Доступність інформації про діяльність органів деражавної влади та її вплив на громадянське суспільство

 

ВСТУП

 

 

Правове забезпечення доступу  до публічної інформації є однією з найважливіших гарантій становлення  будь-якого демократичного суспільства. Громадянське суспільство яке ґрунтовно  освідчене у сфері діяльності органів державної влади, має  засоби реального впливу на неї. Тому за сьогоднішньої політичної пасивності населення, інформаційна політика має ряд складних та проблемних питань які потребують вирішення. 

  Актуальність роботи полягая в тому, що прозорість діяльності органів державної влади є значною проблемою сьогодення і саме реалізація повноцінного доступу до інформації про їх діяльність є одним із головних факторів у вирішенні цієї проблеми.

  Джерельною базою дослідження є міжнародне законодавство яке представлене: Йоганнесбурзькими принципами (1995 р.), Рекомендацією № R (81) 19 комітету міністрів Ради Європи для держав-членів про доступ до інформації, що знаходиться у розпорядженні державних органів від (2002 р.), Орхуською конвенція (1998 р.), Європейскою конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1953 р.).

  У національному законодавстві - це Конституція України (1996 р.) , Закон України «Про інформацію» (1992 р.), Закон України «Про доступ до публічної інформації» (2011 р.) , Закон України «Про друковані засоби масової інформації  в Україні» (1992 р.), Закон України “Про телебачення і радіомовлення” (1993), Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (1997 р.).

  Данна тематика отримала свій розвиток у наукових дослідженнях. Так М. Демкова у роботі « Доступ до інформації та електронне урядування» розглядає проблемам правового регулювання доступу до публічної інформації та запровадження в Україні електронного урядування. У праці використано зарубіжний досвід правового регулювання доступу до інформації та функціонування електорального урядування [13].

   У роботі «Інформаційна відкритість органів державної влади України» І. Білан, О. Винников, М. Лациба та ін. висвітлили аналітичні матеріали, які стосуються проблем правового регулювання доступу до публічної інформації, результати моніторингів щодо дотриманням центральними органами державної влади права громадян на одержання інформації на основі процедури інформаційного запиту та за функціонуванням вебсторінок центральних органів державної влади, а також аналіз виконання органами влади норм регуляторного законодавства щодо інформаційної відкритості [26].

  О. Ващук у своєму практичному посібнику «Як отримати доступ до публічної інформації?» зазначає практичні рекомендації для отримання публічної інформації, викладені в формі запитань та відповідей з посиланням на законодавство, зокрема Закон України “Про доступ до публічної інформації”, а також зразки запитів, заяв, скарг та позовів [61].

    Робота М. Лациби «Інформаційна відкритість сайтів органів державної влади України» надає результати моніторингу рівня інформаційної відкритості сайтів центральних органів виконавчої влади та обласних державних адміністрацій. Подано оцінку наповненості сайту кожного органу виконавчої влади, визначено рейтинг оприлюднення на них різних видів інформації та надано рекомендації для покращення змістового наповнення і дизайну [37].

  У статті В. Коваля «Право на доступ до інформації» зроблено спробу дослідити право на доступ до інформації через проблеми його нормативно-правового забезпечення в Україні, правову природу доступу до інформації та місце правових норм, що регулюють доступ до інформації у правовій системі України. Розглянуто проблеми правового забезпечення права на доступ до інформації як суб’єктивного права особистості, наведено конкретні пропозиції щодо розв’язання окреслених проблем [48].

  Об’єкт дослідження - інформаційна політика держави.

  Предмет дослідження – особливості та механізми реалізації права доступу громадянського суспільства на інформацію про діяльність органів державної влади та вплив цієї інформації на його розвиток та функціонування.

   Мета данної роботи полягає у визначені основних принципів доступу громадянського суспільства до інформації про органи державної влади, аналізу реалізаціїї права на інформацію.

Завдання дослідження:

- з’ясувати стану наукової розробки проблеми дослідження;

- визначити основні поняття та категорій дослідження;

- дослідити законодавчу базу дослідження;

- з’ясувати міжнародні стандарти доступу громадянського суспільства до публічної інформації;

- визначити проблеми та перспективи забезпечення органами державної влади доступу громадянського суспільства до публічної інформації в Україні.

  Гіпотезою дослідження виступає припущення, що доступність інформації про діяльність органів державної влади є поки що недостатньою для здійснення впливу на громадянське суспільство в Україні, попри її законодавче підґрунтя та намагання відповідати європейським стандартам.

 У процесі  дослідження автор використовував  метод аналізу при дослідженні  літератури з данної тематики. Історичний метод дозволив дослідити  еволюцію інформаційної політики  держави. Порівняльний метод був  застосований при визначені відповідностей  українського інформаційного законодавства міжнародним стандартам. Застосування нормативно-ціннісного методу було здійснено для визначення недоліків законодавчого забезпечення доступу до інформації про діяльність органів державної влади.

