Створення умов формування адекватної самооцінки дітей та підлітків у процесі позашкільної діяльності

Самооцінка  може бути адекватною і неадекватною. За адекватної самооцінки суб’єкт  правильно співвідносить свої можливості і досягнення, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачити, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реального бачення себе, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій. Але самооцінка може бути неадекватною – надмірно завищеною або занадто заниженою.

Далеко не рідкісною є неадекватна самооцінка підлітків, яка проявляється в переоцінці або недооцінці своїх можливостей, що шкодить розвитку відповідальності та інших важливих якостей. Наприклад, завищена самооцінка блокує почуття невдоволеності собою, провини за негідний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведінку. Несамокритичість заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Свідченням заниженої самооцінки є незадоволення собою, нездатність поставити перед собою більш високі вимоги, оскільки бракує впевненості у. своїх можливостях. Це гальмує розвиток відповідальності, бо такі діти не виявляють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень.

На основі неадекватно  завищеної самооцінки у людини виникає  неправильне уявлення про себе, ідеалізований  образ власної особистості і  можливостей, своєї цінності для навколишніх, для загальної справи. В таких випадках людина ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне “відштовхування” усього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним – чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об’єктивна оцінка результатів роботи – як несправедливо занижена. Неуспіх оцінюється як наслідок чийогось підступу або несприятливо сформованих обставин, в жодній мірі не залежних від дій самої особистості.

Людина з  завищеною неадекватною самооцінкою  не бажає визнавати, що все це –  наслідок власних помилок, ліні, недостатності знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан – ефект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, змінюється відповідно до реального стану справ – збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, тому що вона змушена докладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати власні здібності і волю.

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче реальних можливостей особистості. Зазвичай це призводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою мети, яку важко досягти, обмежуються вирішенням повсякденних завдань, занадто критичні до себе. Низька самооцінка може призвести до виникнення комплексу меншовартості.

Занадто висока або занадто низька самооцінки порушують  процес саморегуляції, спотворюють  самоконтроль. Особливо помітно це виявляється в спілкуванні, де особи з завищеною і заниженою самооцінкою стають джерелом конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і звертання до них, занадто різкі і необґрунтовані висловлювання на їх адресу, нетерпимість до чужої думки, прояви зарозумілості і зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помітити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю суджень.

При заниженій  самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще більш вимогливі до інших, не вибачають жодного свого промаху чи помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з найкращих спонукань, усе-таки стає причиною конфліктів у силу того, що небагато хто може терпіти систематичне “пиляння”. Коли в тобі бачуть лише погане і постійно вказують на це, то виникає ворожість до джерела таких оцінок, думок і дій.

Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.   Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами:

- увага збоку  дорослих,

-  співробітництво  з ними,

-  відчуття  поваги з їхнього боку,

-  взаєморозуміння[12].

Взаємостосунки  дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть  від  ставлення до себе. Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично «притупить» норму дитячого негативізму, може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Відомо, що адекватна (тобто правильна до відповідного результату, а не завищена чи занижена) самооцінка характеризує рівень самосвідомості і тому є стимулом розвитку особистості. У формуванні самооцінки відіграють роль багато факторів: відношення до дитини в родині, відносини між дітьми в різних видах діяльності, положення дитини в дитячому колективі. Але вирішальним є відношення педагога до вихованців і оцінка ним результатів їхньої діяльності. Виділено 6 типів відносин педагога до дітей і результатів їхньої діяльності:

щира педагогічна зацікавленість. Це ініціативні, діючі послідовно вихователі. Їм притаманні емоційно-позитивне відношення до дітей, ділова, спокійна реакція на їхні помилки і провини.

придушення дитячої ініціативи. Вихователі роздратовані, виконують завдання за дитину, не враховують думку дітей, указують тільки на недоліки.

завищені вимоги. Вихователі ніколи не хвалять дитину, навіть якщо вона цього заслуговує. Про результати висловлюються так: «Погано!», «Нічого!».

занижені вимоги, незаслужено висока оцінка результатів дитячої праці.

формальне відношення. Вихователі працюють без ініціативи, не цікавляться тим, як діти виконують завдання.

Хитливе відношення: при аналізі результатів дитячих  робіт і вчинків вихователі перебувають  під владою своїх настроїв. [73, с. 16]

З перерахованих  лише перший тип відносин педагога до діяльності дітей сприяє формуванню в дошкільнят адекватної самооцінки, а сам він авторитетний в очах вихованців.

Оцінюючи виконання  завдань різними дітьми і формуючи самооцінку, вихователі часто порівнюють одні роботи (малюнки, будівлі) з іншими. Як це робити? Існують різні шляхи. Можна порівнювати роботи дитини з її ж роботами, виконаними протягом року. Можна зіставляти успіхи дітей, рівних по розвитку і можливостям, підкреслюючи при цьому за допомогою оцінок і зауважень, що відставання одного й успіх іншого залежать від відношення до навчання, виконанню доручень.

Формування  самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти  формуванню адекватної самооцінки. Переживання  різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості[13].

Якщо людина недооцінює себе  в порівнянні з  тим , ким вона  є в дійсності,  ми кажемо, що у неї самооцінка занижена. В тих же випадках , коли вона переоцінює свої можливості, результати діяльності, особисті якості, зовнішність , характерною  для неї є завищена самооцінка . Як завищена, так і занижена самооцінка  дуже ускладнює життя людини. Нелегко жити невпевненим у собі, сором’язливим, важко жити і пихатим. Неадекватна  самоцінка ускладнює життя не тільки тих , кому вона властива, а й тих людей, котрі в різних ситуаціях ( виробничих , життєвих  і інших ) спілкуються з ними . Конфліктні ситуації , в яких опиняється людина, її невживчивість дуже часто є наслідком її неправильної самооцінки [ 5 ].

