Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання

Підприємства з іноземними інвестиціями, як і інші види підприємств, мають право бути засновниками дочірніх підприємств, а також створювати філіали і представництва на території України і за її межами.

Участь іноземного інвестора  може бути обмежений або заборонений  на законодавчому рівні.

Правовий статус і  порядок діяльності підприємств  з іноземними інвестиціями визначаються Господарським кодексом України, Законом України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. і іншими законодавчими актами.

 Іноземне підприємство

Іноземним підприємством  є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, діюче виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Порядок державної реєстрації і  діяльності іноземного підприємства в  Україні регулюється законодавством України. На іноземні підприємства розповсюджується національний правовий режим господарської діяльності. Проте створюється (утворюється) таке підприємство відповідно до законодавства тієї держави, до якої воно належить.

Згідно Закону України  “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. формою здійснення іноземних інвестицій, зокрема, є створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств повністю.

В цілях забезпечення національної безпеки держави, в  Україні можуть бути встановлені заборони на створення іноземних підприємств у визначених законом галузях.

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є створення на території України представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” іноземні суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Реєстрацію вказаних представництв здійснює Міністерство економіки України протягом шістдесяти робочих днів з дня подачі іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Для реєстрації представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності на території України необхідно представити: заяву з проханням про реєстрацію представництва, яке складається в довільній формі; виписку з торгового (банківського) реєстру країни, де іноземний суб'єкт господарської діяльності має офіційно зареєстровану контору; довідку з банківської установи, в якій офіційно відкритий рахунок продавця; довіреність на здійснення представницьких функцій, оформлену згідно закону країни, де офіційно зареєстрована контора іноземного суб'єкта господарської діяльності.

Вказані вище документи повинні бути нотаріально засвідчений по місцю їх видачі і легалізований належним чином в консульських установах, які представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше. За реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності з них стягається платня в розмірі, встановлюваному Кабінетом Міністрів України, який не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних з цією реєстрацією.

У разі відмови Міністерства економіки України зареєструвати  представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення з цього питання у встановлений шестидесятиденний термін іноземний суб'єкт господарської діяльності може оскаржити таку відмову в судових органах України.

Забороняється вимагати від іноземного суб'єкта господарської діяльності повторної реєстрації (перереєстрації) раніше зареєстрованого представництва на території України.

У разі зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси або оголошення іноземного суб'єкта господарської  діяльності неплатоспроможним або банкротом його представництво на території України зобов'язано повідомити про це Міністерство економіки України в семиденний термін.

Правовий статус іноземного підприємства визначається  Господарським  кодексом України і Законом України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р.

Малі, середні і крупні підприємства

В статті 63 Господарського кодексу України, зокрема в частині 7 даної статті проведена класифікація підприємств (по кількості працюючих  на підприємстві і об'єму валового доходу від реалізації продукції за рік) на три види: малі, середні і крупні підприємства.

Згідно ст.1 Закону “Про державну підтримку малого підприємництва”  від 19.10.2000 р. суб'єктами малого підприємництва є, зокрема, юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно - правової форми і форми власності, в яких середня чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і об'єму річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. Середня чисельність працюючих визначається з урахуванням всіх працівників, у тому числі працюючих за договорами і за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень і інших відособлених підрозділів. Дія цього Закону не розповсюджується на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово - кредитні і небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками і імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, в статутному фонді яких частка внесків, що належить юридичним особам - засновникам і учасникам цих суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Крупне підприємство характеризують дві ознаки:

1. середня чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб;
2. об'єм валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 мільйонам євро.

Середні підприємства не визначені в Господарському законодавстві, а вказані по методу виключення: всі підприємства, що не є малими і крупними, вважаються середніми підприємствами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2  Правовий  статус банків

 

Правовий статус банків визначається Господарським кодексом України, а також законом України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.

Банківська система України  складається з Національного  банку України і інших банків (державних і недержавних), створених  і діючих на території України  відповідно до закону.

Банківська система  є внутрішньо організованою, взаємозв'язаною, з'єднаною загальною метою, сукупністю банків і банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація  засобів і надаються клієнтам різні банківські послуги. Вона складається з Національного банку України і інших банків, створених і діючих на території України відповідно до закону.

Банки — це фінансові  установи, функціями яких є залучення  у внески грошових коштів громадян і юридичних осіб і розміщення вказаних коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків громадян і юридичних осіб.

