Створення умов формування адекватної самооцінки дітей та підлітків у процесі позашкільної діяльності

До підліткового віку  відмінність дитини від  інших приваблюють її увагу в  виключно, конфліктних обставинах. Її “Я” зводиться до суми її ідентифікацій з різними визначними людьми. У підлітка і юнака становище змінюється. Орієнтація одночасно на декількох визначних інших, робить його психологічну ситуацію невизначеною, внутрішньо конфліктною. Несвідоме бажання позбавитися від колишніх дитячих ідентифікацій активізують його рефлексію, а також відчуття своєї особистості, несхожість на інших виникає як характерне для ранньої юності  відчуття самотності або жага самотності.

В процесі пошуків  свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття ідентичності, самоствердження  і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я» – «Я-концепції» .«Я-концепція» - це система уявлень про самого себе або «установка відносно власної особистості»[36. С. 229]. Проаналізувавши наукову літературу ми дійшли висновку, що самооцінка відіграє важливу роль у формуванні «Я ідеального» і «Я реального». «Ідеальне Я» - це самооцінка особистістю підлітка самого себе у відповідності з бажаннями («Яким би я хотів бути»), а «реальне Я» - самооцінка особистості підлітка в реальному часі та з реальними характеристиками («Який я є»).

Властиве багатьом старшокласникам перебільшення  особистої унікальності  з віком  звичайно проходить, проте, аж ніяк не ціною послаблення індивідуальності . Напроти, чим старша за віком і  більш розвинена людина, тим більше вона знаходить відмінностей між собою і “посереднім” ровесником. Розуміння своєї несхожості на інших історично і логічно передує розумінню свого глибокого внутрішнього зв’язку і єдинства з оточуючими людьми.

Не менш важливим є розуміння свого сприйняття, стійкості у часі. Для дитини із усіх вимірів часу найважливішим, а іноді і єдиним, є теперешній, “зараз”. Дитина слабо відчуває плин часу. Дитяча перспектива у минуле не велика, всі значущі переживання дитини пов’язані з його обмеженим особистим досвідом.У підлітка позиція змінюється. Перед усім з віком помітно прискорюється суб’єктивна швидкість плину часу [ 19 ].

Образ “Я” – не просто відображення (у формі уявлення або поняття) будь-яких об’єктивних даних і не залежних від ступеня свого усвідомлення властивостей, а соціальна установка, відношення особистості до самої себе, що вміщує в себе три взаємопов’язаних компоненти: пізнавальний - знання себе, уявлення про свої якості і властивості; емоційний- оцінка цих якостей і пов’язаних з нею самозакоханість, самоповага і тому подібні почуття і поведінковий - тобто практичне відношення до себе, довільне від перших двох компонентів [ 18 ].

Образ “Я” не зовсім звичайна система. Оскільки об’єкт і суб’єкт установки у цьому  випадку співпадають, образ “Я”  завжди індивідуальний  та специфічний, якими б загальними не були  його компоненти. Образ “Я”- одна з найважливіших для особистості соціальних установок: люди надають різним об’єктам неоднакові значення, проте нікому не може бути байдуже своє  особисте “Я”. Крім того, відношення людини до будь-яких “зовнішніх” об’єктів може бути і позитивним, і негативним, проте усі вони відчувають потребу в позитивному образі “Я”: негативне відношення до себе, не сприйняття особистого “Я”, якими б не були його витоки і причини, завжди сприймається боляче. Нарешті, як зазначив ще К.Г.Юнг, “образ Я” асоціюється з такими специфічними відчуттям, як гордість або приниження, яких не викликають інші об’єкти.

Відомо, які  гарячі суперечки викликає питання  про те, чи може людина пізнати саму себе, наскільки адекватна її самооцінка. Проте питання про справжній образ “Я” правомірне тільки відносно когнітивних її компонентів, причому і тут потрібно  брати до уваги те, що будь-яка установка – не відображення об’єкту самого по собі, а систиматизація минулого досвіду взаємодії суб’єкта з об’єктом. Тому “знання” людиною самої себе не може бути ні вичерпним, ні вільним від оцінювальних характеристик і протиріч [ 17 ].

