Особливості навчання обдарованих дітей

Індивідуалізація здійснюється здебільшого за допомогою диференційованих завдань, які враховують особливості  індивідуальності учня. З цією метою  в школах впроваджується рівнева  індивідуалізація навчання, коли учні, навчаючись за однією програмою, мають  право і можливість засвоювати її на різних рівнях, але не нижче загальнообов'язкового базового рівня. Як правило, у навчальних програмах виділяють три рівні  складності матеріалу: базовий, середній і високий.

Індивідуалізоване навчання в системі загальної середньої освіти організовується з метою створення оптимальних умов для здобуття громадянами певного освітнього рівня або повної загальної середньої освіти відповідно до особистісних потреб, індивідуальних здібностей, можливостей, стану здоров'я, розвитку, нахилів, талантів. Як правило, це навчання здійснюється навчальним закладом, у якому учень навчається (навчався), або найближчим за розташуванням до місця його проживання чи лікування іншим навчальним закладом, визначеним місцевим органом управління освітою. Індивідуальне навчання може проводитися в приміщенні школи, в домашніх умовах, в лікувальному закладі тощо. Воно здійснюється за індивідуальним навчальним планом, що розробляється з урахуванням індивідуальних особливостей дітей, їх здібностей та потреб. На підставі індивідуальних навчальних планів розробляються індивідуальні програми з кожного предмета, в яких визначається зміст і обсяг матеріалу, що підлягає вивченню. Учні, які прискорено опанували програмовий матеріал відповідного класу, за їхнім бажанням та за рішенням педагогічної ради можуть бути переведені до наступного класу.

Одним із напрямів здійснення індивідуального підходу є робота з обдарованими дітьми. За визначенням  академіка В. О. Моляка, обдарована дитина – це дитина, яка виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний “середній” рівень, при цьому важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а про систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. Коли результати діяльності такої дитини будуть ще й оригінальними, то можна говорити про творчу обдарованість цієї дитини.

На відміну від традиційної  технології формалізованої передачі учню готових знань, технологія індивідуалізованого навчання створює умови для розвитку творчих здібностей і ініціативи кожного суб'єкта навчання.

Значення індивідуалізованої технології в роботі з обдарованими дітьми полягає в тому, що вона найбільшою мірою допомагає врахувати особливості темпу роботи кожного учня, його підготовленість, розумовий розвиток і забезпечує більш диференційовану постановку завдань, контроль і оцінку результатів. Діяльність учня при цьому стає відносно самостійною, більш творчою, креативною  [].

Унт виділяє чотири основних параметри для індивідуалізованої навчальної роботи обдарованих дітей:

• навченість, тобто рівень розвитку дитини з тим чи іншим типом обдарованості;
• научуваність, тобто здатність дитини до навчання;
• навчальні вміння – те, що дитина здобула  процесі навчання;
• пізнавальні інтереси [].

Технологія індивідуалізованого  навчання при використанні у роботі з обдарованими дітьми включає в себе індивідуальний підхід. Індивідуальний підхід – це:

1) принцип педагогіки, за яким у процесі навчальної роботи з групою   вчитель взаємодіє з окремими учнями за індивідуальною моделлю,  враховуючи їх особливості, тип та вид обдарованості;

2)  орієнтація на індивідуальні особливості дитини в спілкуванні з нею;

3) облік індивідуальних  особливостей дитини в процесі навчання;

4) створення психолого-педагогічних  умов не тільки заради розвитку  всіх учнів але й для розвитку кожної дитини окремо.

