Експериментальна реалізація використання інтерактивних технологій на уроках історії у старшій школі

Дуже важливою є спільна навчальна діяльність учнів у великих і малих групах. Тому ця методика пропонує зміну традиційної обстановки у класі, що сприятиме проведенню групової роботи. Роль учителя за цих обставин змінюється з традиційної— вчитель пояснює, учень сприймає — на посередницьку.

Головним стає колективне знання класу, коли важливим важелем є допомога однокласників одне одному. І не треба лякатися того, що учні з високою пізнавальною активністю отримують знання на рівні учнів з меншим рівнем пізнавальної активності. Навчання «кращих» учнів, які перетворюватимуться на вчителів, отримає додаткову мотивацію. У них стимулюватимуться бажання самостійно отримувати знання.

Усе це, повторимося, повинно базуватися на ідеї неможливості і неприпустимості обмежень свободи висловлювань, що призводить до втрати інтересу. Ця ідея стосується не тільки учнів, а й учителів, які стають, з одного боку, творцями уроку, а з іншого, — партнерами своїх учнів. Учитель повинен мати право вибирати оптимальні форми і прийоми проведення уроку, щоб досягти поставлених цілей.

Кожний урок по-своєму значущий. Але уроки можуть мати різні цілі. Усе залежить від мети, поставленої вчителем. Певний урок знайомить учнів з фундаментальними знаннями, пояснює головні історичні поняття, готуючи учнів до подальшого вивчення зазначеної теми.

Водночас зміст іншого уроку може спрямовувати школярів на розуміння певного аспекту їхнього соціального середовища. Такі уроки збагачують особистий життєвий досвід учнів. Кожен урок повинен навчати дітей розмірковувати, навчати критичного мислення.

Учителі, які творчо працюють, знають привабливість тих уроків, які наштовхують учнів на міні-дослідження, на участь в обговоренні, на подальшу самостійну роботу з навчальним матеріалом. Такий урок стає більш значущим для учнів, розвиває практичні навички комунікації. Звичайно, не кожна тема уроку сприяє цьому через відсутність додаткових інформаційних матеріалів: текстових, ілюстрацій, фотографій тощо. Тому вчитель повинен пояснити і собі, і учням цінність такого уроку, його значення і, по можливості, доповнити його зміст додатковими матеріалами.

Для кожного уроку вчитель готує завдання, щоб перевірити, чи досяг урок поставленої мети. Завдання повинні бути деталізовані, націлені на перевірку конкретних знань і вмінь, отриманих на уроці. Дуже важливими повинні бути такі завдання, які передбачають відповідну діяльність учнів за результатами уроку. Такі завдання передбачають вищий рівень навчальних досягнень, вони вимагають від учня не просто згадати і повторити представлену інформацію. Така система завдань викликає в учнів бажання побачити можливість застосування певної ідеї до іншої теми, вирішення проблеми задопомогою вже набутих знань і вмінь. Завдання покликані сформувати вміння знайти причини і наслідки події, явища, розглянути їх під різними кутами зору, поєднати кілька ідей для вирішення нової ситуації, робити висновки щодо адекватності певної ідеї або джерела для пояснення якогось явища. Завдання уроку спонукають учнів до пошуку особистого значення у темі, пригадування прикладів з власного життя, що стосуються запропонованої теми, зіставлення і порівняння ідей, знаходження аргументів на підтримку зайнятої учнем позиції, висунення власної гіпотези розвитку подій, прийняття рішень про необхідність додаткового розгляду проблем теми.

Таким чином, завдання повинні мати такі ознаки:

деталізованість;

наочність;

відповідність різним рівням мислення.

Дискусія з проблеми викладання історії в школі триває не менше десяти років. Сьогодні викладачі історії опинилися у важкому становищі. Зі зникненням панівної державної ідеології історія, здається, втратила свій стрижень. Багато вчителів були змушені обмежитися вивченням історичних фактів та уникати їх оцінок через розмаїття підходів. Правда, на короткий час своєрідним «рятувальним колом» стала критика марксистської концепції історії — вона дала можливість на кілька років заповнити ідеологічну порожнечу і внести певний зміст у викладання, Однак тепер за партами сидить покоління дітей, шо мають початкові уявлення не тільки про Маркса, але й про Леніна, що істотно знижує актуальність цього підходу.