Надзвичайно важливий компонент самоусвідомлення - самоповага. Це поняття багатозначне, воно включає і задоволення собою, і сприйняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне відношення до себе, і узгодженість свого власного і ідеального “Я”. Психологічні тести і шкали самоповаги М.Розенберга, С.Куперсміта, Ф.Розенберга і Р.Сімонса та інших вимірюють більш чи менш стійку ступінь позитивного відношення до себе індивіда. В залежності від того, йде мова про цілісну самооцінку себе як особистості або про які-небудь окремі соціальні ролі, розрізняють загальну і окрему (наприклад: учбову або професійну) самоповагу.

Розходження реального  і ідеального “Я”- функція не тільки віку, а й інтелекту. У інтелектуально розвинених  підлітків і юнаків  розходження між реальним і ідеальним  “Я”, тобто між  властивостями, які  індивід собі приписує, і тими, які  б він хотів мати, значно більше, ніж ровесників з середніми можливостями. Теж саме у творчих людей, у яких гнучкість і незалежність мислення часто збігаються з невдоволеністю  собою, підвищеною ранимістю. Щоденики і особисті документи багатьох великих людей, наприклад Л.Толстого, свідчать про те, що майже всі вони, хто рідше, хто частіше, відчували гостру невдоволеність собою і творче безсилля.

В підлітковому віці Я- концепція, з однієї сторони, стає  більш стійкою, а з іншої - зазнає певних змін, обумовлених цілими рядом причин.  По – перше, фізіологічні і психічні зміни, які пов’язані із статевим дозріванням, не можуть не впливати на сприйняття ідивідом свого зовнішнього вигляду. По-друге, розвиток когнітивних і інтелектуальних можливостей призводить до ускладнення і диференціації ”Я” – концепції, особливо до проявлення властивостей розпізнавати реальні і гіпотетичні можливості. Нарешті, по-третє, вимоги, що виходять із соціального середовища батьків, вчителів, керівників гуртків чи секцій, ровесників, можуть виявитися взаємно протирічивими. Зміна ролей, необхідність прийняття важливих рішень, що стосуються професії, цінність орієнтації образу життя  і т.д., можуть викликати ролmjвий конфлікт і статусну невизначеність, що також впливає на формування Я- концепції в підлітковому віці.

Поведінка підлітка часто парадоксальна. Відвертий  негативізм може поєднуватися з певною комфорністю, прагнення до незалежності  з проханням про допомогу. Сьогодні він сповнений ентузіазму і енергії, а завтра ми спостерігаємо, що він  опустив руки і пасивно “пливе за течією”. Ці різкі зміни – характерні риси перехідного періоду від дитинства до того моменту, коли суспільство визнає людину дорослою. Це суспільне визнання дорослості визначається низкою критеріїв – обов’язком в повному обсязі відповідати за свої дії перед законом, можливістю повноправно приймати участь у справах суспільства,  вступати в шлюб і т.п. У всіх цих випадках вікова регламентація коливається в різних державах і може змінюватися з плином часу.

Спираючись  на висновки трьох фундаментальних досліджень спрямованих на встановлення залежності між формуванням «Я- концепції» і взаємодію всередині родини (Розенберг, 1965; Куперсміт,1967; Бохман,1970), а також орієнтуючись на основні положення, висунуті  Кулі і Мідом, концепції, що ставить розвиток  образу “Я” в тісний взаємозв’язок з соціальними взаємодіями індивіда, Гекас(1971) досліджував ступінь впливу, яку здійснював контроль і підтримка зі сторони батьків на самооцінку підлітків. Гіпотеза, висунута Гекасом, зводиться до того, що обидва ці типи поведінки, як вираження зацікавленості батьків в дитині, позитивно впливають на його самооцінку. Дане передбачення повністю підтвердилось у відношенні батьківської підтримки.

