Створення умов формування адекватної самооцінки дітей та підлітків у процесі позашкільної діяльності

Вікові особливості  розвитку саморегуляції пов’язані  з так званими сенситивними періодами  розвитку, які створюють неповторні можливості для розвитку дитини. Так, особистісна готовність до школи охоплює три основні сфери взаємин дитини: взаємини з навколишніми дорослими, взаємини з однолітками та ставлення до самої себе. Ці три компоненти не вичерпують всіх аспектів особистісної готовності дітей до школи, але є найбільш важливими з них. Їх прояви вкрай різноманітні та багатопланові. Вони відшукуються в розвитку морально-вольових рис дітей, у виникненні у них нових ціннісних орієнтацій, в новому світосприйнятті та в перебудові всієї емоційної сфери  особистості дитини. Загальновідомо, що сфера самосвідомості є однією з найважливіших в структурі особистості. Тому цілком природно, що перебудова особистості дитини, що відбувається під час вікових психологічних криз, не може не відбуватися на її самосвідомості. Одним з показників самосвідомості на кінець дошкільного та початку молодшого шкільного віку є зміни в самооцінці дітей. Поява нової, більш об’єктивної самооцінки – це третій, основний компонент особистісної готовності дітей до школи, а її прояви в спілкуванні та діяльності дітей, в усвідомленні себе та своїх можливостей слугують показниками, які дозволяють зрозуміти, на якому віковому рівні знаходиться дитина.

Специфіку ставлень дитини до себе та до інших людей визначає сфера оцінних та самооцінних відносин. Самооцінка представляє собою ту ступінь в розвитку самосвідомості, сутністю якого є усвідомлення людиною самої себе, своїх вчинків, мотивів та цілей своєї поведінки, свого ставлення до навколишнього, до інших людей та самої себе. Оцінне ставлення до себе та уміння оцінити свої сили та можливості, вміння віднестися до себе критично, «примірити» свої сили до завдань та вимог навколишнього середовища, уміння самостійно поставити перед собою ту або іншу задачу грає важливу роль в формуванні особистості дитини. Самооцінка акумулює в собі досвід попередньої діяльності дитини та оцінки навколишніх її людей. Самооцінка – складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Вона виконує передусім регуляторну функцію. Ефективність навчальної діяльності школяра залежить не тільки від системи добре засвоєних знань та володіння прийомами розумової діяльності, але і від рівня самооцінки. Існує тісний зв’язок в оволодінні навчальною діяльністю та розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в ній інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто проект майбутнього.

Як відмічалося  вище, третім компонентом особистісної готовності до школи, пов’язаної з  розвитком самосвідомості дитини, є зміна її самооцінки. Дошкільникам найчастіше всього властива необ’єктивна висока оцінка себе, своїх можливостей, своєї діяльності та її результатів: «Я найкращий в групі», «Мій малюнок найгарніший» – така типова самооцінка дошкільника. Це відбувається не через надмірну самовпевненість, а випливає з самої структури особистості дитини та специфіки дитячої самосвідомості. Не слід боротися з завищеною самооцінкою дітей і не треба раніше часу домагатися її адекватності. Це повинно прийти само по собі як результат проходження дитиною кризи семи років. Однак, у деяких дошкільників спостерігається нестійка, а іноді навіть занижена самооцінка. Такі випадки частіше за все свідчать не про  інтенсивний розвиток самосвідомості, а про те, що ці діти як ніхто інший потребують емоційної захищеності, любові та уваги навколишніх їх дорослих.

