Культура українського ділового мовлення в системі освіти за умов білінгвізму

Таким чином, естетична культура – це невід'ємна частина загальної  культури керівника, закономірне вираження  його інтелекту, освіченості і вихованості. Розвивати цю культуру, постійно виховувати в собі естетичні смаки і погляди  на оточуючу дійсність і процеси, що в ній відбуваються, – не просто побажання, а обов'язкова вимога до сучасного керівника навчального  закладу.

Тільки такий керівник навчального закладу зможе по-справжньому  оцінити роль художніх основ в  діяльності свого колективу, включаючи  оформлення робочих місць з урахуванням  вимог дизайну, інтер'єру, освітлення, кольору і навіть музичного супроводу. Адже спеціальні дослідження показують, що всі ці умови значною мірою  підвищують продуктивність праці, зберігають працездатність і здоров'я працівників [10].

Дуже важливим аспектом професійної  придатності будь-якого керівника, в тому числі й директора школи, є правова культура, знання ним юридичних основ управління. Перш за все, це стосується трудового законодавства, відповідних нормативних документів, регулюючих працю вчителя та інших працівників школи; уміння в кожному окремому випадку вибрати із Кодекса законів найбільш ефективний засіб для впливу на підлеглих.

Правові норми охоплюють  надзвичайно широке коло управлінських  рішень керівника, починаючи з працевлаштування і закінчуючи звільненням того чи іншого працівника з посади, яку  той займає. І в кожному окремому випадку перш, ніж прийняти відповідне рішення, слід глибоко проаналізувати ситуацію, що склалася. Дуже часто, нехтуючи цією вимогою, керівники шкіл, будучи неграмотними в юридичному відношенні, допускають серйозні помилки при  оформленні наказів, розпоряджень або  інших правових документів. Як результат  цього, виникають небажані, екстремальні умови, що часто призводить до дестабілізації обстановки, порушення нормального  психологічного клімату і відповідної  атмосфери в колективі.

Таким чином, особливо зростає  значення правової культури керівника  навчального закладу, його вміння встановлювати  і підтримувати належні взаємовідносини  з підлеглими.

Керівник будь-якого рангу  повинен навчитися управляти  людьми не наказовими методами. Мова йде  про високий рівень інтелекту, загальної  культури керівника, що викликає до нього довіру і повагу оточуючих. Природно, що за такими керівниками колектив піде за доброю волею.

Такі загальні вимоги до культури управлінської праці керівників шкіл, тобто до професійної культури директора, його помічників та й усіх вчителів, бо кожен з них певною мірою є керівником відносно учнів  свого класу, їх батьків і таке інше [29].

Культура спілкування. Сьогодні ці слова звучать на різних рівнях, їх повторюють не тільки педагоги, для яких цей аспект є обов'язковим атрибутом їх професії, але й філософи, соціологи, економісти, керівники підприємств і представники управлінської науки. І це не випадково, оскільки найновіші соціологічні дослідження показують, що поганий настрій не тільки негативно відбивається на працездатності людини, але й значно знижує продуктивність її праці.

Тому такою надзвичайною популярністю користується книга американського дослідника Дейла Карнегі «Як  знаходити друзів і впливати на людей», написана ще на початку 30-х років  минулого століття, що й досі зберігає свою актуальність і популярність в  багатьох країнах світу [20]. В ній закладені практичні поради і приклади спілкування між людьми, що стосуються різних сторін людської діяльності, включаючи службові і повсякденні стосунки, питання етики, дружби, сім'ї і шлюбу.

Характерно, що на одне з перших місць Д. Карнегі ставить вимогу доброзичливості, посмішки керівника, що наче б то «магічно» діє на людей. Ці вимоги стосуються не тільки виробників матеріальних цінностей, а й працівників розумової праці. За даними академіка С. Тихомирова, поганий настрій знижує працездатність у 2 – 3 рази. Це, до речі, повинні враховувати й ефективні керівники закладів та установ освіти [10].

Культура спілкування  не можлива також без високої  культури мови керівника, бездоганного знання української мови. Мова є важливою формою людського спілкування, і ми не повинні забувати про це в своїй практичній діяльності. Величезну роль живого слова вчителя неодноразово підкреслював видатний український педагог, А.С.Макаренко, який вважав слово важливим інструментом педагогічної техніки. Без оволодіння цією технікою сьогодні не може бути справжнього керівника [41].

