Створення умов формування адекватної самооцінки дітей та підлітків у процесі позашкільної діяльності

Широка мережа позашкільних закладів дає змогу  дітям задовольняти потреби в  додатковій освіті в змістовному  дозвіллі. Розвивати творчі здібності. До цієї мережі входять дитячі сектори і відділи Будинків та Палаців культури, дитячі мережі та парки, Палаци дитячої та юнацької творчості, центри наукової творчості, науково-творчі та навчально-дослідницькі творчості, центри туризму та краєзнавства, центри естетичного виховання, станції та клуби юних натуралістів, Малі академії наук и т.п.[21, с. 8]

В умовах модернізації змісту, форм та методів позашкільної освіти відбувається трансформація  змісту освітньої діяльності педагогів-позашкільників. Насамперед, зникає розуміння позашкільного навчально-виховного процесу як примітивного способу передавання вихованцям технологічних особливостей конкретної пізнавальної або творчої діяльності (художньо-естетичної, науково-технічної, еколого-натуралістичної тощо). Водночас починає домінувати комплексне бачення освітньої функції педагога-позашкільника, який усвідомлено реалізує ролі вчителя (навчає дитину улюбленій творчій діяльності, розвиває її творчі здібності, формує творчу активність,), вихователя (забезпечує соціалізацію особистості, формує суспільно значущі норми і правила поведінки), психолога (створює оптимальний психологічний мікроклімат у дитячому колективі, що стимулює особистість до творчої самореалізації, та пізнання самого себе, і в свою чергу формує самооцінку), старшого товариша, що має більший життєвий досвід і в умовах творчого співробітництва готовий допомогти дитині під час вирішенні нагальної навчальної або життєвої проблеми.

Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя. Їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позакласна робота має таку можливість.

У позашкільній діяльності дитина не просто відтворює  те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності, вона розвиває, доповнює знання та навички, вдосконалює їх. Саме в цьому полягає закон творчої поведінки і поведінка методики позашкільного педагогічного процесу, яка будується на обов’язковому заохочені різнобічного творчого самовиявлення школяра, багатстві вражень, ставленні оптимальних особистісних стосунків, котрі є джерелом продуктивної творчої діяльності дитячої спільності. Тому принципове значення має розгляд позашкільного педагогічного процесу як цілісної системи безперервної освіти, формування її у специфічних умовах життєдіяльності – у сфері дозвілля.

Визначаючи  поняття «дозвілля», потрібно звернутися до вихідного поняття «вільний час». Так, вільний час – це частина  загального бюджету часу, що залишається  після виконання школярами навчальних завдань, задоволення природних фізіологічних потреб (сон, вживання їжі тощо), інших інших видів обов’язкових занять, і використовується за власним бажанням дітей та підлітків залежно від їх потреб, інтересів і нахилів[22, с. 109].

Сучасні науковці не мають єдиної думки щодо сутності терміну «дозвілля» і розкривають його по-різому, залежно від виконуваної ним функції.

Дозвілля, як складову процесу позашкільної діяльності, більшість  науковців визначають як об’єктом педагогічних зусиль різноманітних  соціальних інститутів: сім’я, школа, культурно-дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади, зокрема державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та за місцем проживання, громадські й приватні аматорські організації (І. Бех, А. Богуш, Л. Кондрашова, В. Кузь, С. Литвиненко, О. Сухомлинська, Т. Сущенко, Т. Черніговець та ін.).

Форми дозвіллєвої діяльності тісно пов’язані із формами дозвілля, а отже і з видами позашкільної діяльності. Виділимо такі форми дозвіллєвої діяльності: індивідуальна, групова і масова[23, с. 31].

В індивідуальній діяльності підліток сам організовує  своє дозвілля. Це може бути читання;заняття  художньою творчістю(малювання,в’язання, різьблення, бісероплетіння тощо), спортом  чи фізкультурою, перегляд телепередач  тощо. В індивідуальних формах дозвіллєва культура виявляється у виборі змісту дозвіллєвої діяльності. Тобто, якщо це перегляд телепередач, то які саме передачі чи фільми підліток дивиться, відповідно це стосується і музики, яку слухає підліток, літератури, яку читає.

Групові форми  передбачають включення певної кількості  підлітків, а отже наявності лідера, який буде організатором дозвіллєвої  діяльності. Лідером може бути як одноліток, так і старша особа.

Прикладом групових  форм змістового дозвілля можуть бути: різні види ігрової діяльності; заняття в гуртках за інтересами, спортом;конкурси; прогулянки мандрівки, екскурсії тощо.

