Доступність інформації про діяльність органів деражавної влади та її вплив на громадянське суспільство

  Органи державної влади та вищі посадові особи України, зазначені у статті 2 цього Закону, зобов'язані згідно з вимогами цього Закону забезпечити оприлюднення інформації про себе та свою діяльність [22].

     Відмова в наданні інформації допускається лише у випадках, спеціально передбачених цим Законом.

  Інформація, що оприлюднюється, повинна бути повною, правдивою, точною та реально відображати запитувані факти станом на відповідну дату або за відповідний період часу [60].

  Щодо надання інформації про органи державної влади та вищих посадових осіб України, то воно здійснюється на засадах неприбутковості.

  У статті 5 висвітлюютсья способи забезпечення інформаційної відкритості. Інформаційна відкритість забезпечується через оприлюднення інформації про органи державної влади та вищих посадових осіб України, включаючи інформацію про їхню діяльність.

  Способами оприлюднення інформації про органи державної влади та вищих посадових осіб України є:

- опублікування інформації в пресі;

- повідомлення інформації по радіо та телебаченню;

- видання інформаційних бюлетенів;

- створення спеціальних інформаційних систем, що містять відповідну інформацію, та забезпечення доступу до них;

- надання на оплатній основі громадянам та юридичним особам довідок з відповідною інформацією.

  Стаття 9 зазначає отримання відомостей про органи державної влади.

  Кожен громадянин чи юридична особа України може отримати за плату відомості про органи державної влади [61].

  Надання інформації здійснюється відповідним органом державної влади за письмовою заявою громадянина чи юридичної особи.

  Обсяг відомостей про органи державної влади, що надаються громадянину чи юридичній особі зазначено в статі 10.

  На оплатній основі надається будь-яка запитувана інформація, що підлягає оприлюдненню, включаючи відомості, що були оприлюднені через телебачення та радіо, опубліковані в пресі або у відповідних щорічних виданнях [45].

  Також у законі відзначений момент відмови у наданні інформації, це може бути зроблено за таких умов:

1. запитувана інформація не підлягає оприлюдненню;

2. надання запитуваної інформації здійснюється іншим органом державної влади;

3. запитувана інформація потребує спеціальної аналітичної обробки;

У разі відмови у наданні  інформації відповідна служба чи підрозділ письмово повідомляють про це заявника із зазначенням підстав відмови.

  У випадках, коли надання запитуваної інформації відноситься до компетенції іншого органу державної влади, заявнику повідомляється, до якого саме органу він має звернутись.

  Відмова у наданні запитуваної інформації може бути оскаржена керівникові органу державної влади або у встановленому законом порядку до суду [51].

  В Конституції України, інформаційну сферу відображають статті 34, 40 Де зазначаэться, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк [35].

  Одним за найважливіших законів у інформаційній галузі держави є Закон «Про доступ до публічної інформації» [додаток В].

  Данний закон є вагомим кроком на шляху впровадження європейських стандартів відкритості і прозорості в роботі органів державної влади. Він визначатиме порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес [31, с. 121].

  Перш за все слід звернути увагу на те, що всі вимоги Закону поширюються лише на органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання, а не юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, осіб, що виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, суб’єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями та суб’єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян і іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами, як зазначає М. Демкова [13, с. 302].

  Крім цього, Законом передбачається, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, якщо оприлюднення або надання такої інформації не може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину [30].

   Також, вагомим є положення Закону стосовно того, що декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади, або обіймають посаду державного службовця, органу місцевого самоврядування першої або другої категорії є відкритою інформацією, а також стосовно того, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ і у разі, якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

   Таким чином, результатом впровадження чітких підстав обмеження доступу до публічної інформації має стати перегляд суб’єктами владних повноважень списків документів, доступ до яких був обмежений до набрання чинності Законом, а це вже величезне досягнення в розбудові ефективної та прозорої держави.

   Особливої уваги заслуговують положення Закону, що визначають порядок реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом - проханням особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні [60].

   Закон передбачає, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту [додаток Г].

  Важливою гарантією реалізації права на доступ до публічної інформації за інформаційним запитом є безоплатний характер надання такої інформації.

   Проте, у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, Закон передбачає обов’язок запитувачів відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

   Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

    Крім цього, слід звернути увагу на те, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише у випадках коли він не володіє інформацією і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, або коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, або особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком, а також у разі недотримання вимог до запиту на інформацію [32].

   У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд інформаційного запиту, дату відмови, мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови та підпис.

   Водночас, Законом передбачається, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається  неправомірною відмовою в наданні інформації [38].

   Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником[16].

  Відповідно до вищезазначених вказівок, розпорядники інформації зобов'язані:

- оприлюднити інформацію про свою діяльність та прийняття рішень;

- вести облік документів, які знаходяться в їх користуванні;

- вести облік запитів на інформацію;

- визначати спеціальні місця для роботи запитують осіб з документами або їх копіями, а також надавати їм право робити виписки з документів, фотографувати, сканувати, записувати на носії інформації;

- мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу до інформації запитують осібж;

- надавати достовірну, точну і повну інформацію, а також у разі необхідності перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

  Щодо надання інформації за запитом слід зазначити, що запитуюча особа, має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини надання запиту [23].

  Закон визначає, що запитом на інформацію є прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, яка знаходиться в його володінні.

  Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Також закон не встановлює жорстких вимог щодо форми запиту. Відповідно запит може надаватися розпоряднику в усній, письмовій (у вільній формі) або іншій формі (поштою, факсом, телефоном або електронною поштою) на вибір запитувача особи [9]

  Законом чітко встановлено термін розгляду запитів на інформацію. Розпорядник інформації має надати відповідь не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту. Термін може бути скорочений до 48 годин у випадку, якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, стану навколишнього природного середовища, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян [18].

   Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

- ненадання відповіді на запит;

- ненадання інформації на запит;

- безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

- неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

- надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

- несвоєчасне надання інформації;

- необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

- нездійснення реєстрації документів;

- навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

   Особи, які вважають, що їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду, яке здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, а також на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом[16].

  Таким чином процес доступу громадян до інформації про органи державної влади представлений достатньою законодавчою базою. Фактично, громадяни України у вигляді Закону "Про доступ до публічної інформації" отримали право по-європейськи легко і швидко отримувати, зокрема, інформацію про те, як працюють органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.

  Отже однією з головних категорій дослідження є інформація яка визначається як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

  Законодавча база дослідження представлена значною кількістю законів, які включають права громадян в інформаційній сфері, направлення інформаційної політики держави та зазнчення основних інститутів інформаційного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОДІЯ  ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ З ГРОМАДЯНСЬКИМ  СУСПІЛЬСТВОМ : СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

 

 

2.1. Міжнародні  стандарти доступу громадян до  публічної інформації

 

  Як відомо, 9 листопада 1995 року Україна приєдналась до Ради Європи. При вступі Україна зобов’язалась дотримуватись обов’язків, що випливають із Статуту Ради Європи, а саме принципів плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основних свобод усіх осіб, що перебувають під її юрисдикцією.