Культура українського ділового мовлення в системі освіти за умов білінгвізму

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1  Управлінське спілкування як науково-практична проблема 7

1.1. Управлінське спілкування як об’єкт наукового дослідження 7

1.2. Огляд літератури з проблеми культури мовлення 19

Висновки до першого розділу 30

РОЗДІЛ 2  Система підготовки керівників навчальних закладів до управлінського спілкування 31

2.1. Теоретичні основи управлінського спілкування керівників навчальних закладів 31

2.2. Соціально-психологічні аспекти управлінського спілкування в системі освіти 46

Висновки до другого розділу 62

РОЗДІЛ 3  Культура українського ділового мовлення в системі освіти за умов білінгвізму 64

3.1. Поняття і типи білінгвізму 64

3.2. Українсько-російський білінгвізм в системі освіти: причини виникнення і результати взаємодії мов 77

3.3. Методичні умови функціонування ділового мовлення 94

Висновки до третього розділу 114

ВИСНОВКИ 116

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 118

ДОДАТКИ 127

 

ВСТУП

На сучасному етапі  розвитку України, ефективність управління в системі освіти залежить від знання психологічних основ спілкування, соціальних, культурних та комунікативних навичок. Практичне розв’язання завдань, поставлених перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами у суспільно-політичному та економічному житті суспільства, вимагає належної підготовленості керівників, здатних ефективно здійснювати управлінське спілкування в процесі керівництва загальноосвітніми навчальними закладами.

Відомо, що одним з основних напрямів оновлення сучасної освіти науковці визнають професійне становлення  особистості керівника на принципах  гуманізму, демократизму, співтворчості  і діалогу. Тому сьогодні різко змінюється суспільний запит на провідні якості і професійну компетентність керівника, які необхідні для ефективного  управління освітянськими установами.

Актуальність дослідження. В умовах демократизації суспільства домінуючою стає здатність керівника здійснювати гуманістичний підхід в управлінні, виявляти високу психологічну компетентність у взаємодії з підлеглими, вміння встановлювати ділові та доброзичливі стосунки у педагогічному колективі. Нинішня різноманітність міжособистісних контактів, їх змістовна насиченість вимагають від керівників високого рівня управлінського спілкування для забезпечення якості та ефективності діяльності освітніх закладів. В нормативно-правовій базі управління, зокрема в Законах України Про освіту, Про вищу освіту, Про ПТО наголошується на саме демократичний стиль управління, який базується на засадах гуманізму.

Аналіз психолого-управлінської літератури свідчить про те, що проблема спілкування раніше виступала предметом уваги дослідників. Дослідження явища управлінського спілкування,  на основі соціально-психологічного наукового підходу, знайшли своє відображення в наукових працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених Т.Василевської, Л.Воронько, Є.Кузьміна, М.Логунової, О.Оболенського, Л.Пашко, М.Пірен, О.Урбановича та ін.

Аналізу методологічних проблем  спілкування присвячені роботи К.О. Абульханової-Славської, Л.П. Буєвої, М.С. Кагана, О.М. Леонтьєва, Орбан-Лембрик Л.Е. та ряду інших авторів. Різні аспекти спілкування розглядалися у працях Б.Г. Ананьєва, В.В. Москаленко та ін. Особливості професійного спілкування розкрито в працях Г.О. Балла, Н.Л. Коломінського, Л.М. Карамушки, Орбан-Лембрик Л.Е. та ін. Значну увагу також було приділено дослідженню проблем спілкування в процесі формування колективу, в тому числі в освітніх організаціях (Н.Л. Коломінський). Окремі аспекти управлінського спілкування в освітніх організаціях були розглянуті у працях Л.М. Карамушки, Н.Л. Коломінського, Орбан-Лембрик Л.Е. та ін.

Предметом уваги дослідників  переважно були дослідження формування психологічної готовності керівника  до управлінської діяльності загалом (І.Л. Лікарчук, Т.І. Білобровко, Л.М. Карамушка та ін.), удосконалення психологічної компетентності керівників в процесі підвищення кваліфікації (О.І. Бондарчук, Н.Л. Коломінський, В.Ф. Моргун, С.О. Нікітчина та ін.), проблеми психологічної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності. Що ж до особливостей психологічної підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування в системі післядипломної педагогічної освіти, то ця проблема не виступала раніше предметом психологічних досліджень. Разом з тим, проблема підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінського спілкування досліджена недостатньо. Тому для більш детального аналізу проблеми дослідження нами була вибрана дана тема роботи.

