Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний  фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами, учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Командитним є товариство, яке, поряд  з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується  особистим вкладом у майно  такого підприємства.  
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських  товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція — цінний папір без  встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства на території України створюються і діють відповідно до Закону України “Про господарські товариства”. Акціонерні товариства — невід’ємна частина ринкової економіки. Цінні папери, що ними випускаються, розміщуються між підприємствами, а також окремими громадянами. Акціонування — це один із способів приватизації. Акціонерне товариство створюється засновником в особі національних і іноземних юридичних і фізичних осіб, число яких не обмежується. Акціонерні товариства можуть бути відкритого і закритого типу. Різниця між ними заключається у тому, що статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу формується шляхом продажу акцій у формі відкритої підписки, а в акціонерних товариствах закритого типу статутний капітал створюється тільки за рахунок внесків засновників, тобто акції у відкритий продаж не надходять. В акціонерних товариствах відкритого типу акції можуть передаватись із рук в руки без згоди інших акціонерів, тоді як в акціонерних товариствах закритого типу акції переходять із рук в руки тільки за згодою більшості інших акціонерів (якщо інше не передбачено статутом). Число і склад акціонерів акціонерного товариства відкритого типу не обмежуються. В акціонерному товаристві закритого типу число акціонерів, які володіють звичайними акціями, не повинно перевищувати 50%. 
Кожне акціонерне товариство володіє повною господарською самостійністю як в оплаті праці, так і в ціноутворенні, порядку розподілу чистого прибутку. При цьому акціонерне товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім майном, але не несе відповідальності щодо зобов’язань акціонерів. Акціонерне товариство є юридичною особою, воно має право здійснювати будь-які види господарської діяльності із законом. 
Контроль за фінансово-господарською діяльністю АТ здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами та балансами. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Якщо акціонерне товариство не несе відповідальності стосовно зобов’язань акціонерів, то акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах особистого вкладу в капітал. Акціонери не мають права вимагати повернення своїх вкладів, крім випадків, передбачених статутом акціонерного товариства.

Дочірнє товариство — це товариство, в якому придбано 50% акцій акціонерного товариства плюс одна акція. Таке товариство діє як самостійна комерційна установа. Дочірнє товариство не відповідає за борги основного товариства. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Загальний порядок створення та припинення суб'єктів господарювання

 

Питання державної реєстрації і  порядку створення «утворення»  суб'єктів господарювання визначені  в Господарському кодексі України, зокрема в статті 56 цього кодексу  йдеться про утворення суб'єкта господарювання, де відзначено що, -

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також  за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом установи нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з дотриманням вимог законодавства.

Суб'єкт господарювання може бути утворений як за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органу, так і за рішенням інших осіб і органів у випадках, передбачених законодавством.

Деякими нормативно-правовими актами встановлені обмеження кола засновників. Так, Декрет Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств» від 31.12.92 р. встановив заборону державним підприємствам бути учасниками і засновниками господарських товариств.

Як правило, уповноважені органи, які  можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, відносно підприємств державної власності такими уповноваженими органами є міністерства, державні комітети, відомства і інші центральні органи виконавської влади. Вони ухвалюють рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового розподілу (виділення) діючого суб'єкта господарювання по розпорядженню антимонопольних органів у відповідності з антимонопольно - конкурентним законодавством України.

Примусовий розділ суб'єкта господарювання передбачений як санкція в Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. Згідно ст. 53 цього Закону, якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) положенням на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право ухвалити рішення про примусовий розділ суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) положення. Примусовий розділ не застосовується у випадках: неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо об'єм продукції, споживаної суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового об'єму продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий розділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений термін, який не може бути менше шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому розділу, здійснюється на його розсуду за умови усунення монопольного (домінуючого) положення цього суб'єкта господарювання на ринку.

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з дотриманням вимог  антимонопольно - конкурентного законодавства.

При створенні суб'єктів  господарювання повинні враховуватися вимоги антимонопольно - конкурентного законодавства, зокрема, положення про контроль за концентрацією суб'єктів господарювання, передбачені в розділі V Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р.

Органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний  контроль за концентрацією суб'єктів  господарювання з метою запобігання  монополізації товарних ринків, зловживання  монопольним (домінуючим) положенням, обмеження конкуренції.

