Впровадження особистісно орієнтованого підходу до дитини на уроках математики

   Серед видатних педагогів велику увагу проблемам індивідуальності та особистісно зорієнтованого підходу у навчально-виховному процесі приділяв П. П. Блонський. Особистість - це конкретна соціальна характеристика людини. Під поняттям “індивідуальність” П. Блонський розумів неповторність кожної окремої людини. Кожна людина, на його думку, наділена певними анатомо-фізіологічними задатками, темпераментом та іншими біологічними властивостями, її характеризують специфічні потреби, здібності, інтереси, рівень розумового розвитку, життєвий досвід.

      Одне із головних завдань школи Блонський вбачав у тому, що вона повинна не пригнічувати, а розвивати індивідуальність. Вирішенню цього завдання, за його твердженням, найбільш повно відповідає як початкова, так і середня загальноосвітня школа. Вчений був глибоко переконаний в тому, що індивідуальність культивується не стільки викладанням конкретних предметів, скільки наданням їй можливості виявити і розвинути індивідуальні особливості особистості, що формується. Крім того, загальна освіта, за словами вченого, є силою, що емансипує цю особистість. Щодо початкової школи, то вона, виховуючи маленьку людину в процесі творчого і диференційованого навчання, забезпечує всі можливості для виявлення її особистості. Але особливо досконало індивідуальні особливості особистості, на думку вченого, враховуються в процесі індивідуалізації навчання, тобто особистісно зорієнтованого підходу в навчально-виховному процесі. При цьому доречно зазначити, що головний зміст особистісно зорієнтованого підходу вчений вбачав у тому, щоб підвищити ефективність навчально-виховного процесу, дати простір розвитку задатків і здібностей кожної особистості. З цією метою він пропонував ввести факультативні предмети, самостійні роботи, широко практикувати таку форму навчання, як написання і обговорення рефератів і навіть роботу школярів за індивідуальними планами.

   Більшість  праць  В.Сухомлинського також   присвячена  питанням особистісного, індивідуального  підходу до учнів. Хоча поняття  “особистісно орієнтований підхід”  у працях В.О.Сухомлинського відсутнє .Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно орієнтованого  підходу.Проте більшість його  праць тією чи іншою мірою  присвячена питанням особистісного,  індивідуального підходу до учнів.

    «Пам’ятайте,  що кожна дитина приходить  у школу зі щирим бажанням  добре вчитися. Вона ніби яскравий  вогник, що освітлює світ дитячих  турбот і тривог. Дитина несе  його нам, учителям, з безмежною  довірливістю. Цей вогник легко  погасити різкістю, грубістю,байдужістю, невірою в неї, дитину.» В.О.Сухомлинський.

    Аналіз педагогічної  спадщини В.О.Сухомлинського з  позиції сьогодення дає можливість  виокремити основні положення,  на яких базується    особистісно  орієнтоване навчання. Положення  про неповторність кожної дитини  є немовби наріжним каменем,  на якому побудована вся система  поглядів В. О. Сухомлинського  на проблеми навчання й виховання.  Таке ж важливе значення воно  має і для концепції особистісно-орієнтованого  підходу, оскільки саме з нього  випливає положення про дитину  як найвищу цінність і, відповідно, головного суб'єкта навчально-виховного  процесу. Це дає можливість  визначити принципи особистісно  орієнтованого підходу:

- принцип  неповторності  кожної дитини;

-  принцип визнання  відсутності нездібних дітей;

- принцип урахування нерівності  розумових  здібностей учнів;

-принцип   індивідуалізації  навчально-виховного процесу;

- принцип  урахування  індивідуальних особливостей  учнів;

- принцип визнання кожної  дитини особистістю;

- принцип отримання позитивних  відчуттів від навчання;

-принцип  людяності,  чуйності і тактовності у ставленні  до дітей.

    Проблеми  гуманно  особистісного підходу знайшли  своє відображення в педагогічних  системах та публікаціях Ш.О.Амонашвілі.

«Що таке справжній особистісний гуманний підхід до дитини? Це, насамперед, повага, любов.Гуманна педагогіка юазується  на припущеннях, в основу яких покладено  Мудрість.»

                                                                                 Ш.О.Амонашвілі

 Ш.О.Амонашвілі визначає  три закони гуманної педагогіки:

– Любити кожну дитину;

– Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

– Озброїтись оптимізмом у  ставленні до будь-якої дитини.

    Сучасне розуміння  особистісного підходу визначили в 60-х роках минулого століття відомі зарубіжні вчені: К. Роджерс, А. Маслоу. Утверджуючи напрям гуманістичної психології, вони запевняли, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, коли школа служитиме лабораторією для відкриття унікального “Я” кожної дитини, допомагатиме їй в усвідомленні, розкритті власних можливостей, становленні самосвідомості, у здійсненні особистісно значущого і суспільно прийнятного самовизначення, самореалізації та самоутвердження.

     На сьогодні у психолого-педагогічній науці розроблено чимало різноманітних концепцій  особистісно-орієнтованої освіти.

     Розглянемо деякі положення сучасних досліджень, присвячених особистісно зорієнтованому навчанню. І. Якиманська вважає, що кожен учень дивиться на світ, спираючись на суб'єктний досвід. Дитина, пізнаючи світ користується “перед-знаннями”, сформованими культурою, що її оточує. Тому важливо спочатку виявити суб'єктний досвід учня, а тоді вже, спираючись на нього, формувати наукові знання. Важливо також погоджувати нові поняття з суб'єктним досвідом учня. Традиційно, в процесі навчання особистісний досвід ігнорувався, адже він не є досконалим і науковим.

