Гра як психологічний розвиток молодших школярів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КВНЗ «ДОНЕЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

 

Предметно-циклова  комісія психолого-педагогічних дисциплін

 

 

 

 

 

 

Гра як психологічний розвиток молодших школярів

 

 

 

 

 

Курсова робота з психології

Лепської  Олени,

студентки 401 групи,

спеціальність

6.010100 Шкільна освіта

 

 

Керівник

Гринчук М.І.

 

 

2009 -2010 н.р.

Зміст

ВСТУП

«Національна доктрина розвитку освіти»  ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального  самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Успішне вирішення виховних проблем школи неможливе без використання в педагогічній діяльності сучасних досягнень психології. І  розробка активних методів навчання є характерними для всієї педагогіки та суміжних з нею дисциплін. Одними з таких активних групових методів, мета яких – виробити в учнів комунікативні навички, є соціально-психологічний тренінг і різні види ігор. Ці методи, без перебільшення,– найпопулярніший і найзатребуваніший різновид психологічної роботи як і з дітьми, так і з дорослими. Ігри  зближують не лише популярність і затребуваність, але і деякі спільні методи. Будь-який фахівець–психолог знає, що на сьогодні накопичено значний банк цікавих психологічних ігор і вправ. Найрізноманітніші веселі та корисні психологічні ігри і вправи можна знайти в багатьох книгах.

    Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Сучасні першокласники  – це діти шестирічного віку, для них ігрова діяльність є близькою і зрозумілою. Звичайні й знайомі з дошкільного віку стосунки полегшують залучення до гри, що є важливою передумовою включення молодших школярів до відповідної діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж слід будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.

Гра – найбільш доступний, природний  та улюблений вид дитячої діяльності, універсальний спосіб переробки  отриманих від навколишнього, світу  вражень, що дозволяє дитині виявити  особливості мислення й уявлення, її емоційність, активність, розвиває потребу в спілкуванні.

Сьогодні гра  посідає важливе місце в системі  фізичного, морального, трудового й  естетичного виховання. Дитині потрібна активна діяльність, що сприяє підвищенню життєвого тонусу, задовольняє її інтереси, соціальні потреби.

Гра має велике освітнє значення, вона тісно пов'язана з навчанням  на заняттях, зі спостереженнями повсякденного  життя.

Учні самостійно вчаться розв'язувати  ігрові завдання, знаходити найкращий  спосіб здійснення задуманого, використовувати свої знання, висловлювати їх.

Нерідко гра є  приводом для повідомлення нових  знань, для розширення кругозору, з  розвитком інтересу до праці дорослих, до громадського життя, до героїчних  подвигів людей у дітей з'являються  первинні мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюблених героїв.

Цікава гра настільки підвищує розумову активність дитини, що вона може розв'язати більш складне завдання, ніж на уроці. Але це зовсім не означає, що заняття необхідно проводити  тільки у формі гри. Гра – один із методів, який дає гарні результати тільки в поєднанні з іншими: спостереженнями, бесідами, читанням та ін.

Граючи, діти вчаться застосовувати  свої знання й уміння на практиці, користуватися  ними в різних ситуаціях, вони плідно спілкуються з однолітками. їх об'єднує загальна мета, спільні зусилля до її досягнення, загальні переживання, які залишають глибокий слід у свідомості дитини й сприяють формуванню добрих почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя.

Найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість.

Ігри  зближують не тільки поширеність і попит, але і загальні проблеми. У ведучого-початківця (психолога, вчителя) виникають такі питання:

• чи є відмінності між тренінговими заняттями й іграми;
• як побудувати програму заняття;
• які вибрати ігри і вправи для розв'язання проблем.

У своїй курсовій роботі ми  намагалися розкрити сутність різних теоретичних понять тренінгових занять і різноманітних видів ігор, особливості їх застосування, а також навести ігрові заняття для учнів 1–4 класів, враховуючи віковий розвиток учнів.

Аналіз літератури дозволив виявити  велике коло робіт, присвячених вивченню гри в початковій школі. Використання ігрових методик спрямованих на особистісне формування молодших школярів залишається актуальним і на сьогоднішній день. Тому ми намагалися надати якомога повнішу теоретичну інформацію, яка стане у нагоді класним керівникам, педагогам й активним батькам під час практичного розв’язання певних проблем у вихованні та розвиненні дітей.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей ігрової діяльності молодших школярів у навчальному процесі

Об’єкт дослідження процес розвитку ігрової діяльності молодших школярів у навчальному процесі

Предметом дослідження є навчально-виховний процес молодших школярів.

 

Розділ  1 значення ігрової діяльності для формування особистості молодого школяра

1.1 Гра та її види

 

Гра – це спільна діяльність, що припускає колективну взаємозалежність і розширення особистих можливостей за рахунок залучення потенціалу інших учасників.

Грі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку: в ігровій діяльності формуються багато позитивних якостей дитини, інтерес і готовність до майбутнього навчання, розвиваються її пізнавальні здібності. Гра важлива як для підготовки дитини до майбутнього, так і для того, щоб зробити її теперішнє життя повнішим і щасливим. Гра – це своєрідний спосіб засвоєння громадського досвіду, властивий дітям молодшого шкільного віку, у грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в її психіці, які готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку.

Чому гра так подобається  дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але, крім суб'єктивного сприйняття є, безумовно, глибинний вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (ціннісно-смислову).

Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, які під  час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причепними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забувати про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статистичною з точки зору рухливості тіла – це ірги логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфера.

