Розвиток творчих здібностей молодших школярів шляхом використання української народної казки на уроках читання

Аналіз казок  збуджує дітей до формулювання оціночних  суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитаннями: «Як назвали мишенят? А як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб. Помічено, що учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо.

При розгляді казок  правомірно ставити запитання для  узагальнень і роздумів, зокрема, такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Як свідчить практика проведення уроків читання, учні дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Як діяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно: гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки (якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне Із суджень найбільш удале, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами.

Добір казок  у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи — пізнавальну. Пізнавальний зміст має також українська народна казка «Найближчий родич», яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.

Працюючи над  казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомлення змісту тексту. [  4;45  ].

Специфіка читання  казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання (це – глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування), з другого – глибоким осмисленням творчої манери розповіді, яка характеризує даний жанр та його емоційність.

Казка, на відміну  від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: "Була собі коза..." ("Вовк та козенята"), "Жили собі дід та баба...", "Було це чи не було, а зустрілися якось пес і кіт..." ("Кіт і пес" — українська народна), "Колись був у Києві якийсь князь..." ("Кирило Кожум'яка").

Такі зачини мають давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Вона розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти, сприяє набуттю певних життєвих навичок. Тому мета таких зачинів -  заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця — знайти для цього відповідні інтонації.

Зміст казок  оптимістичний. Виражається він  в основному через поведінку позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.

Події в казках розгортаються динамічно. Причому  дія розпочинається з перших рядків: "їжак і лисиця впали у довгу яму. Два дні якось терпіли, а тоді і почав допікати їм голод..." ("Лисиця та їжак" — українська народна). Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші моральні якості. Це змушує читця після кожної картини чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам усвідомити й пережити зміст прочитаного.

Дійові особи  казок, як уже зазначалося, переважно  поділяються на позитивних і негативних. Ця протилежність між ними розкривається  через безпосередню діалогічну мову, їх вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу. В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово — все, що вказує на особливість його характеру, повинно відобразитися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темпоральних змінах. Так, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум'яки зі змієм, особливу увагу приділяємо їх мові, з настороженістю й прихованою лукавістю в голосі передаємо слова змія:"— А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?", а відповідь Кожум'яки — гордовито з роздратуванням: "Де вже миритися ? Битися з тобою, з іродом проклятим". Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприймання слухачів, зосереджує їх увагу на головному.

Діалог у  казці є одним із важливих засобів  типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні давати їм свою характеристику, визначати своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати.

Діалог у  казці може бути поданий у формі  ритмічної прози або пісеньки. Цей ефективний художній прийом виконує важливу естетичну роль у загальному змісті твору: не тільки потішає слухача, а й розкриває певний намір героя чи його душевний стан. У казці "Кривенька качечка" табунець каченят, пролітаючи над подвір'ям діда і баби, побачив свою подружку і заспівав:

Он  де наша іва,

  Он де наша діва,

  на метеному дворці,

  на тесаному стовпці.

  Кужілочка шумить,

  веретенце дзвенить.

  Скиньмо по пір'ячку,

  нехай летить з нами!

А дівчина їм відповідає:

Не  полечу з вами:

як  була я в лужку,

  виломила ніжку, 

а ви полинули,

мене  покинули!

Зміст пісень, за загальним контекстом, потребує певної інтонації та їх відтінків, які б у пісні каченят передавали радісне оповіщення й запрошення, а в пісні дівчини — відмову з почуттям кривди й осуду. Очевидно, й темп у пісні каченят буде дещо пришвидшений, підсилений, а в пісні дівчини — сповільнений, послаблений.

Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. Це теж важливий художній засіб посилення емоційності казки, характеристики дійових осіб, їх вчинків, обставин, у яких вони живуть і діють, розкриття ідейного спрямування ("Вовк та козенята", "Рукавичка", "Кривенька качечка" та ін.). У казці "Рукавичка", наприклад, питальна фраза "А хто в цій рукавичці?" повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабаном, ведмедем. Причому й відповідь на це запитання побудована в аналогічній же послідовності зміни дійових осіб:

— А хто, хто  в цій рукавичці?

• Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

У таких випадках відповіді певних дійових осіб, які  повторюються, треба читати щоразу з іншим інтонаційним відтінком. У цьому випадку одна і та сама інтонаційна структура запитання, повторювана шістьма дійовими особами, повинна зіграти розрізняльну роль, а відповіді — конкретизуючу.