Звичайно самооцінку інтерпретують як одночасну змінну, яка складається із багатьох  конкретних уявлень індивіда про себе. Втім є немалий зміст у тому, щоб виділити ряд універасльних  аспектів самооцінки на основі більш загального, теоретично-особистісного підходу. Це дає можливість зробити її аналіз менш залежним від особливостей кожного індивіда, спираючись на те, що так чи інакше об’єднує всіх  [ 20 ].

У підлітковому віці занижена самооцінка, обумовлена переживаннями з приводу надуманих недоліків образу «Я», призводить до появи «комплексу Терзіта». Проявом «комплексу» може бути виникнення важкої кризи самооцінки, хоча в інших їх однолітків навіть за наявних фізичних відхилень не виникає «комплекс Терзіта»[36. С. 212]. Отже,  занижена самооцінка, тобто неадекватна самооцінка може бути причиною «комплексу Терзіта».

Самооцінка є надзвичайно важливим утворенням в структурі свідомості людини, оскільки вона не лише відображає ставлення індивіда до самого себе, але й обумовлює його ставлення до оточуючої дійсності, людей, стосунки з ними, регулює поведінку. Саме через призму сприйняття себе ми сприймаємо світ, реагуємо та інтерпретуємо дії інших людей по відношенню до нас, таким чином будуючи свої взаємини з ними.

Для позначення відношення між людьми існує чимало термінів, кожен з яких відображає певні відтінки: відносини, стосунки, ставлення, взаємодія, співробітництво, дружба, взаємини. У своєму дослідженні ми використовуємо термін „взаємини", оскільки він найбільш повно характеризує процес спілкування. Взаємини – більш складна і активна форма відносин, в якій відображається  взаємність спілкування [29, 16]. Отже, спілкування не може бути зведено до простого об'єднання чи накладання „діяльностей" двох індивідів. Взаємини являють собою взаємодію суб'єктів, що вступають в спілкуванняяк партнери [29, 18]. В такий процес інтенсивно включаються особистості, виявляючи свої якості, риси характеру, вміння, які трансформуються у самосвідомості та самооцінці. Таким чином, спілкування опосередковує взаємовплив самооцінки та взаємин. Цей момент є дуже важливим у зв'язку із тематикою нашого дослідження. Особливо гостро та актуально постають питання самооцінки та стосунків з іншими у період підліткової кризи, коли дитина, з одного боку, намагається знайти себе,  сформувати незалежну самооцінку, створити власний світ, а з іншого - „вписатись" у вже існуючу систему відношень людей. Як відзначають більшість дослідників, ці протилежні прагнення складають основне протиріччя підліткового віку. Саме тому ми розглядаємо проблеми самооцінки і взаємин підлітків у їх складному взаємозв'язку. Від самооцінки підлітка, від того, чи вдасться йому налагодити гарні взаємини з однолітками, завоювати повагу друзів та високий соціометричний статус, залежить духовне благополуччя дитини. Дамо визначення поняттю статусу індивіда у групі. Статус - положення суб'єкта в системі міжособистісних взаємин, що визначає його права та обов'язки. Соціометричнийстатус - це показник соціально-психічних якостей особистості як суб'єкта комунікації у групі, що фіксує позицію та величину престижу людини у її спілкуванні з іншими [30, 647]. Таким чином, величину соціометричного статусу ми розуміємо як виявлення успішності у взаєминах в групі. М. Й. Боришевський, аналізуючи взаємозв'язок соціометричного статусу підлітків, особливостей взаємин в групі та самооцінки, наводить певні закономірності. Виходячи з результатів експерименту, він виділяє чотири  позиції, які може займати дитина. Перша - позиція конфліктуючого самоствердження, яка полягає в надмірно високій самооцінці та низькій самокритичності, внаслідок чого в дитини спотворюється уявлення про своє справжнє положення в групі. Це явище може бути пов'язане з дією захисних механізмів, які „оберігають" дитину від стресів і водночас унеможливлюють справжній діалог з іншими людьми [31, ЗО]. Друга - позиція позитивного урівноваження, її займають діти, незадоволені не своїм реальним становищем  у групі, а самими собою. Вони надто вимогливі до себе, прагнуть до самовдосконалення.і посилюють саморегуляцію поведінки. Третя - позиція пасивного пристосування, властива підліткам, що будь-що прагнуть зберегти взаємини, що склалися в них з іншими членами колективу. В дітей з такою позицією, як правило, низька, слабко виражена самооцінка, відсутня власна думка [31, 33]. Підлітки з четвертою, індиферентною позицією, до свого класу належать лише формально, не контактують з ленами свого колективу. Таким чином, від самооцінки підлітка значною міроюзалежить позиція, яку займає дитина в колективі однолітків,і навпаки. „Становище учня в колективі ровесників і відповідні взаємини з ними є важливим фактором, що може значно впливати на поведінку підлітка. Разом з тим, становище в колективі сприймається кожним крізь призму його внутрішньої позиції, що зумовлюєтьсяхарактером самооцінки та рівня домагань" [31, 33].

