Фіскально-регулюючі аспекти податкової політики в Україні

Значний приріст за досліджуваний період спостерігався по  надходженням податку з доходів фізичних осіб, оскільки позитивна  різниця між обсягами акумульованого податку у 2007 та 2009 роках склала 60412,4 тис. грн. або 31,3 %.

Суттєве  збільшення по надходженням податків і зборів спостерігалось також і за рахунок сплати податку на прибуток  підприємств і організацій. Так, у 2007 році розмір   податку на прибуток до 78399,3 тис. грн., у 2008 році – 132105,4 тис. грн,  а у 2009 році -107000,9 тис. грн., що на 28601,6 тис. грн. більше, ніж у 2007 році, але на 25104,5 тис. грн. меше, ніж у 2008 році.

Обсяг  коштів від плати за землю у 2007 році становив 20838,0 тис. грн., у 2008 році – на 43455,9тис. грн., а у 2009 році – на 73429,6 тис. грн. більше, що склало  52591,6 тис. грн.  загального приросту.

Податку на додану вартість  у 2007 році надійшло141507,3 тис. грн., у 2008 році – 177243,0 тис. грн., а у 2009 році – 173276,1 тис. грн., тобто на 31768,8 тис. грн. більше, ніж у базовому році.

По  іншим податкам та зборам у 2009 році, порівняно з 2007 роком спостерігався такий приріст:

• податок з власників транспортних засобів  – 8033,7 тис. грн. або 210,3%;
• збір за спеціальне водокористування – 815,2 тис. грн. або 98,8%;
• місцеві податки і збори – 7337,5 тис. грн або 44,5%;
• єдиний податок – 1203,8 тис. грн або 7,5%;
• збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства  – 1336,0 тис. грн. або 34,4%.

Однак, поряд із збільшенням, по деяким податкам і зборам спостерігається зменшення надходжень - зменшився обсяг надходжень від сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів, зокрема, негативне відхилення між 2009 та 2007 роками склало 300,8 тис. грн або 66,0%. Коштів  за користування надрами адміністровано у 2009 році, порівняно з 2007 роком на 12,4% менше.  За досліджуваний період зменшився розмір збору за геологорозвідувальні роботи на 53,8  тис. грн або 21,1%.

Найбільше  коштів було зібрано на території района за рахунок сплати  податку з доходів фізичних осіб, питома вага даних податкових платежів становила 37,2%, коштів від сплати податку на прибуток  - 15,7%, значною  була питома вага податку на додану вартість – 25,3%.

Частка всіх інших податкових платежів була значно меншою. Так, частка вага плати за землю становила 10,7%, єдиного податку – 2,5%, податку з власників транспортних засобів – 1,7%, плати за ліцензії – 1,6%, плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності – 0,8%, місцевих податків і зборів – 3,5% в структурі всіх податкових платежів Строжинецькому районі у 2009 році.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

3.1. Фіскально-регулюючі аспекти податкової  політики в Україні

У наш час податкова політика, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого, що дуже важливо, - виступає головним знаряддям реалізації її економічної політики. Податки в руках держави виступають основним інструментом державного регулювання економіки, засобом формування доходів бюджетів і стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження зростання цін і рівня інфляції.

Податкова політика забезпечує гарантоване та стабільне надходження доходів до бюджету, а також забезпечує державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Ось чому держава й маневрує податками залежно від ситуацій, які складаються в суспільстві, впливаючи на різні сторони діяльності платників податків. Водночас на податкову політику постійно здійснюється тиск з боку платників податків, які заінтересовані у зменшенні податкового навантаження, адже вони здебільшого розглядають податки як засіб зменшення їхніх особистих доходів.

Без збалансування інтересів держави та платників податків з допомогою налагодженої та виваженої податкової політики є неможливим стабільне та виважене існування самої держави.

Податки виступають одним із головних інструментів у руках держави в здійсненні та реалізації економічної та соціальної політики. Вирішення зазначених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів. Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому як засоби взаємодії об'єкта та суб'єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фіскальні та регулюючі механізми.

Визначивши свою податкову політику, держава обирає напрям розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика має чітке спрямування при відповідній тактиці на розв'язання конкретних завдань і проблем, а в стратегічному плані - на розв'язання довгострокових проблем через їх прогнозування. Саме це дає можливість виокремити у відособлені економічні поняття терміни «податкова стратегія» та «податкова тактика». Історія формування і реалізації податкової політики свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів - перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети відбувається у рамках податкової політики. Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються саме податковою політикою, яка є виключним правом держави, що самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку, Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки щодо сплати податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. Ефективне функціонування системи оподаткування має відповідні соціально-економічні наслідки реалізації фіскальної та регулюючої функції.