     Кожен учень прагне розкрити свій особистий потенціал, що дала йому природа, і треба лише допомогти йому, створивши необхідні умови. Активність дитини виявляється у двох різних напрямах: адаптивності до вимог дорослих, які створюють для неї нормативні ситуації, та креативності, що дозволяє їй постійно шукати і знаходити вихід із ситуації, долати її та будувати нову, але з опорою на знання і способи дій, що вже є в її індивідуальному досвіді. При пізнанні дитиною світу - те ж саме: з одного боку - цілісне особистісне бачення світу, що формується дуже рано, з іншого-  спеціальне навчання, що дає дитині науково обґрунтовані знання, які є особистісно чужими для неї. Тому особистісно зорієнтоване навчання спирається на положення про те, що тільки особистісно значущі поняття засвоюються учнем. Картина світу, створена в наукових поняттях, існує об'єктивно, від учня. Це означає, що не всі поняття, навіть логічно обґрунтовані, будуть ним сприйняті .Тому навчання, при якому нові отримані знання не стали особистим досвідом учнів, веде до формалізації знань.

   Праці С.І.Підмазіна  також присвячені  проблемам особистісно  орієнтованого навчання.

Він  визначив основні  положення, на які спирається  особистісно  орієнтований підхід у навчанні:

1.Учень завжди є суб’єктом, а не об’єктом навчання.

2.Основна мета навчання, окрім засвоєння учнем необхідних  знань, умінь та навичок, - розвиток  особистості учня як суб’єкта  діяльності і соціальних стосунків.

    Особистісно зорієнтоване навчання має сприяти саморозвитку особистості, допомогти пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватись, що дасть можливість правильно визначити і продуктивно будувати життя. Особистісно зорієнтована модель навчання передбачає також розвиток критичного мислення учнів, що потребує неодмінно діалогічної ситуації, вільної, творчої діяльності . Тільки людина, яка вільно, активно і критично мислить, може об'єктивно оцінити події, зробити правильні висновки, досягти успіхів у різноманітних сферах діяльності.

 На сучасному етапі  розвитку педагогічної науки  в Україні в працях І.Беха, С.Подмазіна,  О.Савченко, Г.Назаренко  намічено  підходи до розробки цілісної  концепції особистісно орієнтованої  освіти школярів.

Науковці одностайні в  думці про те, що освіта дітей  шкільного віку обов’язково повинна  бути особистісно орієнтованою, сприяти  розвитку дитини, збереженню та зміцненню  здоров’я.

Отже, модернізація освіти повинна, в першу чергу, спрямовуватись на реалізацію ідей гуманно- особистісної педагогіки.

Для реалізації особистісно  орієнтованого навчання  необхідно  організувати   навчально-виховний процес таким чином, щоб центром навчання стала б особистість дитини, її самобутність і самоцінність. Як вважає І.Якиманська, саме визнання учня головною дійовою фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтованим навчанням.

2.2. Суть та зміст особистісно орієнтованого навчання

Соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві  потребують змін й  в системі  загальної середньої  освіти. Перш за все ми спостерігаємо  зміну цільових установок, а саме: перехід від головної мети - всебічний  і гармонійний розвиток підростаючого  покоління - до формування особистості  учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдарувань, наукового світогляду, як сказано в Законі України “Про загальну середню освіту” .

Для реалізації цієї мети перед  сучасною педагогічною наукою стоїть питання пошуку нових підходів до організації навчально-виховного  процесу, здатних перетворити традиційний навчальний заклад на особистісно орієнтований.

Традиційне навчання вже  не може бути провідним у цілісному  освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність учня, створюють усі необхідні  умови для його саморозвитку, самовираження.

 Особистісно зорієнтоване  навчання будується на принципі  варіативності, тобто визнання  змісту, методів і форм навчального  процесу, вибір яких має здійснюватися вчителем  з урахуванням розвитку кожної дитини та її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі.

Якість реалізації особистісно  зорієнтованого навчання безумовно  залежить від урахування специфічних  принципів.

До числа провідних  принципів особистісно зорієнтованого навчання необхідно віднести такі:

-індивідуалізація навчання, яка передбачає рішення двох завдань. По-перше, дозволити дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання в тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, дати можливість здібним або особливо обдарованим дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал;

-принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності їх постійного оновлення;

-принцип спіралеподібної будови навчального матеріалу. Урахування цього принципу дозволяє провертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

-принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ставитись до вчіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

- принцип реалізації цілісного  навчально-виховного процесу, що  передбачає органічне поєднання  навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

Реалізація особистісно  зорієнтованого навчання потребує розробки такого змісту освіти, в який включаються  не тільки наукові знання, а й  методи і прийоми пізнання. Важливою є також розробка оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів і учнів).

Сутність особистісно  зорієнтованого навчання полягає в тому, щоб:

-визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти;

-формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, самопізнання, самореалізації та самовдосконалення в межах соціокультурних і моральних цінностей;

-“озброїти” учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та іншими, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому.

Отже, особистісно орієнтований підхід характеризується визнанням  індивідульності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а як індивіда, наділеного своїм неповторним суб’єктним досвідом. Основне завдання особистісно орієнтованої педагогіки - розвиток здібностей учня. Реалізація особистісно орієнтованої системи потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра  через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку  та корекцію.

 Які засоби допомагають  втілити ідею особистісно орієнтованого  навчання?

1. Використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що сприяє розкриттю суб’єктного досвіду учнів.
2. Створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу.
3. Стимулювання учнів до висловлювання,  використання  різних способів виконання завдань, без будь-якого остраху помилитися чи дати неправильну відповідь.
4. Використання під час уроку дидактичного матеріалу, який дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього вид та форму навчального змісту.
5. Оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, а й за процесом його досягнення.
6. Заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати способи роботи інших учнів під час уроку, вибирати й засвоювати більш раціональні.
7. Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дають змогу кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення умов для природного самовиявлення учня.