Фіскально-регулюючі аспекти податкової політики в Україні

Отже, після проголошення незалежності України та проведення ряду економічних реформ роль податків різко змінилася. Податкова політика стала виходити далеко за рамки заходів в «області податків». Сьогодні, проводячи податкову політику, держава має можливість активно впливати на економіку: стимулювати розвиток виробництва, сприяти прискореному росту одних галузей промисловості в порівнянні з іншими, змінювати інвестиційний клімат і проводити структурну перебудову. Зміни у сфері податкових відносин на даний час здатні привести до зниження «тіньової економіки», що, в свою чергу, значно покращить функціонування всієї економічної системи.

Відповідно, в основі формування податкової політики лежать дві взаємопов’язані методологічні посилки:

1) використання податкових важелів для формування доходної бази бюджетів різних рівнів та вирішення фіскальних завдань держави;

2) використання податкових важелів як непрямого методу регулювання економічної діяльності.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

 

 

 

2.1. Аналіз впливу податкової політики  на макроекономічні показники

 

 

Соціально-економічні перетворення, які проводяться сьогодні в Україні, визначають необхідність формування ефективної податкової політики як однієї з важливих умов покращення економічної ситуації в країні. Адже податки одночасно використовуються державою для здійснення фіскальних цілей, а також є основним важелем розвитку економіки.

Як відомо, в умовах ринкового середовища створення абсолютно справедливої системи оподаткування є неможливим. Проте від того, наскільки ефективною є податкова політика держави, в значній мірі залежить виконання нею соціально-економічних завдань, і відповідно збалансування інтересів усіх учасників ринкових відносин.

За міжнародними стандартами, оптимальність податкової політики визначається як на основі аналізу динаміки доходів зведеного бюджету та податкових надходжень відносно ВВП, так і на основні порівняння цих співвідношень із відповідними показниками інших країн (з подібним типом та моделлю економіки). З цією метою прийнято використовувати коефіцієнти еластичності та динамічності податків [10, 251-254]. Для України коректність визначення подібних показників викликає сумніви, що пояснюється численними і швидкими змінами у податковій системі.

У вітчизняній літературі кількісна характеристика ефективності податкової політики здійснюється на основі універсальних базових показників, таких як податкове навантаження, податкова заборгованість, пропорції між податковими надходженнями до бюджету, податкові пільги тощо. Причому за основний показник ефективності податкової політики, як правило, приймається загальний рівень податкового навантаження. Саме по ньому оцінюється прогрес у проведенні податкової реформи, а з його зниженням пов’язують очікування щодо прискорення економічного зростання.

Перш, ніж перейти до визначення ефективності податкової політики в Україні та впливу її на соціально-економічний розвиток, проведемо аналіз динаміки надходжень податкових платежів до зведеного бюджету України (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Структура доходів зведеного бюджету України у 2007-2009 роках

млн. грн.

Доходи	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення (+,-)
				2007 рік	2008 рік
Податок з доходів фізичних осіб (з усіх видів доходів)	17325,2	22791,1	34782,1	17456,9	11991,0
Податок на прибуток підприємств	23464,0	26172,0	34407,2	10943,2	8235,2
ПДВ	43366,2	50396,7	59382,8	16016,6	8986,1
Акцизний збір	7945,4	8608,1	10567,7	2622,3	1959,6
Мито	598,2	642,3	9588,8	8990,6	8946,5
Інші податкові надходження	551,8	11301,4	12535,6	11983,8	1234,2
Всього податкових надходжень	98065,2	125743,1	161264,2	63199,0	35521,1
Всього неподаткових надходжень	31778,0	40548,3	48555,8	16777,8	8007,5
Інші надходження	4340,0	5520,1	6373,4	2033,4	853,3
Всього доходів	134183,2	171811,5	219939,1	85755,9	48127,6

 

Як свідчать наведені в табл. 2.1 дані доходи Зведеного бюджету України щороку зростають, також зростають податкові надходження до нього. Так у 2009 році сума податкових надходжень зросла на 63199,0 млн. грн., або на 64,4% порівняно з 2007 роком, та на 35521,1 млн. грн., або на 28,2%. Частка податків у доходах зведеного бюджету в досліджуваному періоді коливалася в межах від 73,1% до 73,3%. Слід зазначити, що ситуація щодо значної питомої ваги податкових надходжень в структурі державних доходів є аналогічним багатьом країнами з розвинутою ринковою економікою.

Також, як і в більшості країн з ринковою економікою, так і в Україні основними бюджетоутворюючими податками є податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та ПДВ (рис. 2.1).

 

Рис. 2.1. Структура доходів зведеного бюджету України за 2007-2009 рр.

 

Наведені на рис. 2.1 дані свідчать, що протягом 2007-2009 років частка податку з доходів фізичних осіб, податку на прибуток підприємств та ПДВ складала більше половини усіх доходів зведеного бюджету, хоча динаміка її зміни характеризувалася в аналізований період певною циклічністю: зниження у 2008 році порівняно з 2007 роком на 4,9 відсоткових пункти і знову зростання у 2009 році – на 0,7 відсоткових пункти порівняно з попереднім роком.

У світовій практиці показником оцінки податкового навантаження в країні є відношення суми всіх вилучених з платників податків, незалежно від того, до бюджетів якого рівня чи до якого позабюджетного фонду їх спрямовують, до обсягу ВВП.

Динаміка рівня ВВП в Україні 1996-2009 рр. свідчить, що рівень ВВП в Україні має сталу тенденцію до зростання протягом досліджуваного періоду. Це можна пояснити багатьма чинниками, головними з яких є поступовий вихід країни з економічної кризи, зростання обсягів національного виробництва тощо.

