Можливості арттерапії в корекції страхів в роботі практичного психолога

Функції страхів повинні  співпадати з основними функціями  емоцій. В.Н. Андрусенко, орієнтуючись на аналіз функцій емоцій намагався виділив наступні функції страху [2]:

1. Оціночна функція страху. Її можна розглянути в таких аспектах:

а) страх виступає попередньою  оцінкою ірраціональних модусів  внутрішньої чи зовнішньої рефлексії;

б) образне уявлення сили іншого дозволяє людині визначити міру своєї залежності від іншого.

2. Синтезуюча функція страху – особливість страху, яка виявляється в здатності виступати синтезуючою основою для цілісного та структурного відображення всього комплексу ситуації страху.
3. Сигнальна функція – визначає шляхи аналітичної роботи віддзеркалювального механізму зі страхами в залежності від їхньої значимості для людини.
4. Регулююча функція, суть якої заключається у мобілізації відбиваючих ресурсів на найбільш загрозливих ділянках, в забезпеченні оптимального психофізіологічного стану людини в цілому і його підструктур, у виборі відповідних форм реагування.
5. Евристична функція, значення якої – вироблення універсальних, інваріантних способів подолання і, в міру можливості, недопущення деструктивних ситуацій та станів.
6. Організуючо-дезорганізуюча функція. В деяких випадках страх може стати причиною зміни життєвої орієнтації  людини чи її смерті, а з іншого боку, страх втрати певних форм духовності (надії, любові, свободи) може сприяти духовному росту людини.

Як відомо, страх може приймати різні форми, але уявити собі всю багатоманітність страхів у різних людей практично неможливо.

Спробу визначення та опису основних форм страхів, до яких можна віднести всі можливі страхи, зробив німецький психолог Ф. Ріман. Він виділив чотири основні вимоги, які повторюються і взаємно доповнюють один одну в усіх наших стремліннях, прагненнях та спричиняють появу того чи іншого страху.

Перша вимога означає, що кожний індивід для досягнення самостійності  та неповторності своєї особистості  повинен відгородити себе від  основної людської маси, не обмінюючись з нею своїми особливостями. До цього числа вимог приєднується страх, який загрожує нам, коли ми відділяємо себе від інших, що виникає з моменту народження і пов'язаний з тим, що ми являємось частиною спільноти та боїмося ізоляції та самотності. На всіх рівнях ми належимо до певних  груп, до яких відчуваємо почуття близькості і в той же час намагаємося вирізнятися з поміж інших. Це призводить до того, що одним з основних наших бажань являється намагання не змішуватися з іншими людьми і ідентифікуватися з самим собою. Чим більше ми відокремлюємося від інших, тим більше ми піддаємося впливу невпевненості, нерозуміння та відторгнення.

Друга вимога заключається в тому, що світ і людське суспільство  відкриті для нашої участі і вимагають  для цього відмову від «Я». ця вимога означає самозречення та віддачу. З цими поняттями пов’язані всі страхи, які викликаються побоюванням втрати свого «Я».

Третя вимога означає наше стремління до незмінності та продовження. Ця вимога супроводжується страхами перед ризиком всього нового, перед невизначеністю наших планів, перед вічною мінливістю нашого життя.

Четверта вимога заключається в тому, що ми завжди прагнемо до розширення, мінливості, розвитку та подолання, відмовляючись  від уже відомого, долаючи традиції, розлучаючись з досягнутим для того, щоб спробувати пережити невідоме. З цією вимогою пов'язаний страх перед необхідністю подолання порядків, правил та законів, інертності звичок, які сковують та обмежують наші можливості всупереч руху нашої свободи.

Таким чином, основними  формами страху є:

• Страх перед самоствердженням, який переживається як втрата «Я» і залежність.
• Страх перед самостановленням, який переживається як беззахисність та ізоляція.
• Страх перед змінами, який переживається як мінливість та невпевненість.
• Страх перед необхідністю, який переживається як несвобода та завершеність.

Переважання однієї з  чотирьох основних форм страху приводить  до чотирьох типів особистісної структури.

Як зазначає Ф. Ріман, чотири особистісні структури, перш за все, відображають психічну норму з певною акцентуацією. Акцентуація означає певну односторонню направленість, що досягає меж, за якими розуміються граничні та екстремальні варіанти чотирьох нормальних особистісних структур. В психотерапії вони описуються, як чотири великі невротичні форми: шизоїдна, депресія, невроз нав’язливості та істерія [27, с.98].

Шизоїдні особистості  відчувають страх перед самовіддачею та знаходяться під впливом імпульсів, які направлені на посилення самостійності. Для шизоїдів типовим є страх перед близькістю в міжособистісних відносинах.

