Технологія сододких сиркових мас з продуктами бджільництва

У пилку волошки, суріпиці, конюшини лугової, осоту польового, кульбаби лікарської, встановлено також наявність значних кількостей лейкоантоцианів.

Відомо, що різні по ступеню окисленності фенольні з’єднання характеризуються неоднаковою фізіологічною дією. Флавонолам, що займають основне положення серед фенольних з’єднань пилку, властиве перш за все протиатеросклеротична, гіпохолестеринемічна, спазмолітична і радіозахисна дія.

Таблиця 1.8

Вміст мінеральних речовин в бджолиному обніжжі,

мг/100 г монофлорного пилку

Таким чином, різні види пилку можуть виявитися корисними в профілактиці і лікуванні атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, а також інших патологічних станів, пов’язаних з недостатньою міцністю стінок кровоносних судин, спазмами гладкої мускулатури шлунку, кишечнику і інших органів. Лейкоантоцианам, катехинам властиве в першу чергу капілярозміцнююча, протизапальна дія, проте є дані про наявність у деяких з вказаних з’єднань і протипухлинних властивостей. Встановлений високий вміст хлорогенових кислот в пилку, зібраному бджолами з таких рослин як верба, а також вишні.

Останнім часом стало відомо, що хлорогеновим і ряду інших фенолкарбонових кислотам властива жовчогінна, сечогінна і в деякій мірі капілярозміцнююча і протизапальна дія. Також встановлено, що вони володіють здатністю регулювати функцію щитовидної залози.

У складі золи пилку встановлена біля 40 неорганічних елементів. У табл. 1.8 приведені дані про вміст деяких макро- і мікроелементів у бджолиному обніжжі різного видового складу.

У золі пилку рослин серед інших елементів в найбільшій кількості міститься кальцій, калій, фосфор і магній. Кількість кальцію у всіх видах бджолиного обніжжя знаходиться практично на одному рівні і коливається від 712,5 мг до 862 мг/100 г сухої речовини. Пилок особливо багатий з’єднаннями калію (400 мг/100 г) який сприяє виведенню з організму надлишку води і кухонної солі, покращуючи таким чином стан хворих, страждаючих захворюваннями серцево-судинної системи і нирок.

Найбагатший на кількість заліза і цинку пилок клену – 21,56 і 6,56 мг/100 г сухої речовини.

Дослідження зразків за максимальним відхиленням кількості мінеральних речовин показують дуже велику різницю. Так вміст фосфору, кальцію, магнію можуть коливатись до 20%, всі інші елементи – в межах 1-15%. Співвідношення між вмістом кальцію і фосфору коливається від 1:1,5 у пилку з гречки до 1:6,4 у пилку з конюшини, що є іншим твердженням про стабільність співвідношення кальцію до фосфору, як це зазначено в сучасній літературі. Співвідношення кальцій – фосфор у золі інших видах рослин таке: хрестоцвіті – 1:2,2, клен – 1:2,3, кульбаба 1:3,8. Крім представлених хімічних речовин квітковий пилок містить срібло, паладій, кремній, платину, вольфрам, молібден, стронцій та інші елементи, при відсутності яких виникають розлади обміну речовин, хоча вони зосереджені в мізерних дозах. Роль багатьох з них у проходженні біохімічних процесів у бджіл не вивчена до цього часу.

Аналіз хроматограм, одержаних за допомогою високоефективної рідинної хроматографії, свідчить про наявність у досліджуваних зразках бджолиного обніжжя різної кількості флавоноїдних глікозидів та агліконів. Причому найвищий вміст глікозидів зареєстровано у обніжжі бджіл із пилку дуба з невеликими домішками різнотрав’я (пізньовесняний період), що в 1,7 раза перевищував їх рівень в обніжжі з верби, клена та різнотрав’я (ранньовесняний період) та у 3,2 раза в обніжжі з кульбаби, груші та різнотрав’я. Їх вміст в обніжжі із кульбаби, груші та різнотрав’я (весняний період) був нижчим у 2,6 раза, а в обніжжі із дуба з домішками різнотрав’я – в 1,3 раза порівняно із аналогічними показниками в обніжжі у ранньовесняний період (табл. 1.9).

Таблиця 1.9

Вміст глікозидів і агліконів у бджолиному обніжжі, г/кг

Незважаючи на подібний характер спектрів поглинання флавоноїдних глікозидів, як свідчать дані хроматограм зразків бджолиного обніжжя вони різні, що обумовлено, ймовірно, природою глікозидних сполук, їх кількістю та природою аглікону.

Як видно з результатів досліджень, співвідношення глікозиду до аглікону у зразках бджолиного обніжжя також відрізняється між собою. Так, найвище значення цього показника зареєстровано в обніжжі з дуба з домішками різнотрав’я у пізньовесняний період, а найменше – в обніжжя клена, верби з домішками різнотрав’я (ранньовесняний період), причому в останньому випадку це співвідношення було майже в 2 рази менше порівняно з обніжжям із дуба і різнотрав’я.

Основними вуглеводнями, що містяться в різних видах бджолиного обніжжя, є ейкозан, пента-, гекса- та октадекан, а також трикозан. Особливістю є те, що обніжжя із кульбаби, груші та різнотрав’я містить на відміну від інших зразків, незначну кількість ненасичених вуглеводнів, а саме гекса- та нонадецен, 3-ейкозен, докозен та дициклодека-2-ен [1, 4, 10].