Цим обумовлені величезні виховні  можливості гри, яку психологи вважають першочерговою діяльністю молодшого  школяра. Гра – відображення життя: тут усе «начебто», «не насправді», але в цій умовній обстановці створеній дитячою уявою, багато реального, справжнього – дії гравців завжди реальні, їх почуття чи переживання справжні та щирі. Наслідування дорослих у грі пов'язане з роботою уяви: дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні життєві враження з особистим досвідом. Гра – самостійна діяльність, у якій діти вперше починають спілкуватися з однолітками: їх поєднують спільна мета, спільні зусилля для її досягнення, спільні інтереси та переживання. Саме тому гра привчає дітей підкоряти свої дії та думки певній меті допомагає виховувати цілеспрямованість: у грі всі сторони дитячої особистості формуються в єдності та взаємодії, у грі формується колектив друзів, виховуються творчі почуття, організаторські вміння, у грі складаються взаємини. Однак тільки за умови гарної організації шкільного колективу можна успішно розвивати творчі здібності кожної дитини та її активність.

Гра для її учасників є діяльністю. Найкраще суть гри визначив Й. Хейзинга: «Ми можемо назвати гру,– пише він у роботі «Ноmо ludens»,— вільною діяльністю, яка усвідомлюється як «несправжнє» і поза повсякденним життям «виконуване заняття, однак вона може цілком захопити гравця, не переслідуючи при цьому ніякого прямого матеріального інтересу, не шукаючи користі,– вільною діяльністю, яка відбувається усередині навмисно обмеженого простору та часу протікає упорядковано,за визначеними правилами та громадських угруповань, що визнають за краще оточувати себе таємницею або підкреслюють свою відмінність від іншого світу всіляким маскуванням. У цьому визначенні є усі вичерпні поясненням того, чому гра настільки приваблива для будь-якої людини будь-якого віку і звідки  багатство її навчальних, розвивальних, вдосконалюючи особистість можливостей».

Покажемо на великому прикладі, узятому  зі сфери педагогіки, принципову відмінність  гри як діяльності від гри іншого типу, скажімо, гри як засобу. Педагоги активно використовують гру як прийом, що дозволяє їм вирішувати педагогічні, насамперед навчальні, завдання: для підвищення інтересу дітей до ходу уроку та їхньої активності, для переключення уваги або відпочинку застосовуються різні активні методи, до яких відносяться й ігрові прийоми. Але при цьому кожен педагог добре розуміє, що гра для нього – це тільки засіб вирішення навчального завдання, яскрава «обгортка» навчального матеріалу, тому він ретельно відбирає ігри, які не виведуть дітей з – під його контролю, не захоплять їх настільки, щоб вони психологічно переключилися з уроку на ігрову взаємодію. Зрозуміло, що справжній педагог віддасть перевагу добре відомим ігровим формам і побудує урок із застосуванням ігрових елементів. Таких уроків у арсеналі сучасного вчителя багато, що можна тільки вітати.

Однак існує й інша можливість застосування гри в навчальному процесі, наприклад, під час проведення виховної години для вирішення різних проблем  класного колективу. У цьому випадку доречними будуть ігри, які сприяють:

• зміцненню колективу;
• розвитку соціально-комунікативних навичок;
• адаптації учнів у колективі;
• коригування девіантної поведінки;
• розвитку толерантності тощо.

У такому разі весь простір уроку займає ігровий сюжет з його ігровими правилами й ігровою логікою розвитку подій. А всі знання, вміння та навички, які вчитель хотів би передати учням на цьому уроці, виступають як ігрові засоби. Це важливо в будь-якому віці, а в дитячому та підлітковому особливо. Всі описані вище фактори створюють навколо психологічних ігор ореол привабливості, але поряд з цим – серйозну професійну проблему, бо вчитель повинен достатньою мірою володіти як психологічними знаннями, так і вмінням проведення ігор.

Для певної категорії дітей (та деяких дорослих) бажання грати приховує потребу в сильному та цілісному емоційному переживанні, яке особливо характерне для молодших школярів. Зазвичай для цього віку такий стан речей і є нормальним: ігри надають їм можливість емоційно реагувати на різні хвилювання і труднощі створення на рівні почуттів стосунків з оточуючими, навчитися контролювати і регулювати свій внутрішній світ. Однак іноді в деяких дітей таке ставлення до гри зберігається надовго –і не лише в дитинстві.

Гра виступає як лабораторія, засіб пізнання та розвитку. У групі ці три варіанти сприймання гри виступають і як індивідуальні особливості окремих учнів, і як етапи особистісного розвитку.

У систематичну роботу з  розвитку «ігрового потенціалу»  школярів закладено великий зміст.. Під час такої роботи гру можна розглядати як один з найважливіших напрямів не тільки діяльності шкільного психолога, але й роботи класного керівника. Без навчальної підтримки дорослих саме собою розвинення учнів не відбувається. Прив'язування різних типів відносин до певних вікових категорій має штучний характер, або можна сказати, що воно є адекватним тільки тоді, коли діти з перших днів навчання в школі залучені до систематичного ігрового процесу. З іншого боку, вік дитини дещо обмежує можливості розвитку: почніть, наприклад, цілеспрямовано залучити до гри семирічних, і вони за короткий проміжок часу пройдуть і перший, і другий етапи «ігрового розвитку», а ось шестирічним малятам осмислення цих відносин у грі дається з величезними труднощами.