Розвиток творчих здібностей молодших школярів шляхом використання української народної казки на уроках читання

5. Інтеграція різних видів мистецтва (музика, образотворче, інсценізація) для створення нових образів, думок на основі прочитаного.
6. Мотивація до творчості через таку атмосферу спілкування на уроках, що заохочує дітей придумувати щось своє, фантазувати; широке застосування ігрових прийомів (різні види перевтілювання, інсценізації, гра «Схожі хвостики» тощо).

Дитині ніколи не набридає казка. Знаючи напам'ять не лише сюжет, а й слово в слово увесь текст, вона просить розповісти ще і ще раз, щоб знову побути з улюбленими героями, поринути у світ неповторних уявлень, де добро торжествує над злом.

Діти, особливо у ранньому віці, мислять образами. Великі педагоги не лише завжди пам'ятали про це, спілкуючись з дітьми, а й самостворювали казки та оповідання з глибоким етичним змістом. Серед світових імен почесне місце посідає ім’я  педагога К. Д. Ушинського. Відомий педагог нашої сучасності В. О. Сухомлинський — автор хрестоматії для етичних бесід, куди ввійшло понад 1000 казок та оповідань для дітей різного віку. Написані простою, дохідливою мовою, лаконічні за викладом, з яскраво вираженим моральним спрямуванням, вона особливо цінні тим, що створені у самому вирі дитячого життя, а деякі — навіть колективно з учнями.

У Павлиській школі на видному місці — стенд із закликом: «Матері! Розказуйте дітям народні казки!» Є тут і кімната казки, яка обладнується відповідно до тієї чи іншої групи казок. Василь Олександрович надавав великого значення спілкуванню дитини з казкою. Першим періодом цього процесу він вважав слухання казок; другим — інсценізацію їх; третім — складання казок самими дітьми. Гра, фантазія — життєдайне джерело не лише дитячого мислення, а й переживань. Естетичні, моральні, інтелектуальні почуття, що народжуються під впливом казок, активізують думку дитини. У її свідомість разом з казковими образами входить слово, яке стає сферою духовного життя і разом з тим — живою реальністю мислення. «Мова — це матеріальний вираз думки, і дитина лише тоді знатиме її, коли разом зі смислом сприймає яскраве емоційне забарвлення, живий трепіт музики рідного слова... Переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім'я якій — казка» [ 18;114  ].

Дитина розуміє, що на світі немає ні Баби-Яги, ні Кащея Безсмертного, ні Івасиса-Телесика, але вона в цих образах бачить добро і зло, виражає особисте ставлення до поганого і доброго. Створені народом образи, які живуть тисячоліттями, доносять до розуму і серця дитини могутній дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення, писав В. О. Сухомлинський. Отже, казка — витвір народу — чудовий і нічим незамінний засіб виховання любові до рідної землі, до народу.. Батьківщини.

У шкільній практиці слід більше уваги приділяти «безсмертній поезії, родоначальниці книжкової літератури» — казці, яка несе в собі заряд могутньої виховної сили.

Щоб розкрити його, вчитель має досконало знати природу цього художньо довершеного твору і не тільки «пройти», вивчити з учнями казки, передбачені програмами початкових класів, а й на їх матеріалі навчити дітей бачити навколишнє, тонко відчувати красу природи, формувати поняття добра і зла, виховувати любов до рідної землі,  розкривати скарби мови, розвивати фантазію.

Дорослі завжди захоплюються тим, що дитина дошкільного і молодшого шкільного віку допитлива, інколи навіть надокучлива своїми безперестанними «чому?». Проте мало хто замислюється над тим, що саме в цьому віці вона тягнеться і до знань, і до дії, і цей нестримний потяг найвиразніше виявляється у формулі «я сам» («я сама»). Це — прагнення до творчості. Тому вчитель зобов'язаний забезпечити максимальні умови для творчості кожного учня, бо саме в такому разі і знання вливаються у дитячу свідомість життєдайною силою, а не обтяжують мертвим вантажем зубрячки й запам'ятовування.

Творчість дитини — це особливе піднесення її духовних сил, яке характеризується переживанням почуття краси, вдоволення, радості, це самоствердження особистості. Під впливом почуттів, пробуджених казковими образами, дитина вчиться мислити словами, стверджує В. О Сухомлинський.