Слід звернути увагу на те, що навчання обдарованих дітей, їх розумовий та творчий розвиток неможливий в умовах інклюзивного навчання за технологією індивідуалізованого навчання. Застосування індивідуальної учбової роботи також обмежене. Інклюзивне навчання — це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. Навчання обдарованих дітей за технологією індивідуалізованого навчання то його організація потребує великих витрат часу й зусиль учителів, значного збільшення числа викладачів у школі. Ось чому вона не може стати єдиною формою навчання в умовах класної загальної середньої освіти. Крім того, знижується позитивний вплив навчання на формування учнівського колективу

Під час роботи за індивідуалізаційною  технологією, обдарованим учням пропонуються:

• індивідуальні завдання (навіть при роботі в групі);
• теми творчих робіт;
• відкриті завдання («як я провів літо», «навіщо ти вчишся?», «що тобі відомо про…», «напиши якомога більше…» тощо);
• вибір змісту домашнього завдання;
• складання індивідуальної освітньої програми;
• здійснення, самооцінки виконаної, роботи;
• індивідуальний свідомий і відповідальний вибір самостійних завдань;
• вибір тем додаткових і творчих робіт з предметів та ін.;
• вибір випереджувального і поглибленого, матеріалу тощо [].

При організації навчально-виховного  процесу у школі вчитель повинен, але не дуже часто, щоб не зашкодити сприйманню навчального матеріалу іншими дітьми, здійснювати індивідуальний підхід до обдарованих дітей з метою створення сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і творчого потенціалу.

Індивідуальний підхід до обдарованих дітей повинен включати такі засоби:

- використання завдань творчого характеру, які передбачають пошуки дитиною оригінальних, нестандартних розв’язків, необхідність обгрунтування запропонованих рішень, що сприяє розвиткові активного, самостійного, творчого, діалектичного мислення обдарованої дитини;

- створення проблемних ситуацій, використання елементів проблемного навчання, що дозволяє активізувати пізнавальну діяльність дитини, реалізувати її творчий потенціал;

- впровадження елементів діалогового (інтерактивного) навчання, яке забезпечує розвиток у дітей вмінь долати однобічний підхід до розгляду певної проблеми, розглядати цю проблему з різних боків, переконливо обгрунтувати свою думку, вміти враховувати думку своїх товаришів, будувати з ними психологічні рівноправні стосунки, засновані на взаєморозумінні, взаємоповазі, взаємній допомозі і співробітництві;

- використання додаткового матеріалу, який значно виходить за межі навчальної програми з метою розширення кругозору обдарованих учнів;

- організація науково-дослідної роботи обдарованих дітей з тематики, яка викликає їхній інтерес [10, с. 5].

Щоб в умовах середньої  школи вчити «всіх по-різному», потрібно щоб технологія індивідуалізованого навчання передбачала такі етапи:

- діагностику здібностей  учнів і їхніх, індивідуальних  здібностей (темперамент, характер  тощо)

- констатацію рівня наявних  знань, умінь та навичок учнів,  їх загальної ерудиції;

- складання індивідуальних  освітніх програм як корекція предметних; (розвивальні, інтегративні тощо) програм;

- поступову й поетапну  реалізацію індивідуальних освітніх програм, які за обсягом і змістом у обдарованих і «звичайних» дітей можуть значно різнитись;      

- представлення результатів  освітніх досягнень з реалізації  індивідуальних освітніх програм;

- обговорення результатів  і оцінювання навчальної діяльності учнів (поетапне і підсумкове).

2.1. Технологія  диференційованого навчання

Диференціація навчання є  в даний час одним з ключових напрямів відновлення школи. Це визначається тією роллю, яку відіграє диференціація  в реалізації різноманіття освітніх систем, розвитку індивідуалізації навчання, здібностей, пізнавальної активності школярів, нормалізації їх навчального  навантаження і т.д. Диференціація  змісту освіти та освітнього процесу  стає «... визначальним фактором її демократизації і гуманізації, засобом встановлення оптимальних співвідношень між  потребами суспільства в освітній потенціал його членів та особистісної орієнтацією кожної окремої людини» [42, с. 11].

Диференціація означає розподіл, розчленування  цілого на різноманітні частини, форми, ступені. Існує функціональна і структурна диференціація. У ході першої відбувається розширення функцій, котрі виконуються окремими елементами системи, що розвивається, а в ході другої — виділяються підсистеми, які реалізують ті чи ті функції. Ця філософська настанова є тією основою, на яку спираються педагоги, розглядаючи поняття диференціації та похідні під неї [100, c. 55].

