Культура українського ділового мовлення в системі освіти за умов білінгвізму

Роль добропорядної культури виявляється в тому, що вона сприяє  підвищенню потреби у спілкуванні. Реальний  процес спілкування –  спілкування реальних живих людей, що  мають індивідуальні  особисті якості, емоції,  нахили  та бажання. На основі усуспільнення  людських потреб, інтересів виникають симпатії та  антипатії, дружні та товариські  зв’язки. Спілкування не лише йде поруч з трудовою, політичною та іншою діяльністю, але не рідко стає метою всіх дій. Людина дуже багато губить, якщо вона не може порівнювати себе з іншою людиною, обмінюватись  з нею думками, орієнтуватись  на неї. В   той же час все більше претензій виставляють люди один до одного, все складніше стає  задовільними їх взаємне очікування.  МИ вважаємо, що значення спілкування дуже велике,  бо лише у спілкуванні виникає емоційний та добропорядний розвиток особистості, пробудження глибинних духовних інтересів, зникає емоційна напруга.  У процесі спілкування задовольняється потреба людини в  індивідуальному  самоствердженні, безпосередньому емоційному контакті. Впорядкування спілкування досягається за  допомогою правил  та норм, що регулюють спілкування в залежності  від  його мети та засобів.  Норми  спілкування можуть регулювати характер соціально-ролевих ставлень і тоді вони визначаються змістом  цих відношень та не мають морального значення.

 На нашу думку в  сучасному суспільстві  можливо  відслідкувати як відносини   соціальної нерівності зводять  морально-психологічні перешкоди  на шляху спілкування. У зв’язку  з цим вільне  спілкування,  як правило, розповсюджується  у соціально-однорідному середовищі, що виявляється як негативний  фактор, що заважає розвитку особистості.  Спілкування є однією частиною  більшого  явища -  поведінки  людей. Як відзначає А.Г. Ковальов  у роботі «Колектив та соціально–психологічні проблеми» [22]  однією зі сторін  поведінки людей є етикет, тобто встановлений  порядок поведінки. Етикет формується  перш за все відповідно до потреби та традицій. Його становлення залежить від усієї системи регулювання стосунків поміж людей, що включають норми прав, моральні норми, традиції, суспільну думку. Існує багато норм етикету, але є загальна направленість -  визначення та підтримання значимості, поваги до людини, з якою виникає контакт.  В суспільстві, що є на  основі ринкових відносин, етикет став  засобом обліку,  що використовується  як у спілкуванні з підлеглими, так і в контактах рівних за станом людей. Сучасний етикет  виступає як система норм поведінки, за допомогою якої людина вчиться  зважати на гідність інших людей. А це вчить також захищати свою гідність,  надає  змогу здолати передумови виникнення конфліктів та досягнення поставленої мети. Свідоме та несвідоме приниження гідності іншої людини, вважає автор, призводить до морального конфлікту, психологічного дискомфорту,  погіршують психологічний клімат та погано впливають на спільну діяльність.

Ми згодні з твердженням А.Г. Ковальова, що діюча в нашому житті ділова етика спілкування керівника передбачає,  що  обов’язкові елементи їх кодексу честі – дотримання професійної честі та  гідності. Особливість сучасної етики спілкування керівника є в тому, що зміст умови моралі дискредитується загальним кризовим  станом суспільства. Нерідко,  спекуляція рекламується як звичайна  практика ділового життя.

На нашу думку, сучасні стосунки викликають зміни у функціонально-психологічній структурі особистості та у її моральних орієнтаціях. В сучасному суспільстві ринкових відносин існує реальна загроза формування  ринкового соціального характеру, що є все більшим відчуженням від моральних норм та правил. З огляду на останнє твердження, «гідність ділової людини» , «гідність керівника» повинні розглядатися як добропорядна характеристика людини. Професійна  честь та гідність – це показники моральної цінності людини, що є   мірою професіоналізму в кожній сфері діяльності.  Добропорядні якості  також є завдатком становлення авторитета керівника.  Порядність, чесність, принциповість завжди  були головними якостями,  що слугували для оцінення будь-якої  особистості. Соціологічні дослідження останніх років свідчать, що особливе  значення приділяють таким якостям керівника, як справедливість,  повага до людей, обов’язковість, доброзичливість. Стиль спілкування керівника має величезний  вплив на ставлення людей та психологічний клімат у колективі. Дотримання морально-етичних норм поведінки дозволить одержувати ще більшу підтримку та взаємодопомогу з боку оточуючих, внутрішній спокій та комфорт,  допоможе подолати  ще одну сходинку на шляху розвитку особистості.

