Технологія сододких сиркових мас з продуктами бджільництва

У пилку конюшини і гречки встановлена наявність арахідонової кислоти, яка, як правило, зустрічається тільки в жирах тваринного походження. Вміст жиру в пилку має велике фізіологічне значення. Жир в організмі бджоли відкладається в жировому тілі про запас і при необхідності використовується. Ліпідна фракція бджолиного обніжжя складається з фосфоліпідів моно-, ди-, та тригліцеридів, холестеринів, фітостеринів, вільних жирних кислот.

Про важливе значення ліпідів бджолиного обніжжя свідчить той факт, що такі жирні кислоти пилку як олеїнова, ліноленова, пальмітинова, стеаринова і арахідонова переходять в склад клітин, відкладаються у вигляді жирового запасу і служать джерелом енергії, що інтенсивно використовується у фізіолого-біохімічних процесах. Поряд з цим, поліненасичені жирні кислоти приймають участь у синтезі простогландинів. Вони потрібні для бджіл оскільки входять до складу маточного молочка, прополісу і воску[24, 30].

Незамінні жирні кислоти сприяють пониженню концентрації холестерину в крові і виведенню його з організму, будучи таким чином, профілактичними і лікувальними чинниками при атеросклерозі.

Дослідження показали, що речовинами пилку, що привертають увагу бджіл, є стероли і нейтральні ліпіди. Більш глибокими дослідженнями встановлено, що хімічною речовиною з групи ліпідів, яка має виражені атрактивні властивості, є триєновая кислота (повна назва якої - окта-дека-транс-2, цис-9, цис-12-триеновая кислота), яку виділив з пилку Кейт М. Доул.

У пилку також встановлена наявність різних груп фосфоліпідів: холінфосфогліцеридів (лецетинів), інозитфосфогліцеридів, етаноламін-фосфогліцеридів (кефалинів), фосфатидилсерянів і ін. Ці речовини входять до складу напівпроникних мембран клітин організму людини і тварин, вибірково регулюють надходження іонів, відіграючи таким чином важливу роль в обміні речовин. Фосфоліпіди є речовинами ліпотропної дії: затримують утворення надмірного жиру в організмі і його відкладення в клітинах, головним чином печінкової тканини, тобто попереджають жирове переродження печінки. Регулюючи жировий обмін, фосфоліпіди є ефективним засобом попередження і лікування атеросклерозу.

Надзвичайно важливою особливістю пилку є значна різниця щодо концентрації в ньому не тільки загальних ліпідів, а й жирних кислот. Встановлено, що існує значна різниця у жирнокислотному складі пилку різних видів рослин. Географічний фактор також впливає на жирнокислотний склад пилку одного і того ж виду рослин.

У ліпідах пилку є висока загальна концентрація високомолекулярних жирних кислот. Різницю між загальним вмістом високомолекулярних жирних кислот і концентрацією загальних ліпідів у пилку створюють такі необхідні для організму бджіл нежирнокислотні компоненти, як гліцерил, фосфорна кислота, фітостерини, каротиноїди, жиророзчинні вітаміни, флавони, ізофлавони, інозит, холін, лецетин і серин. До складу молекули холінфосфогліцериду входить азотиста основа холін, який грає важливу роль в передачі нервових імпульсів, надає ліпотропну дію, бере участь в процесі згортання крові.

Пилок характеризується високим вмістом фітостеринів (0,6–1,6%), серед яких видне місце належить 0-ситостерину, що надає протиатеросклеротичну дію і що є антагоністом холестерину в організмі. Є також дані про наявність в пилку 24-холестеролу, який знайдений в жирі личинки матки і маточному молочку. Естрогенний ефект пилку (стимулювання процесу утворення і дозрівання яйцеклітин у піддослідних тварин) також пов’язують з вмістом в пилку стероїдних з’єднань.

Дані літератури вказують на те, що є різниця у концентрації високомолекулярних жирних кислот в зовнішній оболонці і внутрішньому вмісті пилкових зерен. Зокрема, в ліпідах оболонки пилкових зерен ріпаку переважають міристинова, стеаринова, олеїнова і бегенова кислоти, тоді як у ліпідах внутрішнього вмісту в більших концентраціях знаходиться лінолева і пальмітинова кислоти. Якщо у ліпідах зовнішньої оболонки пилкових зерен ріпаку була присутня арахінова кислота, то у внутрішньому вмісті її не виявлено. Дослідження 69 видів рослин з 28 родин, проведені у штаті Каліфорнія, показали, що ліпіди оболонки пилкових зерен дуже різноманітні щодо вмісту в них триацилгліцеролів, ефірів холестеролу і неетерифікованих жирних кислот. Ліпіди є джерелом енергії для організму бджіл, як і інших видів тварин взагалі. Енергетичну цінність ліпідів пилку для організму бджіл створюють високомолекулярні жирні кислоти. У цьому відношенні вони є набагато ціннішими за амінокислоти і вуглеводи.

