Можливості арттерапії в корекції страхів в роботі практичного психолога

Діти з 3 до 4 років починають боятися темряви, самотності і замкнутого простору. Саме в цьому віці батьки вважають своїх дітей уже дорослими і тому вимикають світло у кімнаті та міцніше закривають двері до дитячої кімнати. Проте це досить важко для дитини, тому що в темряві малюк проектує свої денні страхи, яких у них немало. У цьому віці діти часто бояться різних комах, казкових героїв, а особливо висоти.

В дітей страх може виникати або в результаті неправильних педагогічних впливів батьків (дитину в якості покарання закривають у  темній кімнаті, залишають вдома  одну) або в результаті непередбачених обставин (дитина застрягла у ліфті, стає свідком автомобільної катастрофи), або тоді, коли її позбавляють спілкування з однолітками. Дитина, яка випадково опинилася в ситуації, що сприяє проявам вікових страхів, сильно лякається, це призводить до стресового перенапруження її психічних процесів й утворенню стійкої домінанти страху. Крик про допомогу, плач, жах, відчай, які охопили дитину, являються настільки сильним емоційним потрясінням, що це може бути поштовхом для розвитку заїкання, що проявляється в подальшому житті при відсутності підтримки з боку батьків, серед незнайомих.

Страх самотності сприяє виникненню все більш посиленого в подальшому страху «бути ніким», який проявлятиметься в певних умовах, коли діти гостро реагують, якщо на них  не звертають уваги, ігнорують їх. Це вказує на те, що діти бояться втратити свою значимість для близьких та однолітків, не отримувати з їх боку уваги, ласки та любові, бути покинутими всіма. Драматичний відтінок набувають страхи  дітей, батьки яких сприймають їх як тягар або не задоволені статтю дитини.

В період 5-6 років страхи проявляються переважно у побоюваннях нещасть, пожеж, катастроф, побоюванні школи.

У 6 – 7 років апогею досягає страх смерті, оскільки саме в ці роки діти починають усвідомлювати, людське життя не безкінечне – помирають бабуся чи дідусь, чи хтось із дорослих. Як правило, діти самостійно справляються з подібними переживаннями, але тільки якщо атмосфера в сім’ї життєрадісна. При несприятливих обставинах страх смерті чинить патологічний вплив на психіку, сприяє посиленню багатьох пов’язаних з ним страхів.  В 6 років хлопчики та дівчатка можуть боятися страшних сновидінь та смерті уві сні.

Діти 7 – 8 років бояться викликати осуд з боку батьків, не відповідати їх побажанням та очікуванням.

Вищеперераховані страхи відносяться до вікових. В ідеалі вони повинні проходити по закінченню певного відрізку часу, однак у емоційно чутливих дітей вони можуть трансформуватися та закріплюватися. Як зазначає О.І. Захаров, існує вік без страхів (у дівчат це 3 роки, а у хлопчиків – 4 роки).

Кожній дитині властиві певні страхи, проте, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини.

Страхи можуть виникати у результаті наслідування тих, хто  боїться, і бути реакцією на емоційно значимі ситуації (переляк, тяжка  хвороба родичів, серйозний конфлікт в дитячому закладі, сім’ї і т.п.).

Можна помітити, що з віком  кількість страхів у дітей  збільшується, при чому у дітей  з неповних сімей страхів стає більше, особливо у хлопчиків, які  проживають з матір’ю. це пов’язано  з тим, що дитина не має позитивного  прикладу батька (матері) тієї ж статі і почуває себе невпевнено, самооцінка у них занижена. Найбільше зазнають впливу страхами дошкільнята та дівчата.

Звернемось до таблиці  «Дитячі страхи (норма)» (див. додаток  А.). Наведені дані дослідження М. Кузьминої «Дитячий невроз страху», де для кожної вікової групи позначено страхи, які їм відповідають (*).

Свідчать, що складним «кризовим» періодом є діти семирічного віку. Причому, для дошкільнят у цьому  віці характерні страхи самотності, смерті, нападу, а для школярів – інші, більш дорослі – соціалізовані: запізнитися до школи, смерті батьків тощо. Проте необхідно зазначити, що починаючи з 12 років кількість страхів повинна зменшуватися. На думку М. Кузьминої, нормальна дитина до 16 – 18 років не повинна відчувати подібних страхів.

Наявність страхів у 16 – 18 років говорить про психологічну незрілість особистості, схильність до депресій. Велика кількість страхів  вказує на наявність неврозу чи фобії.

Таким чином, кожний віковий  період дитини супроводжується певними  страхами, які можуть зникнути, а можуть негативно вплинути на розвиток дитини. Психологам необхідно допомогти дитині боротися з страхами, знаючи чого саме побоюються малюки.