Спілкування – це процес установлення і розвитку контактів  між працівниками, зумовлений потребами у спільній діяльності, вміщує у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії, сприйняття іншої особи [25, с. 7]. Спілкування з підлеглими в управлінні навчальним закладом – це обмін інформацією, у результаті чого керівник одержує інформацію, необхідну для прийняття ефективних управлінських рішень, і доводить їх до підлеглих. Якщо спілкування налагоджено погано, рішення можуть виявитися помилковими, а працівники неправильно зрозуміють, що вимагає від них керівник і, нарешті, можуть погіршитися стосунки у колективі. Ефективність комунікацій часто визначає якість рішень і те, як насправді вони будуть реалізовані [60, с. 9].

Необхідно зазначити, що багато у спілкуванні залежить і від міжособистісних стосунків керівника з підлеглими. Адже відомо, що краще сприймається позиція керівника, який викликає емоційно позитивне ставлення підлеглих до себе, і складніше сприймають думку підлеглі, яка викликає емоційно негативне відчуття. Зауважимо, що під час виконання професійних обов'язків слід уникати упередженого ставлення відповідно колег, підлеглих або керівника та намагатися ставитися однаково до кожного члена колективу.

Від майстерності побудови спілкування, залежить чимало: результативність переговорів  на державній службі, ступінь взаєморозуміння  з колегами, чіткість виконання завдань, задоволеність працівників своєю працею, соціально-психологічний клімат у колективі, відносини з громадськими організаціями й іншими органами державної влади.

Необхідно наголосити, що управлінське спілкування керівника навчального закладу має враховувати такі чинники:

• рівність особистісних позицій, відкритість та довіру між колегами;
• зосередженість керівника на співрозмовникові;
• персоніфіковану манеру висловлювання («Я вважаю», «Я хочу порадитися з вами»);
• поліфонію взаємодії, можливість кожного учасника під час засідань, нарад висловити свою позицію.

Як відомо, спілкування  – основна форма людського  буття. Відсутність або недостатність  спілкування може деформувати людську  особистість. Спілкування лежить в  основі практично всього, що ми робимо, і служить життєво важливій меті і встановлення взаємозв’язків і  співробітництва людей.

Розглядаючи процес спілкування на державній службі, доцільно перейти до визначення такого поняття, як «управлінське спілкування». Активно це питання досліджував Загороднюк С.В[72, с. 5].

Управлінське спілкування  у своїй основі – це ділове, рольове  спілкування, тобто спілкування  між співрозмовниками, які займають соціальні позиції співпідпорядкованості  або відносної залежності, виходячи з виконуваних соціальних ролей, спрямоване на оптимізацію процесу  управління та розв’язування проблем  спільної діяльності в організації. Якісне управлінське спілкування –  це спілкування ефективне, яке багато в чому визначається комунікативною культурою, спроможністю керівника  використовувати психологічні можливості спілкування для розв’язання  завдань суспільних за своїм змістом  процесів [34, с. 98].

Вивчення управлінського спілкування показує складність цього соціального феномену, тому дослідники виокремлюють три взаємозалежні  складники спілкування: перцептивний (тобто, сприймання партнерів по спілкуванню); комунікативний (тобто, взаємо обмін інформацією); інтерактивний (тобто, взаємодію партнерів по спілкуванню).

Перцептивний складник спілкування на державній службі виявляється у прийнятті зовнішніх ознак та поведінки співрозмовника, на основі яких ми ніби «читаємо» внутрішній світ людини, намагаємося зрозуміти та виробити власне емоційне ставлення до сприйнятого [72, с. 9]. До таких найбільш істотних властивостей можна віднести: вираз обличчя співрозмовника (міміку); способи вираження почуттів (експресію); жести (пантоміміку); пози, положення тіла та ходу; зовнішній вигляд (одяг, зачіску та інше); особливості голосу та мови.

Інтерактивний складник спілкування передбачає контакти між керівником і підлеглими, які не обмежуються лише потребами в передачі інформації. Спілкування, завжди передбачає певний вплив на інших осіб: колег, підлеглих, громадян, зміну їх поведінки та діяльності [39, с. 208]. Поради, інструкції, вимоги, накази, висловлені керівником у мовній формі, та адресовані підлеглим , є спонуканнями до дії та регуляторами їхньої поведінки.

Комунікативний складник спілкування пов'язаний із виявленням специфіки обміну інформацією між підлеглими як активними суб'єктами спілкування, із врахуванням тих знань, якими вони обмінюються. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Розглянувши структуру спілкування  перейдемо до його основних функцій, а саме: видача розпорядницької інформації (розпорядження, накази, вказівки, рекомендації, поради); одержання зворотної (контрольної) інформації про хід і підсумки реалізації розпорядницької інформації; видача оцінної інформації про підсумки реалізації завдання. Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, оскільки вона вважається головною. Друга та третя функції можуть і не бути в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.