Згідно ст. 2 Закону України  “Про банки і банківську діяльність”  від 07.12.2000 р. банк — ця юридична особа, що діє на підставі ліцензії Національного банку України, що має, здійснювати в сукупності наступні операції: залучення внесків у вигляді грошових коштів фізичних і юридичних осіб і розміщення вказаних коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Банки володіють спеціальною правоздатністю. Вищеперелічені операції є предметом банківської діяльності, відносяться виключно до банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції по відкриттю і веденню поточних рахунків клієнтів і кредитуванню на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Банки  є юридичними особами.  Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані — ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

В господарському законодавстві визначений правовий статус банків — вони є юридичними особами, тому володіють всіма ознаками юридичної особи. Банки також класифіковані на два види — універсальні і спеціалізовані.

Універсальний банк —  це банк, що виконує всі види основних банківських операцій (кредитні, депозитні, розрахункові, інвестиційні і ін.). Банк придбаває статус спеціалізованого банку у випадку, якщо 50 відсотків його активів є активами одного типу. В Положенні про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філіалів, представництв, відділень, що затверджено Ухвалою Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375, визначається, що види активів повинні бути наступними:

для інвестиційного банку (банк, повністю або в більшій  мірі оперуючи на ринку цінних паперів) — емісія і розміщення цінних паперів, які здійснюються за рахунок засобів  приватних інвесторів;

для іпотечного банку (банк, що спеціалізується на видачі довгострокових позик під заставу нерухомості — землі, споруд) — активи, розміщені під заставу землі або нерухомості;

для розрахункового (клірингового) банку (банк, що надає послуги з  відкритим в ньому клірингових  рахунків, ведення відомостей стану матеріальних цінностей, отримання і поставка цінних паперів, здійснення виплат і розрахунків, а також діяльність по визначенню взаємних зобов'язань клієнтів і їх заліку) — активи, які розміщуються на клірингових рахунках.

Банк придбаває статус спеціалізованого ощадного банку у випадку, якщо більше 50 відсотків його пасивів є внесками фізичних осіб.

Органами управління банку є загальний збір учасників, наглядова порада, правління (рада директорів) банку. Крім того, Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. (ст. 42) виділяє таку категорію, як керівники банку (голова, його заступники і члени ради банку, голова, його заступники і члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відособлених підрозділів банку). Чинне законодавство обмежує коло, які можуть бути керівниками банку осіб. Так, не можуть бути призначений на керівні посади:

—  особи, вказані в  ст. 23 Закону України “Про господарські товариства”, а саме:

члени виборних органів суспільних організацій, військовослужбовці, посадовці органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства;

особи, яким суд заборонив  займатися певною (банківської) діяльністю;

особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, і інші корисливі злочини;

— особи, вказані в  п.6 ст. 3 Закону України “Про статус народного депутата України”, тобто народні депутати України;

—  інші особи, які  відповідно до чинного законодавства  України не можуть бути керівниками  або працювати в банку.

Крім того, Положенням про порядок створення і державної  реєстрації банків, відкриття їх філіалів, представництв, відділень, затверджений Ухвалою Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375, встановлена заборона на заняття керівних посад банку особами, які не мають бездоганної ділової репутації, професійні і управлінські здібності яких не відповідають вимогам банківського законодавства, у тому числі: які не виконали зобов'язань по оплаті боргу якому-небудь банку або іншій фізичній або юридичній особі; незаконні дії яких у минулому привели до банкрутства або ліквідації банку або іншої юридичної особи; які були звільнені на вимогу Національного банку України.

Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава  не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, передбачених законом, і випадків, коли держава відповідно до закону бере на себе таку відповідальність.

Держава, наприклад, може нести відповідальність за зобов'язаннями державного банку, тобто банку, сто  відсотків статутного капіталу якого  належить державі.

Правове регулювання  банківської діяльності здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р., Законом України “Про Національний банк України” від 20.05.99 р., Законом України “Про платіжні системи і переклад грошей в Україні” від 05.04.2001 р. і іншими законами. Значне місце в банківському законодавстві займають нормативно - правові акти Національного банку України (НБУ), в яких конкретизовані правові норми, закріплені в загальних і спеціальних законах, детально регламентовані різні напрями банківської діяльності. Нормативно-правовими актами НБУ признаються ухвали Правління НБУ, а також інструкції, положення, правила, затверджені ухвалами Правління НБУ.

Суб'єкт господарювання не має права в своїй назві  використовувати слово “банк” без  реєстрації цього суб'єкта як банк в Національному банку України, окрім випадків, передбачених законом.

Дане положення закріплено в Законі України “Про банки і  банківську діяльність”, відповідно до якого слово “банк” і похідні  від нього дозволяється використовувати  тільки тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, діючі на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законодавством України.