Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

Кримінальну відповідальність за злочини  проти власності передбачено  розділом VІ КК. Крадіжка, грабіж, розбій, вимагання та шахрайство належать до групи корисливих злочинів, пов’язаних з оберненням чужого майна на користь  винного чи інших осіб. Злочинам цієї групи властива низка однакових  кваліфікуючих ознак, а саме вчинення їх:

повторно;

за попередньою змовою групою осіб;

організованою групою;

у великих розмірах або;

особливо великих розмірах;

із заподіянням значної шкоди  потерпілому.

Кваліфікуючими ознаками крадіжки, грабежу і розбою є також вчинення цих злочинів із проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища. Крім того, для грабежу, розбою, вимагання й  шахрайства передбачено специфічні для цих посягань кваліфікуючі ознаки:

грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя  чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 186 КК);

розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187 КК);

розбій, поєднаний із заподіянням  тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК);

вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням  майна (ч. 2 ст. 189);

вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч. 3 ст. 189 КК);

вимагання, поєднане із заподіянням  тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК);

шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК).

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК, крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство (крім розбою) визнаються вчиненими  повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який з  цих злочинів, розбій чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових  речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК), незалежно від того, чи було її раніше засуджено за це.

Повторність виключається у випадках, якщо:

на момент вчинення нового злочину  сплили строки давності притягнення  до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин;

судимість за раніше вчинений злочин було знято з винного в порядку  амністії чи помилування, погашено чи знято відповідно до ст.ст. 89, 91 КК;

за раніше вчинені діяння, що містять  ознаки злочинів, зазначених у п. 1 примітки до   ст. 185   КК,   особу   було   звільнено   від   кримінальної   відповідальності   у встановленому законом порядку.

Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою як виконавцем чи співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до кримінальної відповідальності одночасно за перший і новий злочин. Враховуючи, що повторність  є кваліфікуючою ознакою, захисникові  слід бути особливо уважним до проблеми відмежування повторності від продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК).

Злочин проти власності визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили  декілька осіб (дві або більше), які  заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. З точки зору форм співучасті це може бути співвиконавство або співучасть з виконанням різних ролей.

Злочин проти власності визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три  і більше), які попередньо зорганізувалися  у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій  учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28 КК).

Кваліфікуючими ознаками аналізованих складів (крім шахрайства) є вчинення цих злочинів із проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища.

Проникнення — це вторгнення до житла, іншого приміщення чи сховища з метою  вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так  і безперешкодно, а також із допомогою  різних засобів, які дають змогу  винній особі викрадати майно  з житла, іншого приміщення чи сховища  без входу в нього.

Вирішуючи питання про наявність  у діях винної особи названої кваліфікуючої  ознаки, слід з’ясовувати, з якою метою  вона опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли у неї виник  умисел на заволодіння майном. Якщо винна особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі без  наміру вчинити злочин, а потім  заволоділа чужим майном, її дії  не можна кваліфікувати як вчинені  із проникненням у житло.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка із проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища, переросли в грабіж чи розбій, їх слід кваліфікувати відповідно за ч. 3 ст. 186 чи ч. 3 ст. 187 КК як вчинені  із проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 185 значна шкода у ст.ст. 185, 186, 189 та 190 КК визнається із врахуванням матеріального  становища потерпілого та якщо йому спричинено збитки на суму від 100 до 20 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону України  “Про податок із доходів фізичних осіб” розмір неоподатковуваного мінімуму в частині кваліфікації злочинів або правопорушень встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Оскільки цей розмір відповідно до зазначеної норми вже двічі змінився й постійно змінюватиметься надалі, захисникові необхідно дуже уважно ставитися до моменту вчинення злочину. Наприклад, якщо до 1 січня 2004 р. указаний розмір становив 17 грн., то вже з 1 січня 2004 р. — 61 грн. 50 коп., з 1 вересня 2004 р. — 71 грн. 10 коп., з 1 січня 2005 р. — 131 грн., а  з 1 грудня 2005 р. — буде 141 грн.

 Про поняття вчинення аналізованих  злочинів у великих та особливо  великих розмірах див. п. п. 3, 4 примітки до ст. 185 КК.

Під грабежем, поєднаним із насильством, яке не є небезпечним для життя  чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 186 КК), розуміють заподіяння під час  відкритого викрадення чужого майна  легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, а також інші насильницькі дії (завдання ударів, побоїв) за умови, що вони не були небезпечними дляжиття чи здоров’я в  момент заподіяння.

 Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для  життя чи здоров’я потерпілого  при вчиненні грабежу, — це  психічний вплив, який полягає  в залякуванні особи негайним  застосуванням до неї такого  насильства.

Відповідно до кваліфікуючої ознаки розбою за ч. 2 ст. 187 КК (розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм) повторність розбою має місце тільки в тих випадках, якщо йому передували тільки розбій або  бандитизм. Ця ознака має юридичне значення і за наявності судимості особи  за раніше вчинений розбій або бандитизм, і за її відсутності, якщо не сплили строки давності.

Кваліфікуюча ознака вимагання, вчиненого  з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, має місце, якщо винний, пред’являючи майнову  вимогу, погрожує потерпілому, що у  разі її невиконання позбавить життя  або завдасть тяжких тілесних ушкоджень  йому або його близьким родичам.

Шахрайство визнається вчиненим шляхом незаконних операцій із використанням  електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК) у випадку, якщо особа для  набуття чужим майном або набуття  права на майно використовує для  обману електронно-обчислювальну техніку, без якої здійснення відповідних  незаконних операцій є неможливим.

Розмежовуючи указані злочини  проти власності, потрібно враховувати  всю сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак конкретного складу злочину. Наприклад, при відмежуванні крадіжки від грабежу слід виходити із спрямованості  умислу винної особи і даних про  те, чи усвідомлювали потерпілий або  інші особи характер учинюваних винним дій. У зв’язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише у разі, якщо воно здійснюється за відсутності потерпілого чи інших  осіб, а й тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна  особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а  також  якщо  потерпілий  чи  інші особи  не  усвідомлюють  (через сп’яніння, малолітство тощо) факту протиправного вилучення  майна. Дії, розпочаті як крадіжка, але  виявлені потерпілим чи іншими особами  і, попри це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або  його утримання, слід кваліфікувати  як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування — залежно від  характеру насильства чи погроз як грабіж чи розбій.

Щодо відмежування вимагання від  грабежу чи розбою, то слід зважати, що при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза  — це такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати  фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в  погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати  як вимагання.

Якщо погрозу насильством або  саме насильство було застосовано з  метою заволодіння майном потерпілого  в момент нападу, але у зв’язку  з відсутністю у нього майна  вимогу про передачу останнього винна  особа перенесла на майбутнє, дії  такої особи слід кваліфікувати  залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах  на грабіж і за відповідною частиною ст. 189 КК (якщо наступні дії становили  вимагання).

Предметом шахрайства й вимагання  є не тільки майно, а і право  на нього (надання права вимагати виконання зобов’язань, документи, які надають право на отримання  майна, тощо), а вимагання — і  будь-які дії майнового характеру (передання майнових вигод або  відмова від них, відмова від  прав на майно тощо).

Якщо потерпілий через фізичні  чи психічні вади або інші обставини  не міг правильно оцінити й  розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього  не можна вважати добровільною. Заволодіння  майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, за наявності до того підстав, може кваліфікуватися як крадіжка.

Доречно відмітити  ключові моменти судової практики, зокрема згідно Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про злочини проти власності від 6 листопада 2009 року N 10, а саме:

1. Звернути увагу, що у справах  про злочи