Формування повноцінної  активної особистості має насамперед ґрунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у власні сили. Дитина має прагнути бути сама собою, не схожою на інших.

Проте, на заваді формуванню повноцінної особистості інколи постає страх. Немає людини, яка ніколи не переживала б цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність – такі самі невід’ємні емоційні ознаки нашого життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Дитина вже з перших  років життя боїться всього нового та невідомого, оживляють предмети і казкові персонажі, побоюються незнайомих тварин й вірить, що її батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реально, тому їхні страхи носять реальний характер. Баба Яга – це жива істота, яка проживає десь неподалік. Тільки поступово формується об’єктивний характер уявлень, коли вчаться розрізняти відчуття, справлятися з почуттями й мислити абстрактно. Ускладнюється і психологічна структура страхів разом з набутими вміннями планувати свої дії, з появою здатності до співпереживання, почуттям сорому, провини, гордості та самолюбства.

У багатьох цивілізаціях діти у своєму розвитку відчувають ряд страхів. Це служить доказом  загальних закономірностей розвитку, коли дозрівають психічні структури  під впливом соціальних факторів, становляться основою для проявів одних і тих самих страхів. Проте наскільки буду виражений той чи інший страх залежить лише від індивідуальних особливостей психічного розвитку і конкретних соціальних умов, в яких відбувається формування особистості дитини. Виникають страхи під дією наступних факторів: наявність страхів у батьків, тривожність у відношеннях з дитиною, надмірний захист її від небезпеки та ізоляція від спілкування з однолітками, велика кількість заборон з сторони батька тієї ж статі, психічні травми типу переляку. Дуже чутливі діти молодшого шкільного віку до конфліктних відносин батьків. Якщо вони спостерігають, що їхні батьки досить часто сваряться, то кількість страхів набагато вища ніж коли відносини в сім'ї нормальні. Як хлопчики, так і дівчата у віці 6-7 років найчастіше реагують появою страхів на конфлікт батьків. Емоційна чутливість дітей до конфлікту батьків має тенденцію зростати з віком. В 7 років у дітей кількість страхів значно вища у неповних сім’ях, що підкреслює особливу чутливість цього вікового періоду до розриву відносин між батьками. Найбільш вразливими є єдині діти у сім’ї, які стають епіцентром батьківських турбот і тривог. Як правило, єдина дитина знаходиться в більш тісному контакті з батьками та переймають їхнє занепокоєння.

Батьки часто охоплені тривогою щось не встигнути зробити для виховання дитини, прагнуть інтелектуалізувати її розвиток, побоюючись що вона не буде відповідати їхнім очікуванням. В результаті чого у дитини виникає страх не відповідати вимогам своїх батьків. Вік батьків теж має не мале значення для виникненню хвилювань у дітей. У молодих життєрадісних батьків, діти менш схильні до проявів занепокоєння та тривоги. У «літніх» батьків (35-40 років) діти більш схвильовані. Вбираючи, як губка, тривогу батьків, вони рано знаходять ознаки неспокою, які можуть призвести до невпевненості у собі.

Сприяють виникненню страхів деякі типологічні властивості  вищої нервової діяльності. Це емоційна чутливість і пов’язана з нею  вразливість. Підвищена вразливість  таких дітей виражається у  їхній емоційній вразливості, коли вони все близько приймають до серця і легко засмучуються. Схильні до страхів діти не схильні до зовнішньому, відкритому вираженню своїх почуттів і переживань – «вони все тримають у собі».

Більшість людей проходять  у своєму психічному розвитку ряд вікових періодів підвищеної чутливості до страхів. Всі ці страхи носять перехідний характер, проте вони здатні оживляти аналогічні страхи, які зберігалися в пам’яті тривожних батьків. Страхи дорослих передаються дітям в сім’ї. Вирогідність проявів страхів у дітей завжди вища при наявності їх у батьків, особливо, якщо мають спільні властивості ВНД. Більшість страхів передаються дітям неусвідомлено, але деякі можуть бути навіювані. Таким чином, наслідуються не самі страхи, а деякі спільні властивості реагування.

