Експериментальна реалізація використання інтерактивних технологій на уроках історії у старшій школі

ділять клас на групи [77, 41].

Спеціалісти також виділяють наступні норми поведінки у процесі інтерактивного навчання: у спільній роботі немає «акторів» і «глядачів»: усі – учасники; кожен член групи заслуговує на те, щоб його вислуховували не перебиваючи; слід говорити так, щоб тебе розуміли, висловлюватися безпосередньо по темі, уникати зайвої інформації; якщо інформація, яка пролунала, не зовсім зрозуміла, задавати запитання «на розуміння»; тільки після цього робити висновки; критикувати слід ідеї, а не особистості; мета спільної діяльності полягає не у «перемозі» будь-якої точки зору, а у можливості знайти кращий розв'язок, дізнавшись про різні думки щодо проблеми і таке інше [41]. 

Здійснення методики інтерактивного навчання з урахуванням усіх вимог, які висуваються до нього, певним чином впливає на зміни у роботі педагога. В.Н.Соколов вважає, що, враховуючи актуальні запити розвитку системи освіти, педагог має володіти наступними уміннями: організувати таке дослідження задачі, яке сприймається учнем як власна ініціатива; цілеспрямовано організовувати для учнів навчальні ситуації, які спонукають їх до інтеграції зусиль; створювати навчальну атмосферу в класі і дозувати свою допомогу учням; розв'язувати нестандартні навчальні й міжособистісні ситуації, розглядаючи педагогічну взаємодію як вплив реакції тих, хто навчається під керуванням педагога; зберігаючи свій науковий авторитет, допомагати учням не потрапляти під його залежність, яка скасовує їхню мислительну діяльність, а зберігати самостійність в інтелектуальній поведінці [71].

Група дослідників під керівництвом Є.В.Коротаєвої, розробляючи методику організації інтерактивного навчання, пропонує вчителям різноманітні варіанти роботи учнів у групах, які можна організовувати з урахуванням конкретних ситуацій своєї школи, класу, характеру взаємовідносин між учнями і таке інше [42].

Щодо сутності та визначення самого терміну «інтерактивні технології», то дана проблема досліджена у працях О.Пометун, Л.Пироженко [63, 64,67], М.Волосок [ ], Гулінська [ ],О.Комар [ ], А.Максимець [ ], Н.Шевченко [ ] та ін.

Таким чином, ми розглянули досить широкий спектр наукової літератури і встановили, що дана тема є досить актуальною на сучасному етапі педагогічних досліджень, адже змінюються орієнтири освіти, що в свою чергу вимагає нових підходів до організації навчально-виховного процесу.

1.2. Сутність  інтерактивного навчання.

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орієнтації в галузі освіти. Спрямування навчально-виховного процесу на формування духовності особистості, розкриття її потенційних можливостей та здібностей, утвердження загальнолюдських цінностей стало головною стратегією педагогічної діяльності творчо працюючих вчителів.

Розв'язання цих актуальних проблем можливе лише на основі впровадження новітніх педагогічних технологій, які б давали можливість для розвитку творчих здібностей особистості.

З-поміж запропонованої сьогодні великої кількості інноваційних технологій багато вчителів визнають переваги роботи в режимі інтерактиву, який найбільш повно забезпечує комфортні, безконфліктні безпечні умови розвитку дитини, всебічно реалізує її природний потенціал, виховує особистість, здатну до самоосвіти, саморозвитку, самовдосконалення, яка вміє використовувати одержані знання для творчого розв'язання проблем, критично мислити, прагне реалізувати себе.

Термін «інтерактивні методи» відносно новий. Його ввів у 1975 р. німецький дослідникГанс Фріц. «Inter» (англ.) – взаємо-, «act» (англ.) – діяти. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, перебування у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно інтерактивним може бути метод, під час використання якого той, хто навчається, є учасником, що здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто виступає не тільки слухачем а й бере активну участь у тому, що відбувається, власне, є активним учасником навчального процесу.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес організується на засадах постійно активної взаємодії усіх учнів класу. Це діалогове навчання (див. схему a.Додаток 1), де учень і вчитель рівноправні.

Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який не «замикає» навчальний процес на собі.

