Шпаргалка по дисциплине "Історія України"

За правління Олега (882-912 рр.) та його наступника Ігоря](912-944 рр.) Держава  Русів почала набувати виразніших обрисів. До неї, зокрема, були остаточно приєднані племена деревлян і уличів

Завдяки першому переможному походові Русі на Царгород (столиця Візантії) Олег підписав вигідний для своєї  держави мир з імператором.

Договори 907 і 911 рр. є першими дипломатичними й правовими актами молодої Давньоруської  держави.

Ігор вчинив два великі походи на Візантію. Перший похід 941 р. не приніс йому успіху. Після походу 944 р. було підписано союзну угоду, що виявилась  менш вигідною для Русі, ніж русько-візантійські договори 907 і 911 рр

Зате Ігор досяг успіху в поході 943 р. в Закавказзя на узбережжя Каспію

На утримання дружини князі  стягували все більше данини. Саме під впливом своїх дружинників  князь Ігор, зібравши одини раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був вбитий повсталими 944 р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.

Ольга (945-964 рр.)

Ольга жорстоко придушила повстання  древлян, вбила декількох древлянських князів і спалила столицю древлян - Іскоростень. Намагаючись уникнути інших повстань Ольга вирішила провести ряд реформ.

Княгиня Ольга здійснила близько 946 р. мирний візит до Константинополя. Руську княгиню урочисто прийняв  візантійський імператор Констянтин Багрянородний. Було укладено русько-візантійську угоду. Ольгу було охрещено патріархом і імператором у головному храмі Візантійської імперії – Софійському соборі. Повернувшись до Києва Ольга намагалась запровадити християнство як офіційну релігію. Проте їй не вдалось охрестити навіть власного сина Святослава.

Святослав (964-972 рр.)

За його князюван 968 р. печеніги напали на Київ. Вчасно попереджений про напад Святослав повернувся на Русь і відігнав печенігів. Проте в Києві виникло невдоволення постійною відсутністю князя, що послаблювало його владу та обороноздатність держави. Тому Святослав провів адміністративну реформу. 969 р. він розділив князівства між своїми синами: старшого сина Ярополка посадив намісником у Києві, молодшого Олега – в Овручі (Древлянська земля), позашлюбного Володимира – в Новгороді. Адміністративна реформа мала покласти початок стратегічному плану створення Дунайсько-Дніпровської держави Святослава зі столицею в Переяславі на Дунаї. ня Давньоруська держава була розширена і зміцнена.

Смерть, яка спіткала войовничого  Святослава, була такою ж бурхливою, як і його життя: повертаючись з багатою  здобиччю і величезним полоном з  Подунав’я, дружина русів на Дніпрових порогах зазнала у 972 р. нападу печенігів. Князь був убитий, і за наказом печенізького хана Курі з його черепа зробили чашу, окуту золотом.

Отже, першим київським князям довелось у складних умовах добиватись обєднання східнослов’янських та угро-фінських племен. Агресивна завойовницька політика спричинилась до того, що на кінець Х ст. Київська Русь стала однією з найбільших ранньофеодальних держав Європи.

7.Період розквіту Київської  Русі (кінець X — перша половина XI ст.)

Період розквіту Київської Русі припадає на час князювання Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого. Боротьба з печенігами стала в X ст. основним завданням зовнішньополітичної  діяльності Київської держави. Величезні  простори лісостепу, рясно покриті  містами й селами, були беззахисні перед несподіваними набігами кочівників. Тому оборона від печенігів була не тільки державною, але й всенародною  проблемою. Звичайно, що князь, який очолив цю боротьбу, став народним героєм. Ним  був наймолодший серед синів  Святослава Володимир, який у 980 р. після  декількох років міжусобиць з  братами посів великокнязівський  стіл у Києві.

Затвердившись у Києві, Володимир  енергійно заходився зміцнювати і розбудовувати державу. На північному сході до Русі були приєднані вятичі і радимичі. Згодом Володимир вирушає в похід проти Польщі та Угорщини і повертає західні руські землі, що раніше потрапили під їхню владу. За Володимира завершилося об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Значного піднесення набуло землеробство, відбулися якісні зрушення у розвитку ремесла, пожвавилася торгівля. Місцеве управління відтепер було зосереджено в руках великокнязівських намісників і посадників. У важливих політичних центрах Русі — Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Іскоростені — Володимир посадив своїх синів, чим впровадив династичне правління в державі.