Невротичні страхи можуть бути результатом довготривалих  і нерозв’язних переживань. З 6-7 років  дитина йде до школи. Соціальна позиція  школяра накладає на нього почуття  відповідальності, обов’язку, і це являється однією з сил, які формують моральні якості особистості. До моменту вступу до школи у дітей спостерігається зменшення кількості страхів, що в свою чергу зумовлено соціальною позицією школяра. Молодший шкільний вік – це вік, коли перехрещуються інстинктивні та соціально опосередковані страхи. Інстинктивні, переважно емоційні, форми страху – це страх яка сприймається як загроза життю, в той час як соціальні форми страху являються інтелектуальною переробкою. Ведучий страх в даному віці – це страх «бути не тим», про кого гарно говорять, кого поважають, цінують. Конкретними формами являються страхи зробити не те, не так, бути засудженими і покараними. Ці страхи говорять про наростання соціальної активності, про зміцнення почуття відповідальності, тобто про все, що об’єднано в понятті «совість», яке являється центральним психологічним утворенням даного віку. Вступ до школи – серйозне випробування для дітей. Нове оточення, нові вимоги, а скільки всього нового потрібно вміти робити – уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, вміти відповідати на запитання вчителя. Проте бажання побігати, пограти, повеселитися треба придушувати. Якщо з цім усім дитина справляється – вона радісна, захоплена, вірить у свої сили. Якщо ж ні – інтерес до навчання зникає, успіхів не має, ні чому радіти як дитині, так і її батькам.

Першокласники, які не з різних причин не можуть справлятися з учбовим навантаженням, з часом потрапляють до розряду невстигаючих, що в свою чергу, призводить до неврозів, до боязні школи. Школа може стати джерелом значних страхів, що вплине на її навчання та здоров’я. дуже часто діти переживають страх, коли відчувають, що ситуація виходить з під контролю. Вчитель несправедливий. Контрольна робота дуже складна. Ще одна біда школи – хвилювання дітей через можливих помилок (раптом не вірно), а інколи через  побоювання критики чи насмішок з боку вчителя, батьків, однолітків. Хвилювання тримає школярів у стані напруження чи гіперактивності, яке заважає нормально вчитися, тому що навчання вимагає зібраності та витримки. Таким чином, в школі діти можуть опинитися в пастці страху.

Контрольні роботи є  джерелом тиску та однією з причин виникнення страху. Вони здаються дітям дуже важкими і навіть гарні учні розуміють, що їм можуть задати питання, на яке вони не дадуть відповідь. Хвилювання перед контрольною роботою може погано вплинути на здатність дитини відповісти на запитання, який точно знає, а обмеженість в часі змушує дітей робити глупі помилки. Контрольні – це типовий випадок, коли учень  залякує себе, в тому, що він погано підготувався. Хвилювання від цього збільшується і дуже скоро дитина потрапляє у пастку заплутування, важко зосереджується на завданні.

Діти, які не набули перед  школою необхідного досвіду спілкування  з однолітками, невпевнені у собі, бояться не виправдати сподівань  дорослих, відчувають труднощі адаптації  в шкільному колективі і страх  перед вчителькою. Деякі діти бояться  зробити помилку, коли готують уроки. Це виникає в тих випадках, коли батьки педантично їх перевіряють і при цьому драматично відносяться до помилок. Навіть, якщо батьки не наказують дитину, психологічне на казання все рівно присутнє. В молодшому шкільному віці  відмітка – не просто оцінка конкретного результату діяльності, вона суб’єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості. «Ти поганий, тому що погано вчишся», - дуже часто чують такі слова в свою адресу, коли схопили недосить гарні відмітки про успішність. Дитина погоджується з цим, і тим самим виникає нерозв’язаний внутрішній конфлікт, який супроводжується почуттям невизначеності, невпевненості у собі та різноманітними страхами. В ряді випадків страх перед школою викликаний конфліктами з однолітками, побоюванням проявів фізичної агресії з їх боку. Частіше всього подібні страхи з віком змінюють свій характер, інколи зникають зовсім.  Але приймаючи довготривалий характер, вони викликають у дитини почуття безсилля, нездатності справитися зі своїми почуттями, контролювати їх.

Отже, велика частина  страхів молодших школярів лежить в  межах учбової діяльності: боязнь бути не тим, зробити помилку, отримати погану оцінку, страх конфлікту з  однолітками. Шкільні страхи не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радості навчання, але й сприяють розвитку дитячих неврозів.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ  І

Страх - це афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини певної загрози для її життя та благополуччя. Переживання почуття страху є невід’ємною частиною людського життя в різно вікові періоди. Кожна людина протягом свого життя переживає різні страхи, деякі з яких на певному етапі можуть досягати свого апогею, тобто бути провідними.

Дитячі страхи можуть бути обумовлені віковими особливостями та мати тимчасовий характер. Проте деякі дитячі страхи можуть зберігатися тривалий час та важко переживатися дитиною. Все це свідчить про нервове ослаблення малюка, неправильну поведінку батьків. Більшість причин загострення страхів лежать в області сімейних стосунків та є наслідками неправильного виховання. Іншими причинами виникнення страхів можуть бути: конкретна ситуація, яка налякала дитину; взаємовідносини з однолітками; поширення страхів серед дітей, коли більш сильна дитина може залякує малюка різними історіями.