Застосовуючи інтерактивні форми роботи, вчитель ставить перед собою мету, сподівається на певний результат. (див. схему b.  Додаток 2).

Необхідними умовами в процесі інтерактивного навчання є чіткий план дій і конкретні завдання для учня і вчителя, співпраця між учнями класу, між учнем і вчителем. Результати навчання досягаються через взаємні зусилля життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо (схема c.Додаток 3)  .

Інтерактивні методи сприяють інтенсифікації й оптимізації навчально-виховного процесу й дають змогу:  

полегшити процес засвоєння програмового матеріалу; 

активізувати навчальну діяльність учнів; 

формувати навички аналізу навчальної інформації, творчого підходу до засвоєння навчального матеріалу;  

формулювати власну думку, правильно її висловлювати, додавати свою точку зору, аргументувати та дискутувати;  

моделювати різні ситуації й збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;  

вчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу; 

налагоджувати конструктивні стосунки в групі, визначити своє місце в ній, уникати конфліктів, шукати компромісів;  

знаходити раціональні шляхи розв’язання проблем, формувати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співпраці тих, хто навчає, і хто навчається, вчить їх конструктивно взаємодіяти, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.

Використання інтерактиву в процесі уроку знімає нервове навантаження учнів, дозволяє змінювати форми діяльності, переключати увагу на вузлові питання теми заняття.

У ході діалогового навчання учні вчаться критично мислити, зважувати альтернативні думки, приймати продуктивні рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми. Досягається це завдяки організації індивідуальної, парної, групової та кооперативної роботи; застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, безпосередня робота з текстом, різноманітними інформаційними джерелами; використовуються творчі роботи.

Проводячи уроки такого типу, вчитель зацікавлює школярів предметом, формує активну життєву позицію, розвиває творчі здібності, вдосконалює мовленнєві і розумові навички; створює ситуацію успіху, де кожен учень почуває себе невимушено на уроці, а це, у свою чергу, сприяє самовдосконаленню його як особистості. Крім того, групова робота відіграє важливу роль у досягненні виховної функції навчання, зокрема формуються колективізм, моральні та гуманні якості особистості.

Не менш важливою при застосуванні групових форм роботи є й організаційна функція. У групах учні вчаться розподіляти обов'язки.

Така навчальна діяльність дає учням можливість виступати в різних ролях, в тому числі і в ролі вчителя. Таким чином, можна стверджувати, що групові форми роботи мають ряд значних переваг порівняно з іншими організаційними формами ( схема d. Додаток 4) .

Варто зазначити, що намагання ефективніше організувати навчальний процес здійснювались постійно, але саме системної завершеності набули у другій половині ХХ століття, коли досягнення вітчизняних педагогів були поєднані із доробками зарубіжних дослідників. Але, це не означає, що пошуково-дослідницька робота припинилася, і сьгодні розробляються нові методики та технології, які б допомогли якнайкраще організувати навчально-виховний процес.

1.3. Приорітети  інноваційного навчання історії  в школі.

За останні роки у підходах до викладання предметів суспільствознавчого циклу відбулись значні зміни. У першу чергу це стосується методології викладання, застосування інноваційного навчання, яке дехто з учених вважає навчанням, «спрямованим на розвиток здібностей учнів до спільної діяльності». Частково можна погодитися з тим, що інновації є альтернативою традиційному навчанню. Скоріше це новий ступінь у процесі навчання, новий погляд на навчальний процес, коли переосмислюються стосунки вчителя й учня, коли основною метою навчання стає особистісно-діяльнісний підхід кожного учня до процесу навчання, коли творчість і зацікавленість стають потребою і потенціалом уроку.