Ділове спілкування керівника  загальноосвітнім навчальним закладом обслуговує сферу офіційного усного й писемного спілкування: зв’язок  з органами влади, установ, іншими організаціями  та іншими керівниками та нарешті  з підлеглими працівниками також  стосунки в галузі освіти, політики, економіки, культури, науки тощо.

Усний різновид ділового мовлення включає публічні та приватні бесіди, розмови, виступи офіційних осіб. Залежно від тематики і сфери  ділового спілкування, усні форми його мають такі жанри:

 адміністративно-господарський – охоплює усні розпорядження, накази, оголошення, спілкування по телефону, наради, виробничі збори, конференції тощо;

  розпорядчий – відбиває письмові накази та розпорядження в колективі;

 дипломатичний – уключає зустрічі, конференції, виступи офіційних осіб тощо.

Обставини, за яких відбувається ділове спілкування керівника навчального закладу, досить різноманітні: розмова з одним співрозмовником, з кількома; виступ перед великою аудиторією – на зборах, нараді, конференції; розмова по телефону та ін. У кожній ситуації ми створюємо висловлювання, послуговуючись різними мовними засобами, і поводимося щораз по-іншому. Відповідно усне ділове спілкування поділяють на приватне й публічне залежно від кількості його завдань та учасників.

Усі види усного ділового спілкування  реалізуються в різних жанрах мовлення: спілкування в колективі, прийом відвідувачів, ділові наради, збори, телефонна  розмова, доповіді й лекції адміністративно-господарського, економічного, статистичного змісту. Таким чином, необхідно пам’ятати, що на усне мовлення впливають як мовні, так і позамовні чинники.

В усіх ситуаціях керівник повинен ураховувати специфіку усної форми мовлення. По-перше, вона, як відомо, є первинною формою мови; по-друге, інтонаційно й лексично багатою, різноманітною, що сприяє всебічному виявленню особистості мовця, його інтелекту тощо.

«Говори, щоб я тебе побачив» [22] – ці слова Сократа дуже точно характеризують мовця не тільки як інтелектуальну особистість, але й мовну – людину, яка добре володіє усіма барвами усного слова й доречно ними користується. Розмовляючи, людина швидко добирає необхідне слово, замінює його іншим, що потребує певного напруження й організації мозкової діяльності людини, оскільки часу на обдумування практично немає. Певні труднощі виникають у мовця при конструюванні висловлювань, що мають точно відбивати думки й при цьому бути різноманітними. Як засвідчують мовознавці й психологи для оволодіння усним діловим мовленням сучасна людина повинна мати достатній словниковий запас і володіти навичками та вміннями легко й вільно створювати речення різної структури, поєднувати їх у тексті (висловлюванні) як діалогічному, так і монологічному.

До позамовних особливостей усного мовлення відносяться ситуація, в якій відбувається ділове спілкування, – мета, завдання, кількість співрозмовників, посадова ієрархія тощо. Наші висловлювання  залежать від того, з ким, де і  з якою метою ми розмовляємо, тобто  від мовленнєвої ситуації. усний  діловий спілкування телефонна  розмова.

Мовленнєве спілкування  розглядається як процес впливу одного співрозмовника на іншого (інших), що здійснюється вербальними засобами, зокрема мовленням. Це стосується й ділового спілкування, яке має змістовий бік і  формальний. Змістовий бік цього  впливу – ретельно відібрані й  певним чином організовані думки, а  формальний – мовне оформлення думок. Останнє значною мірою залежить від специфіки впливу та від співрозмовника (адресата мовлення). Для розуміння суті ділового спілкування необхідно відповісти на такі питання: чому я вступаю в спілкування? З ким я спілкуюся? Як я буду спілкуватися? Відповідь на перше питання розкриває причину потреби у спілкуванні:

1) проінформувати співрозмовника (співрозмовників), висловити своє  ставлення до цього; 

2) щось довести, у чомусь  переконати;

3) з’ясувати ставлення  співрозмовника (співрозмовників) до  перших питань, проблем тощо.

Розкриваючи зміст другого  питання, відзначимо, що вибір спілкування  залежить від мовця. Однак у діловому спілкуванні цей вибір може бути зворотним – співрозмовником  можуть вибрати самого мовця (прийом відвідувачів, звіт на зборах тощо). Та, коли вже спілкування відбувається, мовець мусить урахувати, хто його співрозмовник, що це за людина, яку посаду займає, якого віку та ін. І відповідно до цього ми структуруємо своє спілкування, добираючи спеціальні мовні засоби – формули мовної етики, звертання, конструкції речень тощо.