Прийоми навчання учнів складати казки (на прикладі 1 класу).

Перший етап — слухання казки. Розповідає її вчитель або хтось з учнів (за бажанням). Новим для першокласників є обговорення прослуханого твору. Воно необхідне для того, щоб спонукати школяра до усвідомлення образів, які виникли в його уяві на ґрунті емоцій. У процесі обговорення учень зіставляє свої уявлення з уявленнями товаришів. Крім того, формулює думку, інакше кажучи, переходить від мови образів до мови слова.

До читання казки вчитель приступає в основному тоді, коли школярі вже навчилися читати найпростіші тексти. Вони не лише слухають, а й стежать за написаним, мають змогу при бажанні прочитати казку повторно. Обговорення набуває складнішої форми, вводяться як усні, так і письмові вправи.

Третій етап — виготовлення і добір ілюстрацій до казки. На уроці в 1 класі на тему «Малювання ілюстрацій до казки «Хатка на курячих лапках» має зосередити увагу учнів на поділі персонажів (на добрих і злих), а також на деталях обставин. Діти мають конкретно уявити, що дія відбувається, приміром, у лісі, хатка — рублена тощо. Розгляд ілюстрацій закріплює їхні уявлення: ліс — зеленого кольору, хатка — коричневого, курячі лапки — жовтого.

Добір ілюстрацій — цікавий, захопливий для дітей вид роботи, яку вони виконують у позаурочний час. Дитина вже має певні уявлення про образи прослуханої казки. І хоч після обговорення вони набули більш сталих обрисів, та все ж є суто індивідуальними, і кожен учень добирає малюнки (картинки, вирізки з журналів, аплікації та ін.) саме відповідно до свого бачення казки, що збагачує, розширює, деталізує уявлюваний образ. І досить часто дібраний малюнок за асоціацією таким чином скеровує уяву дитини, що вона вносить суттєві зміни до обставин, подій, у характеристику образів. Наведемо епізод з практики вчителів початкової школи. Учителька прочитала дітям казку про Ведмедика (яку написав учень її попереднього випуску). В інтерпретації автора Ведмедик любить поспати, поласувати чимось смачненьким, повередувати. При доборі ілюстрацій, тобто в процесі переосмислення уявлюваних образів, у школярів з'явилися нові варіанти казки. У першого учня. Ведмедик був уже не ледачим і сонливим, а слухняним, охайним, сумлінним учнем, котрий швидко навчився читати, писати й малювати. її варіант виник в основному під впливом двох кольорових картинок. На одній Ведмедик зображений за столом; він уважно читає, а на столі — малюнки, фарби, охайно складені книжки і зошити. На другій — Ведмедик спить, освітлений яскравим сонячним промінням, яке заглядає у саме віконечко і хоче розбудити його. Учень назвав свій варіант казки «Ведмедик і Сонечко». А інша учениця перенесла дію в ліс. Її інтерпретація підказана картинкою, на якій Ведмедик поглядає на дупло, де рояться бджоли. Відповідно до ідеї і назва казки — «Ласун».

Як бачимо, це вже елементи складання казки.

Четвертий етап — інсценізація казки. «Казка — це активна естетична творчість, що охоплює всі сфери духовного життя дитини — її розум, почуття, уяву, волю. Вона починається уже в розповіданні, вищий етап її — інсценізація», — писав В. О. Сухомлинський. Творчість, викликана казкою, досягає свого апогею саме в інсценізації. Образи, які живуть в уяві дітей ідеально, набувають вигляду хаток, вітряків, печер, а картонна Баба-Яга чи фанерні лисиця, ведмідь, заєць видаються живими, діяльними, хоч усе це є витвором їхніх же рук. Реальність інсценізованих образів та обставин діти сприймають безумовно. Тут діє також фактор безпосередньої участі їх у перетворенні уявного образу в реальний. Фантазія набирає предметних форм.