Спостереження свідчать, що діти з «дошкільною» самооцінкою  зазнають труднощів у тому, що можна  назвати шкільним життям. Так, вони можуть успішно вчитися, але іноді  у них виникають труднощі у взаєминах з товаришами. Їм не завжди вдається знайти своє місце в колективі, для них буває не просто увійти в динамічні об’єднання, що виникають в класі підчас тих чи інших справ та ігор. В то й же час серед дітей з завищеною самооцінкою зустрічаються школярі, які не мають труднощів у спілкуванні з ровесниками, але яким дуже важко вчитися. Після вступу до школи у них пропадає всяке бажання вчитися. Вони невзмозі проконтролювати себе, вони не можуть передбачити результати своєї діяльності, не здатні зрозуміти та проаналізувати причини своїх невдач. Вони часто видають неадекватну емоційну реакцію на зауваження вчителя та його негативну оцінку. Особливі труднощі для таких дітей в тому, що вони не можуть самі вийти із конфліктної ситуації та не приймають допомогу зі сторони. Конфлікти, що виникають на самому початку шкільного навчання, отруюють їм подальше перебування в школі. Для нормального, безхворобливого входження в шкільне життя дитині потрібні нова самооцінка та нова самосвідомість. Тільки в разі, коли дитина навчиться порівнювати себе з іншими дітьми в аналогічних випадках, вона зможе дати собі правильну самооцінку.

Таким чином, поява  більш адекватної та об’єктивної  самооцінки свідчить про серйозні зміни  в самосвідомості дитини та може бути показником не тільки готовності до шкільного навчання, але і до шкільного способу життя в цілому.

Отримати уявлення про самооцінку дитини можна різними  шляхами, наприклад, запропонувавши йому поставити себе на сходинку драбинки, де на самій високій стоять найбільш сильні діти групи, а на нижній – самі слабкі, або ранжування за іншими соціально цінними якостями – самі добрі, самі спритні тощо. Як правило, типові дошкільники з нормальним ходом психічного розвитку ставлять себе на саму верхню сходинку. Діти, які пройшли кризу семи років, зазвичай ставлять себе на такій драбинці вже не зверху, а десь ледь вище її середини.

Різницю в самооцінці дошкільників та молодших школярів можна  прослідкувати в їх оцінках своїх  можливостей, а також у тому, в  чому вони вбачають причини своїх невдач. Типовий дошкільник зазвичай каже, що не зміг перестрибнути через огорожу, бо вона надто висока. У молодшого школяра з’являється більш об’єктивний погляд на речі: причини своїх невдач він бачить не тільки у зовнішніх обставинах, але і в самому собі, в своїх якостях та вправності.

В дослідженнях,  присвячених  вивченню самооцінки в  молодшому шкільному віці, відзначається, що учні початкових класів оцінюють лише результати своєї праці, причому, ця оцінка практично повністю співпадає з оцінкою дорослих /228/; що діти в цьому віці схильні до переоцінки своїх досягнень в учбовій діяльності /10/ і особистісних якостей /55/, внаслідок чого їх самооцінка виявляється неадекватною. Причиною цього є недостатня самокритичність дітей в процесі самооцінювання /117/.

Поступово, однак, зростає самостійність самооцінок. Вже другокласники і, особливо, третьокласники відносяться до себе досить критично, оцінюють свої досягнення більш самостійно, вже роблять предметом критичної  оцінки діяльність вчителя, при цьому в них може виникнути незгода з оцінкою вчителя. Це відбувається тоді, коли, на думку учня, вчитель недооцінює його працю; сам молодший школяр часто оцінює свою роботу кількістю вкладеної в неї праці /116/.

Висока успішність школяра, як правило, пов’язана  з розвитком у нього об’єктивного ставлення до самого себе, передовсім, до своїх вмінь і навичок в учбовій діяльності /133/.

Дослідження Г.Г.Гусєвої /55/ показало, що схильність до переоцінки себе особливо характерна для першокласників, їх адекватні оцінки переважно відображають позитивні оцінки вчителя. В другому класі число завищених самооцінок зменшується; у другокласників формується вміння співвідносити свою поведінку з моральними уявленнями, які виступають в якості “мірила” в самооцінювальній діяльності дитини. Така тенденція зберігається і в третьому класі: зменшується кількість дітей з підвищеною самооцінкою, збільшується – з пониженою.

