Організація науково-дослідної діяльнсті педагогів

Основним висновком дослідження є підтвердження гіпотези про те, що якість організації науково-дослідної діяльності педагога ймовірно підвищиться за умов впровадження комплексно-цільової програми, яка розроблена за результатами діагностичних вимірювань і отримала позитивну оцінку експертів та має відповідне ресурсне забезпечення.

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІВ

 

 

1. Сутність науково-дослідної діяльності педагога

 

Підготовка вчителя з середньою спеціальною та вищою педагогічною освітою сьогодні здійснюється фактично на тій же філософсько-педагогічної основі, що і шкільна освіта. В основному це ідеї про формування та виховання особистості професіонала шляхом освіти. При такому підході до педагогічної освіти «базова підготовка» педагога не включає в себе формування педагогічного досвіду в процесі навчання, а відносить цю задачу до післявузівської професійної діяльності. педагогам рекомендується за власною ініціативою самоосвітою поповнювати й оновлювати свої знання, самостійно коригувати їх і адаптувати в педагогічній практиці. Однак навчальне середовище в одному випадку, сприяє саморозвитку вчителя, в іншому - перешкоджає цьому, вимагаючи підпорядкування сформованим нормам. У навчальному закладі важко працювати і педагогам-інтелектуалам і педагогам з активною життєвою позицією.  

У 70-80-ті роки був зроблений акцент на перепідготовку та підвищення кваліфікації вчителя через інститути удосконалення вчителів. Але і тут навчання йшло з використанням пояснювально-ілюстративної інформуючої методики, від чого проблема підвищення кваліфікації до цих пір залишається не вирішеною.

Наприкінці 80-х років набрав чинності масовий рух педагогів-новаторів, що сприяли народженню нових ідей щодо підготовки педагога, здатного сприймати педагогічну інноватику як природний процес для розвивання освіти в цілому і училища, зокрема.

Результатом діяльності педагогів-новаторів І. Волкова, О. Ільїна, С. Лисенкової, В. Шаталова та інших було помітне збільшення числа педагогів, що виражають готовність до творчості. Так, до 1993 року інноваційну готовність проявляли 63,0% педагогів […], а до 1995 року - вже 82,0% […].  Підсумком зусиль педагогів-новаторів стало загальне розуміння ролі науки у вдосконаленні практики, розуміння необхідності готувати педагога до науково-дослідної роботи. 

Так до середини 90-х років у багатьох вузах країни були введені курси з філософії освіти, методології та методиці дослідної діяльності, з педагогічної інноватики та діагностики. Почалося зближення педагогічної науки і практики саме шляхом підготовки педагога до науково-дослідної діяльності.

До сьогоднішнього дня змінилося становище в навчальних закладах: вони отримали більше свободи, почали самостійно розробляти концепції і програми свого розвитку, самостійно проектувати індивідуальні педагогічні системи, обирати або розробляти освітні технології. Все це вимагає від педагога творчості. 

Одним із найефективніших способів пізнання, пише В. Сухомлинський у статті «Розумова праця і зв’язок школи з життям», є дослідний підхід під час подання матеріалу для вивчення [11, с. 101].

«Дослідний підхід – це теорія, метод, деякий вид діяльності вчителя, що відображає певну модель навчання» [3, с. 30].

Існують різні категорії для класифікації дослідних підходів як засобу щодо подальшого формування науково-дослідної діяльності педагога.

Навчити всьому цьому може тільки наука і заняття дослідною роботою. З одного боку, науково-дослідний підхід все більше стає необхідний для того, щоб розробляти свої освітні програми, з іншого,  – через нього проходить підвищення професіоналізму педагога, що забезпечує якість освіти в цілому.

Ситуація стимулює навчальний заклад і педагогічний колектив самим навчитися планувати і проводити наукові дослідження, більш активно користуватися науковими розробками вчених різних наук - психології, екології, економіки і, звичайно, самої педагогіки. Потреба в залученні педагога до науки, в розвитку його дослідних функцій стимулюється системою категорії та атестації, де отримання більш високої категорії пов'язане з проведенням науково-дослідної роботи. Так, виявилися пов'язані між собою дослідні вміння педагога і його професіоналізм.

