Гра як психологічний розвиток молодших школярів

Учень включається в  гру цілком: усім інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра обумовлює певні правила поведінки учасників, межі дозволеного, тимчасові обмеження конкретного ігрового простору, гра є «експериментальним майданчиком» особистості, дозволяє почувати себе вільним від будь-яких обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів розв'язання проблеми).

Гра як психологічний метод  у школі може бути використана  як мінімум для вирішення трьох послідовних завдань:

• навчити дітей жити в ігровому просторі, цілком занурюватися в ігровий світ та ігрові відносини;
• навчити бути вільними в ігровому просторі, усвідомлювати власні цінності та налагоджувати стосунки зі сторонніми;
• навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів.

Спільна діяльність викладача й  учня, коли їхні цілі збігаються, має  результатом плідне засвоєння матеріалу.

Ігри повинні відповідати  наступним, психолого-педагогічним умовам:

• сприяти зміцненню колективу;
• мати пізнавальне значення;
• активізувати громадську позицію учнів;
• забезпечувати участь у грі переважної більшості учнів;
• створювати умови для індивідуальної та групової творчості).

Додають до характеристики віку посилання на провідну діяльність, усередині якої здійснюється розвиток дитячої психіки.

У кожному віці виділяють  свою провідну діяльність:

• у дитинстві – безпосереднє емоційне спілкування;
• у ранньому віці – предметну діяльність;
• у дошкільному віці – гру;
• у молодшому шкільному віці – навчання;
• у підлітковому віці – спілкування;
• у юнацькому віці – професійне навчання.

А. Н. Леонтьев виділяє три ознаки провідної діяльності:

1. усередині провідної діяльності виникають, і диференціюються інші, нові види діяльності;
2. у процесі провідної діяльності формуються або перебудовуються окремі психічні процеси;

3)  від провідної діяльності залежать основні особистісні новоутворення дитини.

Д. Б. Ельконін додає ще дві ознаки провідної діяльності, у яких викладено залежність провідної діяльності від зовнішнього світу (світу людського та предметного):

1. провідною діяльністю найбільш повно представлені типові для цього періоду розвитку відносини дитини з дорослими;
2. провідна діяльність пов'язує дитину з тими елементами навколишньої дійсності, які в цей період були джерелом її психічного розвитку.

Таким чином провідна діяльність обумовлює головні зміни в  розвитку психічних процесів особистості.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді  вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї  енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Важливою являється виховна  сторона. Гра вимагає від дітей  уяви, вміння швидко знаходити правильне  рішення.[5]

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: “Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні ”.[6]

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з  колективом класу, взаєморозуміння  між учителем і учнем. У процесі  гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує ” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні  особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра –  творчість, гра – праця. “Праця –  шлях дітей до пізнання світу ” – писав О. М. Горький.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. [7]

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

Гра в початковій ланці є засобом  пізнання навколишнього світу і  себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних  понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлення людяних взаємин.

В початкових класах тільки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.

Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою, то дуже швидко його починає цікавити навчальний матеріал, пов'язаний з нею. У дитини виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал (тобто вона просто почне готуватись до гри з метою не програти).

Можливість вибору ігрової діяльності  дозволить удосконалювати існуючі методи і форми виховання школярів, створити нові виховні технології.

Види ігор визначають на основі різнопланової  діяльності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні  ігри поділяють на групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розіграші.
2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне  залучення учнів не лише до гри, а  й до процесу створення її. Щодо створення нової оригінальної гри поділяють на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованими помилками у змісті (задля виправлення помилок); із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні – розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.

Охарактеризуємо коротко кожен вид.

Ігри-подорожі покликані підсилити  враження, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поруч. Вони загострюють спостережливість, викривають подолання труднощів, у цих іграх використовуються багато способів розкриття пізнавального змісту в сполученні з ігровою діяльністю: постановка завдань, пояснення способів її вирішення, поетапне вирішення завдань, т.д.

Ігри-доручення за змістом простіші, а за тривалістю – коротше. В основі їх лежать дії із предметами, іграшками, словесні доручення.

Ігри-припущення («що було б...»). Перед  дітьми ставиться завдання й створюється ситуація, що вимагає осмислення наступної дії. при цьому активізується розумова діяльностей дітей, вони вчаться слухати один одного.

Ігри-загадки. В основі їх лежить перевірка знань, спритності. Розгадування загадок розвиває здатність до аналізу, узагальнення, формує вміння міркувати,  робити висновки.