У депресивних особистостях переважає друга форма страху, яка пов’язана з існуванням єдності  та цілісності «Я» та глибинним переживанням втрати безпеки. В них послаблення  тісного контакту з іншими супроводжує страх втрати.

У особистостей з нав’язливістю  переважає третя форма страху – страх перед минаючим. Коли будь-що змінюється, вони засмучуються, стають неспокійними, відчувають страх, намагаються уникнути змін, зменшити чи обмежити їх. 

Четверта форма страху – у особистостей з істеричною структурою. Вони прагнуть до змін і свободи, жадають всього нового, бояться всіляких обмежень, традицій, закономірностей та порядку, які так значимі для особистостей з нав’язливим розвитком.

Отже, страх – це емоція значної сили, яка впливає на діяльність організму і являється найбільш небезпечною серед всіх емоцій. Страх може багато чого сказати про суспільство, оскільки відображає певні цінності, прийняті в тому чи іншому суспільному середовищі. Виникнення та розвиток почуття страху  в людини чинить вплив на подальший розвиток її особистості.

Для більш детального тлумачення поняття «страх» вважаємо за необхідне відокремити його від  подібних понять «тривога» та «тривожність».

Психіатри чітко розрізняли тривогу і страх ще у ХІХ столітті. Страх завжди має причину виникнення. Зникла загроза – зник і страх. Тривога не має видимого підґрунтя. Вона паралізує волю, мучить, пригноблює, спричиняє душевне і фізичне страждання, може призвести до хвороби. Значить тривога – це хворобливий стан психіки, звільнитися від якого можна тільки з допомогою психолога, психоневролога, психіатра.

Проте термін «страх»  дуже тісно пов'язаний з терміном «тривога». В них присутній спільний емоційний компонент у вигляді  почуття хвилювання та занепокоєння, тобто в обох поняттях відображено сприймання загрози чи відсутність почуття небезпеки. Проте тривога на відміну від страху це не завжди негативне почуття, оскільки воно можливе у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Емоційно неблагополучна дитина в залежності від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками чи однолітками може відчувати як тривогу, так і страх. Об’єднує ці два поняття почуття неспокою. Воно проявляється в тому, що дитина розгублюється, коли її запитують не знаходить потрібних слів для відповіді на запитання, говорить тремтячим голосом і часто зовсім замовкає. Основні фізіологічні зміни: наляканий вираз обличчя, тіло стає важким, ноги ватні, у роті пересихає, щемить в області серця, долоні стають вологими, обличчя блідніє, людина обливається «холодним потом». Одночасно вона здійснює багато зайвих рухів, поправляє свій одяг або, навпаки, стає нерухомою, скутою. Перераховані симптоми говорять про перенапруження психофізіологічних функцій організму, їх розлад.

У стані хронічного занепокоєння та страху людина (дитина) знаходиться  в напруженому очікуванні, легко  лякається, рідко посміхається, завжди серйозна. Вона не може повністю розслабити м’язи, часто втомлюється. Не дивлячись  на втому, не вдається одразу заснути, оскільки їй заважають думки, здогадки, передчуття.

Вчені вважають, що тривога, яка вміло долається людиною  та не приймає форму хвороби, необхідна. Видатний німецький психіатр барон  В.Е. Гебзаттель писав: «Безперечно, потрібно прагнути до життя без страху, але зовсім не очевидно, що варто прагнути до такого життя, з якого була б вигнана тривога… Збудження тривоги і пов'язаний з цим розвиток здатності до співчуття, взаєморозуміння може стати життєвою задачею для людини…» [10, c.89]

Дуже часто в американській мові погано розрізняють терміни «тривога» та «тривожність», вони навіть позначаються однаковим словом «anxiety». Проте, в українській та російській мовах дані поняття мають різне значення. Тривога – це емоційне переживання, а тривожність – психологічна особливість, стійка властивість людини, характерна для неї риса. Простіше кажучи, якщо людина часто відчуває стан тривоги, то її вважають тривожною. Схильність людини до переживання тривоги являється одним із основних параметрів індивідуальних відмінностей [40, c.23].

Коли мова йдеться  про тривожність та страх, то різні  автори вказують на різні критерії їх відмінностей. Можна виділити  п’ять найбільш відомих критеріїв, які дозволяють розмежувати ці поняття.[2, c.96]

Перший критерій –  ступінь конкретності загрози, небезпеки, на яку реагує людина. Страх при цьому розглядається як реакція на реальну, предметно-визначену небезпеку, а тривожність вважається переживанням невизначеної, дифузної, мінливої загрози, яка не має чітко усвідомленого об’єкту і досить часто є уявною.