Відомі такі професійно-важливі  якості управлінського спілкування: інтерес  до людей і до роботи з ними, наявність  потреби і вміння спілкування, товариськості, комунікативних якостей; здатність  до емоційної симпатії та розуміння  людей; гнучкість, оперативне творче мислення, яке забезпечує вміння швидко і правильно  орієнтуватися в умовах спілкування, що змінюються; уміння відчувати і  підтримувати зворотній зв'язок у  спілкуванні; уміння володіти собою, керувати психічним станом, тілом голосом, мімікою; уміння керувати настроєм, думками, почуттями; уміння знімати м’язові  затиски; здатність до непідготовленої  комунікації; уміння прогнозувати можливі  нестандартні ситуації, наслідок своїх  впливів; суттєві вербальні здібності: культура, розвиток мовлення, багатий  лексичний запас, правильний вибір  мовних засобів, здатність до імпровізації, уміння використовувати різноманітність  засобів впливу: переконання, навіювання, вживання різних прийомів впливу, «пристосувань». Пристосування  - система прийомів (мімічних, мовних, психологічних): схвалення, порада, незадоволення, натиск, осудження, гумор, наказ, довіра, побажання [60, с. 7].

Будь-який керівник навчального закладу повинен володіти культурою спілкування. Культура спілкування – це цілісна система, яка містить взаємопов’язані моральні та психологічні компоненти, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого. Це сума набутих людиною знань, умінь і навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку [74, c. 21].

Розглядаючи цей аспект необхідно  приділити увагу культурі мовлення, як складнику управлінського спілкування. Питання мовної культури було предметом  досліджень багатьох науковців й  до цього часу залишається актуальним в управлінні навчальним закладом. На жаль більшість керівників не приділяють цьому питанню належної уваги, проте саме мовна культура, уміння правильно говорити, виразно та чітко висловлюватися, доступно пояснювати, а також вдало використовувати інтонаційні прийоми під час виступів є вагомими аргументами при формуванні іміджу керівника.

Зауважимо, що в управлінні навчальним закладом іноді виникають ситуації, коли підлеглі, виконуючи поставлене завдання, не розуміють, що конкретно вимагається від них у даній ситуації. Робота виконується невчасно та нечітко, керівник невдоволений результатом, а підлеглі засмучені та збентежені. Досить часто це виникає тоді, коли керівник не конкретизував або не чітко сформулював підлеглим вимоги, відповідно яких мають виконуватися завдання. Керівник має постійно пам'ятати про це й намагатися не допускати таких моментів під час робочого процесу.

Згадаємо вислів відомого філософа Арістотеля « Заговори, щоб я тебе побачив» [10]. Кожний керівник у своїй професійній діяльності часто виступає з промовами, публічними виступами перед підлеглими або колегами. Іноді під час таких виступів, навіть досвідчені керівники відчувають себе невпевнено та нервують. Такий виступ зазвичай викликає у слухачів роздратування ніж повагу та цікавість. Щоб уникати таких помилок, кожен керівник повинен постійно підвищувати рівень культури спілкування, а також комунікативних навичок адже ораторські здібності - вкрай важливі для управлінської діяльності, тому, що для підлеглих керівник має бути взірцем в усіх питаннях, у тому числі і мовної культури.

Зауважимо, що на запитання  «Чи вмієте Ви спілкуватися?» більшість  керівників відповідають, що вони вміють, однак, практика показує, що ефективно вміють спілкуватися далеко не всі керівники, більше того, не всі керівники. Керівники за родом своїх занять повинні від 50 до 90% робочого часу витрачати на спілкування, щоб реалізувати свою роль у міжособистісних відносинах, інформаційному обміні та процесі прийняття управлінських рішень і виконання управлінських функцій планування, організації, мотивації та контролю [12, с. 6]. Тому спілкування для них процес, який пов’язує всі основні види управління. Неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності, тобто не результативне спілкування – одна з основних причин виникнення проблем у роботі керівників.

Керівник навчального закладу має пам'ятати, що добре і вміло організована спільна діяльність членів колективу позитивно позначається на настрої підлеглих. Тому він має знати, чого чекають від нього підлеглі та за яких умов вони задоволені спільною працею. Як відомо, задоволення свідчить про сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі . Члени колективу дістають задоволення від роботи за таких умов: керівник ставиться доброзичливо і з повагою до кожного підлеглого; кожний керівник, який добре виконує свої професійні обов'язки, може розраховувати на просування по службі, причому поліпшується не лише його матеріальний стан, а й авторитет у колективі (незалежно від статі); підлеглий бачить у своєму керівникові авторитетну людину, професійно компетентну, принципову та доброзичливу – справжнього лідера колективу, причому незалежно від статі, жінка це чи чоловік [32, c.7].