Розвиток творчих здібностей молодших школярів шляхом використання української народної казки на уроках читання

Завдяки подвижницькій праці  етнографа і фольклориста Б. Грінченка було видано «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (Вип. І-ІІІ, Чернігів, 1895–1897), збірки казок, анекдотів для дорослих і для дітей. У 1890, 1894 роках український письменник І. Манжура опублікував дві збірки «Казки, прислів’я і т. ін.», записані в Катеринославській та Харківській губерніях та «Малоросійські казки, прислів’я та повір’я, записані І. Манжурою».

Жанр казки близький до оповідання, проте має свої особливості, які відрізняють його від оповідання. За змістом і формою казки не однотипні. Вони умовно поділяються на три групи:

1) Казки про тварин, у  яких головними дійовими особами  виступають звірі або птахи, наприклад «Лисичка та журавель», «Вовк та козенята», «Рукавичка».

2) Казки фантастично-пригодницькі та героїчні, в яких провідними героями виступають воїни-визволителі чи інші особи, що втілюють у собі найкращі позитивні якості людини – «Кирило Кожум’яка».

3) Соціально-побутові та  побутові. В них позитивними героями  виступають прості люди, наділені  високими моральними якостями – «Про злидні».

Кожна група таких казок  відрізняється своїми художніми  особливостями, що вказують на специфіку  їх читання. Всі вони мають велику силу впливу на розум, волю й почуття  дітей.

Казка фіксує національні  традиції. Мотиви, теми, образи, мова казок як невід’ємної складової частини усної народної творчості представляють самостійний світ, особливий для кожного народу, що впродовж історії розвивався у певних суспільно-економічних умовах.

Головні українські казкові мотиви. Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру хапає сонце, вітер або інша сила. Вони зв'язуються з широко розповсюдженим мотивом подорожі до сонця: як чоловік чи хлопець заступав сонце в його щоденнім обході і які з того виходили біди. Фантастичні надприродні земні єства: дух землі, або лісовик, «Ох», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котрих потім приходиться різним способом виручати. Паралель становить водяний дід чи цар, або дід криничний, — популярний варіант описує, як він змушує чоловіка — купця-мореплавця чи подорожника — пообіцяти йому дитину, яка вродилась без нього вдома.

Герої казок. Усіх героїв можна умовно поділити на 3 групи – Злотворці, Знедолені, Добротворці.

1. Злотворці - це, ясна річ, ті, що  роблять зло. Кривдять чи беруть  в полон людей (Кощій Безсмертний, Одноокий людоїд, Баба-яга, кобиляча голова, мотив змія, змій 3,0,9,12- головий, мачуха, пан, та інші). Ці образи бувають реалістичними (в соціально-побутових казках), алегоричними (в казках про тварин) та фантастичними (в чарівних казках). 
        2. Знедолені - це жертви злотворців. Вони або займають пасивну позицію, або чинять активний опір.

3. Добротворці - це богатирі, чарівники та їхні помічники: наречені, пророки, домашні і дикі звірі (образи помічників-звірів виникли під впливом анімізму - одухотворення навколишньої природи і тотемізму - вірування у спільне походження). Нерідко у певних істотах ми зустрічаємо віддзеркалення мрій людини про полегшення праці в усіх сферах трудової діяльності (наприклад Вернидуб, Скороход). Добротворці часто наділяються, велетенською силою (одною рукою виривають дерева). Цей засіб називається гіперболізацією (перебільшення). Нерідко долати перешкоди добротворцям допомагають чарівні символічні предмети, як то чоботи-скороходи, скатертина-самобранка, шапка-невидимка та ін. І звичайно майже кожний богатир-добротворець має коня. Кінь був завжди вірним товаришем кожного воїна та не замінимим помічником у господарстві. Мабуть тому у деяких оповідях персонажі отримують як подарунок кінське волосся, яке повинно допомогти їм.

1.2. Освітньо-виховне значення роботи над казкою у початковій ланці

Читання — важливий навчальний предмет і одночасно — засіб навчання. Чим скоріше сформується навичка читання, тим успішніше учні оволодіватимуть програмним матеріалом.

Читання — один із видів  мовленнєвої діяльності (слухання, мовлення, читання і письмо), які  забезпечують розвиток комунікативних умінь та навичок.

Завдання уроків читання :

1) Пізнавальні: збагачення знань про природу, суспільне життя, трудову діяльність людей (забезпечуються навчальною інформацією з тексту).

2) Виховні:

- сприяти громадянському, етичному, моральному, естетичному,  трудовому та фізичному вихованню молодших школярів;

- формувати національну  самосвідомість учнів, їх духовність; викликати інтерес до традицій свого народу, його минулого, сьогодення та майбутнього;

- розвивати навички мовної  етики.

3) Розвивальні:

- формувати мовленнєві вміння (читати і розмовляти відповідно до норм літературної мови);

- розвивати увагу, пам'ять, спостережливість; аналітико-синтетичні вміння порівнювати, узагальнювати, доводити, проводити аналогію, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки; розвивати творчі здібності, самостійність та навички самоконтролю.