Об’єктом дослідження вибрано: управлінське спілкування в системі освіти.

Предмет дослідження: розвиток управлінського спілкування в системі підготовки керівників навчальних закладів.

Мета роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні розвитку управлінського спілкування в системі підготовки керівників навчальних закладів і виявленні можливостей використання інноваційного психолого-педагогічного досвіду.

Завданням для виконання роботи є:

1. Проаналізувати стан досліджень проблеми управлінського спілкування в системі освіти у вітчизняній літературі для з’ясування підходів до його розвитку.

2. Розкрити теоретичні основи управлінського спілкування в системі освіти як наукової категорії (визначити його складники і їх зв’язки з виконанням консультативно-дорадчих і організаційно-розпорядчих функцій та з’ясувати його соціально - психологічні аспекти ).

3. Уточнити  суть поняття «управлінське спілкування»  в системі освіти.

4. Визначити  основні методичні умови функціонування  ділового мовлення.

Для розв’язання поставлених  завдань використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження: теоретичні (аналіз та синтез, порівняння, класифікація, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків та систематизація) та емпіричні (спостереження, аналіз документації, праць та результатів діяльності та експертна оцінка результатів пошуку) методи, оптимальне поєднання яких уможливлює досягнення мети роботи та завдань дослідження.

 

Наукова новизна дослідження полягає у наявності результатів, що обґрунтовують потребу розвитку управлінського спілкування в існуючій системі підготовки керівників навчальних закладів. Дослідження розкриває слабкі сторони системи підготовки та наголошує власне на їх покращенні. Актуальними є присутність білінгвізму в діловому спілкуванні в Україні та соціально-психологічні аспекти управлінського спілкування майбутніх керівників.

Теоретичне значення роботи обумовлена наявністю теоретичної частини дослідження, що викладена у РОЗДІЛі І. В розділі обґрунтовується поняття «управлінське спілкування» як об’єкт наукового дослідження та огляд існуючих праць вітчизняних та зарубіжних вчених з культури мовлення. В РОЗДІЛі ІІ викладені результати дослідження по темі робот. Розділ містить теоретичний аналіз існуючої системи підготовки керівників навчальних закладів із соціально-психологічної точки зору. РОЗДІЛ ІІІ розкриває значення культури українського ділового мовлення в системі освіти за умов українсько-російського білінгвізму в державі. Розділ висвітлює причини виникнення білінгвізму в державі, та методи боротьби з ним.

Практична значущість дослідження полягає у можливості використання матеріалів дослідження для практичного застосування при модифікації існуючої системи підготовки керівників навчальних закладів. Також ДОДАТКИ в роботі містять тести для визначення якостей керівника навчального закладу у діловому спілкуванні.

Структура роботи. Дана робота складається із вступу, трьох основних складних розділів, до кожного розділу висновків, загального висновку, додатків та списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ 1 Управлінське спілкування як науково-практична проблема

1.1. Управлінське спілкування як об’єкт наукового дослідження

Кожний із нас живе, працює, учиться серед людей. Одних ми любимо, до інших ставимося нейтрально, із третіми лише формально підтримуємо відносини. У кожній із перерахованих ситуацій ми незалежно від нашого бажання спілкуємося з оточуючими - колегами, підлеглими, знайомими та незнайомими людьми.

 Спілкування - основна форма людського буття. Відсутність або недостатність спілкування може деформувати людську особистість. Спілкування лежить в основі практично всього, що ми робимо, і служить життєво важливій меті встановлення взаємозв'язків і співробітництва людей.  Здатність до спілкування завжди відносилась до числа найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють схиляти до себе, ми ставимося із симпатією. Із замкнутими людьми ми намагаємося або взагалі не спілкуватися, або вступати в обмежені контакти лише у випадку гострої потреби.

На питання «Чи вмієте ви спілкуватися?» більшість відразу  ж відповість ствердно. А якщо хто-небудь і замислиться, то, швидше за все, тому, що здивується: «А хіба для цього потрібні якісь спеціальні вміння?». Однак практика показує, що ефективно вміють спілкуватися далеко не всі люди, більше того, не всі керівники. Парадокс у тому, що керівники за родом своїх занять повинні від 50 до 90 % робочого часу витрачати на спілкування. Адже проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів, звіти перед начальством тощо - усе це різні форми ділового спілкування.