Це стало гарантом того, що наукова робота в навчальних закладах не буде відволікати їх від своїх прямих завдань; науково-дослідні функції педагога будуть «працювати» на нього, на якість його праці, на професійну задоволеність результатами праці і, нарешті, на благополуччя, як психологічне, так і матеріальне.

Сьогодні багато говориться про функції педагога сучасного навчального закладу. Особливо ця проблема розглядається і вирішується в освітніх закладах нового типу, таких як гімназія. Не секрет, що в гімназії переводяться загальноосвітні школи при здатності педагогічного колективу взяти на себе таку відповідальність і ініціативи творчого, професійного керівника. 

Головне – зуміти посунути на такі перетворення педагога, який підготовлений до педагогічної діяльності у типовій загальноосвітній школі, але не готовий до роботи в гімназії. Того педагога, який пройшов конкурсний відбір, або якого запросили працювати до гімназії, необхідно серйозно готувати до роботи з дітьми підвищеного рівня розвитку. 

З 1995 року умови експерименту направили педагогів у русло дослідної діяльності. Велика робота була проведена з переводу педагога з позиції суб'єкта педагогічного процесу в позицію суб'єкта-дослідника. 

Наукова підготовка прямо вплинула на професійні успіхи, а робота стала розцінюватися як наукова, дослідна діяльність, статус педагога-дослідника постійно зростав, але при цьому все більше виявлялося проблем, або не досліджених вченими, або пропозицій, мало адаптованих до конкретних умов роботи.

Проблема науково-дослідної роботи педагога не досить добре розроблена в науці. Більше ста років тому проблема науково-дослідних функцій педагога була поставлена П. Каптеревим […], Н. Пироговим [22, 23], К. Ушинським [21] та іншими вченими, що вели практичну діяльність. Величезний внесок внесли у формування дослідної функції педагога Ю. Азаров [6], В. Сухомлинський [17], В.  Шаталов [25] та інші. У працях вітчизняних вчених розглядається природа науково-дослідної роботи, процес становлення професіоналізму, а також питання організації науково-дослідної діяльності педагога в навчальному закладі.

Вивчивши питання теорії і практики науково-дослідної діяльності педагога, були виділені проблеми, що гальмують її активний розвиток і, головне, що стримують широке використання нових ідей. Виявився невивченим вплив науково-дослідної роботи на зростання професіоналізму педагога, хоча сама ідея постулюється.

На цій основі були сформульовані протиріччя між потрібністю розвитку науково-дослідної діяльності педагога і не розробленістю умов позитивного впливу її реалізації на професійно-кваліфікаційний ріст.

Базовими стали вчення про зв'язок педагогічної теорії з практикою, про єдність практичної та науково-дослідної роботи, про впровадження теорії в практику і практичному досвіді як джерелі теорії (Ю. Бабанський, В. Загвязінскій, Н. Кухарєв, М. Халаджан та інших).

Основний зміст роботи педагога включає в себе виконання декількох функцій, зокрема – навчальної, виховної, організаційної, дослідної. Вони сприймаються в єдності, хоча здебільшого одні тяжіють над іншими.

Найбільш специфічним для викладача є поєднання педагогічної та наукової діяльності; науково-дослідна діяльність збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.

Педагогічні цілі часто спонукають до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, більш ретельному формулюванню основних ідей і висновків, до постановки уточнюючих питань і навіть до породження гіпотез.

Якщо педагогічна робота не підкріплюється науково-дослідною діяльністю, то швидко згасає професійна педагогічна майстерність. Професіоналізм якраз і виражається в умінні бачити і формулювати педагогічні завдання на основі аналізу педагогічних ситуацій і знаходити оптимальні способи їх вирішення. Як і в будь-якому виді роботи, у науково-дослідній діяльності своєрідно поєднуються чинні нормативи та евристичні, знайдені самостійно.

Науково-дослідна діяльність – це вища характеристика діяльності педагога. Як і всяка творчість, вона тісно пов'язана з його особистістю.