Науковий плюралізм дає можливість учителю обрати ту чи іншу історичну концепцію. У цьому випадку ідеологічний підхід замінюється культурологічним, заснованим на прихильності вчителя до визначеної наукової школи. Таким чином, ключовим поняттям в організації роботи з учителями є поняття самовизначення.

Учитель може через власну систему цінностей вирішити, яка історична концепція найбільш точно відповідає його поглядам, його власному світогляду і розумінню історії в цілому. Процедура самовизначення, безумовно, вимагає від учителя більших зусиль, але в цьому випадку він виробляє деякий напрям у викладанні свого предмета.

Самовизначення вчителя має на увазі постановку питань: «Навіщо потрібно знати історію? Яка мета її викладання в школі?». Обговорення цих питань автора з колегами показало, що значна кількість учителів сучасної школи розуміють мету вивчення історії як оволодіння історико-соціологічними законами, сумою знань історичних фактів. Однак для викладання історії цього явно замало.

У цьому плані можна розглянути і позицію російського педагога В.В.Давидова, який вважає, що «історію не можна розглядати тільки як зовнішню галузь реальності людини, підпорядковану об'єктивним природним законам. Вона виявляється чимось таким, що людина формує в процесі свого власного розвитку..., визначаючи її як людину даної культури з її психікою і всіма її здібностями, а також знаннями, уміннями, навичками, у чому вона безпосередньо бере участь кожним своїм вчинком, словом, думкою і тому виявляється відповідальною перед майбутнім, тобто це та сфера, освоюючи яку, вона стає моральною особистістю».

При вивченні історії важливим є не стільки запам'ятовування фактів, скільки розуміння контекстів і наявність своєї точки зору в кожного учня.

Щоб виробити певну позицію, учні повинні співвіднести свої цінності з цінностями інших людей: авторів підручника, учених, учителя, своїх однокласників, нарешті. Усе це вимагає від учнів активності, критичного мислення, самостійності у прийнятті рішень — саме ці якості, на наш погляд, треба розвивати у майбутніх громадян. Головне завдання вчителя — спрямувати їх у русло визначеної історичної концепції. Цілком можливо, що позиції учнів і вчителів можуть не збігатися. Тоді стає важливим співвіднесення аргументів, пошук точок перетинання, що теж дуже важливо.

Боротьба народів за самовизначення і самоповагу тісно пов'язана зі спалахом емоцій, пристрастей, інтелекту, а нерідко і з проблемами виживання. Викладання історії в подібних ситуаціях може зачіпати найболючіші питання національної історії. Проблема стає ще більш складною, коли йдеться про аналіз недавнього минулого, особливо, якщо ворожнеча триває й історія є реальністю, з якою щодня стикаєшся. Звичайно, за таких конфліктних умов можливе існування кількох варіантів інтерпретації історії, оскільки вона і досі розглядається як основний засіб підтримки самовизначення суспільства у власній ідентичності.

Учителі історії можуть опинитись у важкій ситуації, пропонуючи учням подивитись назад і проаналізувати свою історію критично. Вони наражаються на небезпеку критики з боку батьків, а також, можливо, і свого шкільного керівництва, оскільки відхиляються від загальноприйнятих тлумачень або піддають сумніву точки зору та погляди, що сповідуються більшістю суспільства. На думку Джона Тоша, «історик виконує дуже неприємну роль у руйнуванні міфів, що спрощують або викривляють загальновідоме тлумачення минулого. У цій ролі він уподібнюється хірургу-окулісту, який спеціалізується на видаленні катаракти» (Джон Тош «Хода історії»).

Таким чином, у процесі вивчення історії важливо прищепити школярам смак до міркувань, аналізу явищ, пошуку пояснень тих чи інших процесів. У зв'язку з цим необхідно урізноманітнити навчальний процес різноманітними технологіями, зокрема інтерактивними, які спонукатимуть учнів до кращого вивчення історії, можливо, до визначення ними своєї життєвої справи, яка буде тісно пов'язана з дослідженням минулого, встановленням закономірностей розвитку людства, вивченням тенденцій теперішноьго життя, навіть прогнозуванням майбутнього, адже усе це – наша з вами історія. 

