Можливості арттерапії в корекції страхів в роботі практичного психолога

Згідно з З. Фрейдом «страх – це стан афекту – об’єднання певних відчуттів задоволення – невдоволення з відповідними іннерваціями розрядки напруження та їх сприймання, а також, можливо, і відображення певної значимої події» [37, с.218].

Р.Ф. Овчарова розглядає страх, як афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини певної загрози для її життя та благополуччя [21, с.165].

Відомий фізіолог І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонної реакції, що супроводжується легким гальмуванням активності кори великих півкуль. На його думку, страх побудований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними змінами вищої нервової діяльності, відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділенні підшлункового соку [24, с.570].

Ю.А. Неймер, А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський розглядають страх як «емоційний стан, який виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіду та направлений на джерело дійсної чи уявної небезпеки»[15, с.102].

Американський психіатр Гаррі Стек Саллівен вважав, що в  психіці будь-якої людини можна розібратися, лише розплутавши клубок взаємовідносин, в яких вона знаходиться з іншими людьми і в яких чітко проявляється її індивідуальність. Саме такі відносини виникають між матір’ю і дитиною. Гаррі Стек Саллівен називав їх емпатією. Якщо дитина росте боязливою, значить, щось не складається у відносинах з матір’ю. І річ не тільки у недостатній увазі та любові. Якщо матір боязлива, дитина теж стає лякливою. Це зустрічається настільки часто, що навіть виникла гіпотеза: боязливість передається по спадковості. Проте більшість психотерапевтів впевнені, що це результат виховання в немовлячому і ранньому віці. [19, с.21]

Вітчизняні психологи  Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, А.В. Запорожець та ін. і американські вчені А. Адлер, Гаррі Стек Саллівен  стверджують, що в ранньому дитинстві особливе значення має задоволення життєвих потреб, таких як їжа, вода, сон, власна безпека. Коли ці потреби задовольняються в повному обсязі, виникають соціальні потреби: спілкування з дорослим, їхня ласка, любов, отримання інформації про оточуючий світ – все те, що сприяє розвитку людини як особистості. 

Страх виникає у відповідь  на вплив загрожуючого стимулу. В  свою чергу, існує 2 загрози, які мають  універсальний та, одночасно, фатальний  характер. Це смерть та крах життєвих цінностей, які протистоять таким поняттям, як життя, здоров’я, самоствердження, особистісне та соціальне благополуччя. Але крім крайніх висловлювань страх завжди передбачає переживання будь-якої реальної чи уявної небезпеки [8, с.139].

Розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних відносин, коли деякі неважливі для дитини подразники поступово набувають характер загрожуючи впливів. До числа зовнішніх можна віднести також і страхи, що виникають у надмірно тривожних батьків. Розмови про смерть, хвороби, пожежі, вбивства відображаються на психіці дитини, калічать її. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний  характер страху, навіть, якщо дитина лякається при неочікуваному  стукоті або шумі, оскільки він колись супроводжувався на прочуть неприємними переживаннями. Подібне сполучення закарбовується в пам’яті у вигляді певного емоційного сліду і надалі мимовільно асоціюється з будь-якими звуковими впливами[9, с.62].

Кожна людина в силу своїх  біологічних та соціальних можливостей  будує образ свого середовища. Цей образ, як правило, не співпадає з нав’язаним людині образом життя. Якщо це неспівпадіння носить довгий часовий інтервал, то виникає реагування або у вигляді власне страху, або в його перетвореній формі – звиканні, яке розуміється як незворотна деформація організму особистості.

Сучасні дослідження  показують, що фізіологічні та психічні форми реагування людини залежать не тільки від середовища її існування, але і від генетичної спорідненості  членів певного товариства. Сьогодні ірраціональні страхи виходять з епосів, казок, художньої літератури.

Страхи, властиві певному  віку, відображають історичний шлях розвитку свідомості людини. На ранніх стадіях  дитина боїться залишатися одна, стережеться  незнайомих. Потім вона боїться болі, висоти, гігантських тварин. Далі формується страх темряви, вогню, пожежі – всього того, страх перед чим був розвинутий у первісних людей, які уособлюють в собі невідомі та небезпечні для них явища природи. Людина не могла б жити, зневажаючи страхами, які передавались з покоління в покоління і складали частину їхнього життєвого досвіду. На відміну від так званих природних страхів, соціальні страхи набуваються шляхом научіння в процесі формування особистості, відображаючи певні цінності.

