано вже такі основні функції грошей - засіб обігу платежу і засіб нагромадження.

Тому глибшим за змістом вважається “кембріджське рівняння” грошового обігу:

М = к * PY, де

коефіцієнт (к), або як його ще називають - коефіцієнтом заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку (Py), яку індивідуми бажають тримати у вигляді грошей (касових залишків).

Одним із чинників, що визначає величину касових  залишків, є норма процента (r). Коефіцієнт (К) характеризує обернено пропорційну функцію норми процента: коли норма процента зростає, величина (К) зменшується, і навпаки. Існує й інша залежність: при зростанні норми процента ( r ) обіг грошей (V) прискорюється.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідентів, тримаючи гроші на руках. А тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції мотив споживання і на бажання володіти активами у майбутньому тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існує два мотиви (джерела) сукупного  поиту на гроші: попит на гроші  для трансакцій і попит як на активи.

Попит на гроші для трансакцій. Такий  попит існує, оскільки індивідуми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через М1 і пов’язані, здебільшого, з велечиною операцій або номінальним ВВП.