Гра як психологічний розвиток молодших школярів

В активному соціально-психологічному навчанні можна виділити три основних методичних блоки:

а) дискусійні методи (різноманітні варіанти «мозкового штурму»: групова дискусія, аналізування практичних та змодельованих ситуацій тощо;

б) ігрові методи (ділові, дидактичні, рольові, організаційно-дійові ігри тощо);

в) соціально-психологічні тренінги (соціально-комунікативні — вироблення поведінкових навичок, розв'язання конфліктних ситуацій тощо;сенситивні тренування міжособистісної чутливості; тренінги особистісного зростання – подолання особистісних комплексів і бар'єрів у спілкуванні).

Чому багато хто з  людей незважаючи на вік так любить ігри? 

Насамперед, мабуть, тому, що гра – це цілісний стан душі. Добре продумана гра з цікавим сюжетом зачіпає цілий психологічний шар і захоплює людину цілковито. У грі людина може прожити гармонійне життя в іншій подобі, ілюзії.

Крім того, гра –  це унікальний фантастичний простір, що осягає величезний творчий потенціал: можна будувати свої відносини з іншими, своє майбутнє в безпечній атмосфері чи ситуації, можна сказати собі:"«я граю роль» – і дозволити бути самим собою. У грі ми більше схожі на себе, ніж у житті, гарна гра – це психологічний експеримент, який проводить сам із собою кожен учасник. Результати цього експерименту не завжди передбачувані, більш того – вони майже завжди несподівані, а іноді —й болісні, тому, якщо учасник не спроможний прийняти й осмислити новий досвід, гра пропонує йому безпечний відхід, захист: «То був не ти, а нав'язана тобі роль».

Гра надає широкі можливості для розвитку і самопізнання, якщо учень готовий до цього. Гра дозволяє осмислити і зрозуміти своє внутрішнє  «я», побудувати нові моделі поведінки з оточуючими, навчитися інакше ставитися як до себе, так і до оточуючих близьких людей, до світу навколо себе. Гра розвиває важливі соціальні навички та вміння, здатність до емпатії та до кооперації, вміння вирішувати конфліктні ситуації через співробітництво, вчить бачити ситуацію очима інших та дозволяє одержати досвід, цінний для власного майбутнього життя її учасників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Роль вчителя початкових класів в організації ігрової діяльності молодших школярів.

 

Повноцінного розвитку гра дітей  досягає лише тоді, коли вчитель систематично і цілеспрямовано формує цю діяльність, відпрацьовуючи всі її основні компоненти.

Від правильної організації побуту і діяльності дітей залежить ступінь  відновлення їхньої працездатності, настрій, інтерес до навчання.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі  у грі (кожний учень повинен  засвоїти правила гри, чітко  усвідомити мету її, кінцевий  результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня  необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри.  Пояснення гри – зрозуміле,  чітке. 

4. Складну гру слід проводити  поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати. 

6. Не можна допустити приниження  гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Доцільно розсадити учнів (звичайно  непомітно для них) так, щоб  за кожною партою сидів учень  сильніший, а другий – слабший.  У такому разі ігри між сусідами  по парті проходять ефективніше  і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

8. Гра на уроці не повинна  проходити стихійно, вона має  бути чітко організованою і  цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.

 Під  час сюжетно-рольової, гри вчитель на тлі цілісного сюжету виділяє для дітей зміст і способи рольової взаємодії; у дидактичних – допомагає їм виділяти та усвідомлювати правили, визначати послідовність дій і кінцевий результат; організовуючи та проводячи рухливі ігри – знайомить із правилами та вимогами до ігрових дій, розкриває зміст ігрової символіки та функції ігрових атрибутів, допомагає оцінювати досягнення однолітків. Поряд з цим психолог і вчитель керують і самостійними іграми дітей, обережно спрямовуючи їх у потрібне русло з допомогою організації ігрового простору та спеціального підготовчого етапу гри.

З приводу спрямування  дитячих ігор у педагогічному світі точилася вже не одна дискусія. Думки при цьому розділилися на дві групи.

Одні стверджують, що гра  – це самостійна діяльність дитини і не має порушуватися втручанням дорослих, що перешкоджає вільному розвиткові малюка та обмежує його творчу активність.