В даний час у педагогічній та психологічній літературі не існує  єдиного загальноприйнятого визначення поняття «диференціація навчання». У працях Ю. К. Бабанського, М. А. Мельникова, Н. М. Шахмаєва, І. С. Якиманской та ін диференціація трактується в основному як особлива форма організації навчання з урахуванням типологічних індивідуально-психологічних особливостей учнів і особливої організації комунікації вчителя. Диференціація пов'язується з такою організацією навчального процесу, яка характеризується варіативністю змісту, методів та інтенсивності навчання [47, с. 34].

Технологія диференційованого  навчання застосовувалася ще в середні  віки. Ідеї взаємного навчання закладено  ще бел-ланкастерській системі. Сучасна  технологія розроблена і апробована О. Рівином , В. Дяченко.

Групова технологія навчання передбачає організацію навчального  процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між  учнями (взаємонавчання) у групах. Група  може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною  за певними ознаками, може бути постійною  і мобільною.

Групові форми навчання дають  змогу диференціювати та індивідуалізувати  процес навчання. Формують внутрішню  мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей  учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах дає найбільший ефект  у засвоєнні знань [46].

Диференціація у навчальній роботі реалізується не шляхом застосування навчальних завдань за ступенем їх важкості, а шляхом використання варіативних  завдань за творчою спрямованістю: підключення учнів до викладу  якоїсь частини навчального матеріалу, підготовка школярів до повідомлень  з якогось питання дослідницького характеру, написання рефератів  і доповідей та інше. Важливо кожному  школяреві знайти на уроці цікаву для нього справу. І ні в якому  разі не слід порівнювати навчальні  результати різних за здібностями учнів. Треба порівнювати успіхи учня з  його власними попередніми досягненнями, наголошувати на його рухові вперед завдяки  наполегливій копіткій праці [43, с.84].

Під диференціацією розуміють  таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними  особливостями, об'єднуються в групи  для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: "зовнішня диференціація" і "внутрішня диференціація". Терміном "зовнішня диференціація" позначають таку організацію навчального  процесу, за якої для задоволення  різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються  спеціальні диференційовані класи, школи. Термін "внутрішня диференціація" застосовують до такої організації  навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.

Зовнішня диференціація  навчання здійснюється за двома напрямами:

1) шляхом створення класів  і шкіл на основі спеціальних  здібностей, інтересів і нахилів  учнів; 

2) шляхом створення шкіл  і класів за певним рівнем  загального розумового розвитку  учнів і стану здоров'я учнів  (школи для обдарованих дітей,  школи для дітей з відхиленням  у здоров'ї, класи вирівнювання).

Головною ознакою диференціації  навчальних закладах є програми. Міністерство освіти і науки молоді та спорту України розробило і запропонувало  педагогам близько 60 варіантів навчальних програм для диференціації навчання [].

Важливим напрямом диференціації  є навчання обдарованих, талановитих  дітей. Саме вони, в недалекому майбутньому, забезпечать прогрес країни в  науці, виробництві, мистецтві.

Технологія диференційованого  навчання обдарованих дітей –  це така організація роботи на уроці, при якій учням пропонуються посильні завдання різної складності, цим самим  створюються сприятливі умови для  розвитку і навчання кожного.

Необхідними умовами застосування диференціації є:

- визначення готовності до шкільного навчання;

- інтерес дитини до знань (мотивація діяльності);

- уміння дітей самостійно працювати [44, с.35].

Внутрішня диференціація  здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим  є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів.

Найефективнішою є групова  диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються  на групи. У такій групі учень  може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розв'язанні навчальних завдань відповідно до своїх  інтересів і здібностей. Групи  формуються учителем на основі рівня  розвитку дітей і побажань самих  учнів: учні охоче працюють із однокласниками, які мають схожі інтереси, стиль  роботи, з якими пов'язані дружніми стосунками.