8.Культура Київської  Русі

Культура цього періоду досягла  високого рівня, що пояснюється значними здобутками попередніх етапів розвитку схід них слов'ян, розквітом Київської  держави та творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи.

Величезне значення для розвитку культури мала поява писемності. Слов'янську азбуку створили близько 863 р. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій (кирилиця, яка лежить в основі сучасних українського та російського алфавітів). Поширення  писемності сприяло розповсюдженню освіти на Русі. Перша школа в  Києві при Десятинній церкві була відкрита Володимиром Великим, ще більшого поширення набули школи за правління  Ярослава Мудрого

Багата і різноманітна усна народна  творчість доби Київської Русі. Одним  з найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази

Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 pp)

Визначними пам'ятками оригінальної давньоруської літера тури є літописи, тобто історичні твори про  події, подані в хронологічному порядку  за роками. У Києві був укладений  перший давньоруський літописний звід 1037-1039 pp. Найвідомішим є літопис «Повість временних літ» (1113 p.),

Серед пам'яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор,

Значного розвитку набув іконопис

На досить високому рівні знаходилось  музичне мистецтво. Найвідомішим музичним виконавцем XI ст. був Боян.

Одежу в основному шили з льону, але бояри та їх жінки надавали пере вагу одягу з шовку.

 

9. Монгольська навала  і встановлення золотоординського  іга

   Широковживаний термін «монголо-татарське  нашестя» є умовним і не  зовсім точним. Адже хоча монголи  і не становили більшості у  війську 

   У 1223 р. на річці Калці  відбулася перша битва монголо-татарських  військ з руськими дружинами.  Об´єднані русько-половецькі сили  зазнали страшної поразки

   Уже перші наслідки завойовницьких  походів монголів були катастрофічними  для слов´янських земель:

   1. Руйнація та падіння  ролі міст.

   2. Занепад ремесла і торгівлі.

   3. Демографічні втрати

   4. Знищення значної частини  феодальної еліти.

   Суть золотоординського  іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов´язок слов´янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах).

   Встановлення золотоординського  іга на Русі мало свої особливості:

   1) руські землі не увійшли  безпосередньо до складу Золотої  Орди;

   2) на території Русі не  було створено постійно діючого  адміністративного апарату завойовників.

   3) толерантне ставлення  золотоординців до християнства та православного духовенства

   Саме ці особливості золотоординського  панування значною мірою дали  змогу східним слов´янам не  тільки зберегти власну етнічну  самобутність, а й накопичити  державотворчі сили.

   Монгольське завоювання  зумовило появу тривалих тенденцій,  які помітно вплинули на історичний  розвиток східних слов´ян, якісно  змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на  ментальність народу.

 

 

10 . Утворення і розвиток Галицько-Волинської держави

Як вже зазначалось, під ударами  монголо-татарів Київська Русь остаточно розпалася на окремі, залежні від завойовників князівства, і перестала існувати як держава. Однак естафету київської державності підхопило Галицько-Волинське князівство, яке стало безпосереднім її спадкоємцем. Галицько-Волинське князівство виникло не стільки внаслідок розпаду Київської Русі, насамперед внаслідок місцевого розвитку, а пізніше — об'єднання двох князівств Галицького і Волинського. Галичина розташована в східному передгір'ї Карпат, у верхів'ї річок Дністра і Прута. її спочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібами та білими хорватами. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу, їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала Русь.

У 980—990 pp. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину і Волинь і приєднав їх до своїх володінь. Київським князям вдалося закріпити ці землі за своїми наступниками. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха. М. Грушевський вважав ці два князівства безпосередніми спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва.

