Шпаргалка по дисциплине "Історія України"

Нарешті, з 1874р. замість рекрутських  наборів запроваджувалась загальна військова повинність. За умови одержання освіти строк служби значно скорочувався.

З 1864 р. почалась також реформа освіти. За цією реформою, всі типи І початкових шкіл перетворювались на початкові  народні училища, керівництво якими  передавалось повітовим і губернським  училищним радам. Гімназії поділялися на класичні та реальні. У перших перевага надавалась гуманітарним предметам, і  їх випускники могли без іспитів  вступати до університеті. Реальні  гімназії мали природничий ухил, і  після їх закінчення молодь мала право  вступу і лише до вищих технічних  навчальних закладів.

У 1870 р. царський уряд провів реформу  міського самоврядування: в містах створювались міські думи, члени яких обиралися всіма платниками податків. Міські думи і їхні виконавчі органи, міські управи, займалися питаннями  благоустрою, торгівлі, промисловості, охорони здоров'я та ін.

Таким чином, реформи 60-70-х років  значно прискорили розвиток капіталізму  в економічному житті і в соціальній сфері, були першим кроком на шляху  реформування Російської імперії.

 

34.Українська культура  другої половини ХІХ ст.

Поступ української культури в  цей період, як і життєдіяльність  тогочасного суспільства загалом, мав складний, суперечливий характер. Царський уряд усіляко перешкоджав  розвиткові української культури, зокрема  не допускаючи її у навчальні заклади, театри, державні установи.

У 1864 р. була здійснена реформа освіти. Усі типи початкових шкіл дістали  назву початкових народних училищ.

Попри переслідування української  мови після появи Валуєвського циркуляра 1863 р. та Емського указу 1876 р. українське мовознавство продовжувало розвиватися. Чимала заслуга в цьому належала і, П. Чубинському, Б. Грінченку. Значний вплив на розвиток української літератури справляли І. Франка, В. Стефаник, О. Кобилянська, Марко Вовчок, Панас Мирний, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Куліш, О. Пчілка, О. Кониський. Вийшли в світ повісті й оповідання І. Нечуя-Левицького, В. Винниченка.

Розвиток української культури цього періоду важко уявити без  драматургії. М. Старицький написав  «Тараса Бульбу», «За двома зайцями», М. Кропивницький — «Доки сонце  зійде, роса очі виїсть», І. Карпенко-Карий  — «Бурлаку», «Сто тисяч», «Хазяїна»  та ін. Розвивалося театральне мистецтво. У 1864 р. у Львові почала свою діяльність перша в Галичині українська професійна трупа «Руська бесіда» на чолі з О. Бачинським. У 1891 р. в Києві був організований перший постійний російський театр М. Соловцова.

Свої досягнення мала й українська музична культура. Цілу епоху в  музичному житті України становить творчість М. Лисенка. Він був автором музики до п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», творцем народних музичних драм «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена» та ін.

Отже, незважаючи на спротив влади, в українському народі визрівали  й діяли патріотично налаштовані  сили, в усіх сферах суспільства  поступово, але невпинно розвивався процес національного самоствердження.

 

35. Суспільно-політичне  життя в Україні другої половини  ХІХ ст.

Як і інші слов'янські народи, українці під впливом революційних подій  в Європі пройшли три основних етапи свого національного відродження. На початковому етапі представники передової інтелігенції збирали  історичні документи, фольклор, предмети старовини, прагнучи обгрунтувати самобутність українського народу. Другому — культурницькому — етапові притаманний сплеск відродження національної мови, її дедалі ширшого використання в літературі, освіті. Третій — політичний — етап характеризується зростанням національних організацій і обстоюванням національне зорієнтованих вимог, зокрема самостійності.

Після розгрому першої української  організації такого спрямування  — Кирило-Мефодіївського братства — в Україні впродовж багатьох років не вдавалося створити нових  національно-демократичних організацій. Проте провідні діячі цього братства — М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, а згодом і Т. Шевченко, відбувши судові покарання, з'їхалися до Петербурга. Тут вони згуртували навколо себе однодумців і створили так звану «Громаду». Провідною ідеєю програми цієї організації було збереження самобутності української нації, захист її від русифікації та полонізації У 1861 р. тут почав виходити перший у царській Росії український часопис — «Основа», що опублікував твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка та інших українських письменників.

На початку 1870 р. В. Антонович, М. Драгоманов, М. Русов, М. Зібер і С. Подолинський заснували таємну «Стару громаду. Головну увагу члени цієї організації приділяли розвиткові та поширенню наукових знань, письменства.

Проте вимоги національно-політичного  характеру посідали у суспільно-політичному  житті України дедалі значніше місце, поступово набираючи загальноукраїнського масштабу. Галицькі українці, наприклад, створюють свої організації, впроваджують українську мову в школах. Важливу  роль у формуванні національної свідомості та піднесенні культурно-освітнього рівня  народу відіграло створення у 1868 р. товариства «Просвіта».

Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських  сил до боротьби за незалежність, за українську державність.

 

38.Західноукраїнські землі  у другій половині XIX ст.

Внаслідок революції 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму.

Вирішальну роль у переведенні  народного господарства на ринкові  відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу, вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку  вільнонайманої робочої сили. Цим  було створено передумови для зростання  товарності сільського господарства й  здійснення промислового перевороту.