Велике значення інсценізації полягає ще й у тому, що це колективна творчість. Для дітей інсценізація казок — важлива справа. Вони не лише самі захоплюються втіленням задуму в життя, а й залучають до цього учнів середніх класів, своїх наставників, товаришів, дорослих членів сімей. Інсценізовані куточки казок привабливі у всі пори року, особливо ж узимку, коли під купами пухнастого снігу, та ще присмерком, куточок набирає справді таємничого вигляду. Тут казкою стає рідна природа. А спілкування з нею для загального розвитку дітей важко переоцінити.

Творення казки— заключний етап роботи, хоча, звичайно, на кожному етапі є елемент творчості: під час добору і виготовлення ілюстрацій, а особливо — у ході інсценізації, коли дитина входить у предметний світ казкових образів. Для вчителя складання казок є, так би мовити, критерієм оцінки образного і мислительного розвитку дітей. Він має змогу вчасно допомогти відстаючим. [ 6;35 ].

Ще в підготовчий період учитель виявляє вміння дітей відповідати на прості запитання, розповідати казки. Потім працює над розвитком уміння переказувати їх зміст — стислим, повним або творчим викладом.

У підготовчий період велику увагу приділяємо ознайомленню дітей з навколишньою природою — назвами рослин і тварин, різних предметів; багато читаємо — здебільшого народних казок про тварин. Перед дітьми виступає ляльковий театр казки. Подивившись виставу, вони наступного дня переказують казки. Робиться це так. На стенді виставляються малюнки, які послідовно відображають основні події казки; у підписах під малюнками пропущені назви зображених предметів та істот. Для початку добираємо простенькі казки, щоб зміст їх можна було передати в 3—4 малюнках. Учителька або діти, які вже вміють читати, ознайомлюють клас з підписами, і діти, користуючись малюнками, вставляють слова, яких немає в підписах. Закінчивши роботу над кожним малюнком зокрема, діти повторюють тепер уже всю казку — спочатку ті, хто може прочитати підписи під малюнками, а потім ті, хто не вміє читати — тільки за малюнками. Через деякий час на стенді з'являються малюнки за сюжетом іншої казки, в підписах до них опущені назви дій або ознаки предметів. Так поступово діти починають усвідомлювати не тільки смислове, а й емоційне значення слова.

Наступний етап (у кінці підготовчого періоду) — робота над малюнками без підписів. Тут уже — широкий простір дитячій творчій індивідуальності. А вчитель ще й ускладнює завдання, опустивши який-небудь малюнок, перервавши зміст,— треба вигадати подію, яка сталася між зображеними двома.

Закінчується робота над малюнками — починаємо розповідати казки за макетами. На фанері яскравими фарбами намальовано, наприклад, журавля, якого частує лисичка. Фігурки персонажів вирізані по контуру, малюнок позбавлений другорядних деталей. За цим епізодом треба поновити казку чи скласти її, домисливши всі події, які відбулися перед зображеною і після неї. Починаємо таку роботу з загальновідомих простих казок, потім переходимо до менш відомих і складніших.

Потім учитель пропонує кожному з дітей вдома подумати, про що б він хотів скласти казочку.

Дехто зразу обирає тему своєї казки, іншим важко, еони або мовчать, або називають уже знайомих персонажів. Протягом тижня діти радяться з учителем про теми своїх майбутніх казок. Учитель підправляє, підказує, коли треба, наприклад: котик і собака, вовк та бичок, рак, пісенька в лісі, весна і зима, розумні мишки, стукотій, ненажерлива гусениця і синичка, хто показує сни, горобчик і кіт тощо.

Щоб допомогти дітям, учитель під час прогулянок чи екскурсій звертає їхню увагу на різні навколишні предмети, обговорює з дітьми їх призначення, особливості зовнішнього вигляду — форму, колір тощо.

І ось настає той день, коли першокласник з гордістю приносить свою, придуману і власноручно записану казку. Правда, казкою її можна назвати лише умовно — дитина ще не вміє правильно побудувати речення. Але важливо те, що в цих словах вкладено сюжет майбутньої казки. Тому вчитель уважно читає «твір» учня, прагне зрозуміти думку, яку він хотів висловити. Зміст ясний. У природі ми бачили жучка-сонечко, уважно розглядали його. Хоч діти ще до школи знали, що то сонечко, та вони звернули увагу, що воно червоного кольору з чорними крапинками; дивувались, Що крапинок однакова кількість і вони розміщені у всіх однаково; бачили, що їсть сонечко, і дізналися, що воно не робить шкоди, а приносить користь, поїдаючи тлю.  Після тривалої роботи учня з вчителем вийшла казка (Додаток 6).