Висновки до І розділу

Освіта, як одна з найважливіших складових суспільства, з одного боку залежить від процесів, що відбуваються в ньому, повинна швидко реагувати і відповідати стану науково-технічного прогресу, тенденціям розвитку економічної сфери країни, з іншого, безумовно, впливає на всі процеси і сторони життя оскільки готує фахівців, розвиває особистість, формує певні життєві погляди. Тому, особливої уваги заслуговує сучасний стан, проблеми впровадження і перспективи інноваційних технологій в освіті нашої країни.

Отже, проблема використання саме інтерактивних технологій у процесі навчання є досить складною та баготогранною у плані визначення підходів до класифікації, сутності, значення. Проаналізувавши науково-педагогічні праці дослідників, ми встановили, що інтерактивні технології навчання становлять досить важливе значення для організації навчально-виховного процесу у сучасній школі. Проте, вони вимагають додаткових матеріальних затрат (для виготовлення дидактичних матеріалів, спеціальних засобів до конкретного інтерактивного заняття), грунтовнішої підготовки, творчого підходу, витримки з боку вчителя, і, звичайно, інтерес до роботи від учнів.

Отже, ми з'ясували, що наукове визначення поняття «інтерактивні технології» вимагає комплексного дослідження, оскільки включає в себе терміни «технологія» та «інтерактив» (або «інтерактивність»). Ми встановили походження терміну «технологія», яке визначення дають українські та російські науковці, прослідкували еволюцію тенденцій виникнення та удосконалення новаторських концепцій організації навчання за допамогою тих чи інших технологій. Також, ми прослідкували зв'язок основних характеристик педагогічної технології, які відображають сутність інтерактивного навчання у школі, як результату організації вчителем освітнього процесу за допомогою впровадження певної системи способів, прийомів, методів, які засновані на міжособистісних взаєминах педагога і учнів, багатосторонньої комунікації, конструюванні знань школярів.

Оскільки поняття інтерактивних технологій багатоаспектне, тому існують різні підходи до їх класифікації. Перші спроби класифікувати інтерактивні технології зробив Г.Сиротенко, але вона має ряд недоліків, оскільки не має чіткого розмежування між поняттям «метод» і «технологія». Проте, існує ще одна – розроблена О.Пометун, Л.Пироженко. Подана класифікація є досконалою, оскільки розроблена відповідно до форм навчання.

Технологічна якість інтерактивного навчання вимагає вироблення певних правил роботи, що також висвітлено науковцями.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес організується на засадах постійно активної взаємодії усіх учнів класу. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель рівноправні. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання , консультант, який не «замикає» навчальний процес на собі. Необхідними умовами в процесі інтерактивного навчання є чіткий план дій і конкретні завдання для учня і вчителя, співпраця між учнями класу, між учнем і вчителем. Результати навчання досягаються через взаємні зусилля життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.

РОЗДІЛ ІІ. Науково-методичні основи використання інтерактивних технологій навчання на уроках історії у старшій школі.

2.1. Теоретичні  засади організації інтерактивного  уроку.

Основною формою організації навчальної діяльності практично у всіх країнах світу є сьогодні класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть поспіль, сьогодні, в умовах науково-технічного прогресу, вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне і неминуче зростання обсягу загальноосвітніх знань, що підлягають обов'язковому засвоєнню, так і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов'язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей домашніми завданнями й уроками, з тим, що навчальні заняття шкідливо впливають на здоров'я школярів.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати у них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у великій мірі залежать від умінь і стилю роботи конкретного вчителя. Тому, сучасна освіта вимагає трансформації старих законів та порядків, але не лише для того, щоб удосконалити навчальний процес, але й підвищити культурний рівень учнів.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку, яка зазнала певної видозміни, а саме:

а)        мотивація;

б)        оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів;

в)        надання необхідної інформації;

г)        інтерактивна вправа — центральна частина заняття;

д)        підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен з цих елементів ґрунтовніше, аналізуючи методику його відтворення в рамках уроків з історії України та Всесвітньої історії.

Мотивація

Мета цього етапу — сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему, яку ми засвоюємо з учнями, відповідно до фундаментальних положень теорії психолого-філософського пізнання, можна реально вважати засвоєною, якщо вона (тема) стала основою для розвитку в особистості суб'єкта пізнання власних новоутворень: у його свідомості, в емоційно-ціннісній сфері тощо. Отже, суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності — не може бути ефективного пізнання.