Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Декабря 2012 в 20:26, магистерская работа
Аналіз становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю в Україні свідчить про наявність прогресивних досягнень і позитивний вплив на творчий розвиток особистості і формування позитивної самооцінки. Динамічне сьогодення ставить дуже високі вимоги до особистісного розвитку підростаючого покоління. Перехід від дитинства до дорослості дуже складний. Колізії особистісного становлення у підлітковому віці нелегкі, а іноді надзвичайно болісні для самого підлітка: вони породжують труднощі не лише сприйняття підлітком самого себе, а й дисгармонію у взаєминах з оточуючими, дискомфортне емоційне самопочуття під час спілкування з дорослими і ровесниками.
ВСТУП__________________________________________________________
РОЗДІЛ I ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ ПІД ЧАС ПОЗАШКІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ_________________________________________________
1.1. Особливості адекватної самооцінки дітей та підлітків_________
1.2. Самооцінка у структурі самосвідомості особистості__________
1.3 Позашкільна діяльність як умова формування самооцінки дітей та підлітків________________________________________________
Висновки до першого розділу___________________________________
РОЗДИЛ ІІ ЕКСПЕРЕМЕНТ ВИВЧЕННЯ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1 Хід та результати констатувального експерименту з вивчення самооцінки дітей та підлітків у процесі позанавчальньої діяльності
2.2. Форми та методи формування самооцінки дітей та підлітків у процесі позашкільної діяльності
2.3. Результати формувального експеременту
Висновки до другого розділу
Загальні висновки
Використана література
Дошкільникам найчастіше всього властива необ’єктивна висока оцінка себе, своїх можливостей, своєї діяльності та її результатів: «Я найкращий в групі», «Мій малюнок найгарніший» – така типова самооцінка дошкільника. Це відбувається не через надмірну самовпевненість, а випливає з самої структури особистості дитини та специфіки дитячої самосвідомості. Не слід боротися з завищеною самооцінкою дітей і не треба раніше часу домагатися її адекватності. Це повинно прийти само по собі як результат проходження дитиною кризи семи років. Однак, у деяких дошкільників спостерігається нестійка, а іноді навіть занижена самооцінка. Такі випадки частіше за все свідчать не про інтенсивний розвиток самосвідомості, а про те, що ці діти як ніхто інший потребують емоційної захищеності, любові та уваги навколишніх їх дорослих.
Спостереження свідчать, що діти з «дошкільною» самооцінкою зазнають труднощів у тому, що можна назвати шкільним життям. Так, вони можуть успішно вчитися, але іноді у них виникають труднощі у взаєминах з товаришами. Їм не завжди вдається знайти своє місце в колективі, для них буває не просто увійти в динамічні об’єднання, що виникають в класі підчас тих чи інших справ та ігор. В то й же час серед дітей з завищеною самооцінкою зустрічаються школярі, які не мають труднощів у спілкуванні з ровесниками, але яким дуже важко вчитися. Після вступу до школи у них пропадає всяке бажання вчитися. Вони невзмозі проконтролювати себе, вони не можуть передбачити результати своєї діяльності, не здатні зрозуміти та проаналізувати причини своїх невдач. Вони часто видають неадекватну емоційну реакцію на зауваження вчителя та його негативну оцінку. Особливі труднощі для таких дітей в тому, що вони не можуть самі вийти із конфліктної ситуації та не приймають допомогу зі сторони. Конфлікти, що виникають на самому початку шкільного навчання, отруюють їм подальше перебування в школі. Для нормального, безхворобливого входження в шкільне життя дитині потрібні нова самооцінка та нова самосвідомість. Тільки в разі, коли дитина навчиться порівнювати себе з іншими дітьми в аналогічних випадках, вона зможе дати собі правильну самооцінку.
Таким чином, поява більш адекватної та об’єктивної самооцінки свідчить про серйозні зміни в самосвідомості дитини та може бути показником не тільки готовності до шкільного навчання, але і до шкільного способу життя в цілому.
Отримати уявлення про самооцінку дитини можна різними шляхами, наприклад, запропонувавши йому поставити себе на сходинку драбинки, де на самій високій стоять найбільш сильні діти групи, а на нижній – самі слабкі, або ранжування за іншими соціально цінними якостями – самі добрі, самі спритні тощо. Як правило, типові дошкільники з нормальним ходом психічного розвитку ставлять себе на саму верхню сходинку. Діти, які пройшли кризу семи років, зазвичай ставлять себе на такій драбинці вже не зверху, а десь ледь вище її середини.
Різницю в самооцінці дошкільників та молодших школярів можна прослідкувати в їх оцінках своїх можливостей, а також у тому, в чому вони вбачають причини своїх невдач. Типовий дошкільник зазвичай каже, що не зміг перестрибнути через огорожу, бо вона надто висока. У молодшого школяра з’являється більш об’єктивний погляд на речі: причини своїх невдач він бачить не тільки у зовнішніх обставинах, але і в самому собі, в своїх якостях та вправності.