Праця викладача становить три компоненти: педагогічну діяльність, педагогічне спілкування, особистість. Особистість – стержневий фактор праці педагога, визначає його професійну позицію в педагогічній діяльності і в педагогічному спілкуванні.

Педагогічна діяльність – це технологія праці, педагогічне спілкування – його клімат і атмосфера, а особистість - ціннісні орієнтації, ідеали, внутрішній сенс роботи викладача.

Сучасність пред'являє все більш жорсткі і різносторонні вимоги до науково-дослідної діяльності педагога. Вони незмірно зростають при неминучому виникненні ринку молодих фахівців, розвитку ступеневої освіти, внутрішньодержавної та міжнародної акредитації вузів і фахівців.

Якщо цілі і завдання, зміст, норми і критерії, що висуваються педагогічною системою є зовнішніми об'єктивними складовими діяльності педагога і вченого, то методи і способи науково-дослідної діяльності носять індивідуально-суб'єктивний характер. Їх застосування залежать від здібностей кожного педагога.

Хоча професійні здібності проявляються в роботі фахівця нерівномірно, але їх прийнято розглядати як комплекс – поєднання, а також структуру властивостей особистості, що співвідносяться з певною діяльністю.

Крім складних спеціальних здібностей чималу роль відіграють і елементарні загальні здібності. Такі якості як спостережливість, особливості мови, мислення, уява ставляться до необхідних в педагогічній праці. Якщо спеціаліст ними володіє, то він швидко і правильно з їх допомогою розпізнає істотні ознаки педагогічної системи і науки.

Ф. Гоноболін [23] дає наступні властивості особистості (рис. 1.1), структура яких, на його думку, і складає власне науково-дослідні здібності:

• творчість в роботі;
• педагогічно-вольовий вплив на колектив;
• здатність організувати колег;
• інтерес і любов до роботи;
• змістовність і яскравість мови, її образність і переконливість;
• здатність зв'язати навчальний предмет з життям;
• спостережливість;
• педагогічна вимогливість.

Рис. 1.1. Структура науково-дослідних здібностей

 

Досліджуючи природу і генезис професіональних якостей, О. Москаленко [22] розглядає три генеральних чинники:

• мотивація до досягнення високого рівня професійної майстерності;
• професійне суб'єктивно-орієнтоване навчання;
• спрямованість особистості на оволодіння науково-дослідницьких якостей.

Розбудова системи освіти України вимагає пошуку та апробації шляхів удосконалення навчально-виховного процесу.

Сьогодні в нових соціально-економічних умовах спостерігається стрімкий розвиток інтересу керівників і педагогічних працівників освітніх установ до проведення наукових досліджень і експериментальної роботи в своїх навчальних закладах. Це явище не може не тішити.

З одного боку, воно говорить про усвідомлення педагогічним колективом навчального закладу необхідності корінних перетворень в освіті. З іншого боку про усвідомлення своєї відповідальності за ці перетворення і необхідності підвищення свого науково-педагогічного рівня.

Проте, в понятті «дослідно-експериментальна робота» міститься деяка неточність і двозначність. З одного боку, суворо кажучи, експеримент – це один із методів наукової роботи, наукового дослідження. З іншого боку, останнім часом серед широкої маси працівників освіти, нерідко без будь-якої наукової основи, терміни «експеримент», «експериментальний» набули й абсолютно іншого, нового змісту – як синоніми будь-якої інноваційної діяльності в освітніх установах щодо створення нових типів навчальних закладів, щодо апробації та впровадження нового змісту, форм і методів навчання [ЖИТНИК].

Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об’єктивних знань про навколишній світ. Це система людської діяльності, спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення.

Організація науки в державі включає чотири основних рівні; де на виробничому рівні запроваджуються науково-технічні розробки, удосконалюються техніка і технологія, завдяки чому здійснюються винаходи, створюється нова техніка і нова продукція. Тобто, щодо діяльності педагога, то мова йде про впровадження діяльності інноваційних технологій, поширення передового педагогічного досвіду, використання надбань сучасної педагогічної науки, включення в наукові експерименти, тощо

Наукове дослідження - це цілеспрямоване вивчення об’єкта чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об’єкта (явища), формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства [14].