Казковій розповіді  властиве широке використання стійких  і влучних епітетів: "Іде, солодкими оченятами позирає" ("Лисиця та їжак"); протиставлень, порівнянь: "Забігла вона вперед, лягла на дорозі і лежить, як мертва." ("Лисичка"); "От і почали вони битися — аж земля гуде. Аж пирхає, аж захлинається проклятий." ("Кирило Кожум’яка"); тавтологічних повторів: "Та як так, той так..." ("Казка про липку й зажерливу бабу"); прикладок-характеристик (мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, старик-роковик) тощо. Все це надає казці мальовничості, чарівності, принадності. Читець повинен добре усвідомити суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності. Найважливіше у змісті треба виділяти: читати його повільніше, але інтенсивніше, мелодійніше, робити перед ним психологічні паузи, щоб зосередити увагу слухачів. Виклад у казці послідовний, конкретний, зрозумілий. Тому окремі моменти опису (зокрема пейзажу, характерних рис чи окремих дій персонажів — динамічності, активності або пасивності тощо) іноді треба "домалювати" інтонацією.

Уважно треба  підходити і до закінчення казки. Закінчення, як і зачин, має певну мету: узагальнити сказане, підвести до певних висновків чи й просто створити веселий настрій у слухачів. Тому перед завершенням слід робити довгу паузу, а головні слова — інтонаційно підкреслювати.

 

 

II. Реалізація творчого розвитку дитини під час опрацювання українських народних казок

2.1.Прийоми   вивчення українських народних казок на уроках класного і позакласного читання

Будова  уроків читання казок. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів — малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежать від тексту казки.

Головна увага  має бути зосереджена на тому, щоб  діти свідомо розуміли   текст   казки, чітко уявляли послідовність  розгортання подій і мотиви дій  персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над  казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація — це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення та творчих здібностей..

Також у сучасній методиці існують і такі прийоми аналізу казок:

1. Стилістичний (мовний) аналіз показує, як в підборі слів-образів виявляється авторське ставлення до того, що зображається. Тлумачити потрібно не слова, а образи, створені з цих слів. Робота повинна бути направлена на те, щоб допомогти дітям з’ясувати сенс твору, думки і відчуття автора. Тому для мовного аналізу вибираються ті слова і вирази, які допомагають краще зрозуміти образи твору.

2. Проблемний аналіз – це аналіз проблемних питань і ситуацій. Постановка проблемних питань доцільна при читанні тих творів, в яких зустрічаються ситуації, що припускають різне розуміння героїв, їх дій чи вчинків, епічних проблем, які зачепив автор. Висловивши свої думки, діти повинні зробити висновок і довести його прикладами з тексту.

3. Аналіз розвитку дії має на меті роботу над сюжетом твору. При цьому завдання вчителя – знайти разом з дітьми межі цілісності в кожній частині твору.

Аналіз подій в їх послідовності близький молодшим школярам і не представляє для них труднощів, разом з цим більшість казок в підручниках початкової школи невеликі за обсягом і прості композиційно.

При проведенні цього виду аналізу потрібно прагнути до того, щоб в уяві дітей якомога повніше, яскравіше була відтворена картина, створена автором (для цього можна використовувати фрагменти інших видів аналізу).

4. Аналіз художніх образів. У літературознавстві розрізняють образ-персонаж, образ-пейзаж, образ-річ. Розглянемо, в чому ж полягає аналіз художніх образів при роботі над казкою. Аналіз художніх образів – це робота не стільки над словом, скільки над образами в їх взаємодії. В процесі розбору учні повинні зрозуміти і характеристику образу (героя, пейзажу і т. д.), і його сенс, тобто навантаження, яке він несете загальній структурі твору.

5. Творчий аналіз. Цей прийом дає можливість дітям змінити поведінку героїв, внести зміни у сюжет, допомогти головним героям казок. [   7;169 ].

 

2.2.Творча робота  на основі тексту казки. Навчання учнів складати казки

Формування  у молодших школярів літературних творчих  здібностей охоплює такі напрями:

1. Визначення у програмах для кожного класу конкретних цілей з формування в учнів різних елементів творчого розвитку.
2. Відбір текстів, які дозволяють цілеспрямовано формувати творчі здібності.
3. Включення у зміст уроків творчих завдань, які стимулюють розвиток різних елементів літературно-творчих здібностей.

Основними є  такі види завдань:

• на розвиток фантазії: Як продовжити казку? Як можна продовжити цю історію? Придумайте розповідь про те, як діти допомогли журавлику пережити зиму? Розкажіть, якими ви уявляєте хлопчиків, де вони живуть, що з ними могло трапитися далі. Придумайте казку, в якій діють сонце, мороз і птахи та ін.;

—  доповнення та перебудова тексту; складання творчих переказів; придумування подій, які могли передувати зображеним; розширення змісту казок новим епізодом; уявлення себе учасником подій; придумування нових обставин сюжету, придумування нового закінчення казки та ін.;

• відновлення у тексті пропущених слів і речень;
• складання ланцюжків ознак, добір римованих слів, продовження казок;
• словесне малювання та ілюстрування прочитаного;
• складання за аналогією казок.

4. Прогнозування можливого розвитку подій, змісту твору на основі заголовка, ілюстрації, читання першого і заключного абзаців тексту.