Інші вважають, що, навпаки, дитина, мовляв, ще не може самостійно діяти у грі й розвивати ігрову діяльність. Тож треба її спрямовувати, поки не буде визначено сюжет, характер та ролі у творчій грі.

Сучасна педагогіка вже  знає відповіді на ці питання, тож розглянемо їх. Насамперед, розмірковуючи, чи варто втручатись якимось чином у творчі ігри дітей, слід враховувати, що:

1. Гра – найприродніша й водночас найважливіша діяльність дитини, тож у дошкільному віці вона є ефективним виховним засобом. Якщо задіються саме ці її функції, це означає, що гру треба спрямовувати.

2. Спрямовуючи гру, слід робити це тактовно та обережно. Втручання дорослого має сприяти підвищенню ігрової активності дошкільнят і аж ніяк не гальмувати її. У дітей при цьому має залишатися свобода та можливість реалізовувати власні ідеї доти, поки гра йде в правильному напрямку.

Мета, яка ставиться  перед спрямуванням творчої гри, – перетворити її в змістовну, цікаву діяльність, забезпечивши при цьому максимальну виховну цінність.

Щоб досягти цього, вихователь впливає на зміст дитячих ігор, допомагаючи розвивати сюжет, збагачувати його новими елементами. Водночас важливо подбати, щоб між дітьми встановилися дружні стосунки, сприяти їх зближенню та створенню емоційно-позитивної атмосфери.

Педагог може впливати на творчі ігри вихованців у різні способи, які умовно можна поділити на дві групи: непрямі і прямі. Непряме спрямування передбачає підготовку умов для ігор.

Перша умова розвитку ігрової  діяльності – наявність у дітей потрібних знань.

Коли малюки приходять до дитячого садка, вони не вміють правильно й самостійно грати. Їхні ігри неорганізовані й беззмістовні, і здебільшого є стереотипним повторенням певних дій. Низький рівень ігор, як правило, зумовлений обмеженістю знань про предмети та і явища навколишньої дійсності. Тож першочергове завдання вчителя – допомогти дітям набути доступні знання, надавши процесові певного емоційного спрямування. Таким чином, творчі ігри слід розглядати не ізольовано від виховної діяльності педагога, а в тісному зв'язку з нею. Можна навіть твердити, що рівень творчих ігор дітей є переконливим показником якості всієї педагогічної роботи в початкових класах.

Важливий чинник успішного перебігу та розвитку творчих ігор – іграшка. Конче потрібно забезпечити у  групі достатню кількість іграшок для всіх дітей, адже саме вони допомагають залучати малюків до гри. Якщо немає чи бракує іграшок, діти майже не розвивають сюжет гри, оскільки їм потрібний конкретний "матеріальний" центр, який би надавав сенсу та змісту їхній діяльності. Іграшка для дитини – реальний предмет з яким вона вступає в реальну взаємодію. Нагадуючи малюкові набутий досвід або переживання, іграшка стає центром його гри, і малюк намагається за її допомогою розвинути діяльність, аналогічну попередньому досвіду.

Вдаючись до непрямих способів спрямування гри, вихователь тільки готує умови для розгортання цінної за змістом сюжетної гри.

Прямий вплив на організацію  гри:

Педагог може і прямо впливати на зміст і хід гри, що більше стосується дітей молодшого шкільного віку, які ще не вміють грати й тому більше за старших потребують допомоги.

У кожній віковій групі поряд  з активними дітьми є й пасивні,  несміливі, яким  бракує  віри  в себе, свої можливості. Як зробити  цих дітей рівноправними учасниками ігор?

Насамперед їм треба допомагати включатися в гру, підказуючи цікаві ролі, викликаючи бажання грати зі своїми однолітками. Вихователь може запропонувати й тему гри, але тільки коли впевнений, що діти знають сюжет гри і він їх цікавить. Ні в якому разі не варто "притягати" тему "за вуха".

Найдоречніші способи безпосередньої допомоги дитині: гра вихователя з  дитиною, порада дитині, навідні запитання, нагадування про попередні ігри, спеціальні заняття. Усі ці способи  можна використовувати як для  індивідуального впливу на окремих  дітей, так і на весь колектив.

Детальніше розглянемо деякі способи  прямого спрямування дитячих  ігор педагогом.