Важливе значення у групових формах дозвілля має взаємодія  між суб’єктами дозвіллєвої діяльності, а саме: характер їхнього дозвіллєвого спілкування, рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги, чуйність, виключення безапеляційного вказівного тону.

Масові форми: різноманітні масові заходи, так як: концерти, фестивалі, свята, акції тощо.Саме в цій формі організатором  є доросла особа, а учасник(підліток) не обирає зміст цієї діяльності, а приймає чи не приймає зміст.

Найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимушене, неформальне спілкування і самовираження, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами.

Крім того, сама організація дітей, їхньої діяльності у позашкільному закладі досить різноманітна. Уся позашкільна виховна  робота спрямована на розвиток творчої  особистості, її ініціативи з урахуванням  потреб і здібностей. Внаслідок саме такої організації діяльності дітей у позашкільних закладах виникає можливість зацікавити їх творчістю, спонукати їхнє прагнення щодо набуття необхідних прийомів та засобів, які визначають нестандартність, оригінальність.

Система позашкільного  виховання покликана забезпечити кожній дитині можливість у вільний час всебічно розвинути власні творчі здібності. Однак, в сучасних умовах ще не завжди педагогічний процес у позашкільних закладах спрямований на виховання всебічно розвиненої особистості з урахуванням її духовно-творчого потенціалу.

Позашкільні установи мають яскраву виражену специфіку  впливу на особистість дитини. Передусім, це добровільність і право вибору занять, різноманітність і альтернативність спілкування як з однолітками, так  і з педагогами, керівниками гуртків та секцій, диференційованість за інтересами та захопленнями, унікальні можливості щодо інтелектуального та творчого становлення особистості. Незважаючи на те, що позашкільні заклади є складовою державно-суспільної освіти та виховання дитини, вони мають певну автономію і становлять самостійну систему виховання, навчання та освіти школярів у вільний час.

У ряді досліджень доведено, що у позашкільних закладах створені найбільш сприятливі умови  щодо розвитку творчого потенціалу особистості, її задатків та здібностей. Зокрема, як зазначає Т. Сущенко, виховний потенціал позашкільного закладу зумовлений такими факторами і обставинами:

-особливі відносини, які найкращім чином залучають кожну дитину до активної перетворюючої діяльності;

-гарантія і забезпечення можливості практичного здійснення розвитку творчих інтересів і здібностей;

-вільний вибір будь-якого виду діяльності;

-наявність технологій виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості, створення такого типу відносин, за якими сама особистість прагне максимальної реалізації сил і здібностей.

При цьому головною метою позашкільних закладів є забезпечення потреб у творчій самореалізації, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересами та вибором, а  до основних видів позаурочної діяльності в умовах позашкільних установ відносять роботу в предметних гуртках, технічну творчість і виховання.

У понятті творчість  дітей я розділяю точку зору М.Д. Левітова, який вважає, що стосовно до школярів, під творчістю слід розуміти таку діяльність, внаслідок якої здійснюється чогось нового, оригінального, що відображає індивідуальну упорядкованість.

Таким чином, творчі здібності школярів ми розглядаємо  як сукупність властивостей і якостей  особистості, які дозволяють здійснювати  пошук, використовуючи при цьому нестандартні засоби, здогадку розв'язувати інтелектуальні проблеми з установкою на відкриття нового, невідомого для себе. До того ж, здібності до творчості – універсальна здібність особистості. Універсальність її полягає в тому, що сформовані її компоненти в будь-якому виді творчості, наприклад, художньому, ігровому тощо, можуть проявлятися й здобувати свій подальший розвиток в інших видах творчої діяльності.

Ефективність  роботи щодо розвитку в школярів позашкільних закладів творчих здібностей залежить від дотримання ряду умов. Передусім завдання, які пропонуються школярам, повинні бути спрямовані не лише на відпрацювання правила або алгоритму, а містити і такі компоненти, які вимагають здогадки, нестандартного підходу, творчого мислення тощо. З цією метою бажано запропонувати учням завдання, котрі мають декілька рівноцінних і загальноприйнятих вирішень. Виконуючи такі завдання, дитина має можливість переконатися, що їх розв’язання в ряды випадків може мати кілька варіантів. Отже, виконання такого роду завдань дозволить розвити творчий підхід, самостійно приймати рішення в використанні того або іншого прийому чи засобу тощо, тобто у школярів поступово виробляється творчий стиль діяльності, здійснюється розвиток уяви, здатність втілювати свої задуми в реальність.

