Фіскально-регулюючі аспекти податкової політики в Україні

4) Неузгодженість з бюджетною політикою і реформуванням інших сфер життя, безпосередньо пов'язаних з податково-бюджетною політикою.

Податкова політика на третьому етапі розвитку мала ті ж самі вади, що і в попередні роки: по-перше, її проводили без урахування особливостей соціально-економічної ситуації в Україні та на ґрунті запозиченого світового досвіду. По-друге, часте введення нових законів про оподаткування не давало змоги розробити на високому якісному рівні підзаконні акти. По-третє, податкову політику не було узгоджено з бюджетною політикою, що спричинило розбалансованість бюджету по доходах та видатках.

Тому в прийнятій 12 травня 1999 р. (№ 641-XIV) Постанові Верховної Ради "Про податкову політику та заходи щодо удосконалення податкового законодавства" податкову політику охарактеризовано як безсистемну, нестабільну, з необґрунтовано високим і нерівномірним податковим тиском на суб'єктів господарювання, таку, що сприяє створенню умов для розширення тіньового сектора економіки, порушення податкового законодавства.

Починаючи з 1999 р. здійснювалися спроби вдосконалення податкової політики шляхом внесення окремих змін до податкової системи залежно від економічної ситуації, що склалася, або на ґрунті суб'єктивних рішень. Лише в 1998-2000 рр. за пропозицією суб'єктів права законодавчої ініціативи було прийнято більш ніж 200 змін до податкових законів. В Україні не відбулося пом'якшення податкової політики. Погіршився фінансовий стан підприємств та їх платоспроможність, зокрема зросла кредиторська та дебіторська заборгованість підприємств.

Одним із головних пріоритетів уряду в 2000 році, сформульованих у програмі "Реформи заради добробуту", була фіскальна політика, у тому числі модернізація податкової системи. Основними недоліками, притаманними податковій системі України, були: великий податковий тягар; численні "лазівки" і податкові пільги; складність і непрозорість податкового регулювання; високі адміністративні витрати при зборі податків.

Досягнення у сфері фіскальної політики в 2000 році багато в чому визначали прогрес у виконанні всієї програми реформ. Для досягнення цілей програми уряд із самого початку був зобов'язаний посилити бюджетну дисципліну і поліпшити її ефективність. Зокрема, особлива увага приділялася питанням скорочення зовнішнього боргу у зв'язку з його реструктуризацією, жорсткішого контролю бюджетних витрат, заборони взаємозаліків, ліквідації податкових пільг для окремих підприємств, а також спробам поліпшення системи адміністрування та збору податків. Доходи консолідованого бюджету на 14,5 % перевищили річний план 2000 року (порівняно із 4 % недовиконання у 1999 році). Успішне виконання доходної частини бюджету в 2000 році можна пояснити такими макроекономічними факторами [31, 40]:

1) вперше  за роки незалежності Україна  досягла реального економічного  зростання, що спостерігалося протягом  цілого року. Воно досягло 5,8 % і  це (разом із політичною стабільністю) позитивно вплинуло на виконання  доходів бюджету, які планувалися  на основі припущення про зростання  ВВП на 2 % (що виявилося в три  рази меншим від фактичного  показника);

2) інфляція  становила 25,8 %. Вже за період із  січня по липень інфляція досягла  рівня, закладеного в бюджеті  на весь рік (18,7 %). Такі інфляційні  тенденції позитивно вплинули  на збір податків, хоча це явище  ще не можна розглядати як  позитивне з погляду макроекономічної  стабільності і створення довгострокових  умов для стабільного економічного  росту;

3) слід  зазначити поліпшення якості  бюджетних доходів, а саме - скорочення  частки негрошових надходжень.