Другий критерій –  направленість загрози. Страх виникає  тоді, коли ніщо не загрожує самому існуванню  людини, цілісності її організму, а  тривожність – коли, небезпека  пов’язана з руйнуванням цінностей  людини, її відношень з іншими людьми, її потребам, коли загроза являється особистісною.

Третій критерій –  спосіб реагування людини. Від страху людини поводить себе чи стенічно, чи астенічно. В першому випадку вона проявляє неймовірну активність (наприклад, біжить зі швидкістю, якій позаздрив би спортсмен). В іншому випадку людина ціпеніє, втрачає здатність до активності. Тривожність зазвичай породжує інший спосіб реагування – недиференційовану пошукову активність.

Четвертий критерій –  складність організації переживання. Страх, будучи базовою, фундаментальною емоцією, побудований простіше, ніж тривожність, яка розглядається, як деяка «надбудова», що формується на основі страху в комбінації з іншими базовими емоціями, а тому має більш складну організацію.

П’ятий критерій –  інтенсивність переживання. Так, інколи вважають,  що можна вибудувати наступний ряд переживань за ступенем зростання їх інтенсивності: тривога, осторога, боязнь,  переляк, жах. Останні чотири стани характеризують різні відтінки страху. Однак, більшу популярність набула концепція «явищ тривожного ряду» Ф.В. Березина, в якій виділені емоційні стани, закономірно замінюючи один одного по мірі наростання стану тривоги: відчуття внутрішнього напруження, дратівливість, власне тривога, страх, відчуття невідворотної катастрофи, тривожно-боязливе збудження.

Отже, поняття «страх», «тривога» та «тривожність» є  подібними, але нетотожними. Ці поняття  взаємопов’язані, але мають дуже багато відмінностей, які слід добре  знати і враховувати. Страх можна  розглядати як вираження тривоги  в конкретній формі, якщо почуття непропорційні небезпеці, і тривога приймає затяжне протікання, якщо дитина починає боятися самого факту виникнення страху. В даному випадку існує високий або навіть позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться всього того, що може навіть непрямо загрожувати її життю.

1.3 Особливості  прояву страхів у дітей молодшого  шкільного віку

Людині властиво чогось боятися, а дитині особливо, оскільки її оточує такий великий і поки що невідомий світ. Інколи малюка може налякати те, що дорослому може здатися дрібницею. Дитячі страхи можуть відгукнутися і в дорослому віці, тому задачею кожних батьків, вчителів, психологів вчасно допомогти дитині. Такого виду розлади, як страхи, з’являються у 40% усіх дітей [16, с.14]. Проте страх не завжди являється симптомом нервового чи психічного захворювання. Батьки пояснюють тривожний стан дитини різними причинами: когось налякав фільм чи книга, когось собака на вулиці і т.п. та найбільш поширена думка те, що діти бояться всіляких дрібниць, але це тільки нам так здається. Для дитини страх – це найсильніша емоція. Кожному відоме відчуття страху, який сковує, паралізує, примушує наше серце битися з подвійною силою.

Виникнення різних страхів  досить характерно для дитячого віку. Найчастіше вони проявляються у вигляді побоювання темряви, самотності, розлуки з батьками та близькими, підвищеної уваги до свого здоров’я. Психологи виділяють певні вікові періоди особливо яскравого прояву певних страхів.

На етапі від народження до 6 місяців немовлят може налякати гучний і неочікуваний шум, будь-який швидкий рух зі сторони іншої людини, падіння чи втрата підтримки.

Від 7 місяців  до року малюка лякають вже певні голосні звуки (наприклад, шум від пилососа), практично будь-які незнайомі люди, роздягання, одягання чи зміна оточення, висота тощо. Для багатьох дітей джерелом страху являється отвір стоку у ванній та душ.

Діти від 1 до 2 років можуть боятися розлуки з батьками, незнайомих людей, різних травм, засипання та сну (нічні кошмари). Джерелом страхів у дітей до 3 років є відчуження з боку батьків, незнайомих родичів, зміна оточення, зміна порядку дня. Це слід пам’ятати батькам, які віддають своїх дітей до дитячого садку. Спеціалісти рекомендують віддавати в садочок або до 1,5 років, або після 3 років. Тому що  період з 2 до 3 років є критичним і важким для дітей. Крім того дітей цього вікового періоду лякають незрозумілі та загрозливі об’єкти великих розмірів – крани, машини. Також об’єктами страху можуть бути тварини, нічні страхіття.