Стратегія формування податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, а також максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Якщо податки економічно не обґрунтовані, вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика повинна передбачати систему заходів, які провадяться урядом держави, з вирішення певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зростання, максимального рівня зайнятості населення країни, підвищення рівня його добробуту. Короткостроковими цілями можуть бути: наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Зміна стратегії і тактики податкової політики забезпечує значно ширше коло можливостей для функціонування інструментарію економічної політики держави, ніж будь-які інші засоби державного управління. Фактично зміни в оподаткуванні є загалом найприйнятнішим інструментом державних фінансів, тому що уряду простіше і швидше провадити такі дії, ніж змінювати витрати бюджетів чи маніпулювати інструментами монетарної політики. Будь-яке державне втручання у соціально-економічне життя обов'язково пов'язане із змінами сукупного попиту, який виступає макроекономічним індикатором практичної реалізації стратегії та тактики податкової політики. Подібно змінам у державних витратах, зміни у тактиці податкової політики зміщують криву сукупного попиту, але непрямо. Підвищення рівня податкового навантаження зменшить купівельну спроможність домогосподарств, а зниження рівня оподаткування надасть змогу підвищити платоспроможний попит.

Найважливішим напрямом діяльності органів державної влади повинно бути створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також пожвавлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери.

Однією із головних цілей формування ефективної податкової політики є поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва. З одного боку, податки зобов'язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого – залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості у результатах їхньої діяльності. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків. При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи нарахування та сплати податків, а відповідно, - і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях формування і реалізації податкової політики не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві мають знаходити застосування лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, оскільки цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні запозичення для покриття державних видатків. Оцінювати цю ситуацію однозначно не можна. Все залежить від конкретного моменту соціально-економічного розвитку суспільства. Головним при цьому є те, що державні запозичення треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Таким чином, державні запозичення - це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов'язкові платежі.

Проблему ідеальної податкової політики можна поставити таким чином: який із способів – податки чи запозичення  (як відстрочені податки на майбутнє) – краще відповідає найвищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним сектором? Як і податки, збори й обов'язкові платежі запозичення окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспільне багатство, особистий добробут громадян.

Цілями податкової політики, а відтак - орієнтирами стратегії податкової політики в Україні, повинні стати:

• стимулювання динамічного розвитку економіки на принципах економічного зростання;
• забезпечення оптимального наповнення бюджетів та стабільності у сфері державних фінансів;
• структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;
• стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості;
• підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу.

Для досягнення задекларованих цілей податкової політики необхідно пам'ятати, що тактичне зниження податкового навантаження не повинно супроводжуватися скороченням доходів бюджету. Інакше таке скорочення відбиватиметься на скороченні видатків (отже, послабленні ефективності податкової політики), чи на спробах емісійного (інфляційного) або позичкового фінансування дефіциту. Відтак, - тактика податкової політики повинна неодмінно містити стимулюючі складові, які безпосередньо сприяли би пожвавленню економічного зростання та компенсації втрат податкових надходжень за рахунок зростання податкової бази вже на перших етапах реалізації стратегії податкової політики.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється відсутністю виваженої реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії.

Тому розробка і використання заходів щодо підвищення ефективності системи оподаткування є одним із головних сучасних завдань. Вирішення його повинне базуватися частково на вивченні світового досвіду використання впливу різних важелів податкової політики на економічні процеси.

Основними напрямами державної політики щодо посилення стимулюючого впливу податкової системи на розвиток економіки та її оптимізації мають бути:

• створення умов щодо поетапного зниження податкового навантаження на платників податків;
• рівномірність податкового навантаження на суб¢єктів господарювання, стимулювання інвестиційних процесів;
• удосконалення системи непрямого оподаткування, поліпшення розрахункової дисципліни між платниками та бюджетом;
• удосконалення системи місцевих податків;
• удосконалення системи адміністрування податків, зборів та інших обов¢язкових платежів.

Слід відмітити, що реформування податкової системи повинно відбуватися не лише на загальнодержавному рівні але й на регіональному рівні, основним напрямом якого є вдосконалення системи місцевого оподаткування, яка має ліквідувати дисбаланс між дохідною та видатковою частинами доходів бюджетів регіонів. В Україні до довгострокових цілей регіональної економічної політики слід віднести:

• реформування системи господарювання;
• наближення до економічної самостійності регіонів у контексті стратегії розвитку країни та зближення рівнів їх економічного розвитку;
• забезпечення економічного зростання в регіонах;
• раціональне використання інтегрального потенціалу території;
• формування вільних економічних зон, технопарків тощо.

Регіональна податкова політика має спрямовуватися на вдосконалення та розв'язання цих складних завдань. Структурні та інвестиційні зміни у регіональному господарстві й децентралізація компетенції щодо виконання державних завдань дозволяє досить гнучко пристосувати надання суспільних благ і послуг до регіонів, а також дає змогу набути територіям господарської самостійності. Пріоритетного значення в цьому випадку набуває саме проведення виваженої регіональної податкової політики як невід¢ємної складової економічної політики в цілому. Її реалізація, насамперед, пов¢язана з наповненням дохідної частини обласного, районного, міського, сільського, селищного бюджетів шляхом установлення місцевих податків і зборів та оптимізації нормативів відрахувань від загальнодержавних податків.