Однак серед факторів, що поліпшили наповнюваність бюджету, відсутні як радикальні зміни податкової системи, так і серйозні зміни у ставленні платників податків до сплати податків. Українська податкова система дотепер відзначається великою кількістю податкових пільг і звільнень від оподаткування, наданих визначеним секторам (наприклад, металургії). Численні рішення уряду в цій сфері можна пояснити надмірно високим загальним податковим тягарем і спробам полегшити життя окремим суб'єктам економічної діяльності без внесення змін в основи податкової системи. В результаті цього економіка зіштовхується з відносно низьким рівнем сплати податків і значним адміністративним тиском.

З метою досягнення стабілізації економіки, зниження податкового навантаження на платників податків, поліпшення інвестиційного клімату, удосконалення податкового законодавства, його адаптації до Європейського Союзу проведення податкової реформи продовжується. Період з 2000 року по сьогодні можна умовно назвати четвертим етапом, який характеризується внесенням змін до податкового законодавства, запровадженням спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності для суб¢єктів малого підприємництва, спеціальних режимів оподаткування для окремих галузей суспільного виробництва, проведенням експериментів у галузі оподаткування, створенням спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку тощо.

Шляхи модернізації державної податкової служби спрямовані на формування довіри між державою та громадянами у питаннях оподаткування, встановлення нових відносин між податковими органами і платниками податків, що ґрунтуватимуться на принципах доброчесності, неупередженості, прозорості та законності. Недотримання згаданих вище принципів негативно вплине як на економіку, так і на соціальну сферу, внаслідок недостатнього бюджетного фінансування.

Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Граничний рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України не повинен перевищувати 40 - 45 %. Нормативи і порядок зарахування податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів регулюються законодавством України.

Основні засади побудови системи оподаткування в Україні визначені в Законі України “Про систему оподаткування” [5]:

1) стимулювання  підприємницької виробничої діяльності  та інвестиційної активності - введення  пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток  виробництва;

2) обов'язковість - впровадження норм щодо сплати  податків та інших обов'язкових  платежів, визначених на підставі  достовірних даних про об'єкти  оподаткування за звітний період  та встановлення відповідальності  платників податків за порушення  податкового законодавства;

3) рівнозначність  і пропорційність - справляння податків  з юридичних осіб здійснюється  у певній частці від отриманого  прибутку і забезпечення сплати  рівних податків та інших обов'язкових  платежів на рівні прибутки  і пропорційно більших податків  та інших обов'язкових платежів  на більші доходи;

4) рівність, недопущення будь-яких проявів  податкової дискримінації забезпечення  однакового підходу до суб'єктів  господарювання (юридичних та фізичних  осіб, включаючи нерезидентів) при  визначенні обов'язків щодо сплати  податків та інших обов'язкових  платежів;

5) соціальна  справедливість - забезпечення соціальної  підтримки малозабезпечених верств  населення шляхом запровадження  економічно обґрунтованого неоподатковуваного  мінімуму доходів громадян та  застосування диференційованого  і прогресивного оподаткування  громадян, які отримують високі  і надвисокі доходи;

6) стабільність - забезпечення незмінності податків  та інших обов'язкових платежів  і їх ставок, а також податкових  пільг протягом бюджетного року;

7) економічна  обґрунтованість - встановлення податків  та інших обов'язкових платежів  на підставі показників розвитку  національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

8) рівномірність  сплати - встановлення строків сплати  податків та інших обов'язкових  платежів, виходячи з необхідності  забезпечення своєчасного надходження  коштів до бюджету для фінансування  витрат;

9) компетенція - встановлення і скасування податків  та інших обов'язкових платежів, а також пільг їх платникам  здійснюються відповідно до чинного  законодавства про оподаткування  виключно Верховною Радо України, Верховною Радою Автономної Республіки  Крим і місцевими радами;

10) єдиний  підхід — забезпечення єдиного  підходу до розробки податкових  законів з обов'язковим визначенням  платника податку та іншого  обов'язкового платежу, податкового  періоду, ставок податку та іншого  обов'язкового платежу, строків та  порядку сплати податку, підстав  для надання податкових пільг;

11) доступність - забезпечення дохідливості норм  податкового законодавства для  платників податків та інших  обов'язкових платежів.

