Гра як психологічний розвиток молодших школярів

Навчання відрізняється  від гри найперше своєю обов'язковістю, необхідністю спрямовувати розумові зусилля  на рішення певних навчальних завдань. Крім того, воно потребує від дитини великої зосередженості і послідовності в міркуваннях, певної дисципліни, думки, вміння контролювати свої дії.

Важливе значення мають і ті конкретні знання та навички (особливо з математики і  грамоти), з якими дитина приходить  до школи. Якщо зіставити досягнення в розумовому розвитку, пов'язані з грою, і набуті дитиною знання і навички, необхідні для навчання в 1 класі, перевагу краще віддати першим, оскільки вони мають більше значення для подальшого розвитку особистості. У грі дитина пізнає світ, розвивається її мислення, відчуття, воля, формуються взаємини з однолітками, відбувається становлення самооцінки і самосвідомості. Навчальні заняття, подані в ігровій формі, викликають у дитини емоційне піднесення. Граючись, вона отримує і закріплює знання. Ще одне придбання в розумовому розвитку, безпосередньо пов'язане з грою, – це формування здатності ставати на точку зору іншої людини, дивитися на речі її очима.

Виділяють шість  відомих організаційних форм ігрової  діяльності:

• індивідуальна;
• одиночна;
• парна;
• групова;
• колективна;
• масова. 

 До індивідуальної форми  ігор можна віднести гру однієї  людини із самою собою уві  сні й наяву, а також із  різними предметами тощо.

Одиночна форма  це діяльність одного гравця в системі імітаційних  моделей із прямим та зворотним зв'язком  результатів досягнення поставленої мети.

Парна форма – це гра однієї людини з іншою людиною, як правило, в режимі змагання й суперництва.

Групова форма – це змагання трьох  або більше суперників, які мають одну мету.

Колективна форма – це групова  гра, в якій змагаються між собою команди суперників.

Масова форма гри – це тиражована одиночна гра із прямим й зворотним  зв'язком від загальної мети, в  якій беруть участь значна кількість  людей (тисячі,мільйони).

Структура ігрової діяльності людини:

• людина-гравець, яка програє свої думки й дії, особистість, готова грати конкретну роль;
• форма гри;
• засоби гри  предмети й матеріали, з якими пов'язаний гравець;
• основне правило гри – головний елемент усіх штучних ігор людства. У найпростішому виді це правило ходу, конкретної ігрової дії, спрямованої до мети;
• механізм гри – жорсткий порядок виконання ігрових дій. Гра є впорядкованою системою різних предметів і різноманітних дій із ними, що саме по собі означає наявність твердих і гнучких зв'язків, прямий або опосередкований контакт між гравцями. Кожна штучна гра має свій порядок, свою систему й свій конкретний механізм. Зазвичай, це не означає, що механізм гри «сковує» ігрову діяльність до штатного розкладу, стандартів і штампів. Воля й мислення гравця, завдяки єдиному механізму виконання операцій із предметами гри, стають прийомами й засобами його ігрової діяльності, де завжди існують широкі можливості для самостійної творчості;
• процес гри – механізм гри, що оживає в реальних діях гравців;
• мета гри – найбільший результат ігрових дій, досягнутий гравцями за всіма правилами й зафіксований арбітром у момент закінчення гри.

Для того щоб створити навчальну  гру, слід винайти й побудувати таку ігрову дію, щоб у процесі її виконання  людина оперувала необхідною їй та нам інформацією, тобто діяла в грі за принципом побудови конкретного знання.

Призначенням ігрової діяльності в процесі навчання є допомога учням у розширенні їхнього кругозору  й закріпленні навчального матеріалу, а також розвиток психологічних  і особистісних якостей.

Дитячі ігри – це всебічна підготовка до життя. Тому вони мають генетичний зв'язок з усіма видами діяльності людини і виступають як специфічно дитяча форма пізнання, праці, спілкування, мистецтва, спорту. Звідси й назви ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, рухливі, спортивні, музичні, художні гра-праця, гра-спілкування, ігри-драматизації...

Велике розвивальне значення мають  створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які спрямовані на активізацію  складної аналітико-синтетичної діяльності дітей під час проведення занять з інтегрованого курсу “Я + МИ ”. Так, розглядаючи образ світу як цілість, діти ознайомлюються з такими поняттями: світ, земля, космос, ноосфера, Батьківщина, народ, родина, сім’я.

Аналіз гри та її елементів з  точки зору розвитку основних сфер життєдіяльності людини може дати науково обґрунтовані відповіді на досить цікаві запитання, наприклад: чому так важко привчити дитину до регулярного виконання фізичної зарядки?

Під час механічного виконання  заздалегідь відомих рухів активізується  лише фізична сфера, а емоційна, інтелектуальна та духовна залишаються переважно пасивними. Відсутність переживання, емоційного забарвлення роблять фізичну зарядку мало привабливою. Але досить додати музику, яка б активізувала емоційні смаки, і все змінюється: аеробіка чи ритмічна гімнастика пробуджують усмішки та завзятість.