  Новизна наукової роботи полягає в тому, що впереше на рівні студентського дослідження було проаналізовано особливості та механізми реалізації доступу до інформації про органи державної влади та вплив цієї інформації на громадянське суспільство.

  Структура роботи складаєтсья із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Розділ перший розкриває теоретичні засади дослідження. У другому розділі автором досліджено світовий та український досвід взаємодії органів державної влади з громадянським суспільством. 

  Матеріали наукового дослідження можуть бути використані при вивчені таких дисциплін як: «Основи конституційного права», «Політика і права людини», «Теорія міжнародних відносин», та всіми тими, хто цікавиться данною тематикою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ДІЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

 

 

1.1. Основні поняття та категорії дослідження

 

  Для ґрунтовного аналізу та структуризації  проблематики данної роботи, автор виділяє такий категоріальний апарат: інформація, види інформації, інформаційна безпека, публічна інформація, органи забезпення доступу до інформації,  державна інформаційна політика, інформаційна діяльність.

  Інформація походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

- роз'яснення, виклад, витлумачення;

- представлення, поняття;

- ознайомлення, просвіта.

  Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу. Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття: інформація - це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні. Іншими словами, інформація - це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей [2, с. 156].

  В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 р. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст. [6, с. 24]

  Потрібно зазначити певну класифікацію інформації:

- за формою подання: текстова, числова, графічна, музична, комбінована;

- за суспільним значення: масова (буденна, суспільно - політична, естетична), спеціальна (наукова, технічна, управлінська, виробнича), особиста (особисті знання, вміння інтуїція) [2, с.140].

  В. Цимбалюк виділяє основні властивості інформації: об'єктивність (не залежить від будь-якої думки), достовірність (відображає справжній стан справ), повнота (достатня для розуміння і прийняття рішення), актуальність (важлива і істотна для нашого часу), цінність (забезпечує вирішення поставленого завдання, потрібна для того щоб приймати правильні рішення), зрозумілість (виражена мовою, доступному одержувачу).

  Носій інформації, що є одним з основних її  елементів, характерезується як середовище або фізичне тіло для передачі, зберігання та відтворення інформації. Це електричні, світлові, теплові, звукові, радіо сигнали, магнітні і лазерні диски, друковані видання, фотографії і тому подібне [31].

  Треба також відзначити таку категорію як інформаційні процеси. Вони являють собою процеси які пов'язані з отриманням, зберіганням, обробкою і передачею інформації (дії, що виконуються з інформацією). Тобто це процеси, в ході яких змінюється зміст інформації або форма її подання [58, с. 200].

  Для забезпечення інформаційного процесу необхідне джерело інформації, канал зв'язку і споживач інформації. Джерело передає (надсилає) інформацію, а приймач її отримує (сприймає). Передана інформація домагається від джерела до приймача за допомогою сигналу (коду). Зміна сигналу дозволяє отримати інформацію[2].

  Згідно Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

  Також вищезазначений закон дає такі види інформації:

- статистична інформація (офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ і процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя);

- адміністративна інформація (офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади, за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції);

- масова інформація (публічно поширювана друкована та аудіо-візуальна інформація.);

- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого та регіонального самоврядування (офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування);

-  правова інформація (сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо);

-  інформація про особу (сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу);

-  інформація довідково-енциклопедичного характеру (систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище);

-  соціологічна інформація (документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів) [20].

  За режимом доступу інформація поділяється на:

- відкриту інформацію;

-  інформацію з обмеженим доступом.

      Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на:

- конфіденційну інформацію (відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов);

- таємну інформацію (інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі) [18].

  Інформаційна діяльність, відповідно до Закону, це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

  Виділяються основні напрямки інформаційної діяльності: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний.

  Існує також певна класифікація видів інформаційної діяльності:

- одержання інформації (набуття, придбання, накопичення документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою);

-  використання інформації (задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб, і держави);

- поширення інформації (розповсюдження, обнародування, реалізація, документованої або публічно оголошуваної інформації);

- зберігання інформації (забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв) [10, c. 56].

  Одними з найважливіших категорій являються: державна інформаційна політика та інформаційна безпека.

  В інформаційному суспільстві, як відзначалося раніше, політика та інформація – це взаємозалежні явища, що впливають одне на одне в процесі соціального управління. Дійсно, якість інформації та її доступність, сучасні інформаційні технології, що радикально збільшують обсяг і швидкість поширення інформації, викликають глибокі зміни в політиці конкретної держави, роблять суттєвий вплив на характер і системи владарювання (точна інформація підвищує ефективність влади, дозволяє вчасно скорегувати обраний напрямок дій, відреагувати на обставини, що знову з'явилися ) [3, c.98].