При встановленні податку або іншого обов'язкового платежу мають бути законодавче визначені платник, об'єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку. Платниками податку та іншого обов'язкового платежу є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законодавчими актами покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі. Ставки податків та інших обов'язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і не можуть змінюватись протягом бюджетного року.

У наповненні грошовими ресурсами Державного бюджету України й місцевих бюджетів у найбільших обсягах значна роль належить ДПА України, на яку покладено виконання завдань зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Однією із найактуальніших проблем, що існують у діяльності ДПА України, є система пільгового оподаткування. Пільги призводять до вимивання значної частини доходів бюджетів усіх рівнів та до нерівноправності окремих груп платників в оподаткуванні. Крім того, обсяги пільг за статистичними підрахунками зростають більш прискореними темпами, ніж обсяги надходжень.

Застосування податкових пільг викликається різними причинами, до головних з яких можливо віднести економічний, матеріальний та фінансовий стан платника податку; особливі заслуги платника перед державою; необхідність стимулювання розвитку окремих сфер діяльності, окремих галузей, регіонів країни або виробництв; соціальний стан громадян; стан охорони навколишнього середовища; захист вітчизняного виробника за рахунок стримування імпорту окремих товарів та інше. Обов’язково при наданні податкових пільг повинні розраховуватись наслідки такого надання для економіки держави. Зараз в діючому законодавстві України пільги існують практично по всім податкових платежах. Кількість їх різна. Наприклад, по податку на додану вартість їх біля 130, по податку на прибуток – біля 80, по державному миту – 24.

Серед позитивних змін податкової політики (період 2000-2008 рр.) варто відмітити зменшення ставки податку на прибуток, переліку підакцизних товарів, відміну певних місцевих податків та зборів (податок з продажу імпортних товарів, готельний збір, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон), запровадження пропорційної системи оподаткування для фізичних осіб, які працюють за основним місцем роботи, зменшення ставки податку з доходів фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, які працюють не за основним місцем роботи. Послаблено також вплив на платника фінансовою відповідальністю. адже згідно зі ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. у разі донарахування платнику податків сум податкового зобов'язання контролюючим органом передбачена штрафна санкція, сума якої не повинна перевищувати 50%) донарахованого податку. Останнім часом відбулося зміцнення системи податкового адміністрування і посилило державний вплив на неплатників податків, а також суттєво вдосконалено податковий контроль, що значно підвищило рівень збирання податків та податкових платежів.

Завдяки зусиллям останніх років Україна спочатку одержала досконалішу податкову систему, а потім і системно розроблений проект Податкового кодексу як продукт роботи висококваліфікованих експертів i теоретиків. Водночас слід усвідомлювати міру цієї системності, а саме те, що вона не може вийти за рамки мезо-економічного масштабу, відбиваючи "кращі мотиви" компетентного відомства (в цьому разі Мінфіну України).

Потреба в такому кодексі, покликаному стати практично єдиним нормативно-правовим актом, що регулює всі податкові питання, зокрема визначає перелік податків і зборів, характер відносин податкових органів і платників податків, міжбюджетні відносини, порядок розрахунку і сплати всіх передбачених податків, назріла вже давно. Такий документ має вивести податкову систему країни на якісно новий рівень відносин між податковими органами і платниками податків, і це вже має місце у низці країн.

Усвідомлюючи основні недоліки податкової системи (високий податковий тиск, численні лазівки і пільги, непрозорість, великі адміністративні витрати), в країні розпочато ряд спроб для її комплексного реформування. Головною метою податкової реформи є приведення податкової системи і податкової політики держави у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню шляхом лібералізації податкової системи на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики, забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики, встановлення ліберального відношення до платників, які сумлінно виконують свої податкові зобов'язання, і посилення відповідальності за несплату податків.