4) Навчальні (за розділами програми):

- удосконалення техніки читання (спосіб читання, правильність, темп, виразність), щоб забезпечити становлення відповідних якостей читання (свідомість, правильність, швидкість, виразність);

-  робота з текстом (формування вмінь повноцінно сприймати художні й науково-пізнавальні тексти; виховання розвинутого читача, здатного розуміти дійові особи, їх поведінку, авторську думку, висловлювати оцінні судження про зміст та образні засоби твору; забезпечення ефективної роботи з текстом; розвиток в учнів інтересу до книжок, до самостійного читання, читання будь-якого тексту і вибору книжки);

— розвиток зв'язного мовлення (вміння будувати власні висловлювання, вести діалог, відповідати на запитання, ставити питання до прочитаного тексту та в процесі бесіди зв'язно  розповідати про прочитане, почуте, побачене, обґрунтовувати думки).

Визначені завдання мають  бути реалізовані в змісті та структурі  уроку читання в комплексі. Крім того, успішність навчання молодших школярів значною мірою визначається рівнем оволодіння загальнонавчальними вміннями та навичками (опанування раціональними способами мислення та навчання, вміння розмірковувати та відтворювати навчальний матеріал, вміння слухати й спілкуватися, засвоєння способів перевірки та самоконтролю). Отже, вчитель має постійно дбати на уроці читання про їх розумовий та творчий розвиток.

Новою для вчителів початкової школи є змістова лінія програми «Розвиток творчої діяльності учнів  на основі прочитаного». Її завдання можна реалізувати, читаючи твори різних жанрів. Та найбільшою мірою, на нашу думку,  для цього придатні українські народні казки. Цей жанр передбачає різні види творчих завдань, які стимулюють розвиток компонентів літературно-творчих і образотворчих здібностей учнів.

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й  філософському. Психологія творчості  досліджує процес, психологічний "механізм" протікання акту творчості як суб'єктивного  акту індивіда. Філософія розглядає  питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи. [  9;15  ].

Творчих людей  відрізняє особливе вміння бачити і  чути те, чого не помічають інші, тонше  відчувати, яскравіше висловлюватися. Саме тому треба змалку пробуджувати у дітей невід'ємні якості творчої  людини. Розвиток літературних творчих здібностей учнів є складним багатоплановим процесом. Він спирається на такі пізнавальні і творчі здібності:

• спостережливість, здатність побачити незвичайне у звичайному;
• розвинену уяву, вміння фантазувати, змінювати об'єкт;
• розвинене мовлення, образне мислення;
• допитливість, пізнавальний інтерес.

Для розвитку творчості  дітей треба подбати про розкріпачення  дитячої фантазії і створити такі умови, щоб кожен міг сказати  своє слово,— скласти свою казку, загадку, свій вірш, створити власні образи. Нагадаємо слушну думку відомого дитячого письменника Джанні Родарі про те, щоб діти навчились думати, вони насамперед повинні навчитись придумувати, тобто в них має бути вільна думка.

Учителям радять з цією метою якомога повніше використовувати природне оточення школи, особистий досвід дітей, стимулюючи можливості одночасного сприймання інформації з різних джерел (дитина чує, читає, бачить, торкається, згадує...). Ядром дитячої творчості є яскраві образи, які дитина наділяє казковими властивостями. Так само, як і в створенні будь-якого образу, тут виділяють три етапи: прийняття мети діяльності, виникнення задуму, матеріалізація образу-задуму.

Крім цих  умов, дуже важливою є чутливість самого вчителя до творчості своїх вихованців. Вчителям початкових класів добре відомі збірки українських народних казок. Саме позитивні казкові образи зацікавлюють дітей, і ось на основі їх чарівності у класі народжується нова казка з національними мотивами, з національними образами.

«Казка, фантазія — це ключик, за допомогою якого можна відкрити ці джерела, і вони заб'ють життєдайними струменями», писав В.Сухомлинський. «Відчиняйте віконце у безмежний світ поступово, не розчиняйте відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері». Оскільки «кожна дитина по-своєму бачить навколишній світ, по-своєму сприймає речі і явища, по-своєму думає...» [ 19;165  ].

Привабливість казки -- у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання, У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінностей від інших творів. Як цього досягти?

У методичних посібниках засуджується намагання окремих класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові події видумані. Для цього є підстави. Практика переконує, що умовність казки діти самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати, тому що таким чином відбувається творчий розвиток дитини. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої  зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для  розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка —  це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі — видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це хіба не фантастика? І все ж не дивуються цьому. Сприймають це як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування — створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя — всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів, казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав, що створення казок — не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Говорячи про  сприймання казки дітьми, варто вказати  на те, що діти молодшого віку (навіть дошкільного) свідомо сприймають умовність  казки, а тому чітко відрізняють  фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казці йдеться про доброї зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це — наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність. У казці «Кирило Кожум'яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній, казкові. Про казковість описаного в ній свідчить хоч би те, що одним з її персонажів є чудовисько — змій. Немає потреби ці дані одразу подавати учням початкових класів, тим більше першокласникам. їм достатньо того, що фантастичність цього жанру вони зрозуміють на казках про звірів, явищах природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, учитель зверне увагу дітей на те, що героями казки можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом викладач назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем. [  4;311  ].