Необхідно відмітити, що боязливість та страх в молодшому шкільному віці не є стійкою рисою характеру, їх можна усунути під час адекватного підходу до них з боку дорослих. Тим не менш, важливість активної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний чинити патогенний вплив на розвиток різних сфер особистості. К.Д. Ушинський відмічав, що саме страх здатен спровокувати людину на поганий вчинок, спотворити її душу.[4, с.26].

Підсумовуючи, слід відмітити, що незважаючи на значну кількість  вчених-психологів, які займаються проблемою страхів, більшість з них вважають, що страх здатний паралізувати волю людини, провокує невпевненість у своїх діях. Отже, страх – це дуже сильна емоційна реакція, яка може привести до негативних наслідків.

1.2 Причини виникнення страхів та їх класифікація

Для того, щоб провести ефективну корекційну роботу, психологу, насамперед, необхідно знати всі  можливі причини виникнення того чи іншого страху. Це надасть змогу  направити корекційний процес в  потрібному напрямку.

Психологи відмічають існування значної кількості причин виникнення та переживання страхів. Перша і найбільш зрозуміла причина – конкретний об’єктивний випадок, який налякав дитину (вкусила собака, застряг у ліфті). Такі страхи легше всього піддаються корекції.

Не у всіх дітей, яких покусала собака, розвивається стійкий, помітний оточуючим, страх. Наявність зовнішнього прояву існуючого страху залежить від особливостей характеру дитини (рівень тривожності, песимізм, невпевненість у собі, залежність від інших людей і тощо). А ці риси характеру, в свою чергу, можуть виникнути, якщо батьки самі залякують дитину, стверджуючи: «Не будеш спати – забере Баба-Яга!» Більшою мірою батьки самі «вчать» своїх дітей боятися. Будь-яке необережне слово може назавжди відкластися у пам’яті дитини і призвести до невиправних наслідків, коли страх у дитини буде проявлятися вже на підсвідомому рівні. Причиною дитячих страхів можуть бути багаточисленні заборони з боку батьків, вихователів, вчителів, а також гнів та погрози на адресу дитини.

Найпоширенішими психологи вважають навіювані страхи. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі, вчителі), які мимовільно, інколи надто емоційно попереджають про небезпеку, часто навіть не звернувши уваги на те, що дитину налякало більше: сама ситуація чи реакція на неї дорослого. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фрази: «Не ходи – впадеш, не бери – обпечешся, не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим це їй загрожує, проте вона вже чітко відчуває тривогу, і не дивно, що у неї виникає почуття страху, яке може закріпитися та поширитися на інші ситуації. Такі страхи можуть зафіксуватися на все життя. Звісно, коли дитина виросте, страх може притуплятися, проте повністю не зникає!

Дитяча фантазія –  одна з причин виникнення страху, яка визначається найчастіше. Дитина є емоційною істотою. Нерідко вона сама придумує собі предмет страху. Дуже багато людей в дитинстві боялися темряви. Все це тому, що перед ними в темряві оживали різні монстри, привиди, з кожного кутка на них накидалися чудовиська. Але кожна дитина по-різному реагує на такі фантазії. Хтось одразу ж забуває і заспокоюється, а у когось це може призвести до непоправних негативних наслідків.

З іншого боку такі психологи  як, Т.М. Мишина, О.С. Співаковська підкреслювали, що однією з поширених причин прояву дитячих страхів є неправильне виховання дитини в сім’ї, складні сімейні стосунки [32, с.22]. Дуже часто дитина відчуває провину за конфлікти батьків та боїться стати їх причиною.

Досить часто причиною страхів у дитини можуть бути взаємовідносини з однолітками. Якщо дитячий колектив не приймає дитину, ображає її, малюк не хоче йти до садка чи школи, тому цілком ймовірно, що він боїться бути приниженим. Також причиною може бути поширення страхів серед дітей. Наприклад, більш сильна дитина може залякувати малюка різними історіями. Остання причина – це наявність більш серйозного розладу – неврозу, який повинні діагностувати та навіть лікувати медики. Проявом неврозу можна вважати, ті страхи, які не вважаються нормою для даного віку дитини чи дуже сильний прояв страхів, які входять у поняття норми. Дитячий невроз страху може бути спадковим захворюванням, який передається усім членам сім’ї. В даному випадку мається на увазі наслідування типу нервової системи і її особливостей. Деякі діти схильні до різноманітних нервових розладів, тобто вони більш чутливі, більш емоційні. Такі діти часто плачуть, в них часто трапляються істерики. Тому поява будь-якої критичної ситуації вибиває їх з колії ще більше.

Зважаючи на різноманітність причин виникнення, особливостей прояву та специфіки переживання почуття страху, вчені намагаються їх класифікувати.