Формування самооцінки зв'язане з активними діями дитини, із самоспостереженням і самоконтролем. Ігри, заняття, спілкування постійно звертають її увагу на саму себе, ставлять її в ситуації, коли вона повинна якось поставитися до себе – оцінити свої уміння щось робити, підкорятися визначеним вимогам і правилам, виявляти ті чи інші якості особистості.

1.3 Позашкільна діяльність як умова формування адекватної самооцінки учнів.

Позашкільна діяльність сьогодні розглядається як одна з  головних ланок безперервної освіти в системі виховання всебічно розвиненої особистості, найповнішого розкриття її задатків і нахилів, створення умов для розвитку й підтримання талантів та обдарувань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Забезпечення при цьому можливостей щодо вибору діяльності, до якої дитина проявляє зацікавленість, створює необхідні передумови для прояву її природних здібностей.

Заняття підлітків  організованою позашкільною діяльністю сприяють кращому самопізнанню ними своїх особливостей, дослідженню  своїх здібностей, якостей та відмінностей від інших, що взагалі прискорює розвиток загального уявлення про себе.

Відомо, що у  позакласній діяльності особливо яскраво  розкриваються природні потреби  школярів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Позакласна діяльність дає змогу дітям виступати  в нових соціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто це особлива сфера, де школяри можуть задовольняти особисті потреби в самоперевірці, самооцінюванні власного “Я”. Це, так би мовити, зона активного спілкування, в якій задовольняються потреби в контактах. Вільний час – умова для розширення світогляду школярів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, для поглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.

Розгляд позашкільної діяльності як фактору формування адекватної самооцінки підлітків вимагає врахування того, що в підлітковому віці відбувається становлення активної позиції особистості як суб’єкта діяльності. Л.І.Божович відмічає, що в підлітковому віці відбувається перехід дитини від істоти, що вже стала суб’єктом, до істоти яка визнає себе як суб’єкт [62]. К.Н. Поліванова вважає, що у підлітковому віці дитина будує власну суб’єктність, як суб’єктність авторства, тобто підліток є таким, наскільки він замислює свою дію, здійснює її, отримує свій продукт, тобто проявляє власний задум [63, с.32]. Будь-яка соціально значуща діяльність може розкрити рівень багатьох якостей людини.

Варто враховувати, що особистість найповніше розкривається  в тому виді діяльності, який для  неї є особливо значущим. У дослідженнях К.В.Коростеліної відмічається, що якщо певний вид діяльності є для людини ведучим, то ідентичність, пов’язана з цією діяльністю стає вираженою [64].