І.В.Дубровіна, вивчаючи розвиток самооцінки специфічних  здібностей у молодших школярів, дійшла висновку, що “самооцінка здібностей, безумовно, формується під впливом шкільного навчання і,   в багатьох відношеннях, залежить від позиції вчителя” /64, с. 138/.

Багато дослідників  відзначають, що в молодшому шкільному  віці провідним фактором становлення  самооцінки є педагогічна оцінка /7, 113, 114, 116, 228/. Уявлення молодших школярів про свою діяльність, про вимоги, яким ця діяльність повинна задовольняти, складаються у дитини в процесі аналізу і оцінювання її учбової діяльності вчителем /110, с. 10/.

Оцінка дорослого, особливо схвалення, для молодшого школяра є важливим стимулом підвищення ефективності діяльності /55/. Така оцінка, передуючи самооцінці, є для дітей основою формування психологічних механізмів соціальної взаємодії. Однак, в дослідженнях відзначається, що самооцінка молодшого школяра в загальному і в цілому характеризується  аморфністю і нестійкістю, формуються лише тенденції її розвитку в бік диференційованості і стійкості.

Оцінка вчителя  діє як на емоційну, так і на інтелектуальну сферу дитини, сприяючи усвідомленню нею процесу праці, своїх сильних і слабких сторін. Дослідники відзначають, що на ранніх етапах навчання негативні оцінки виконують в розвитку дитини швидше негативну, аніж позитивну роль; вони блокують її активність, гасять бажання вчитися. На межі молодшого та середнього шкільного віку більшість дітей починають орієнтуватися на самооцінку. Наприклад, в дослідах Є.І.Савонько /178, 179/ виявлено, що більшість третьокласників орієнтовані на власну самооцінку. Це свідчить про те, що в молодших школярів самооцінка може виступати в якості домінуючого мотиву.  

В дослідженні  самооцінки особливе значення має виявлення  її основ, оскільки з їх вибором пов’язаний рівень надійності самооцінки як регулятора просування суб’єкта в оволодінні предметним змістом. Самооцінка людини може здійснюватися двома засобами – через звернення до системи зовнішніх оцінок і через звернення до аналізу самої діяльності, ступеня освоєння її компонентів. Молодші школярі вже проявляють здатність оцінювати себе, спираючись на аналіз власної діяльності. Самооцінка молодшого школяра, формуючись в учбовій діяльності, сама починає відігравати істотну роль в її вдосконаленні /20/.

Інтенсивне  формування самооцінки робить молодший шкільний вік віком, в якому закладаються психологічні передумови готовності до самовиховання. Це підвищення критичності і рефлективності самооцінки, які посилюються при порівняльній характеристиці учнями себе і ровесників; в ситуації такого порівняння більшість дітей оцінюють якості ровесників  вище, ніж свої.

Самооцінка тісно пов’язана  з рефлексією, що розглядається у  вітчизняній психології як багатоаспектне і багаторівневе особистісне  утворення. Рефлексія як аналіз власної  діяльності, її способів і засобів; рефлексія як оцінка своїх вчинків  і якостей, які в них проявляються; рефлексія як співвіднесення основ своїх  відносин з іншими людьми з суспільно значимими критеріями і т.п. – будь-яка форма рефлексії, у якій зі сфер життєдіяльності суб’єкта вона б не функціонувала, “обслуговує” становлення самооцінки як здатності суб’єкта аналізувати свій внутрішній світ і на цій основі формувати відповідні регуляторні системи.

Розвиток рефлексії –  центральний психологічний механізм, що забезпечує процеси саморозвитку особистості. В психологічній літературі до сих пір відсутні будь-які доказові матеріали, які б дозволяли встановити початкові етапи й форми виникнення рефлексії в онтогенезі. Причому розбіжність думок з даного питання величезна й охоплює період від 2-х до 10-11-ти років. Ця розбіжність пов’язана з труднощами визначення самої рефлексії. Дослідники, які не відмежовують рефлексію від простих актів самосвідомості, відносять її виникнення на більш ранні етапи онтогенезу, а ті психологи, які розглядають рефлексію як особливий механізм самосвідомості, відносять її виникнення до більш пізнього віку.

