Впровадження особистісно орієнтованого підходу до дитини на уроках математики

Удосконалювання і підвищення ефективності методів навчальної роботи здійснюються також по лінії розробки питань програмованого і проблемного  навчання, що дозволяють, з одного боку, здійснювати керівництво розумовою  діяльністю учнів, а з іншого боку — розвивати їх творчу самостійність.

У книзі "Дидактика (початкові  класи)" її автори - М. Казанський і  Т. Назарова писали: "Не можна ототожнювати самостійну роботу і самостійність. Самостійність — якість особистості, самостійна робота — метод навчальної роботи. Між самостійністю і самостійною  роботою існує тісний зв'язок. Самостійна робота є, з одного боку, вираженням уже досягнутої самостійності, з, іншої  — засобом подальшого розвитку самостійності. Інші автори вважають самостійною роботою  таку роботу, у яку учень вносить  щось своє, особисте, індивідуальне".

Виконання завдання без безпосередньої допомоги вчителя не означає відсутності  його керівної ролі. При організації  самостійної роботи роль учителя  не знижується, а, навпаки, підвищується.

Значення самостійної  роботи в навчальному процесі  важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як якості особистості, сприяє реалізації принципу індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні  завдання і тим самим сприяти  досягненню дійсно свідомого і міцного  оволодіння знаннями. Можна сказати, що тільки в ході самостійної роботи учні розвивають ті пізнавальні здібності, здобувають і удосконалюють ті уміння і навички, без яких неможливо оволодіння знаннями як у школі, так і в житті.

Самостійну роботу застосовують на всіх етапах уроку, але з об'єктивних причин майже не організовують на етапі вивчення нового матеріалу.

Володимир Буряк - кандидат педагогічних наук, вітчизняний дослідник  проблеми організації самостійної  роботи учнів на уроці - висловлювався  так: "Самостійна робота є наслідком  його точно організованої діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження  у вільний час. Вчитель повинен  організовувати навчальну роботу школяра, створивши програму його самостійної  діяльності з оволодінням знаннями, та керувати нею.

По-друге, самостійна робота школяра є більш широким поняттям, ніж домашня робота. Вона може включати й позаурочне задане вчителем школяру  завдання. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість учня за виробленою ним самим програмою засвоєння  матеріалу."

Самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти.

В. Буряк розглядав самостійну роботу як вид учбової діяльності школярів. Вона має бути передусім  досвідченою, внутрішньо вмотивованою діяльністю. Самостійна робота є різнобічним, поліфункціональним явищем і має  не тільки навчальне, а й особистісне, суспільне значення. Сутність цього  складного і багатогранного явища, на думку цього дослідника, ще термінологічно точно не визначена. В.Буряк вважає, що самостійна робота - це діяльність, організована самим учнем, залежна  від його пізнавальних мотивів, здійснювана  у найзручніший для нього час, контрольована ним.

Школяр повинен уміти  моделювати власну діяльність, тобто  визначати умови важливі для  досягнення мети, знайти у власному досвіді уявлення про предмет. Саморегулювання  учня передбачає вміння програмувати самостійну роботу, яке застосовують до відповідної мети, діяльності, відбору відповідних засобів перетворення й визначення послідовності окремих дій.

Важливим проявом предметної саморегуляції учня є вміння оцінювати  кінцеві та проміжні результати своїх  дій. Самостійна робота є цілеспрямованою, внутрішньомотивованою, структурованою самим суб'єктом у сукупності дій, що виконуються, і яка регулюється  ним у процесі діяльності.

Отже, на думку В.Буряка формування здібностей самостійної роботи залежить від спільних дій вчителя і  учня, від усвідомлення останнім особливостей цієї роботи як специфічної форми  діяльності.

Найбільш правильним варто  визнати визначення самостійної  роботи, дане Б. Єсиповим: «Самостійна  робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, що виконується  без особистої участі вчителя, по його завданню в спеціально наданий  для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої  мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи  в тій чи іншій формі результат  розумових чи фізичних (чи тих та інших разом) дій».

У структурі самостійної  роботи - методу навчання виділяють 3 головні  етапи.

-   І (підготовчий) етап знайомства із завданням, учень, вислухавши завдання, розглядає предмет чи креслення, або читає перечитує умову задачі, зміст тексту і т.д. Учень здійснює аналіз завдання і зв'язаний з ним синтез, тобто осмислює його, виділяючи, що дане в завданні, що потрібно чи довідатися зробити, які будуть потрібні для цього знання і дії, складає план виконання завдання. Тобто, іде усвідомлення учнями дидактичних завдань самостійної роботи, її мотивація, установка на увагу та інструктаж вчителя.