В працях радянських психологів зображено вплив самооцінки на   пізнавальну діяльність людини (сприйняття, уява, рішення інтелектуальних задач) і місце самооцінки в системі міжособистих стосунків, визначені методи  формування адекватної самооцінки , а в випадку її деформації –зміна шляхом виховних впливів на особистість [ 4 ].

Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення відносин з нею, для нормального  спілкування, в яке люди, як соціальні  істоти, обов’язокво вступають. Особливо важливо враховувати самооцінку підлітка. Як і все в підлітку, вона ще не чітко зформувалась і саме тому в більшій мірі, ніж у дорослого, піддається зміні.

Відомо, що у  процесі навчання підлітки закріплюють  знання, розвивається їхнє мислення, з  однієї сторони, і, з іншої, у них  формуються певні особистісні якості. Коли кажуть про розвиток мислення, то мають на увазі формування у юнака методів розумової діяльності: вміння аналізувати, узагальнюавти, порівнювати і т.п. Коли кажуть про формування особистості, то мають на увазі її інтереси, ідеали, організованість, відповідальність і інші якості. Між тим, саме практичне навчання свідчить  про те, що  вирішення поставлених задач (що є невідємною частиною багатьох програм позашкільних закладів)   залежить  не тільки від розумових можливостей  дитини, а й від її особистих якостей, як перерахованих, так і багатьох інших.

Батьки, керівники, класоводи мають прагнути, щоб  у їх дітей формувалась адекватна самооцінка, тобто така, яка дозволяє дітям суб’єктивно критично ставитись до самого себе, до своїх сил, відповідно до навчальних та інших завдань. Особливо негативно на розвиток дитини в молодшому шкільному віці занижена самооцінка. Вона як правило призводить до пасивності дитини не тільки у навчанні, а й інших видах діяльності негативного ставлення (М. Й. Боришевський, Л. О. Скрипченко та ін.) [36. С. 131].

Засвоюючи в  процесі навчання і виховання  певні норми і цінності, підліток починає під впливом оціночних  тверджень інших (керівників секції чи гуртка, ровесників) відноситись  певним чином як до реальних результатів  своєї позаурочної діяльності, так  і до самого себе як особистості. З віком він все з більшою впевненістю відрізняє свої дійсні досягнення і те, чого він міг би досягнути, якби був наділений певними особистісними якостями. Так в учня у навчально – виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей – один з основних компонентів самооцінки [5].

Якщо ж, на вище зазначеному етапі розвитку молоді у навчальних та позашкільних закладах, не достатньо приділяти уваги розвитку адекватної самооцінки, у подальшому можемо мати справу з різноманітними поведінковими розладами.

Згідно з  Десятою міжнародною класифікацією  психічних і поведінкових розладів[74], у підлітковому віці до них відносять розлади соціальної поведінки, обмежені рамками родини, розлади соціальної поведінки поза соціальними зв’язками, а також змішані розлади соціальної поведінки та емоцій.

Як засівдчують  дослідження, таким підліткам властиві невміння працювати у внутрішньому плані свідомості, невміння контролювати власну поведінку і співвідносити  її з усталеними в суспільстві нормами і правилами [6; 7]. Відомо також, що рівень розвитку самосвідомості у підлітків з поведінковими розладами є прогнозуючим фактором при таких розладах.

Самосвідомість  особистості вивчали такі відомі психологи, як В. Столін, І. Кон, Л. Виготський, В. Аверін та інші [8; 9; 10]. Становлення самосвідомості є складовою процесу становлення особистості – це необхідна умова її існування. У цьому зв’язку зрозуміти структуру самосвідомості, етапи її формування можна в ході становлення і розвитку самої особистості, починаючи з перших років її життя.

Однак численні емпіричні дослідження у сфері  самосвідомості проводяться нескоординовано, відтак їх методологія не завжди досить чітка, понятійний апарат неоднозначний, а альтернативні емпіричні й  теоретичні концепції не вдається звести до спільного знаменника. Самосвідомість часто-густо розглядається як пізнання індивідом власних якостей. Так, автори одних досліджень описують самосвідомість як „Я-концепцію”, інші – як „Я-образ”, треті ототожнюють самосвідомість із самооцінкою [8; 9; 10].

Варто зазначити, що адекватність самооцінки в різному віці проявляється по-різному.

Самооцінка старших підлітків є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. З кількість якостей, які вони усвідомлюють, приблизно удвічі більша, ніж у молодшій підлітковій групі. Старші підлітки оцінюють не тільки окремі риси характеру, а й свою особистість загалом. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до життя особистостями. Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх як діяльних суб'єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати свої інтереси). У процесі самооцінювання підліток виявляє свої можливості для прийняття важливого для нього рішення, бере на себе певні обов'язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору.

З дорослішанням самооцінка підлітків стає більш диференційованою, вона стосується не поведінки загалом, а поведінки в окремих соціальних ситуаціях, окремих вчинків. Це сприяє становленню її об'єктивності. Саме в цей період міра об'єктивності самооцінки зумовлює концентрацію зусиль на формуванні моральних якостей, визначає напрям розвитку особистості.