Другий підхід уявляється більш продуктивним: рефлексія це не просто фіксація у свідомості простого факту власних дій (розумових  або практичних), а особливий механізм, що дозволяє суб’єкту здійснювати  дії над власними діями.  Дитина 6-7-ми років практично не володіє здатністю до рефлексії, так, як показано у численних дослідженнях, саме завдяки оволодінню формалізованими знаннями й учбовими діями ця здібність інтенсивно розвивається в період молодшого шкільного віку.

Необхідно враховувати, що, як правило, рефлексія формується й  первинно існує тільки як фрагмент учбової діяльності дитини, не виходячи за її межі. Приблизно до 9-ти років  рефлексія формується як особлива форма  контролю та оцінки, а саме як рефлексивний контроль та прогностична оцінка.

 Рефлексія, як психічне  новоутворення молодшого шкільного  віку, досліджувалася в працях  А.В.Захарової і М.Є.Боцманової /71/.

Важливою умовою формування позитивних характеристик самооцінки в молодшому шкільному віці є  стиль спілкування дорослого з дитиною /136/. Отримані дані свідчать про те, що змістовне спілкування дорослого з дитиною – всебічний аналіз її роботи конституює самооцінку, яка значною мірою характеризується такими рисами як диференційованість, адекватність і обґрунтованість.

“Діловий” стиль  спілкування дорослого з дитиною, в основі якого покладений аналіз і спільне обговорення її діяльності, є оптимальним для формування когнітивних компонентів самооцінки молодшого школяра. Саме змістовне  спілкування дорослого з дітьми сприяє розвитку їх самооцінки, підвищенню її регулятивних функцій. В учнів початкових класів вже формується здатність займати при самооцінці умовну позицію, тобто оцінювати себе як зі своєї точки зору, так і з точки зору іншої людини: ровесника, вчителя, батьків. Вони адекватніше і стабільніше оцінюють свої знання, вміння і успіхи, які проявляються в учбовій діяльності, ніж особистісні якості.

Психологи, які  вивчають проблеми самооцінки, відзначають, що з віком збільшується число  стійких самооцінок /7, 8, 184/.

Вдповідно до психологічного розвитку ми називаємо дітьми осіб у віці від 1 – 15 років. Однак розрізняємо ранній період (1-2 роки), дошкільний період (2-6 років), молодший шкільний вік (6-9 років), та підлітковий (9-15 років) [34. С. 172]. Це загальноприйнята класифікація, тому спираючись на неї ми розглянемо формування самооцінки дітей та підлітків у відповідності з цими періодами, а також формування  ступеня адекватності  самооцінки як головного параметру самооцінки.

У формуванні самооцінка на ранніх ступенях розвитку дитини велику роль грають оцінки тих, що оточують, оскільки на аналіз власної діяльності вона ще не здатна. Так, у дитинстві формування самосвідомості пов’язане зі схемою тіла – суб’єктивного образу взаємного положення, стану рухів частин тіла в просторі. Відчуття, що виникають у дитини на основі пропріоцептивної та кінестетичної інформації, створюють у неї емоційно забарвлене враження комфорту чи дискомфорту, тобто те, що можна назвати самопочуттям організму. Отже, схема тіла – це перший елемент самосвідомості, що виникає на тілесному рівні в дитинстві. У раннім дитинстві дитина може вже оцінити своє тіло, починає усвідомлювати світ за допомогою ходьби. Вона спостерігає своє відображення в дзеркалі, розуміє, що вже відокремлена від навколишнього світу. На цьому віковому етапі чітко формуються уявлення про себе як про когось, хто відрізняється від іншого. В цей період мають місце такі рівні становлення самосвідомості, як тілесний та психосоціальний.