-   II (виконавський) етап полягає у тому, що учень, зрозумівши завдання і склавши план дій, виконує і перевіряє його. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, надавати допомогу невстигаючим учням,

-   III (підсумковий) етап, полягає в тому, що учень, виконавши завдання, сам, за власною ініціативою перевіряє свою роботу й оцінює її, тобто здійснює самоконтроль і самооцінку. Також іде перевірка з боку вчителя, оцінювання результатів роботи, виділення позитивних моментів у самостійній роботі і типових помилок під час виконання, а головне, взаємоконтроль і самоконтроль.

Таким чином, у структуру  самостійної роботи входить: аналіз завдання, пошук способів здійснення завдання, планування роботи, виконання  завдання, перевірка й оцінка зробленої  роботи.

Окремі види самостійної  роботи можуть включать або всі, або  деякі з цих елементів. Чим  більше зазначених вищий елементів  входить у самостійну роботу учнів, тим вище її рівень і рівень самостійності  школярів.

Дидактами і методистами  виконана велика робота по вивченню і  описанню різних видів самостійних  робіт в залежності від дидактичної  мети діяльності. Найбільш повно класифікацію представлено в роботах Б. Єсипова. Самостійні роботи варто класифікувати  по декількох дидактичних ознаках, які характеризуються різні сторони  однієї і тієї ж самостійної роботи.

1. Самостійні  роботи розрізняються по їхній  дидактичній меті.

Вони можуть бути спрямовані на:

·          підготовку учнів до сприйняття нового матеріалу;

·          засвоєння учнями нових знань;

·          закріплення, розширення й удосконалювання засвоєних знань;

·          вироблення, закріплення й удосконалювання умінь і навичок.

Донедавна молодшим школярам пропонувалися самостійні роботи, спрямовані, як правило, на закріплення й удосконалення  раніше набутих знань, умінь і  навичок. Ці роботи ставили перед  учнями не нові задачі, а подібні  тим, що вони виконували під безпосереднім  керівництвом учителя.

Практика, однак, показала, що учням початкових класів цілком доступна самостійна робота, спрямована на вивчення і засвоєння нових знань.

При використанні самостійної  роботи з метою одержання нових  знань учитель ретельно продумує план цієї роботи, що може бути записаний  на дошці, на великому листі паперу або на картках. У плані передбачається і роз'яснюється мета роботи і  шлях її досягнення. Відповідно до цього  план самостійної роботи поділяється  на два основних розділи: що учень  повинний зробити, щоб одержати нове знання; що треба знати (довідатися) і вміти розповісти.

Однак у такій самостійній  роботі всі її структурні елементи задані вчителем у готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів  у такій роботі недостатньо високий. її можна і потрібно розглядати як визначену ступінь в озброєнні  учнів умінням самостійно здобувати  нові знання.

До самостійної роботи, що вимагає виконання нової задачі, учнів необхідно готувати. Варто  учити дітей самостійно прочитати  завдання в підручнику, на дошці  чи на картці, розібратися в послідовності  майбутньої роботи, виконати її й у  результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні опановують необхідними  уміннями, їм варто надавати більше самостійності в перебуванні  способів виконання завдання, у плануванні роботи і т.д.

Особливо велике місце  в молодших класах школи займають самостійні роботи, спрямовані на вироблення, закріплення й удосконалення  умінь, навичок, раціональних навчальних дій у цілому.

Одним з найважливіших  умов успішного формування в молодших школярів умінь і навичок є  усвідомлення школярами як самих  дій, так і послідовності дій, які треба застосувати, щоб виконати запропоноване завдання, вирішити орфографічну, математичну, трудовою чи іншу задачу.

Як показує практика і  спеціальні дослідження, усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного  виконання завдання, формуванню визначеного способу дії сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, у яких даються:

1)        вказівки — розпорядження про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання,

2)        програма дій, що визначає, які операції потрібно виконати учню й у якій послідовності,

3)        розпорядження алгоритмічного типу.

2. Самостійні  роботи розрізняються по матеріалі,  над яким працюють учні.

Матеріалом, над яким самостійно працюють учні, можуть бути предмети і  явища навколишньої дійсності. Учні вимірюють, створюють ті чи інші предмети. Вони спостерігають за предметами і  явищами безпосередньо в природі  чи в школі, проводячи досвіди, експерименти, виконуючи лабораторні завдання.

