Особливості навчання обдарованих дітей

Удосконалити навчально-виховний процес, роботу з обдарованими дітьми, дати їм ґрунтовні, міцні знання, озброїти їх практичним розумінням основ наук допомагають елементи змагань, що містяться  в іграх, сприяють розвитку здібностей творчого мислення, залучають учнів  до активного життя. Розв'язуючи ребуси, кросворди, учні поступово починають  складати власні головоломки, що сприяє розвиткові пам'яті, уваги, кмітливості, учні вчаться:

- самостійно працювати  з літературою;

- аналізувати та систематизувати  отримані дані;

- робити висновки.

Отже, при плануванні роботи з обдарованими дітьми можна порекомендувати  такий перелік орієнтованих заходів:

1. Створення інформаційного  банку даних обдарованих дітей  із різних напрямів діяльності.

2. Систематизація матеріалів  періодичних видань із проблеми  дитячої обдарованості. 

3. Проведення проблемно-тематичних  семінарів із метою систематичного  підвищення майстерності вчителів, які працюють з обдарованими  дітьми.

4. Створення авторських  програм та методичних розробок, спрямованих на виявлення та  розвиток обдарованих дітей молодшого  шкільного віку.

5. Організація постійно  діючого консультпункту для вчителів  початкових класів із залученням  науковців, лікарів, психологів, методистів районних (міських) відділів  освіти.

6. Залучення до роботи  з обдарованими дітьми вчителів, які мають педагогічні звання "вчитель-методист", "старший  вчитель".

7. Створення банку педагогічного  досвіду щодо роботи з обдарованими  дітьми.

8. Організація і проведення  шкільних, районних (міських), олімпіад  із базових дисциплін / українська  мова, читання, математика, образотворче  мистецтво, з курсу "Я і  Україна"/.

9. Формування груп для  індивідуального сумісного навчання  обдарованих дітей на базі  однієї паралелі (3-4 кл.) з урахуванням  рівня здібностей та сфери  обдарованості, запитів кожної  дитини.

10. Підготовка до друку  матеріалів із досвіду роботи, рекомендацій учителів, які працюють  з обдарованими дітьми.

11. Організація та проведення  творчих звітів педагогів за  результатами роботи з обдарованими  дітьми на індивідуальних заняттях, гуртках, студіях. 

12. Забезпечення до участі  обдарованих дітей у міських,  районних, обласних творчих конкурсах. 

13. Здійснення моніторингу  стану здоров'я обдарованих дітей. 

14. Розробка системи матеріального  та морального заохочення обдарованих  учнів та вчителів, які працюють  з ними.

15. Розгляд питань організації  роботи з обдарованими дітьми  та визначення подальших напрямів  роботи на засіданнях шкільних, районних методичних об'єднань  учителів, педагогічних радах, нарадах  при директору [17, с. 25].

Проаналізувавши досвід вчителів різних шкіл, можна виділити велику кількість цікавих методів, форм та засобів, які допомагають працювати з обдарованими дітьми у початковій школі.

 

РОЗДІЛ 2

ВИКОРИСТАННЯ  СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ В РОБОТІ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1. Технологія  індивідуалізованого навчання

«До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання»  - говорив видатний педагог В. О. Сухомлинський щодо використання індивідуалізованого навчання школярів [].

Відповідно до визначених у “Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті”  пріоритетів освіти зростає роль учителя школи, покликаного сприяти  збереженню унікальності й неповторності  кожного учня, створенню умов для  виявлення й розвитку його потенційних  можливостей, ствердження людини як найвищої цінності, що потребує індивідуалізації процесу навчання, яку Г. Костюк визначив не як пристосування до рівня навченості школярів шляхом зниження об’єктивних  вимог, а як послідовний цілеспрямований  розвиток їх з урахуванням індивідуально-психологічних  особливостей. Саме такий підхід забезпечує формування цілісної особистості, сприяє її розумовому розвитку та гармонійному вдосконаленню [42, с. 11].

У 1988 р. О. М. Матюшкін зазначав, що сучасне навчання орієнтовано на середнього учня,  і держава витрачає багато коштів на створення та реалізацію програм для дітей, які мають труднощі в навчанні, які потребують особливої уваги, але не приділяє достатньої уваги обдарованим дітям. Звісно, з того часу багато що змінилося, зроблено багато, але, недостатньо для того, щоб сказати, що проблема навчання обдарованих учнів повністю вирішена. Ще триває процес пошуку ідеальної моделі навчання обдарованої особистості.