З цієї точки зору “Суха задачка  ” – це задача, що містить у  собі тільки інформаційну частину, тобто  спрямована лише на роботу інтелектуальної  сфери особистості. Зрозуміло, що найбільшого  зацікавлення та максимальної працездатності учнів можливо досягти,

Проводити при, створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу – перехідного  періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Гру можна пропонувати на початку  уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Дидактичні ігри можна використовувати  для ознайомлення дітей з новим  матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень  і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Надзвичайно важливу роль в ігровій  ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов’язують учнів  діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію  організуючого елемента і є засобом  керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно  залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

Загадка – це досить поширений  жанр дитячого фольклору, метод народної педагогіки. Загадка розвиває мислення і мову дитини, її спостережливість. Кожна загадка містить нестандартне завдання, яке викликає жвавий інтерес. За допомогою загадок можна створювати проблемні ситуації на уроках української та інших мов, математики, предметів природничого циклу, а також проводити інтегровані уроки. Крім народних загадок, можна використати немало авторських загадок, що відображають явища природи, предмети побуту, техніки та ін.

За допомогою загадок можна  проводити нестандартні уроки у  формі КВК, заочних мандрівок  у світ цікавого.

Гра будується таким чином, щоб  у ній брали участь усі, вона надає  кожній дитині можливість випробувати  свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію поразки або успіху.

 І ще одною, з можливих  цікавих пізнавальних ігор, являється  казка. Казки використовують з метою розвитку уяви. Гра називається “Продовж казку ”. Дітям пропонується нібито незавершена казка, о якої треба придумати закінчення. Кожна дитина має можливість закінчити казку по-своєму, тобто має ситуацію вибору. Це зацікавлює та розвиває творче мислення і уяву.

В.О. Сухомлинський радив педагогам  якомога більше використовувати  казку в роботі з молодшими  школярами. В праці “Методика  виховання колективу ” (розділ “Творчість в колективі. Роль казки в колективному житті дітей ”) він рекомендував використовувати казку для словотворчості дітей.

В.О. Сухомлинський писав, що кожна  дитина по-своєму талановита, має схильність до творчості. Але це бажання творити  треба постійно стимулювати, відшукуючи методи, прийоми та форми роботи, які й сприяли розвитку пізнавальної активності дітей цього віку.

Процес навчання мусить давати школяреві  якомога більше позитивних емоцій. Розумова діяльність буде цікавою лише тоді, коли є радість.

В іграх виховується культура, спілкування  дитини з колективом, взаємодія між учнями і вчителем. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючою, невимушено виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

В початкових класах тальки гра дає  змогу легко привернути увагу  і тривалий час підтримувати в  учнів інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається.

Ось лише один приклад. Вивчаючи споріднені слова, пропонують дітям гру “Лото”. Кожен учень має картку, розкреслену  на 6 (або 9) клітинок. У кожній клітинці різні слова. Вчитель – ведучий має набір коренів слів, які оголошуються послідовно всім гравцям. Діти мають проаналізувати оголошений корінь слова, виділити в кожному слові на власній картці корені слів і, якщо співпадають корені, слово закривається. Виграє той, хто найперший закриє всі слова. А тепер задумаємося, яку роботу виконав кожен учень? А дитина, захоплена грою, і не помічає, що вчиться – пізнає нові, запам’ятовує, повторює, орієнтується в різних ситуаціях, узагальнює, робить висновки.

Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою, то дуже швидко його починає  цікавити навчальний матеріал, пов’язаний з нею. У дитини виникає потреба  вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей  матеріал (тобто вона просто готуватись до гри з метою не програти).

Для того, щоб навчання не було нудним, а носило цікавий, пізнавальний характер на будь-якому уроці вчитель повинен  звертатися до гри. Для цього придумано  безліч ігор, якими ніколи не слід

Не ігноруючи нових навчальних технологій, використаємо для міцнішого засвоєння програмового навчального матеріалу (та й розширення літературно-історичних уявлень загалом) улюблену і природну для підлітків форму навчання – гру.

У  статті "Дидактичний матеріал для 5-11-х класів" ("Дивослово", № 3-5 за 1998 рік) автор показав, як можна практично використовувати на уроці різні змістом і формою ігрові методи. Видатний український педагог В.Сухомлинський з цього приводу писав: "Гра – це шлях дитини до пізнання світу, в якому вона живе, це іскра, яка запалює вогник допитливості. Нарешті, грою ми урізноманітнюємо форми діяльності дітей. Вони люблять гратися. Це їхній природний стан. Гра  впливає на емоційно-особистісне сприйняття та відтворення дитиною матеріалу, вчить логічно мислити, виявляти ініціативу, долати труднощі й за наполегливу працю та старанність дістати моральне задоволення і заслужену оцінку – тобто бути нагородженим.

Слід продумати систему морального заохочення учнів. Замість оцінок у  процесі гри нагороджуються фішками, своєрідними вагончиками, чарівними скриньками.

Адже гра належить до традиційних  і визнаних методів навчання і  виховання молодших школярів. Її цінність полягає в тому, що в ігровій  діяльності освітня, розвивальна й  виховна функції діють у тісному  взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Особливо важливе місце займає дидактична (навчальна) гра та ігрові прийоми у навчальному процесі  першокласників, адже становлення і  розвиток їхньої навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті та ін. Деякий програмовий матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи психічному перевантаженню дитини, і допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше й міцніше, ніж будь-який інший педагогічний засіб.

До інтерактивних методів  навчання зазвичай відносять активне  соціально-психологічне навчання.

Активне соціально – психологічне навчання – психолого-педагогічна форма вироблення й удосконалювання різнобічних умінь і навичок поведінки учнів, що здійснюється в умовах групової навчально-тренувальної діяльності. Активне навчання застосовується як для формування комунікативних умінь в учнів, так і з метою підвищення загальної психологічної копетентності.