Ці зміни, що стосуються методів, форм і прийомів навчання, були започатковані новою редакцією програм з історії. Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, вважає, що застосування звичних методів навчання не завжди призводить до позитивних наслідків. Так, якщо вважати, що репродуктивне викладення — це все, що вимагається від учня, то наш комбінований урок повинен відповідати цим вимогам на 100%. Але дійсність не завжди підтверджує це. Інколи самі вчителі не задоволені результатами цих уроків, не кажучи вже про учнів. Але сила стереотипів ще дуже відчутна (незнання нового також призводить до цього), і вчителі застосовують переважно ті методи, що вимагають від учня тільки відтворення, тобто акцент робиться тільки на розвиток пам'яті і деяких інтелектуальних умінь. Дійсно, важко вимагати від учня максимального залучення мислення, якщо його цього ніколи не вчили. Іншими словами, продовжується зберігання та провідне використання методик з минулого століття, таких, що зазнали наши батьки. Головним у тому навчанні для учня було уважно слухати, інколи записувати, щоб потім переказати і відповісти на питання, що стосуються змісту почутого. Про формування інших умінь, а тим більше про залучення власного досвіду учнів, їх творчої фантазії, мислення мова майже не йшла. Але глибоке засвоєння змісту уроку супроводжується не тільки слуханням, а й обговоренням, вирішенням проблеми, коли учні залучаються до аналізу-синтезу інформації, отриманої на уроці.

Саме цій меті служать методи і форми інтерактивного навчання, коли учні залучаються до різноманітних форм роботи на уроці, коли вони думають про те, що роблять. Головним завданням цих методик є намагання навчити учня думати під час отримання знань над шляхами цього пізнання, застосовувати їх у новій навчальній ситуації.

У першу чергу основними формами навчання стають групова та індивідуальна. Значне місце посідають дискусії, рольові ігри або розігрування ситуацій, обмін думками у групах, у класі, розробка проектів, виконання лабораторних робіт тощо.

Одним із пріоритетів інноваційного навчання є групова та індивідуальна форми навчання. Акцент зміщений у бік творчої імпровізації вчителя, його взаємодії з учнями. Довіра, повага, спілкування, стимуляція почуття гідності, здатності відповідати за себе — все це є головними факторами групової та індивідуальної форм роботи. Учень розвиває свою індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли максимально залучається його життєвий досвід та отримані знання.

Іншим пріоритетом є диференціація навчання, коли урізноманітнюються форми і методи навчання, коли опорою стають уміння учнів самостійно здобувати знання. Самооцінка учнів стає головним фактором оцінювання особистих досягнень учнів.

Навчання перетворюється на спілкування між людьми в процесі отримання нової інформації. У цьому процесі вчитель навчає учня чогось нового. Одночасно він повинен стати посередником між учнем і навчальним матеріалом, а не єдиним джерелом знань, як це часто тепер трапляється. Виходячи з цієї нової ролі, вчитель повинен:

використовувати різноманітні методи подання (презентації) нового матеріалу;

використовувати завдання, які дозволяють школярам засвоїти навчальний матеріал відповідно до їх досвіду і рівня пізнавальної активності;

надати можливість учням демонструвати свої досягнення в отриманні знань.

Усі ми знаємо, якими різними за рівнем розвитку і засвоєння навчального матеріалу бувають класи. Кожний учень має свої особливості, інтереси, досвід. Гарний учитель враховує ці особливості у своїй роботі. Але бажання навчити всіх, прагнення того, щоб усі знали на рівні знань самого вчителя — застарілий стереотип. «І якщо учні не знають, то винний у тому вчитель». Ця «аксіома» часто зводить нанівець диференційований підхід у навчанні. Тому в цій, новій, методиці викладання ведеться на рівні достатньої складності, тому що учень, який не засвоює новий матеріал, розчаровується у навчанні. Мотивація у навчанні з часом згасає, одночасно і зникає пізнавальний інтерес. А дуже низький рівень навчання також не сприяє зростанню рівня пізнавальної активності учня.

Рівень навчального матеріалу повинен бути таким, щоб у його засвоєнні за необхідності допомогли інші учні, вчитель. У цьому випадку завдання вчителя — встановлення необхідних зв'язків між навчальним матеріалом, знаннями і власним досвідом учнів. Кожен з учнів повинен мати можливість визначити свої цілі, а також уміти пояснити свою точку зору. Тому дуже важливою є підтримка прагнення висловлювати особисті позиції, різноманітні оцінки. Коли вчитель відмовляється від думки, що існує єдина правильна точка зору, з'являється стільки думок, скільки учнів у класі. Тому дуже важливо приймати і цінувати погляди кожного в класі.