В дослідженнях, присвячених вивченню самооцінки в молодшому шкільному віці, відзначається, що учні початкових класів оцінюють лише результати своєї праці, причому, ця оцінка практично повністю співпадає з оцінкою дорослих [38]; що діти в цьому віці схильні до переоцінки своїх досягнень в учбовій діяльності [39] і особистісних якостей [40], внаслідок чого їх самооцінка виявляється неадекватною. Причиною цього є недостатня самокритичність дітей в процесі самооцінювання [41].
Поступово, однак,
зростає самостійність
Висока успішність школяра, як правило, пов’язана з розвитком у нього об’єктивного ставлення до самого себе, передовсім, до своїх вмінь і навичок в учбовій діяльності [43].
Дослідження Г.Г.Гусєвої [40] показало, що схильність до переоцінки себе особливо характерна для першокласників, їх адекватні оцінки переважно відображають позитивні оцінки вчителя. В другому класі число завищених самооцінок зменшується; у другокласників формується вміння співвідносити свою поведінку з моральними уявленнями, які виступають в якості “мірила” в самооцінювальній діяльності дитини. Така тенденція зберігається і в третьому класі: зменшується кількість дітей з підвищеною самооцінкою, збільшується – з пониженою.
І.В.Дубровіна, вивчаючи розвиток самооцінки специфічних здібностей у молодших школярів, дійшла висновку, що “самооцінка здібностей, безумовно, формується під впливом шкільного навчання і, в багатьох відношеннях, залежить від позиції вчителя” [44, с. 138].
Багато дослідників відзначають, що в молодшому шкільному віці провідним фактором становлення самооцінки є педагогічна оцінка [38, 42, 45, 46,47]. Уявлення молодших школярів про свою діяльність, про вимоги, яким ця діяльність повинна задовольняти, складаються у дитини в процесі аналізу і оцінювання її учбової діяльності вчителем [49, с. 10].
Оцінка дорослого, особливо схвалення, для молодшого школяра є важливим стимулом підвищення ефективності діяльності [55]. Така оцінка, передуючи самооцінці, є для дітей основою формування психологічних механізмів соціальної взаємодії. Однак, в дослідженнях відзначається, що самооцінка молодшого школяра в загальному і в цілому характеризується аморфністю і нестійкістю, формуються лише тенденції її розвитку в бік диференційованості і стійкості.
Оцінка вчителя діє як на емоційну, так і на інтелектуальну сферу дитини, сприяючи усвідомленню нею процесу праці, своїх сильних і слабких сторін. Дослідники відзначають, що на ранніх етапах навчання негативні оцінки виконують в розвитку дитини швидше негативну, аніж позитивну роль; вони блокують її активність, гасять бажання вчитися. На межі молодшого та середнього шкільного віку більшість дітей починають орієнтуватися на самооцінку. Наприклад, в дослідах Є.І.Савонько [50,51] виявлено, що більшість третьокласників орієнтовані на власну самооцінку. Це свідчить про те, що в молодших школярів самооцінка може виступати в якості домінуючого мотиву.
В дослідженні самооцінки особливе значення має виявлення її основ, оскільки з їх вибором пов’язаний рівень надійності самооцінки як регулятора просування суб’єкта в оволодінні предметним змістом. Самооцінка людини може здійснюватися двома засобами – через звернення до системи зовнішніх оцінок і через звернення до аналізу самої діяльності, ступеня освоєння її компонентів. Молодші школярі вже проявляють здатність оцінювати себе, спираючись на аналіз власної діяльності. Самооцінка молодшого школяра, формуючись в учбовій діяльності, сама починає відігравати істотну роль в її вдосконаленні [52].
Інтенсивне формування самооцінки робить молодший шкільний вік віком, в якому закладаються психологічні передумови готовності до самовиховання. Це підвищення критичності і рефлективності самооцінки, які посилюються при порівняльній характеристиці учнями себе і ровесників; в ситуації такого порівняння більшість дітей оцінюють якості ровесників вище, ніж свої.
Б.Г. Ананьєв важає, що самооцінка є найбільш складним продуктом розвитку свідомої діяльності дитини. Основу для формування самооцінки створює усвідомлення власних дій через оцінку оточуючих. Б.Г. Ананьєв вказує, що така форма ставлення до себе ще не є самооцінкою, бо самооцінка передбачає свідоме розуміння і оцінку власних вчинків, якостей, можливостей. Це стає можливим у старшому дошкільному віці.
Г.С. Костюк зазначає, що розвиток самооцінки можливий тільки через виконання певної діяльності, усвідомлення своїх досягнень в цій діяльності, порівняння власних досягнень з досягненнями інших людей. Крім того Г.С. Костюк підкреслює, що значний вплив на розвиток самооцінки дитини чинять оцінки з боку дорослих: педагогів та батьків, а також однолітків [65].