Розвиток торгівлі зумовив розвиток банківської справи та концентрації капіталу. На західноукраїнських землях активно діяли земельний, іпотечний  і торгово-промисловий банки. Велике значення для розвитку банківської  справи мав іноземний капітал, зокрема  австрійський. У 90-х роках австрійський капітал контролював акціонерні компанії, пов'язані з видобутком нафти, проте згодом сам опинився в залежності від могутніших —  німецького, англійського і французького, що негативно позначилося на розвитку як Австрії, так і західноукраїнських земель. Іноземний капітал створював  великі компанії, заволодівав цілими галузями промисловості, оптовою торгівлею, банками.

У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав, Стрий, Коломия, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася  й соціальна структура суспільства  — формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників.

Невідворотні зміни відбувалися  в сільському господарстві — провідній  галузі економіки краю. Великі землевласники) після реформи зберегли за собою  понад 40% земельних угідь краю.

З метою підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, насамперед у великих маєтках, а  згодом і в селянських господарствах, почалося впровадження у землеробство сільськогосподарських машин та поліпшених знарядь праці  Традиційне трипілля поступово замінювалось прогресивними  системами сівозмін, почали вносити  в ґрунт органічні та мінеральні добрива, пропагувались агротехнічні знання.Еволюція сільського господарства в напрямі до ринку в панських маєтках відбувалася швидше, ніж у селянських, які продовжували зберігати переважно напівнатуральний характер. Змінити ситуацію на краще була покликана селянська постачально-збутова кооперація. А напередодні Першої світової війни провідному українському кооперативному об'єднанню Галичини — Крайовому ревізійному Союзу — у Львові було підпорядковано уже майже 600 кооперативів. Кооперативні спілки скуповували у своїх членів сільськогосподарську продукцію, а їм постачали добрива, машини, сортове насіння. Усе це зумовлювало розклад патріархальної залежності селянських господарств, сприяло залученню їх, особливо заможніших, до ринкових відносин.

40. Україна в першій  світовій війні січові стрільці

Нелегкий, але героїчний бойовий  шлях пройшов легіон Українських  січових стрільців (УСС), створений  з початком Першої світової війни  як окремий структурний підрозділ  австрійської армії. У серпні 1914 р. на заклик новостворених Головної української  ради та Бойової управи до новітнього українського війська зголосилися  близько ЗО тис. добровольців з усієї  Галичини

Створення легіону Українських  січових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося  в структурах австрійської армії  — то був тоді єдино можливий шлях до організації українського війська  — це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси. Об'єднуючи кращі сили молоді, які  представляли практично всі суспільні  верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно  свідомої частини галицько-українського суспільства на виборення Української держави.

Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але погано зорганізованих та переважно далеких  від військової служби осіб, УСС, докладаючи неймовірних зусиль для подолання  різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли до 1917 р. перетворити легіон у добре вишколену, фактично, українську військову формацію з національною символікою, власними одностроями й  відзнаками, а також українською  офіційною мовою та українською  термінологією.

Протягом 1914 — першої пол. 1915 p. легіон брав участь у бойових діях проти  російських військ у Карпатах. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б'ються  як леви, а українці — як чорти».

У 1915 — 1917 pp. легіон УСС вів кровопролитні битви на подільській землі

Поставивши своєю основною метою  виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реалізація цього потребує ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрілецьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності.

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яснювальну роботу серед українців  у місцях свого постою, залучала їх до спільних маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних національних інституцій,  Зокрема, протягом 1916 —  поч. 1917 pp. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС.

 

41 Боротьба за українську  державність 1917-1921рр

1917-1920 рр. існування незалежної  української держави кінець 1917-1920 рр. воєнні дії на теренах України

Боротьба за державну незалежність України мала як мирний, так і  вій¬ськовий характер. У цей період було проголошено державну незалежність України в ході національно-демократичної революції, після чого почалася боротьба за збереження цієї незалежності. Під час війни 1918—1920 рр. розв'язувались такі основні питання: чи бути Україні незалежною державою, чи матиме ця держава демократичний устрій.

Державна незалежність була втрачена. Боротьба за українську держа¬вність закінчилася поразкою. Але поряд із втратами вона принесли українцям певні здобутки й уроки.

По-перше, особливо активними в  боротьбі проти незалежності України  були два її найближчих сусіди —  Росія та Польща. Уряди цих країн  робили все, щоб не допустити визволення українських земель і створення  незалежної держави. У боротьбу проти  України доєднались і країни Антанти, що додат¬ково ускладнило ситуацію. Це були зовнішні причини втрати державної незалежності Україною.

По-друге, державотворенню заважали і внутрішні причини. У націо¬нально-визвольному таборі не було єдності й одностайності

Боротьба за українську незалежність не була марною. Вона має вагоме історичне  значення. Протягом 1917-1920 рр. в Україні  існувала самостійна держава. Цим український  народ продемонстрував своє прагнення  до само¬стійного існування. Він побачив, що тільки у власній державі можна здобути краще життя для кожного і процвітання України в цілому

Боротьба за незалежність (1917-1920 рр.) стала прикладом для на¬слідування наступних поколінь українців. Наслідком цих подій стало проголошення державної незалежності України в 1991 р.

 

 

42. Західноукраїнська народна  республіка.

Унаслідок поразки у війні в  жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія  почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному  до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії.

18—19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся  з'їзд політичних і громадських  діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна  Рада (УНР), головним чином із депутатів  австрійського парламенту та  крайових сеймів Галичини і  Буковини. Вона ухвалила резолюцію  про майбутнє утворення на  українських землях, що входили  до складу Австро-Угорської імперії,  Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх західноукраїнських  земель. Група членів УНР 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію  на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли  Львів. У зверненні до українського  населення всієї Галичини говорилося  про утворення нової Української  держави, в якій вся повнота  влади належить Українській Національній  Раді.