Оцінюючи сучасний стан системи оподаткування та ролі податків у формуванні загальної доходної частини бюджетів, необхідно розглянути основні макроекономічні показники, що характеризують роль прямих податків у формуванні саме таких показників розвитку економіки (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Показники фіскальної політики

% до ВВП

	Роки
	1999	2001	2002	2003	2004	2007	2008	2009
Державні доходи	35,4	36,7	37,5	40,0	40,4	38,8	42,1	48,1
Податкові надходження	31,8	29,0	28,1	30,9	31,6	29,9	33,7	37,5
Податок на прибуток підприємств	5,0	4,5	4,1	4,2	5,0	4,7	5,5	5,0
Податок на доходи фізичних осіб	3,5	3,8	4,3	4,8	5,1	3,8	4,1	4,2
Державні витрати	38,2	36,9	38,3	40,6	41,4	44,5	48,6	52,2

 

Аналізуючи дані таблиці, можна визначити, що частка податкових надходжень у загальній структурі ВВП є доволі високою і свідчить про значну роль податкових надходжень у структурі ВВП країни. При цьому можна відзначити, що у структурі ВВП податок на прибуток та податок на доходи фізичних осіб постійно коливаються в межах відповідно 4-6% (податок на прибуток) та 3-6% (податок на доходи фізичних осіб), але при цьому їх абсолютні величини постійно зростають.

Під податковим навантаженням часто мають на увазі порівняння податкових ставок різних податків у різних країнах. До таких розрахунків зазвичай включають ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, податок на майно, прибутковий податок [10, 299]. При таких порівняннях, як правило, застосовують максимальну ставку податків, що, на думку виконавців цих розрахунків, дає змогу оцінити рівень оподаткування загалом (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Максимальні ставки основних податків у різних країнах

%

Країни	Податок на додану вартість	Податок на прибуток	Прибутковий податок	Відрахування до соціальних фондів
Франція	22	42	56,8	13,6
Німеччина	14	50	53	6,8
Данія	25	34	70	2
США	-	46	33	15
Великобританія	17,5	35	40	Дані відсутні
Австрія	20	34	50	-
Швеція	23,5	30	37	-
Японія	3	50	65	-
Україна	20	25	15	36

 

Як бачимо з табл. 2.3, Україна належить до країн з помірним податковим навантаженням, або, з нашої точки зору, помірним рівнем податкових ставок, за винятком ставки до державних позабюджетних фондів – Пенсійного і соціального страхування, які сплачують у відсотках до фонду заробітної плати і які характеризують особливі умови перехідного періоду щодо розв’язання проблем соціального захисту населення.

Проте, на наш погляд, максимальна ставка податків є дуже узагальненим показником податкового навантаження, вона стосується лише окремих, хоча й головних, видів податків, не дає змоги оцінити надходження податків та їхнє місце у формуванні узагальнюючого показника економічної діяльності країни. Більш предметною оцінкою податкового навантаження може бути частка податків у валовому внутрішньому продукті країни (ВВП), оскільки в ньому відображено результати економічної діяльності всіх інституційних одиниць – підприємств, банків та інших фінансово-кредитних установ, домашніх господарств та некомерційних організацій, що їх обслуговують, а також державних установ і закладів, які надають послуги всьому суспільству, забезпечуючи правопорядок, безпеку, судову владу, оборону країни, розвиток фундаментальної науки, освіти, культури, охорони здоров’я.

Податкове навантаження на економіку в економічній літературі розрізняють номінальне та реальне. Саме номінальне податкове навантаження характеризує податковий потенціал діючої системи оподаткування. Цей показник розраховують як відношення нарахованих до сплати податків і платежів у бюджетні та позабюджетні фонди до ВВП. При цьому одна з причин розбіжностей, які виникають при розрахунку цього показника, міститься в площині врахування чи неврахування обсягів позабюджетних фондів у процесі розрахунків.

Реальне податкове навантаження розраховують, як відношення сплачених упродовж аналізованого періоду податків та платежів у бюджетні та позабюджетні фонди до ВВП. Тобто певною мірою цей показник відображає фактичні можливості економіки у формуванні доходів бюджету, а у зіставленні з номінальним показником являє собою своєрідний індикатор поточного стану державних фінансів та ефективності податкової системи. Стосовно показників податкового навантаження на мікрорівні, то їх розраховують не стосовно ВВП, а стосовно загального обсягу виручки конкретного підприємства, групи підприємств або галузі загалом, характеризуючи частку податків та податкових платежів у ціні товарів, що їх виробляють, та послуг, що їх надають.

Відомо, що засадою для моделей оптимізації податків та визначення податкового навантаження, як правило, є теорія А. Лаффера, загальна сутність якої полягає в тому, що чим вищі податкові ставки, тим сильніші спонукальні мотиви у платників податків до ухилення від їх сплати. На думку А. Лаффера, скорочення податків для економіки здатне сприяти уникненню дефіциту державного бюджету через скорочення масштабів ухилення від податків, підвищення стимулів до виробництва та зростання зайнятості, а також зменшення урядових трансфертів. Крім того, такі заходи забезпечують розширення податкової бази шляхом зростання пропозиції робочої сили і капіталу та більш ефективного перерозподілу обмежених ресурсів за окремими сферами економіки. Оптимальною ставкою для стягнення податків відповідно до згаданої теорії вважають 30% доходів. В іншому випадку мають місце негативні наслідки для динаміки макроекономічних показників. Зокрема доводять, що коли середній рівень вилучення перевищує 35-37% доходів, відбувається втрата інтересу до підприємницької діяльності, що, в свою чергу, призводить до порушень закономірностей розширеного відтворення, а значить до спаду виробництва.