Складання казок нерозривно пов'язане з працею серед природи. Це — перший крок, перший етап творчості — найактивнішої розумової праці, в процесі якої застосовуються і закріплюються набуті знання, розвиваються розумові здібності. Казка — надзвичайно сильний засіб пробудження думки дитини. Під час складання казок діти підмічають, осмислюють найтонші відтінки слова. В. О. Сухомлинський відзначав, що казка робить дитину розумною, кмітливою, спостережливою, що вона — перший світ дитячої творчості.

Та треба працювати не тільки над змістом казки, а й над збагаченням словникового і фразеологічного запасу школярів. Інакше казки їхні будуть сухими і нецікавими. Отже, протягом усього навчання дітей в початкових класах дбаємо про те, щоб учні уміло вживали в реченнях засоби образності, щоб епітети, порівняння добирали влучно. А для цього необхідні спостереження, читання відповідних пейзажних творів, вправи з розвитку мовлення.

У 2 і 3 класах дітям набагато легше складати казки. Вони майже всі вже самі знаходять тему і зміст для майбутнього твору, правильно будують речення, вміють пунктуаційно оформити пряму мову (в лапках або з нового рядка).

Тематика досить різноманітна: про тварин і рослин, про явища природи і поведінку людей тощо. Ідейний зміст став глибшим: діти вже прагнуть показати своє ставлення до зображуваного, образно висловити певну думку.

Педагогічна технологія «творчого виховання казкою» — дієвий засіб практичної реалізації особистісно орієнтованої системи навчання в початковій школі. В основу особистісної спрямованості покладено класифікацію М. Карне сфер виявлення особистісних задатків дітей: інтелектуальної, академічних досягнень; творчого мислення; спілкування і лідерства; художньої діяльності. Робота з казкою створює умови для виявлення потенційних можливостей кожного учня в одній або кількох сферах. [  5; 43  ].

Серед палітри  запропонованих видів діяльності школярі  обов'язково прилучаються до тих, які відповідають їхнім природним нахилам і задаткам. Одночасно вони вчаться підпорядковувати особистісні потреби навчальним завданням, виконання яких потребує значних зусиль, адже обов'язково настає момент, коли вкладена праця дасть можливість якнайповніше виявити індивідуальну неповторність. Підкреслимо, що вчитель, використовуючи педагогічну технологію «творчого виховання казкою», особливу увагу приділяє розвитку творчого мислення, формуванню вмінь знаходити розв'язання в нестандартних ситуаціях, трансформувати набутий досвід з однієї сфери в іншу, стимулює здатність особистості до пізнання. [  6;30  ].

Робота над  творчими вправами задовольняє наступні вимоги:

—  реалізує пізнавальну потребу молодшого  школяра, що ґрунтується на природних інстинктивних реакціях — "дослідницькій" та "ігровій"; потребу у враженнях, спілкуванні, самореалізації та самоактуалізації;

— втілює єдність змістового, почуттєво-емоційного в пізнавальній діяльності;

—  відповідає основним критеріям: понятійності, самостійності, гнучкості, ігровій комбінаторності;

—  орієнтує не на результат, а на спосіб дії. Робота   над   творчими   вправами   здійснюється поетапно засобами дослідницьких, ігрових творчо-прикладних дій, у ході яких відбувається розвиток та діалектичне поєднання операціонального та образно-асоціативного видів мислення. Цьому сприяє організація навчального процесу у вигляді ділової гри з елементами змагання, театральної дії. В основі ділової гри, — з розподілом ролей, вибором стратегії поведінки, плануванням дій, — лежить продуктивне спілкування вчителя з учнями й останніх між собою. У процесі ж гри для кожного учня характерні певне напруження думки, вольових зусиль, вияв емоцій. Все це допомагає дитині долати труднощі під час розв'язання певного творчого завдання, яке лежить в основі гри, підкріплює мотив досягнення і надихає на подальшу творчість.