Практично всі проблеми управління так чи інакше пов'язані зі спілкуванням. Людське спілкування нагадує своєрідну піраміду, що складається із чотирьох граней. У процесі спілкування ми пізнаємо інших людей, обмінюємося з ними інформацією, взаємодіємо з іншими й разом із цим переживаємо власні стани, що виникають у результаті цього.

Таким чином, спілкування - це процес установлення та розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності та що включає: сприйняття, пізнання та розуміння партнерів по спілкуванню (перспективна сторона спілкування); обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування); вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

У самому загальному вигляді  спілкування виступає як форма життєдіяльності, як спосіб об'єднання та розвитку людей. Важко знайти такі психічні явища, властиві людині, які так чи інакше не були включені у процес спілкування. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що  воно виступає засобом передачі форм культури та суспільного досвіду. Психологічний зміст спілкування полягає в тому, що в ході цього процесу, що в ході цього процесу суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої та відбувається їхнє духовне збагачення.

Виділення будь-якої проблеми як самостійної галузі наукового  дослідження припускає рішення  ряду ключових питань:

• визначення специфіки об'єкта вивчення;
• проведення категоріально-понятійного аналізу;
• розробка принципів і методів дослідження.

 

У такому ключі проблема спілкування  почала розглядатися лише у два останніх десятиліття. Однак її значення настільки  велике, що категорія спілкування дуже швидко зайняла одне із провідних місць і стала однією з основних базових категорій у психологічній науці поряд із такими категоріями, як «діяльність», «особистість», «свідомість» тощо.

За своїми формами і  видами спілкування надзвичайно  різноманітне. Способи, сфери та динаміка спілкування визначаються соціальними  функціями людей, які вступають  у нього, їхнім положенням у системі  суспільних відносин, приналежністю  до тієї чи іншої спільноти. Спілкування  регулюється факторами, пов'язаними  з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими в суспільстві  законами, правилами, нормами, соціальними  інститутами тощо. Виходячи із цього, розрізняють кілька підстав поділу різних видів спілкування [57].

За використовуваними  знаковими системами розрізняють:

• вербальне (мовне) спілкування, що у свою чергу ділиться на усну й письмову мову;
• невербальне (безсловесне) спілкування, що відіграє в нашому житті надзвичайно важливу роль. За деяким даними, від 60 до 80 % інформації від співрозмовника ми одержуємо з невербальних каналів.

 

Невербальні засоби спілкування  надзвичайно різноманітні. До основного  з них відносять візуальні, аудіальні, тактильні й ольфракторні. Основні візуальні засоби спілкування вивчаються кінесикою. Вона розглядає відбиття поведінки, намірів людини в її невербальних проявах. До основних візуальних засобів спілкування відносять:

• рухи м'язів обличчя, які звичайно називають мімікою;
• рухи рук, ніг, тобто жести;
• рухи тулуба, особливості ходи та ін., які звичайно називають пантомімікою;
• просторову та тимчасову організацію спілкування (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір тощо), що називають проксемікою;
• вираз обличчя, очей;
• пози, постава, посадка голови;
• напрямок погляду, візуальні контакти;
• шкірні реакції - почервоніння, блідість, пітливість;
• підкреслення або приховання особливостей статури (ознаки статі, віку, раси тощо);
• засоби перетворення природної зовнішності (одяг, зачіска, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуси, борода тощо).

 

Виділяють дві групи аудіальних засобів спілкування:

• паралінгвістичні, що характеризують якість голосу, його діапазон, тональність (інтонація, гучність, тембр, ритм, висота звуку). Паралінгвістичні засоби ще називають «вокальною мімікою»;
• экстралінгвістчні (мовні паузи, сміх, плач, дихання, кашель, ляскіт);
• тактильні засоби спілкування включають усе, що пов'язано з дотиками співрозмовників (потиск руки, обійми, поцілунки, удари по плечу тощо). [38].

Однією з неодмінних умов ефективного управління виступає можливість спілкування між тими, хто його здійснює, та виконавцями. Таким чином, управління соціальними системами  є специфічною цілеспрямованою  діяльністю людей, спеціально наділених  відповідними повноваженнями, з метою  забезпечення належного здійснення виконавцями певної кількості функцій  у складі спільної діяльності різних груп, колективів та інших людських об’єднань, спрямованої на успішне  досягнення системи заздалегідь  визначених соціально значущих цілей [57, с.25].