У відношенні забезпечення організму бджіл легкодоступною енергією велике значення має пилок вільхи клейкої і гречки їстівної. Він містить у своєму складі високомолекулярні жирні кислоти з довжиною вуглецевого ланцюга С8 і С10, відповідно каприлову і капринову кислоти. Зокрема, загальний вміст каприлової і капринової кислот у повітряно-сухій масі пилку вільхи клейкої і гречки їстивної складає відповідно 0,040% і 0,039%.

Такі компоненти ліпідів, як жирні кислоти, надзвичайно важливі для живлення бджіл, їхнього розвитку і розмноження. Про це, зокрема, свідчать дані про вміст жирних кислот в тілі бджіл. Так, олеїнова і пальмітинова кислоти в жирнокислотному складі тіла дорослих бджіл складають біля 60%, а у личинок – тільки 40%. Багато цих кислот є у жирнокислотному складі тіла трутнів. У цих дослідженнях було виявлено також, що пальмітинова і стеаринова кислоти є переважаючими насиченими жирними кислотами у спермі трутнів. У полярних ліпідах (фосфоліпідах) тіла бджіл домінувала олеїнова кислота, а в нейтральних (триацилгліцеролах і ефірах холестеролу) – пальмітинова.

Поліненасичені жирні кислоти, лінолева і ліноленова, створюють для організму бджіл, як і для інших тварин взагалі, не тільки енергетичну, але і біологічну цінність ліпідів. Обидві вони необхідні для формування мембран і стимуляції обміну холестеролу. Крім того із полінасичених жирних кислот в організмі синтезуються такі біологічно активні речовини, як простогландини, тромбоксани і лейкотриєни. Встановлено, що найбільша загальна кількість поліненасичених жирних кислот, лінолевої і ліноленової, міститься у пилку соняшнику звичайного 5,46% від повітряно-сухої маси.

Слід наголосити на тому, що в організмі бджіл, лінолева кислота входить у склад більшості клітинних мембран, а ліноленова – переважно у мембрани високоспеціалізованих нервових клітин. Встановлено, що у більшості видів пилку вміст ліноленової кислоти переважає над лінолевою. У пилку є високий загальний вміст ненасичених жирних кислот- пальмітоолеїнової, олеїнової, лінолевої і ліноленової. Дуже високий загальний вміст ненасичених жирних кислот у пилку може сприяти зростанню проникливості його структурних складових для води і водорозчинних речовин. Підвищену проникливість для таких речовин можуть мати і клітинні мембрани бджіл, як і інших тварин взагалі, при надходженні до їх організму великої кількості ненасичених жирних кислот, особливо поліненасичених.

Ліпіди і жирні кислоти проявляють антимікробну активність. Цим самим вони відіграють важливу роль не тільки в живленні бджіл, а і в гігієні вулика. Антимікробна активність притаманна багатьом жирним кислотам (каприновій, лауриновій, міристиновій, лінолевій і ліноленовій). Під впливом цих кислот затримується ріст збудника американського гнильця бджіл. Лінолева кислота інгібувала ріст збудника європейського гнильця бджіл. Лауринова кислота була єдиною насиченою жирною кислотою, яка проявляла бактерицидну активність проти Helicobacter pylori – бактерії, яка асоціюється з виразкою шлунку людини. У лабораторних умовах пилок інгібував ріст стафілококів і двох штамів сальмонел. Він проявляв також протигрибкову активність. Виявлено, що чим коротший вуглецевий ланцюг і більша кількість ненасичених зв’язків у ньому, тим більше жирні кислоти пилку здатні підвищувати антимікробну і антигрибкову активність організму бджіл. Найбільшу кількість (по відношенню до повітряно-сухої маси) коротколанцюгових насичених жирних кислот, а також поліненасичених, містить пилок соняшнику звичайного [2, 4].

У пилку є високий загальний вміст насичених, моно- і поліненасичених жирних кислот з дуже довгим вуглецевим ланцюгом (16 і більше атомів вуглецю). Ці кислоти здатні виводити із організму бджіл, як і інших тварин взагалі, важкі метали.

Поліфлорний пилок володіє здатністю обмежувати здатність перокисного окислення ліпідів. Посезонний вміст ліпідів не однаковий, найбільш постійна його кількість в серпні.

У складі ліпідів пилку знайдені парафінові вуглеводні — трикозан, пентакозан, гептакозан і нонакозан, що входять до складу воскового нальоту листя, стебел, стовбурів і плодів рослин.

У пилку виявлені значні кількості простих і складних цукрів. Вміст цукрів у обніжці значно вищий, ніж в пилку. Це пояснюється тим, що при формуванні грудочок обніжжя бджоли додають туди нектар, або ж мед із зобика для склеювання пилкових зерен. При цьому кількість цукру може збільшуватися від 7,5 % до 41,2 %, особливо в тих випадках, коли квітковий пилок погано формується в обніжку. Серед цукрів переважають глюкоза та фруктоза, цукрози буває 2-7 %. Знайдені також дицукри мальтоза і цукроза і складні вуглеводи – крохмаль, клітковина і пектинові речовини.