В психології та педагогіці існують різноманітні класифікації страхів. Так, в психологічному словнику під загальною редакцією Ю.Л. Неймера виділяється три основних види страхів: реальні, невротичні і вільні[24, с.352].

• Реальні страхи – раціональне вираження інстинкту самозбереження як нормальна реакція на сприймання зовнішньої небезпеки.
• Невротичні страхи – різноманітні форми страху невротиків, що виникають через відволікання лібідо від нормального застосування або через відмову психічних інстанцій.
• Вільні страхи – загальна невизначена боязливість, яка готова на деякий час прив’язатися до будь-якої можливості та виражається у стані «боязливого очікування», такий страх є безпредметним і непов’язаним з об’єктом, що його породив.

За тривалістю страхи бувають: короткочасні, швидко минаючі  після заспокійливої бесіди (15-20 хв.) та затяжні (1-2 місяці). При затяжних страхах навіть лікувальні заходи не завжди дають бажаний результат.

Овчарова Р.В. [21, с.312] виділяє наступні види страхів:

• Вікові страхи (відмічаються у емоційно чутливих дітей як відображення особливостей їх психічного та особистісного розвитку). Вони виникають під впливом наступних факторів: наявність страхів у батьків, їх тривожність у відносинах з дитиною, надмірне оберігання від небезпеки та ізоляція від спілкування з однолітками, велика кількість заборон з боку батьків тієї ж статі чи повне надання свободи дитині, конфліктні відносини між батьками, психічні травми, психологічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками чи дорослими.
• Невротичні страхи характеризуються великою емоційною інтенсивністю та напруженістю, несприятливим впливом на формування характеру особистості, взаємопов’язаністю з іншими невротичними розладами та переживаннями, униканням об’єкту страху. Невротичні страхи можуть бути результатом довготривалих та нерозв’язаних переживань. Діти, які не набули до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими та однолітками, не впевнені у собі, бояться не здійснити сподівання дорослих, відчувають страх перед вчителем.

Деякі діти панічно бояться  зробити помилку, коли виконують  домашнє завдання. Це відбувається в тих випадках, коли батьки педантично їх перевіряють і при цьому драматично відносяться до помилок [9, с.57].

У ряді випадків страх  перед школою викликаний конфліктом з однолітками, побоюванням проявів  фізичної чи вербальної агресії з  їхнього боку. Частіше за все, подібні  страхи з віком змінюють свій характер, вони викликають у дитини почуття безсилля, нездатність справитися зі своїми почуттями, контролювати їх.

Найбільш повною можна  вважати класифікацію страхів О.І. Захарова [8, с.247]. Він виділив такі шкали для класифікації:

1. За характером: природні, соціальні та уявні.
2. За ступенем реальності: реальні та уявні;
3. За ступенем інтенсивності: гострі та хронічні.

Не дивлячись на те, що страх – це інтенсивно виражена емоція, слід розрізняти її звичайний, чи віковий характер, та паталогічні  рівні. Переважно віковий страх короткочасний, обернений, зникає з віком, істотно не впливає на характер, поведінку та взаємини людини з оточуючими людьми. Деякі факти страху мають захисне значення, оскільки дозволяють уникнути зіткненню з об’єктом страху[8, с.123].

На патологічний страх вказує його крайнє драматичне вираження (жах, емоційний шок, потрясіння) чи затяжне, нав’язливе протікання, мимовільність, тобто повна відсутність контролю з боку свідомості або його несприятливий вплив на характер, міжособистісні відносини чи пристосування людини до соціального оточення.

В педагогічній літературі зустрічається  наступна класифікація, де страх умовно поділяється на ситуативний та особистісний, страх реальний та уявний, гострий  та хронічний [2, с.230].

Ситуативний страх виникає при незвичних, дуже небезпечних або шокуючих обставинах для дорослого чи дитини, наприклад при нападі собаки. Часто він з’являється в результаті психічного зараження панікою у групі людей.

Особистісно-зумовлений страх визначений характером людини, наприклад її підвищеною підозрілістю, і здатний проявитися в новій обстановці чи при контактах з незнайомими людьми.

Ситуативний та особистісний страхи досить часто доповнюють один одного. Реальний та гострий страхи передбачені  ситуацією, а уявний та хронічний  – особливостями особистості.

Вчені також розрізняють такі поняття  як «побоювання» і «переляк». Страх  означає певний стан очікування небезпеки  та приготування до останньої, навіть якщо вона невідома. Побоювання має  на увазі певний об’єкт, якого бояться; переляк має на увазі стан, що виникає при небезпеці, коли об’єкт до неї не підготовлений, він підкреслює елемент несподіванки.