Навчально-виховний процес слід насичувати такою творчою  діяльністю, яка б сприяла повному  задоволенню і розвитку пізнавальних можливостей школярів, надавала їм максимальну свободу для творчого просування, побудувала прагнення цікаво провести дозвілля, тобто він повинен передбачати органічне поєднання професійної діяльності організаторів позашкільного виховання з творчими намірами і діями дітей в єдиному пізнавально-творчому процесі. Переживання успіху, в той же час, викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, більш чіткого усвідомлення загальної і часткової цілі. Внаслідок цього з'являється свідоме прагнення до самоосвіти, самовдосконалення, самоаналізу, набуття відповідних вмінь та навичок щодо творчого розв'язання проблем, не зупинятися на півдорозі, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчих здібностей особистості.

Для більш раціонального здійснення роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості у позашкільних закладах, слід спиратися на досягнення сучасної психологічної науки. Як зазначає академік В. Маляко, саме розвиток творчої особистості можливий лише за умови, коли буде забезпечена “психолізація” всього навчально-виховного процесу, тобто коли будуть створені умови для реалізації творчого потенціалу кожної особистості. Важливо допомогти школяреві пізнати себе, свої здібності, нахили. І саме впровадження ідей гуманізації в практичну діяльність позашкільних закладів з орієнтацією на творчу обдарованість дитини – основний шлях вирішення цього питання. Тому поряд із формуванням національної самосвідомості, оволодінням дітьми засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народних традицій і звичаїв у центр уваги педагогічних працівників позашкільних закладів повинна бути поставлена проблема розвитку творчої особистості, своєчасного виявлення обдарованих дітей шляхом ранньої і поетапної діагностики, використання стимулюючих засобів щодо розвитку їхніх творчих потенційних можливостей.

Ефективність  роботи щодо розвитку творчої особистості  значно підвищується при дотриманні таких психологи-педагогічних умов:

коли створюється  емоційна, доброзичлива атмосфера у  процесі виконання учнями будь-яких творчих завдань;

коли організація  діяльності учнів з розв'язання творчих  завдань здійснюється з опорою на їхні інтереси, потреби, потенційні можливості, здібності тощо;

коли вирішення  творчих завдань пробуджує в  кожного школяра дослідницьку активність, поглиблює інтерес до творчої діяльності, спонукає до успішних дій та досягнення поставленої мети.

Важливим показником, який свідчить про те, що учень виявляє  творче ставлення до виконання завдань, є наявність усвідомленого спонукання до творчості, потяг суб'єкта до оволодіння знаннями, вміннями а навичками, які сприяють ефективному здійсненню творчого пошуку. Під усвідомленістю ми розуміємо поняття особистістю значущості творчості у процесі життєдіяльності, наявність потреби займатися творчою діяльністю.

Слідуючим показником, який показує, що особистості притаманне творче ставлення до виконання будь-якого  завдання, є її спрямованість, бо вона, як доведено в ряді досліджень, детермінує поведінку учнів, є мотиваційним ядром особистості. Тому, саме визначення даного показника дозволить виявити, наскільки глибинною є ступінь даної спрямованості.

Про сутність розвитку творчості у дітей свідчить також  яскраве виражене бажання займатися  творчістю (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети: творчий пошук прийомів і засобів неординарного вирішення проблемних ситуацій, які виникають у процесі діяльності).

І нарешті, ще один показник – емоційна забарвленість  процесу творчого пошук при розв'язанні різних творчих проблем, наявність  позитивних емоцій при досягненні кінцевої мети, відчуття впевненості в собі, у своїх можливостях і здатність знайти вихід з проблемних ситуацій.

Головними факторами, які визначають цілеспрямоване керування  процесом розвитку творчої особистості  є передусім наявність досить стійких інтерес саме до творчості. Тому дуже важливо мати уявлення щодо спрямованості інтересів школярів, ступеня їх стійкості.

Формування  в дітей глибоких і стійких  інтересів до творчої діяльності є однією з основних передумов  не лише становлення, а й розвитку творчої особистості.

Причому, успішна  діяльність, яка пов'язана з інтересом, створює неначе “зону ближчого розвитку”, зону підвищеної сенситивності для  всіх впливів, котрі сприяють розвитку творчої особистості. тобто інтерес  завжди викликає позитивне ставлення до відповідної галузі пізнання і тим самим створює передумови для оволодіння предметом інтересу, причому, спочатку виникає ситуативний, епізодичний інтерес, який при створенні умов завжди перетворюється в стійкий інтерес до певної сфери діяльності. У процесі перетворення ситуативного інтересу в особистісній емоційно-пізнавальне ставлення перетворюється в емоційно-пізнавальну спрямованість, тобто психологічну природу інтересу складає нерозривний комплекс важливих для особистості процесів (інтелектуальних, емоційних та вольових).