Гра вихователя з дитиною – один із прийомів, за допомогою якого можна розвинути зміст гри, запобігла її випадковим порушенням, легко й невимушено ввести у гру нову дитину. Порада малюкові – дуже поширений засіб, яким педагог підтримує участь вихованця у грі й допомагає розвинути її зміст. Щоб досягти бажаних результатів, варто виходити з інтересів та смаків дитини, розуміти, яка роль їй найбільше до вподоби.

Нагадування про попередні ігри. Нерідко буває, що діти грають у цікаві ігри, зміст яких цінний з педагогічного  погляду, але потім про них  забувають і більше не повертаються. Вихователеві варто час від часу нагадувати малюкам про ці ігри, відновлювати в їхній пам'яті минулий досвід.

Поради щодо змісту, побудови –  прийом, яким вихователь допомагає  дітям, визначити мету, коли вони ще не вміють самостійно конструювати. Молодшим дітям така допомога найчастіше надається  індивідуально (показ, як зробити ляльковий стіл, ліжко тощо). Коли діти вже набудуть певного досвіду, вихователь пропонує їм самостійно побудувати дім для ляльки, сад, дорогу тощо.

Старші діти вже можуть створювати будівлі, проявляючи при цьому особисту творчість і відтворюючи в  конструктивних іграх не тільки знання, набуті на заняттях, а й створюючи будівлі за власним задумом. Якщо вихованці не вміють самі вирішити, що будуватимуть або визначити мету своєї роботи, вихователь має насамперед підказати їм, який будівельний матеріал можна взяти, як скористатися ним для спорудження будівлі. Переконавшись, що в дітей накопичився запас основних відомостей, сформувалися певні навички, педагог може запропонувати тему будівлі.

Спеціальні заняття

Інколи педагогічно цінна гра  не може розвиватися через те, що дітям бракує знань та конкретних уявлень. Часто вони повторюють одні й ті самі ігри, одноманітні за змістом, які не мають ніякої виховної та пізнавальної цінності, не сприяють поглибленню уявлень про навколишнє. В таких випадках з метою збагачення гри варто провести спеціальні заняття. Досвід багатьох вчителів показує, що час від час у процесі гри доцільно пояснити дітям те, чого вони не знають. Інколи й після пояснення зміст гри не розвивається, якщо дітям бракує знань про явища, які вони хотіли б відобразити в грі. В таких випадках варто провести спеціальні заняття, присвятивши їх темі гри та надавши всі потрібні пояснення. Якщо робити це під час гри, її можна порушити, зірвати, змінити спрямування, тобто діти можуть перейти від гри до іншої діяльності.

Діти визначають правила творчих  ігор, виходячи з ролей. Дитина, яка  виконує певну роль, має поводитися так, як це робить у житті персонаж, роль якого вона виконує. Педагог учить вихованців критично оцінювати поведінку своїх товаришів у грі, аналізувати, чи відповідають їхні дії життєвим ситуаціям. Так діти поступово привчаються до точного виконання правил гри.

Як спрямувати ігри молодших школярів. Характерна риса ігор молодших школярів  – колективний характер. Діти намагаються якнайточніше відобразити у грі навколишнє, що зумовлює ускладнення правил та збільшення кількості учасників.

Творча рольова гра сприяє формуванню колективістських відносин, зокрема  на основі розподілу праці, взаємодопомоги, координування особистих інтересів  з інтересами колективу тощо. Ці відносини переносяться на інші види діяльності й надалі переростають у навички колективістської поведінки.

Спрямовуючи творчі ігри старших дітей, педагог прагне розширити їхні уявлення про життя та працю дорослих, З  цією метою організовуються  прогулянки та екскурсії, проводяться бесіди, читаються та  обговорюються твори художньої літератури, розглядаються картини, іграшки, увагу дітей зосереджують на позитивних сторонах життя. Важливо, щоб діти усвідомлювали сенс суспільних відносин дорослих людей. Інколи в іграх відображаються негативні явища життя,  наприклад,  гра в магазин:  покупці  кричать, штовхаються. У такому разі варто тактовно переключити увагу дошкільнят.  Важливе завдання педагога – прищепити вихованцям правильне ставлення до життя, для чого їх слід систематично ознайомлювати з життям дорослих: їхніми відносинами, обов'язками.

Крім розширення дитячих уявлень  про навколишнє життя, вихователь має  ще багато можливостей для ознайомлення дітей з основними правилами  поведінки та створення свого роду неписаних законів гри.