Згідно ст. 22 Закону «Про захист економічної конкуренції» концентрацією признається:

1)  злиття суб'єктів  господарювання або приєднання  одного суб'єкта господарювання  до іншого;

2)  придбання безпосередньо  або через інших осіб контролю  одним або декількома суб'єктами  господарювання над одним або декількома суб'єктами господарювання або частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або  опосередкованого придбання, придбання  у власність іншим способом активів  у вигляді цілісного майнового  комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, отримання в управління, оренду, лізинг, концесію або придбання іншим способом права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, який ліквідовується;

б)  призначення або  обрання на посаду керівника, заступника керівника наглядової поради, правління, іншого наглядового або старанного органу суб'єкта господарювання особи, яка вже займає одну або дещо з перерахованих посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів наглядової поради, правління, інших наглядових або старанних органів двох або більш суб'єктів господарювання займають одні і ті ж особи;

в) створення суб'єкта господарювання двома і більш  суб'єктами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при цьому вказане  створення не приводить до координації  конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними і знов створеним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або  опосередковане придбання, придбання  у власність іншим способом  або отримання в управління  часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25 або 50 відсотків голосів в самому найвищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Ст. 24 Закону називає випадки, в яких необхідно отримання дозволу  на концентрацію суб'єктів господарювання.

В статті 58 Господарського кодексу України визначені загальні принципи державної реєстрації суб'єктів господарювання.

Відповідно до чинного  законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів господарської (підприємницької) діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання.

Державна реєстрація є загальною умовою здійснення господарської  діяльності будь-яким суб'єктом, незалежно  від його організаційно-правової форми  і виду здійснюваної діяльності.

Законодавством України  передбачена єдина система державної  реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності — всі суб'єкти підлягають державній реєстрації у відповідних органах в однаковому порядку (за окремими виключеннями).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться  у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній державній адміністрації по місцезнаходженню або за місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачене законом.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної  особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (угоди купівлі-продажу, міни, дарування, арендувння, лізингу, про спільну діяльність, засновницький договір і ін.).

Отже, місцезнаходження може визначатися не тільки місцезнаходженням (місцем проживання) одного із засновників, але і підтверджуватися різними  видами договорів, які опосередковують передачу засновнику приміщення в користування або у власність.

Громадяни, що мають намір  здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи - подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію, копію довідки про привласнення ідентифікаційного номера громадянина — платника податків і інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення платні за державну реєстрацію.

Реєстраційна картка суб'єкта господарювання заповнюється особисто заявником. Орган державної реєстрації надає заявнику у разі потреби безкоштовну допомогу в заповненні реєстраційної картки, перевіряє відповідність приведених в ній відомостей представленим документам.

Відповідальність за невідповідність  засновницьких документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені їм (ними) органи, які представляють документи для державної реєстрації суб'єкта господарювання.

За наявності всіх документів, вказаних в Господарському кодексі України, орган державної реєстрації зобов'язаний у термін не більше десяти днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збору, накопичення, обробки і оперативного надання інформації про суб'єктів підприємницької діяльності) і видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків і інших обов'язкових платежів.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання і копія  документа, підтверджуючого узяття його на облік в державному податковому  органі, є підставою для відкриття  рахунків в будь-яких банках України і інших держав по вибору суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків в порядку, встановлюваному Національним банком України.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання включаються  в єдиний державний реєстр, відкритий для загального ознайомлення.

Ухвалою Кабінету Міністрів України  від 18.11.99 р. № 2103 затверджено Положення  про Реєстр суб'єктів підприємницької  діяльності. Згідно п. 1 Положення Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності — це автоматизована система збору, накопичення і обробки даних про юридичних і фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності. Користувачами даних Реєстру є фізичні і юридичні особи, у тому числі іноземні. Користування даними Реєстру є платним. Тарифи на оплату послуг за користування даними Реєстру затверджує Ліцензійна палата за узгодженням з Міністерством фінансів України.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, внесення змін в них, підлягають публікації реєструючим органом в спеціальному додатку до газети «Урядовій кур'єр» або офіційному друкарському виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування по місцезнаходженню суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін у відомості державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.