Самостійні роботи, зв'язані  зі спостереженням, постановкою дослідів, із проведенням практичних і лабораторних робіт, мають дуже велике значення, тому що сприяють розвитку в учнів  спостережливості, дослідницьких умінь  і навичок. Навчання учнів такого роду самостійним роботам здійснюється на предметних уроках.

Велике місце в початкових класах займає самостійна робота з  навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картами і т.д.

Уміння працювати з  книгою — одне з найважливіших  умінь вчитися.

Без оволодіння умінням раціонально  працювати з навчальною книгою неможливе  здійснення навчального процесу, неможливо  повноцінне засвоєння знань, тому що такі важливі компоненти процесу  засвоєння, як осмислювання і закріплення, здійснюються в процесі роботи з  підручником.

Без оволодіння умінням працювати  з книгою навчальна праця не може бути самостійною працею. Невміння працювати з книгою приводить  до того, що навчальна праця стає мученням для учня. При сприйнятті письмової мови на відміну від  сприйняття усної немає примусового  темпу, немає безперервності — учень, читаючи, може зупинитися, щоб обміркувати прочитане, може повертатися неодноразово до того самого матеріалу, викладеному в одній і тій же системі, для того щоб глибше продумати, осмислити матеріал чи окремі, найбільш важкі для розуміння частини.

Усе це (можливість зупинитися, продумати, перечитати декілька разів  текст, зіставити його з раніш  прочитаним) забезпечує глибоке, осмислене, свідоме і міцне засвоєння  знань, застосування їх до рішення навчальних завдань.

Навчання учнів умінню працювати з книгою, навчання читанню, у широкому значенні цього слова, у початкових класах здійснюється на уроках читання і природознавства, на уроках математики і граматики.

У початкових класах широко застосовується самостійна робота з  дидактичним матеріалом. Творцем  цілої системи різноманітного дидактичного матеріалу для самостійних занять дітей у школі є педагог  Ю. Фаусск (1863 — 1943). Нею були складеш  книги-саморобки для читання, альбоми  для занять по природознавству, численні картки для списування і т.п.

В даний час дидактичний  матеріал, що використовується в початкових класах, дуже різноманітний. Це набір  карток з малюнками, буквами, складами, словами, текстом, цифрами, задачами; розрізна абетка; лічильний матеріал — палички, кружечки; моделі геометричних фігур; трафарети овочів, тварин і т.д.

Дидактичний матеріал може бути трьох видів:

один — для закріплення  і повторення придбаних дітьми знань, умінь і навичок, отже, складений  відповідно програмі;

другий — пропедевтичний по своєму змісті, теж складений  по програмі, але ведучий дітей  вперед і допомагаючи їм легше  і швидше засвоювати досліджуваний  матеріал;

третій — не стосовний  до програми, але розширюющий кругозір дітей, що збуджує в них інтерес  до знання, що прищеплює любов до розумової роботи.

Своєрідність самостійної  роботи з дидактичним матеріалом полягає в тому, що в ході цієї роботи діти мають справу з речами, предметами. Вони можуть їх тримати  в руках, складати, перекладати, комбінувати  і т.д. Останнім часом стали одержувати поширення самостійні роботи з таким  матеріалом, як навчальний фільм і  діафільм, радіо- і телепередача і  т.п.

3. Самостійні  роботи розрізняються за характером  діяльності учнів.

З цього погляду розрізняють  роботи:

- по заданому зразку (наприклад,  лист букв, цифр, склеювання коробочки  і т.п.), тобто роботи, засновані  головним чином на наслідуванні;

- за правилом чи цілою  системою правил. Це роботи, що  вимагають від дітей самостійного  застосування знань, умінь, засвоєних  раніше під посібником учителя;

- конструктивного, які  потребують творчого підходу.  При цьому або вказується предмет,  який треба сконструювати, або  вказується питання, тема, яку  потрібно розкрити. Наприклад: зробити  яку-небудь іграшку для дітей  підшефного дитячого саду, написати  твір на таку-то тему і т.п.  Тут учню дається значна воля, самостійність яку визначенні  змісту, так і у виборі прийомів  роботи.

4. За способом  організації розрізняють наступні  види самостійної роботи:

·  загальнокласна (фронтальна), коли всі учні класу виконують ту саму роботу;

·  групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;

·  індивідуальна, коли кожен учень працює за особливим завданням.