Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання

В Господарському кодексі України  передбачено дві підстави для  відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання: порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання; невірогідність або невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації. Відмова в реєстрації суб'єкта господарювання по інших мотивах не допускається.

Для захисту своїх прав суб'єкт  господарювання має право оскаржити  в судовому порядку відмову в  державній реєстрації. Засобом захисту прав суб'єкта господарювання є визнання в судовому порядку недійсним рішення органу державної реєстрації про відмову в реєстрації. При цьому господарський суд не тільки визнає відмову в державній реєстрації недійсною, але і зобов'язав відповідний державний орган здійснити таку реєстрацію. Отже, при встановленні неправомірності відмови в реєстрації, для охорони інтересів підприємців застосовуються два засоби захисту, впливаючи на орган державної реєстрації за допомогою примусового виконання ними обов'язків по реєстрації і визнання акту про відмову в реєстрації недійсним.

Господарський кодекс України  містить заборону здійснення діяльності суб'єктом господарювання без державної реєстрації. Здійснення без державної реєстрації діяльності, що містить ознаки підприємницької діяльності, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, карається згідно ч. 1 ст. 202 Кримінального кодексу України.

Відміна (припинення) державної  реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або що суперечать законодавству засновницьких документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону або засновницьким документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Відміна державної реєстрації припиняє господарську діяльність і  є підставою для здійснення заходів  по ліквідації суб'єкта господарювання.

На відміну від відміни  державної реєстрації в добровільному  порядку (за особистою заявою суб'єкта) відміна державної реєстрації в  судовому порядку є санкцією, правоохоронним засобом примусової дії, направленим  на припинення дій, що порушують право.

Відособлені підрозділи суб'єкта господарювання — філіали, відділення, представництва без створення  юридичної особи не вимагають  державної реєстрації.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний повідомити про створення  і ліквідацію вказаних підрозділів  по місцю своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей в реєстраційну картку.

Припинення суб'єкта підприємницької  діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Припинення суб'єктів  господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України та ст. 104 Цивільного кодексу України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Суттєва різниця між  ліквідацією та реорганізацією полягає  у тому, що в першому випадку  має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 Господарського кодексу України та ст. 104 Цивільного кодексу України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Під ліквідацією розуміють  такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.

Господарський кодекс України визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання. Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє  останнього статусу юридичної особи  та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру  підприємств і організацій України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а щодо суб'єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118.

Детальніше та чіткіше  визначення підстав для державної  реєстрації припинення діяльності суб'єктів  господарювання дає Закон України "Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб - підприємців". Ним чітко розділено підстави припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Припинення юридичної  особи в добровільному порядку  здійснюється за:

- рішенням власника  або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб - засновників  суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;

- досягнення юридичною  особою цілей та мети, закріплених  в установчих документах та  заради якої її було створено;

- закінчення певного  строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи.

В примусовому порядку  припинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду (господарського суду) у разі:

- визнання недійсним  запису про проведення державної  реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної  особи, які не можна усунути;

- провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

- наявності в Єдиному  державному реєстрі запису про  відсутність юридичної особи  за вказаним її місцезнаходженням;

- визнання недійсними  або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

- визнання суб'єкта  підприємницької діяльності банкрутом  (у випадках, передбачених чинним  законодавством);

- неподання протягом  року до органів державної  податкової служби податкових  декларацій, документів фінансової  звітності відповідно до закону.

Щодо фізичних осіб - суб'єктів  підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку:

- прийняття фізичною  особою-підприємцем рішення про  припинення підприємницької діяльності;

- смерті фізичної особи,  яка була зареєстрована як підприємець; 
- постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

- постановлення судового  рішення про визнання фізичної  особи, яка є підприємцем, недієздатною  або про обмеження її цивільної дієздатності;

- постановлення судового  рішення про припинення підприємницької  діяльності фізичної особи-підприємця  з наступних підстав:

1) визнання фізичної  особи-підприємця банкрутом;

2) провадження фізичною  особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3) неподання протягом  року органам державної податкової  служби податкових декларацій, документів  фінансової звітності відповідно  до закону.

Таким чином, можна зробити  висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду.

Стосовно суб'єктів  господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України.

 Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник.

Позов до господарського суду про припинення господарських  товариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушення норм чинного законодавства відповідно до ст. 91 Господарського кодексу України.

 Такими, що систематично порушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків, систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.

РОЗДІЛ ІІ

 

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОКРЕМИХ ВИДІВ СУБ'ЄКТІВ

ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

2.1  Загальні положення про підприємства та їх класифікація

 

Господарський кодекс України  чітко визначає види і правове  положення підприємств в Україні.

 Залежно  від форм власності, передбачених  законом, в Україні можуть діяти  підприємства наступних видів:

приватне підприємство, діюче на основі приватної власності  громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, діюче на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, діюче на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, діюче на основі державної власності;

підприємство, засноване  на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти  також інші види підприємств, передбачені законом.

 У випадку якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція складає не менше десять відсотків, воно признається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція складає сто відсотків, вважається іноземним підприємством.