У процесі розпаду Київської  держави першою відокремилася від  Києва Галичина. Перший, кому вдалося  зміцнити Галицьке князівство, був  князь Володимирко (1123— 1153). Він підпорядкував своїй владі все князівство і згодом успішно протистояв намаганням київських князів впливати на розвиток подій у Галичині. Столицею він зробив Галич над Дністром, який знаходився на важливому торговельному шляху до Чорного моря.

Обдарований син Володимирка Ярослав Осмомисл (1153—1187) розширив кордони князівства аж до гирла Дністра, що у теперішній Молдові. Слава і авторитет Ярослава оспівується в «Слові про Ігорів похід». З піднесенням Галичини процвітали ЇЇ бояри. За Ярославового правління значно зріс їхній політичний вплив.

Ще більшу непокірність і незалежність галицькі бояри стали виявляти за владування сина Ярослава Осмомисла  Володимира (1187—1198), останнього з династії Ростиславинів, що князювали ціле століття. Князь Володимир не любив радитись з боярами. Вони виступили проти нього, примусивши князя тікати в Угорщину. Король Угорщини Андрій пообіцяв допомогти Володимирові, але, зайнявши Галичину, оголосив цю землю своєю. Народ повстав проти чужинців і, спираючись на нього, Володимир визволив свої землі від мадярів. Володимиру вдалося повернути галицький престол, але він відтепер ще більшою мірою залежав від волі бояр. Цей випадок став типовим протягом наступних 50 років, коли князі ворогували з боярами, а чужинці втручалися в це протистояння.

Незважаючи на піднесення Галичини, життя диктувало необхідність її об'єднання з Волинню. В 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович, спираючись на підтримку дружинників, частину  середніх і дрібних бояр та міщан, які були незадоволені могутністю великих  бояр, зайняв Галич. Утворилося єдине  Галицько-Волинське князівство. Це була важлива подія: виникнення нового сильного політичного організму  на заході, що міг перейняти на себе спадщину від занепадаючого Києва. Важливо було й те, що Галицько-Волинська держава займала тільки українські землі. Це сприяло консолідації народу.

У внутрішній політиці Роман Мстиславович зосередив увагу на зміцненні  княжої влади, тобто ослабленні бояр, багатьох із яких він відправив у  заслання чи стратив. У боротьбі з  олігархією він спирався на міщан  та селян. Проте найбільшу славу  Романові принесли його успіхи в зовнішній  політиці. У 1203 р. він завдає поразки  своїм суперникам із Суздаля й  оволодіває Києвом. Відтак під владу  одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.

Щоб захистити українські князівства, Роман провів кілька дуже вдалих походів  на половців. Разом з тим він  заглибився далеко на північ у польські та литовські землі. У 1205 р. на польських  землях Роман загинув. Територіальне  об'єднання, яке він створив, проіснувало  всього шість років. І все ж  сучасники Романа на визнання його визначних досягнень називали його «Великим» і «повелителем усієї  Русі».

Після смерті Романа його малолітні  сини — Данило і Василько — разом  з їхньою енергійною матір'ю опинилися  у вигнанні. У справи Галицько-Волинського  князівства почали втручатися Угорщина й Польща, що призвело до десятиліть міжусобної боротьби.

 

11. Соціально-економіний стан українських земель у складі Литви та Польщі

Під керівництвом Ольгерда в 40—50-х  роках XIV ст. почалася литовська експансія  в Україну.

Його зусиллями до Литовської держави  на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина  Сіверщини. Щоб продовжити свої походи на південь від Чернігівщини, Ольгерду довелося побороти татар, які не хотіли уступати литовцям своїх володінь. Після переможної битви над силами Подольської Орди на р.Синюха, притоці Південного Бугу (1363), Ольгерд продовжував захоплювати українські землі.

У 60-х роках XIV ст. литовці заволоділи територіями всієї лівої половини Дністровського басейну

Одночасно Ольгерд вів боротьбу з Польщею за Волинь, яка дісталася  йому внаслідок сорокарічної війни  з поляками.

Приєднавши Волинь до завойованих  земель, Ольгерд об'єднав області  Західної та Східної Русі в одне політичне ціле. Велике князівство Литовське, що мало в своєму складі всі білоруські та майже всі українські землі, стало найбільшим у Європі.