Риски у ЗЕД предприятия

8. Залежно від відношення  робітників до власності даного підприємства в складі персоналу виділяють робітників підприємства, що одночасно є його співвласниками (засновниками, пайовиками, акціонерами) та найманих робітників, які не мають відношення щодо власності даного підприємства.

Залежно від характеру прав власності з аналітичною метою в складі групи співвласників можуть виділятися: первинні засновники; співвласники за результатами приватизації (зокрема за рахунок вкладень приватизаційних сертифікатів); співвласники, які придбали акції або пай підприємства за рахунок власних збережень, прибутку підприємства за програмою "участь в капіталі" та інше.

Таке групування робітників співвласників є доцільним для  відображення їх економічних інтересів, вимог до особистих доходів та дивідендних виплат.

9. Залежно від характеру  трудових відношень працівників  підприємства поділяють на постійних  та тимчасових, що працюють на  підприємстві певний термін часу (наприклад, протягом літнього  або зимового періоду, для виконання  конкретної роботи).

До складу постійних зараховують працівників, для яких праця на даному підприємстві є основним місцем роботи, та працівників, що працюють за сумісництвом, тобто поєднують роботу на даному підприємстві з роботою в інших місцях.

До складу тимчасових працівників належать ті, що працюють на контрактних умовах.

Наведені ознаки класифікації є основними та при потребі  можуть доповнюватися  іншими.

 

1.2. Методичні  підходи до оцінки ефективності  використання персоналу 

 

Продуктивність  праці — це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу. Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість  продукції, що вироблена за одиницю  часу. Оберненим до виробітку є  показник трудомісткості.

Методи визначення виробітку:

- натуральний  (ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

- вартісний (ділення  обсягу виробленої продукції  в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

- трудовий (ділення  обсягу продукції, представленої  в затратах робочого часу в  нормо-годинах, на кількість робітників).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого  рахунку передбачає визначення планового  рівня продуктивності праці (П_п.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл);

      (1.1)

Пофакторний метод  передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового  рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

Обчислення економи  робочої сили під впливом техніко-економічних  факторів. Ці фактори згруповані так:

1) Підвищення  технічного рівня виробництва.

2) Структурні  зрушення у виробництві.

3) Вдосконалення  у правління,організації виробництва  і праці. 

4) Зміна обсягу  виробництва.

5) Галузеві фактори.

6) Введення в  дію і освоєння нових підприємств  (об'єктів).

Зміна чисельності  робітників визначається як різниця  між чисельністю, що планується для  нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і  тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників знаходиться  як сума економії чисельності по кожному  з перерахованих факторів.

Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді загальної величини їх зменшення.

Важливим елементом  економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці.

Праця на будь-якому  підприємстві повинна бути організована з наукової точки зору.

Науковою є  така організація праці, яка ґрунтується  на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим  чином об'єднати в єдиному процесі  виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів та збереження здоров'я працівників.

Наукова організація  праці (НОП) має вирішувати три завдання:

- економічне (ефективне  використання ресурсів і ріст  продуктивності праці);

- психофізіологічне  (підвищення працездатності людини без шкоди її здоров'ю);

- соціальне (праця  повинна бути задоволенням).

Процес праці  на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в  часі здійснюється через норми праці: норма часу; норма виробітку; норма чисельності; норма обслуговування.

Норма часу в  умовах серійного і масового виробництва  виступає як норма штучного часу.

Норма часу в  умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного  часу.

Норма виробітку  це кількість продукції, яка повинна  бути вироблена за одиницю часу:

Середній процент  виконання норм виробітку (Нвир%) обчислюється як відношення кількості нормо-годин  на виготовлення продукції до кількості  годин фактично відпрацьованого  часу.

Норма чисельності  — це необхідна для виконання  певної роботи чисельність персоналу.

Норма обслуговування — це встановлена кількість одиниць  обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним  робітником або бригадою на протязі  зміни.

Методами нормування праці є:

- сумарний;

- аналітичний, який може бути аналітично-розрахунковим та аналітично-дослідницьким.

Аналітично-дослідницький  метод передбачає встановлення норми  часу шляхом спостереження, тобто хронометражу.

Процес хронометражу ділиться на ряд етапів, заключним  із яких є перевірка утвореного хроноряду на стійкість. Стійкість хроноряду визначається за допомогою коефіцієнта стійкості

На основі встановлених норм праці визначають необхідну  чисельність працівників підприємства.

Загальна чисельність  працівників підприємства складається із чисельності промислово-виробничого і промислового персоналу.

Планова чисельність  допоміжних робітників (Чдр) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні  норми виробітку чи обслуговування.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній із вказаних груп згідно діючих нормативів чисельності.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоблікового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоблікового робітника.

В цьому балансі  явочне число днів виходу визначається шляхом віднімання від номінального фонду робочого часу в днях (календарний фонд мінус кількість вихідних і святкових днів) кількості цілоденних невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах кількості годин скорочення робочої зміни.

Добуток явочного числа днів виходу на фактичну тривалість робочої зміни дає дійсний  річний фонд робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

Економічний ефект  від зниження плинності визначається через економію робочого часу та додатковий випуск продукції.

Економія робочого часу (Ечасу) визначається:

Ечасу = Чзв X t, днів,

де t — втрати часу у зв'язку із плинністю, тобто  час на заміщення необхідною робочою  силою одного звільненого, днів.

Додатковий випуск продукції (Вдод) обчислюється:

Вдод = Ечасу X В  план, грн.,

де Вплан —  плановий виробіток на одного працюючого за один люд.день, грн.

 

1.3. Чинники,  що впливають на ефективність  використання персоналу

 

З огляду на сутність праці  як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва  всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

·соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних  факторів важливу роль відіграє науково-технічний  прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес  впливає на всі елементи виробництва  – засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

· впровадження комплексної механізації та автоматизації;

· удосконалення технології виробництва;

· хімізація виробництва;

· зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації  виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва  забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Хімізація виробництва  є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

В умовах ринкової економіки  дедалі більшого значення набуває такий  фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне  використання діючих потужностей.

Матеріально-технічні фактори  сприяють економії живої та уречевленої  праці як в цілому по економіці. так  і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних  факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєнність праці  визначається відношенням кількості  електроенергії, використаної у виробничому  процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці  – споживання всіх видів енергії  на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність –  це показник оснащеності праці виробничими  основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний  показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для  підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

· удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

· удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;