Ігри-бесіди. В основі їх лежить спілкування. Основним є безпосередність переживань, зацікавленість, доброзичливість. Така гра висуває вимоги до  активізації емоційних і розумових процесів. Вона виховує вміння слухати питання й відповіді, зосереджувати увагу на змісті, доповнювати сказане, висловлювати судження. Пізнавальний матеріал для проведення цього виду ігор повинен даватися в оптимальному обсязі, щоб викликати інтерес дітей. Пізнавальний матеріал визначається темою, змістом гри. Гра, у свою чергу, повинна відповідати можливостям засвоєння інтересу дітей і згортання ігрових; дій.

Важливо чітко розрізняти власне дидактичні ігри й ігрові прийоми, що використовуються при навчанні дітей. По мірі «входження» дітей у нову для них діяльність навчальну – значення дидактичних ігор як способу навчання знижується, у той час як ігрові прийоми як і раніше використовуються педагогом. Вони потрібні для зосередження уваги дітей, зняття в них напруги. Необхідно відзначити у зв'язку із цим наступне, на жаль, деякі педагоги сприймають дидактичну гру лише як розважальний і організаційний момент уроку, що дозволяє зняти розумову напругу. Таке подання в корені невірно. У цьому випадку гра не входить органічно в урок, перебуває біля процесу навчання. Тому можна погодитися з тим, що «не вміючи побудувати справжню дидактичну гру, яка пробуджувала б думки учнів, деякі вчителі додають в ігрову форму навчання тренувальні вправи». Саме головне полягає в тому, щоб гра органічно сполучалася із серйозною, напруженою працею, щоб гра не відволікала від навчання, а, навпаки, сприяла б інтенсифікації розумової роботи.

Дидактична гра має певну  структуру. Структура – це основні елементи, що характеризують гру як форму навчання й ігрову діяльність одночасно. Виділяються наступні структурні складові дидактичної гри: 1) дидактичне завдання; 2) ігрове завдання; 3) ігрові дії; 4) правила гри; б) результат (підведення підсумків).

Дидактичне завдання визначається метою навчального й виховного  впливу. Вона формується педагогом і відображає його навчальну діяльність. Так, наприклад, у ряді дидактичних ігор відповідно до програмних завдань відповідних навчальних предметів закріплюється вміння скласти з букв слова, відпрацьовуються навички рахунку й т.д.

 «Ігрові болонки»

Найпоширеніший вид гри – це так звані «ігрові оболонки». У цьому випадку гра використовується як деяке оздоблення, загальне тло психологічної роботи, яка за своєю сутністю має бути не ігровою, а найчастіше тренінговою. Наприклад: діти потрапляють до якогось чарівного світу, де вони повинні пройти  випробування, для того щоб щось знайти, когось врятувати або просто повернутися додому Кожне випробування є завданням на розвиток. певних навичок, встановлення відносин між дітьми або з педагогом тощо. Гра у цьому випадку виступає «міфом»» захисним шаром тренінгової роботи, який надає цій роботі привабливості та цікавості в очах учасників. «Ігрові оболонки» дуже часто використовують в початковій школі. Найбільш активно сьогодні психологи-освітяни використовують «ігрові оболонки», побудовані за принципом: злі сили щось вкрали, сховали, зламали, добрі герої, не шкодуючи сил, відновлюють справедливість, рятують і захищають слабких.

У багатьох психологічних  іграх, що описані в сучасній літературі, діти теж кудись потрапляють, когось рятують. «Ігрові оболонки», можуть бути найрізноманітнішими: приміром, подорож на потязі від станції до станцій, рух усередині від рівня до рівня, створення візерунків у чарівному калейдоскопі тощо. Усе це – реальні сюжети, покладені в основу вже апробованих ігор.

Сюжетно-рольові ігри

У першому півріччі навчального  року психолог і вчитель інтенсивно формують у дітей ігрові вміння та головним чином рольову поведінку. Вони залучають дітлахів до спільної гри або пропонують сюжет у вигляді невеличкої розповіді.

Перед педагогом стоїть завдання – стимулювати творчу активність дітей у грі. Цьому сприяє розгортанню гри із включенням до неї різних ролей: з різних сфер соціального життя з різних літературних творів, казок, а також поєднання казкових і реальних персонажів.

Включення в загальний  сюжет таких ролей розвиває уяву дітей, їхню фантазію, спонукає придумувати нові несподівані поворот подій, що поєднують і роблять осмисленим співіснування та взаємодію таких різних персонажів. При цьому вчитель враховує інтереси тих дітей, які у звичайних спільних іграх часто не можуть реалізуватися. Педагог у спільній дітьми грі повинен продемонструвати, як можна розгорнути сюжет з такими, здавалося б, непоєднуваними ролями: усіляко заохочує дітей, які вводять у попередній план гри нові ситуації, події та дійових осіб, тому що це є показником вільного володіння ігровими засобами діяльності та творчої активності дитини.