Оболонка пилкових зерен складається із складних вуглеводів, смол і інших речовин, за рахунок яких в організмі нагромаджуються неперетравні рештки. Найбільше їх в пилку вітрозапильних рослин, наприклад у сосни, берези, тополі, вільхи.

З двадцяти восьми вуглеводів, знайдених у пилку, вісім представлено простими цукрами, 11 - олігосахаридами, а із полісахаридів є крохмаль, целюлоза, пентоза, пелленін, глюкани та ряд інших. В цілому вміст вуглеводів в обніжжі коливається від 25 до 62%. Так, в пилку рису 62,7% загального запасу поживних речовин складають вуглеводи. Із них на частку крохмалю припадає 9,66%. Дещо менше крохмалю міститься в пилку кукурудзи – 10-15% та сосни – 8,88%. Звичайно крохмаль в пилкових зернах зустрічається разом з жиром.

Вміст цукрів в пилку зменшується із збільшенням терміну його утворення і особливо значно зменшується у фазі проростання зерен. З відомих цукрів бджоли не можуть використовувати: рамнозу, фукозу, манозу, сорбозу, лактозу, мелібіозу, дульцитол, еритритол. Поряд з цим дуже добре перетравлюють декстрини, продукти розщеплення яких беруть активну участь в обміні речовин.

У всіх вивчених видах пилку є каротиноїди, які в організмі людини і тварин перетворюються на вітамін А. По мірі дозрівання пилкових зерен сумарна кількість каротиноїдів зростає від фази бутонізації до повного розкриття квітки. Кількість каротиноїдів в пилку (обніжжі) залежить перш за все від виду рослини (табл. 1.6). Сумарний вміст цих з’єднань схильний до великих коливань (від 0,66 до 212,5 мг/100 г сухого обніжжя). Бідний ними пилок крушини ламкої, малини, редьки дикої, яблуні домашньої, чебреця повзучого, гречки посівної.

Таблиця 1.6

Вміст каротиноїдів і вітаміну С в бджолиному обніжжі, мг/100 г

Багато каротиноїдів знайдено в пилку кульбаби лікарської, різних видів верби, вишні, осоту польового і ін. Одним з важливих показників, що характеризують біологічну цінність пилку, є питома частка найбільш активного β-каротину в сумі каротиноїдів. Вона також залежить від виду рослини [21, 23, 29].

Як правило, більше каротиноїдів містить пилок ентомофільних рослин. У пилку вітрозапилювальних (анемофільних) рослин каротину дуже мало або він відсутній.

Пилок - багате джерело токоферолів (вітаміну Е). У 100 г пилку різних рослин міститься від 21 до 170 мг вітаміну Е. Багаті ним обніжжя осоту польового, акації жовтої, яблуні, конюшини лугової, борщевика звичайного, зніту вузьколистного, гречки посівної, липи, яблуні.

У пилку всіх рослин міститься вітамін С, проте спостерігається величезна мінливість цього показника, залежна від видової приналежності рослин, погодних умов вегетаційного періоду, живлення рослин і багатьох інших чинників. Багато аскорбінової кислоти знайдено в пилку різних видів верби, груші, яблуні, гравілату міського, кульбаби. У той час, пилок конюшини лугової, люпину жовтого, гречки посівної, осоту польового відносно бідна цією біологічно активною речовиною.

Пилок містить також значні кількості вітамінів групи В (мг/100 г сухої речовини): тіаміну (0,55–1,50), рибофлавіну (0,50–2,20), нікотинової кислоти (1,30–21,00), пантотенової кислоти (0,32–5,00), піридоксину (0,30–0,90), біотину (0,06–0,60), фолієвої кислоти (0,30–0,68), інозиту (188,0–228,0) і ін.

У пилку виявлено значних кількості фенольних з’єднань - флавонїдів і фенолокислот. Це велика група речовин, що володіють широким спектром дії на організм - капілярозміцнюючим, протизапальним, протиатеросклеротичним, радіозахисним, протиокислювальним, жовчогінним, сечогінним, протипухлинним і ін. [1, 31].

Деякі з них нормалізують підвищену функцію щитовидної залози. Раніше цим з’єднанням приписувалася вітамінна дія і їх називали речовинами Р-вітамінної дії, або вітаміном Р. Роботи останніх років примусили переглянути погляд на вітамінну природу фенольних з’єднань.

У даний час всю цю численну групу речовин вважають біологічно активними з’єднаннями лікувально-профілактичної дії, які потрібні людині для збереження здоров’я, підтримки гомеостазу. Дуже високим вмістом флавонолів характеризується обніжжя конюшини лугової, груші, суріпиці, верби ламкої, верби білої, волошки синьої, яблуні, люпину жовтого, хаменерію вузьколистного, люцерни посівної, таволги вязолистої, малини, вишні, каштана кінського (табл. 1.7).

Таблиця 1.7

Фенольні з’єднання бджолиного обніжжя, мг/100 г