1.2 Біологічна дія і лікувальні властивості пилку і перги

На високу біологічну цінність перги вказувала А. І. Мануйлова ще в 1938 р. Проте лише в 50-х роках Р. Шовен почав систематичне вивчення ролі добавок пилку до корму лабораторних тварин. Включаючи в раціон молодих мишей 25–50% екстракту пилку плодових дерев, маку польового і каштана, він встановив, що ці добавки сприяють збільшенню розмірів і приросту маси тварин. Піддослідні тварини, яким протягом року додавали до корму невеликі кількості пилку, підвищили плодючість в середньому на 70% порівняно з контрольною групою. Проте подальші спроби утримувати тварин на раціоні, що складається тільки з пилку і води, показали, що пилок не є повноцінним кормом, збалансованим за основними поживними речовинами. Піддослідні миші відставали в розвитку порівняно з тваринами того ж віку, але які одержували звичайний корм. Найбільш різко це виявилося у самців, у яких спостерігалися недорозвиненість сім’яників.

Цікаві дані наводить Б.Талпаї (1978). У білих мишей, які одержували лише квітковий пилок і воду в необмеженій кількості, спостерігалося достовірне збільшення маси тільки протягом перших трьох тижнів, а потім воно змінилося зниженням, яке особливо різко почало виявлятися з четвертого–п’ятого тижня. Внаслідок високого вмісту біологічно активних з’єднань пилок спочатку стимулював анаболічні процеси у тварин, результатом чого з’явилося зростання маси тіла, однак потім почала виявлятися негативна дія одноманітного корму, її незбалансованість по найважливіших поживних речовинах, що і привело до зворотної дії. За даними того ж автора, при односторонній годівлі пилком у тварин окрім зниження маси спостерігалося також погіршення роботи печінки і нирок. Отже, пилок і перга повинні уживатися лише як добавки до звичайної їжі [5, 8, 13, 18].

Припускають, що пилок володіє естрогенною дією, тобто здатністю стимулювати дозрівання яйцеклітин в яєчниках тварин, причому її пов’язують із вмістом стеринів, проте останнім часом цей погляд зустрічає цілком обґрунтовані заперечення.

При систематичному додаванні до їжі пилку підвищується кількість формених елементів крові – еритроцитів і лейкоцитів. Отримані добрі результати при лікуванні пилком недокрів’я (анемії) у дітей. При щоденному споживанні 1-2 столових ложок пилку в чистому вигляді або в суміші з медом і пергою у них підвищується кількість еритроцитів і гемоглобіну, швидко наступає поліпшення загального стану.

Пилок (обніжжя) і перга проявляють активні біостимулюючі і регенеративні властивості. При їх систематичному прийомі посилюється загоєння ран і зменшується запальна реакція. Дослідження, проведені в Румунії, показали, що регенеративні властивості у пилку при ураженнях печінки, викликаних чотирихлористим вуглецем, виявилися ефективнішими, ніж у відомого лікарського препарату легалон (салімарин). М.Яломіцяну, Н.Ніколау (1982) довели, що щоденні прийоми 30 г пилку (обніжжя) або перги сприяють не тільки поліпшенню загального стану хворих хронічним гепатитом, але і значному збільшенню співвідношення між основним фракціями білків - альбумінами і глобулінами, що в свою чергу є одним з показників, що свідчать про нормалізацію роботи печінки. Стійкий ефект дали прийоми обніжжя протягом 90 днів; вживання ж перги дало позитивні результати в 30-денний термін.

Пилок містить речовини, що затримують ріст і розвиток ряду мікроорганізмів в кишечнику. Ці властивості були вперше виявлені ще в 1906 р., проте детально досліджені лише в 50–60-х роках. Антибіотичні речовини пилку стійкі до дії високих температур. Їх активність не знижується навіть при нагріванні при температурі 121°С протягом 30 хв. Пилок різних видів рослин володіє неоднаковою антибіотичною дією по відношенню до грампозитивних мікроорганізмів (кишкова паличка, сальмонели, протей), які являються основними збудниками захворювань шлунково-кишкового факту і сечової системи. На гнійні мікроорганізми пилок не діє.

Антибіотична активність пилку багато в чому визначається видом рослин. Найбільш висока вона у пилку кукурудзи, каштану кінського, кульбаби лікарської, конюшини червоної і дуже мало виражена у пилку вересу деревовидного, ріпаку, різних видів верби, плодових дерев, плюща, маку-самосійки і ін. Обніжжя володіє, як правило, вищою антибіотичною активністю, чим пилок, узятий з пильовиків. Свіжий пилок діє ефективніше, порівняно з минулорічним [20, 24].

Пилок амброзії, полину, конюшини, дуба, берези і деяких рослин може бути причиною виникнення алергічних реакцій у чутливих особин, що виявляються у вигляді дерматитів, кропив’янки, катаральних явищ з боку слизистої оболонки травного тракту (гастрити, ентерити, коліт), дихальних шляхів (риніти, бронхіти), очей (кон’юнктивіти). Пилкова алергія (поліноз) може виявлятися навіть у вигляді астматичного синдрому.