У наукових працях
П.Р. Чамати, родоначальника теоретичних
та широких експериментальних
До опису різних рівнів самосвідомості і специфіки пізнання й оцінок себе на цих рівнях вдається у своєму дослідженні і І.І. Чеснокова [67]. Вона зазначає, що узагальнююча робота процесів самосвідомості проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості.
До того, як складається власна стійка самооцінка, дитина стихійно приймає ставлення дорослого до себе і, таким чином, джерелом первинної самооцінки особистості є на віру прийняте ставлення дорослого. Наприклад, неадекватно висока самооцінка може бути викликана постійним, часто необґрунтованим розхвалюванням дитини, а невіра в можливості дитини призводить, як правило, до формування негативного ставлення до себе, низької самооцінки. Саме в образі життя дитини і, зокрема, в типі її спілкування з оточуючими людьми, лежать основні причини, які обумовлюють особливості її самооцінки. Первинна самооцінка дитини впливає на подальший процес її становлення на більш пізніх етапах розвитку особистості.
Самооцінка розглядається І.І. Чесноковою як єдність раціонального й емоційного компонентів. У раціональному компоненті відбиваються знання особистістю відповідних її особливостей, а в емоційному - ставлення до них. Кожен з компонентів самооцінки має свою лінію розвитку.
Генезис емоційного компонента самооцінки залежить від розвитку емоційної сфери дитини, її емоційного досвіду загалом. Спочатку емоції дитини ситуативні й неглибокі. Вона не запам'ятовує своїх емоцій, не співвідносить їх, не усвідомлює свого емоційного досвіду, який уже присутній в елементарній формі. По мірі розширення емоційної сфери дитини, більш адекватного співвіднесення окремих емоцій з предметом переживань починає здійснюватися емоційна інтеграція з її стійкими формами вияву. Первинна диференціація деяких емоцій відбувається вже після першого року життя. Дитина все більш переживає радість від доступного їй перетворення навколишнього, від пізнання себе в різноманітній діяльності. Такі переживання виступають як підкріплення дій, що виконуються. З окремих емоційних реакцій виникають більш складні емоційні утворення або почуття, наприклад, гордість, задоволення собою, радість успіху.
Раціональний компонент самооцінки у своєму розвитку йде від пізнання зовнішнього світу, інших людей, їх взаємовідносин і власних відносин з іншими. Накопичення знань про себе здійснюється за тими ж законами, за якими пізнається і навколишній світ. На початкових етапах розвитку знань про себе усвідомлюється лише зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. Пізніше здійснюється перехід на вищий рівень самопізнання, коли стає можливим усвідомлення глибинних механізмів діяльності й поведінки.
Пізнаючи особливості інших людей, свої зовнішні вияви в діяльності й поведінці, ставлення до себе інших, людина починає співвідносити ці окремі аспекти пізнання і, внаслідок порівняльно-оцінної роботи, складає оцінку самої себе загалом. Самооцінка виступає як своєрідний підсумок самопізнання і відображає його рівень. Недосконалим формам самопізнання відповідають недосконалі форми самооцінки: її критерії або відсутні, або діють у вузькій ситуації, не співвідносяться між собою. Власна, досить стійка самооцінка формується в процесі розвитку самостійності дитини, внаслідок усвідомлення своїх умінь і можливостей.
Уже до кінця дошкільного віку розвиток раціонального компонента досягає того рівня, що стає можливим виникнення власної, досить стійкої самооцінки. Зміст самооцінки в цей період складає усвідомлення практичних умінь, вчинків, моральних властивостей, які дитина виявляє в собі, співвідносячи свої вчинки з вимогами дорослих. Надалі розвиток раціонального компонента самооцінки йде шляхом розвитку здатності до самоаналізу, удосконалення способів самооцінювання, ускладнення діяльності самопізнання.
Саме раціональному компоненту належить провідна роль у процесі становлення єдиної самооцінки особистості, яка формується на основі самооцінки окремих її сторін. Можливості самоаналізу, які розвиваються, сприяют введенню недостатньо усвідомлених результатів самооцінки у сферу свідомого. Через раціональний компонент самооцінка здійснюється узагальнення найбільш значущих для особистості окремих самооцінок, їх синтез і вироблення цінностей самооцінки.
Таким чином, досліджуючи проблему структури й генезису самооцінки, І.І. Чеснокова провідну роль у цьому процесі відводить розвитку раціонального компонента, зазначаючи, що первинна самооцінка, яка формується під впливом інтеріорізованого відношення з боку оточуючих, насамперед дорослих, впливає на подальший розвиток самооцінки і заснованого на ній ставлення до себе [67].
У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців наслідування. Третьокласники за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо виступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання. Типовим для багатьох третьокласників(70%) другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем[36. С. 173].