Відповідь на третє питання  має кілька аргументів. По-перше, це залежить від того, хто є співрозмовником. По-друге, мовець обов’язково мусить урахувати мету спілкування. Відповідно до мети витворюється зміст і форма  нашого висловлювання. Тобто у спілкуванні  необхідно враховувати адресата мовлення, оскільки основна мета ділового спілкування – вплив на співрозмовника. Щоб впливати, треба вступати з  ним у контакт, тобто взаємодіяти. Вплив одного співрозмовника на іншого (інших) є складовою частиною їх взаємодії.

Загальні вимоги до усного ділового мовлення

Усне ділове спілкування  передбачає вільне володіння українською  мовою, дотримання правил мовної етики. Саме в такому спілкуванні виявляється  рівень нашого володіння не лише найнеобхіднішими нормами, а й усіма багатствами  літературної мови. Адже говорити правильно - це ще не все: існують норми, пов’язані  з поняттями "краще - гірше", "точніше", "доречніше", "доцільніше", а  не просто "правильно - неправильно". Це так звані комунікативні норми  нашого мовлення.

На цій основі нами були визначені найзагальніші вимоги до ділового спілкування керівника загальноосвітнім навчальним закладом:

• якість (недвозначність) у вираженні думки;
• логічність, смислова точність, а звідси - небагатослівність (лаконізм) мовлення;
• відповідність між змістом висловлювання й засобами його вираження;
• відповідність між мовними засобами й обставинами мовлення (мовленнєвою ситуацією);
• одностильність уживаних одиниць мовлення (відповідність мовних засобів стилю висловлення);
• побудова природних узвичаєних словосполучень і речень;
• вдалий порядок слів у реченнях;
• багатство й різноманітність мовних засобів;
• самобутність (нешаблонність) в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювання;
• ефективність мовлення;
• доречність і доцільність мовлення;
• милозвучність мовлення;
• красномовство (виразність дикції, відповідний темп мовлення, сила голосу) залежно від ситуації мовлення.

Телефонна розмова — це один із видів усного ділового спілкування, до того ж досить специфічний оскільки співрозмовники не бачать один одного, то виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей та обличчя. Навіть звичайне підтвердження того, що вас слухають, потребує словесного вираження, в той час як при безпосередній розмові достатньо було б глянути на співрозмовника. Такі репліки-підтвердження наявності зв'язку вносять надлишкову інформацію в телефонну розмову, хоч ця інформація й виправдана: вона забезпечує безперервність у розмові. Тому при веденні телефонних ділових розмов особливо важливо широко використовувати лексичні можливості української літературної мови, насамперед багату синоніміку, з одного боку, й точність її термінології, з другого, а також інтонаційні можливості мовлення.

Що утруднює спілкування  по телефону? Це насамперед стан телефонних апаратів, навколишній шум, але ще й дефекти мови співрозмовників, зокрема така риса, як "проковтування" складів і слів; а ще — звичка перепитувати або повторювати сказане.

Утруднює спілкування  також і невміння співрозмовника висловлюватися коротко, простими реченнями, до того ж реченнями, правильно побудованими — без пропусків, перескакувань, малозрозумілих скорочень.

Заважає й надто сильний  голос: по телефону слід розмовляти середнім за силою голосом. Оскільки по телефону голос часто здається зміненим, а  окремі звуки неясними, треба намагатися говорити не дуже швидко й по можливості чітко, ясно, говорити в мікрофон телефонної трубки — інакше співрозмовник буде погано вас чути. Тон розмови має  бути спокійним, витриманим, ввічливим.

Службова телефонна розмова керівника навчальним закладом складається з таких компонентів:

• момент встановлення зв'язку;
• виклад справи;
• заключні слова, знак, що розмову закінчено.

Розглянемо кожен із цих  компонентів зокрема.

1. Момент встановлення  зв'язку часом забирає багато  часу й зусиль, особливо у людей  багатослівних і неорганізованих.

Початкові фрази в службовій  розмові повинні вказувати не лише на те, що зв'язок між сторонами  встановлений (Алло!—Я слухаю! Слухаю! Вас слухають!), але й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, може одразу ж назвати своє прізвище або місце роботи (Секретаріат. Деканат. Бухгалтерія). Той, хто починає розмову, повинен назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, а також сказати, від чийого імені він говорить (установа, службова особа та ін.). Звичайно, у відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду (при цьому сторони вітаються).