Розвиток науково-педагогічних досліджень у цьому руслі дали змогу більш успішно вирішувати проблему розвитку обдарованих і  талановитих учнів. Сьогодні у світі простежується тенденція зростання уваги до індивідуалізації освіти дітей,  до створення сприятливих умов для навчання обдарованих дітей [47, с. 60].

Під поняттям "індивідуалізація" розуміють виділення одного індивіда за його характерними особливостями; врахування особливостей кожної одиниці при  вивченні сукупності предметів чи явищ.

Термін "індивідуалізація навчання" різні автори означують  по-різном залежно від того, яку  мету і засоби мають на увазі. В "Українському педагогічному словнику" поняття "індивідуалізація процесу навчання" означується як "організація навчально-виховного  процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання" [, c.142].

Питання індивідуалізації навчання в усі часи привертало увагу таких  видатних педагогів: Я. Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці та ін. Значний внесок у розвиток проблеми здійснив К. Ушинський і його послідовники, надаючи особливого значення поділу дітей у процесі навчання на групи  залежно від здібностей. Глибоко  розкрите питання індивідуального  підходу до школярів у процесі  навчання у працях відомого педагога другої половини ХІХ століття, методиста  С. Mиропольського. Аналізуючи роботу недільних  шкіл, він особливу увагу приділяв позитивному впливу індивідуальної роботи з учнями на результативність навчання.

Нова хвиля теоретичних  і методичних досліджень індивідуалізації навчання характеризує 20-30 роки і кінець 50 та 60 років ХХ століття (Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський, А. Кірсанов, В. Крутецький, А. Мудрик, Є. Петровський, Т. Шамова, Г. Щукіна, В. Юркевич, І. Якиманська та ін.). На особливу увагу заслуговує спадщина В. Сухомлинського, зокрема його підходи  до організації процесу навчання. Місію школи педагог бачив  у тому, щоб дати можливість кожній дитині проявити себе. Особливо турбувало  видатного вченого питання індивідуальної роботи з обдарованими дітьми, бо таланти, як він слушно зазначав, не падають  з неба, а відкриваються вчителями. Науковці 70-90 років (О. Ковальов, О. Нільсон, Є. Рабунський, М. Скаткін) прагнули створити цілісну систему індивідуального підходу до дитини у процесі навчання з метою розвитку її індивідуальних особливостей [33, с. 58].

У 20-х роках у вітчизняній  і зарубіжній педагогіці почалися активні  розробки в області індивідуалізації навчання, пошук шляхів виходу з  критичної ситуації в освіті, зумовленої політичними та економічними реформами [41, с. 34].

Індивідуальний підхід до учнів – це важлива складова частина  методики навчально-виховної роботи вчителя. Щоб забезпечити високоякісне засвоєння  кожним учнем основ наук у школі, треба стежити за процесом його навчання, виявити труднощі, які виникають  у поодиноких учнів та допомагати їм ці труднощі усувати. Не можна успішно  проводити навчання в будь-якому  класі, орієнтуючись на якогось абстрактного “середнього”, знеособленого учня. Кожний учень в класі являє  собою підростаючу особистість  з її індивідуальними особливостями, і це не можна ігнорувати в методиці й техніці повсякденної роботи. Індивідуальна  своєрідність особистості кожного  учня не дана в готовій формі, не є сталою. Вона формулюється в процесі  виховання, в самій шкільній роботі. Тим більше треба вчителеві її знати, виявити індивідуальні особливості  кожного свого учня, щоб належно  скеровувати формування підростаючої особистості.

Для правильного висвітлення  питання про індивідуалізацію навчально-виховного  процесу потрібне правильне розуміння  природи індивідуальних особливостей дітей. Ці особливості не є природженими, незмінними, вони формуються в процесі  розвитку психіки кожної дитини, який здійснюється завжди в конкретних умовах навчання й виховання. В процесі  виховання у дітей у родині, дитячому садку, школі складаються  індивідуальні особливості їх інтелекту, емоцій, волі й характеру.

Отже, індивідуальні особливості  психіки дітей є великою мірою  результатом їх попереднього навчання й виховання. Зокрема, цілий ряд  негативних індивідуальних особливостей, з якими педагогові нерідка доводиться стикатися в учнів, часто породжуються хибами попередньої шкільної роботи. Учитель часто шукає коріння цих негативних рис у “природі дитини”, замість того, щоб шукати їх у методиці своєї навчально-виховної роботи.

 Завдання індивідуального  підходу до учнів у навчальній  роботі не зводиться тільки  до того, щоб “пристосувати навчання  до індивідуальних особливостей  учнів” у кожному класі. Це  тільки одна їх сторона. Друга  сторона не менш важлива й  полягає в тому, щоб впливати  на формування індивідуальних  особливостей учнів, відповідно  їх скеровувати, забезпечувати  максимальний розвиток нахилів,  здібностей, талантів кожного, усувати  негативні індивідуальні риси, якщо  такі починають виявлятись у  поодиноких учнів.

У Концепції середньої  загальноосвітньої школи України  окреслено напрямки індивідуалізації:

-    за змістом  освіти (профільне навчання);

- за здібностями і творчими  можливостями (поглиблене вивчення, індивідуальні програми);

-   за інтересами  і нахилами (факультативи, гуртки, секції, науково-технічні товариства);

-   за індивідуальним  стилем навчання (різний темп  навчання, вибір методів навчання) [40, с. 9].

В «Положенні про загальноосвітній заклад» йдеться про те, індивідуалізація і диференціація навчання у загальноосвітньому навчальному    закладі    забезпечуються    реалізацією    інваріантної    та варіативної  частини Державного  стандарту  загальної середньої освіти. Варіативна частина формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням  спеціалізації та профілю навчання [38].

Як відомо, кожна обдарована дитина – мікрокосм індивідуальних особливостей, рис, які відрізняють  її від інших. Тому, у роботі з  ними, необхідно знаходити саме ті методи, форми та засоби, які б відповідали індивідуальним особливостям тієї чи іншої дитини. На сьогодні є дуже актуальною та ефективною, у роботі з обдарованими, технологія індивідуалізованого навчання.

 Проблема індивідуалізації  навчально-виховного процесу цікавила  і сьогодні цікавить багатьох  учених і практиків. Проте кожен  з дослідників трактував її  по-своєму. У філософському енциклопедичному  словнику під поняттям "індивід"  розуміють одиничну особу, яка  не може бути розділена без  втрати її самобутності, її індивідуальності  і її власного буття, що ґрунтується  тільки на її цілісності. З  кінця середніх віків під поняттям "індивід" починають розуміти  окрему людину як самостійну  наділену розумом істоту.                                                                                   

Індивідуальність — це сукупність якостей, особливостей, що притаманні окремому індивіду, це специфічне, неповторне, особливе в індивіді. У ''Новому тлумачному словнику української  мови'' дане поняття означують так: ''Індивідуальність – сукупність психічних  властивостей, характерних рис і  досвіду кожної особистості, що відрізняють  її від інших індивідів; людина як носій індивідуальних властивостей, певних характерних ознак і рис; особистість'' [31, с. 18].

Під поняттям "індивідуалізація" розуміють виділення одного індивіда за його характерними особливостями; врахування особливостей кожної одиниці при  вивченні сукупності предметів чи явищ.

Термін "індивідуалізація навчання" різні автори означують  по-різному залежно від того, яку  мету і засоби мають на увазі. В "Українському педагогічному словнику" поняття "індивідуалізація процесу навчання" означується як "організація навчально-виховного  процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання" [33, с. 142].

О. Кірсанов розглядає індивідуалізацію навчальної роботи "як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з врахуванням цілей навчання" [23, 138].

У дослідженнях Г. Кумаріної, В. Володька індивідуалізація навчання розглядається як найповніше врахування індивідуальних особливостей кожного окремого учня в реальному навчально-виховному процесі.

В. Онищук виділяє три  рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень - це врахування загальних  особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку; другий - здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань  з різним ступенем трудності для  різних груп учнів); а третій - індивідуального  підходу, "який здійснюється з врахуванням  індивідуальних відмінностей учнів  і вчителя і створює сприятливі умови для їх спільної продуктивної діяльності". Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В. Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів [4, c. 103].