Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання

— додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України  з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

— офіційного тлумачення Конституції та законів України. Специфіка актів, що приймаються  Конституційним Судом України, полягає, зокрема, у тому, що, не будучи органом, уповноваженим створювати норми права, він може змінювати або скасовувати їх, визнаючи відповідний правовий акт неконституційним повністю або в окремій його частині.

Крім того, специфіка  полягає у наявності у Конституційного  Суду України права офіційного тлумачення Конституції та законів України, а відтак — у загальній обов'язковості застосування відповідних тлумачень.

За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами, а також за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела підприємницького права щодо регулювання діяльності суб’єктів господарювання поділяються на:

1) загальні;

2) спеціальні.

Загальні нормативно-правові  акти встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання  тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, гл. 5 Цивільного кодексу України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності — положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов'язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення.

Водночас гл. 13 спеціального нормативного акта — Господарського кодексу України — встановлює положення щодо умов здійснення фізичною особою підприємницької діяльності.

У разі, якщо загальний  нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні застосовуватися  положення спеціального нормативного акта. Так, наприклад, ст. 58 Господарського кодексу України встановлює порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідні статті Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" також встановлюють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на суперечності між положеннями нормативних актів рівної юридичної сили в частині порядку проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спеціально присвяченого питанням державної реєстрації — Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців".

До джерел підприємницького права що регулюють діяльність суб’єктів господарювання належать не тільки нормативно-правові акти.

Підприємницькі відносини регулюються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб.

1.2 Поняття і загальна характеристика суб'єктів господарювання

Поняття і загальну характеристику суб'єктів господарювання дано в  статті 55 Господарського кодексу України, згідно з якою - 

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських  відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'язків), мають відособлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, окрім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні і інші підприємства, створені у відповідності з Господарському кодексом України, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;

2)  громадяни України,  іноземці і особи без громадянства, здійснюючі господарську діяльність  і зареєстровані відповідно до  закону як підприємці;

3) філіали, представництва, інші відособлені підрозділи  господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Перший вид суб'єктів  господарювання — це юридичні особи. Згідно статті 80 Цивільного кодексу  України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді. Юридична особа може бути створений шляхом об'єднання осіб і (або) майна.

Загальновизнано, що юридична особа має такі ознаки:

1)  організаційна єдність — юридична особа володіє внутрішньою структурою, яка одержує свій вираз і закріплення в його статуті;

2) майнова відособленість  — лише організація, що володіє  відособленим майном, є самостійним  і повноправним учасником правовідносин.  Для комерційних юридичних осіб ознака майнової відособленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу;

3) виступ в господарському  обороті від свого імені. Якщо  перші дві ознаки створюють  необхідні передумови для самостійної  участі юридичної особи в господарському обороті, то ця ознака означає, що юридичні особи можуть від свого імені придбавати майнові і немайнові права і нести обов'язки;

4) самостійна майнова  відповідальність. З огляду на  те, що юридична особа придбаває  від свого імені права і  обов'язки, вона повинна нести пов'язані з ними зобов'язання і відповідальність.

Другий вид суб'єктів  господарювання — фізичні особи, що здійснюють господарську діяльність без утворення юридичної особи, і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Третій вид суб'єктів господарювання — відособлені підрозділи і структурні одиниці господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності. В їх числі — філіали і представництва господарських організацій. Філіал — цей відособлений підрозділ юридичної особи, розташований зовні місця його знаходження і здійснюючий всі або частину його функцій. Представництво — цей відособлений підрозділ юридичної особи, розташований зовні місця його знаходження і здійснює захист і представництво інтересів юридичної особи.

Докладніше про суб'єктів  господарської діяльності мова піде в наступних розділах цієї роботи.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію  на основі права власності, права  господарського відання, права оперативного управління і прав оперативно - господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції в Господарському кодексі України і інших законах.

Правами, на підставі яких суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію, є: право  власності, право господарського відання, право оперативного управління і право оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульовані відповідно ст. ст. 134, 136, 137 і 138 Господарського кодексу України.

Суб'єкти господарювання — господарські організації, діючі на основі права власності, права господарського відання або оперативного управління, мають статус юридичної особи, який визначається цивільним законодавством і Господарським кодексом України.

По-перше, господарські організації  це юридичні особи. По-друге, господарські організації діють на основі права власності, права господарського відання або права оперативного управління. Статус юридичної особи суб'єктів господарювання — господарських організацій визначається цивільним законодавством і Господарським кодексом України. Загальні положення про юридичну особу, її поняття, види, організаційно-правові форми юридичних осіб, створення юридичної особи, його державна реєстрація, найменування, цивільна правоздатність і цивільна дієздатність, відповідальність і т.п. містяться на розділі 7 Цивільного кодексу України.

Суб'єкти господарювання — відособлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій  можуть діяти лише на основі права  оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

На відміну від господарських  організацій, відособлені підрозділи і структурні одиниці господарських  організацій не є юридичними особами. Вони наділяться майном юридичної особи  що їх створила і діють на підставі затверджених їм положень. Керівники філіалів і представництв призначаються юридичною особою — суб'єктом господарювання і діють на підставі виданої їм довіреності. Діють відособлені підрозділи і структурні одиниці суб'єктів господарювання тільки на основі права оперативно-господарського використання майна.

1.3 Класифікація  суб’єктів господарювання за  господарським законодавством України

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого  управління суб’єктів господарювання виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна  окремих громадян, з правом найму  робочої сили. До цього виду відносять  також індивідуальні та сімейні  підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи  або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці. Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць. Майно, що закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

Організація фінансів є  різною на державних і приватних  підприємствах, в той же час різноманітність  підприємств недержавної форми  власності теж має свої особливості  в процесі організації і функціонування фінансів.

Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності). На підприємстві із змішаною формою власності капітал може належати також підприємцям двох або декількох країн. Їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місце знаходження його штаб-квартири. Якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.

Існує також класифікація підприємств  за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю  однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом). Кооперативні підприємства (кооперативи) — це добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі.

Орендні підприємства — засновані  на договірних умовах щодо тимчасового  володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства являють  собою певні об’єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграцій (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за свої зобов’язання (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство ( товариство з повною відповідальністю), всі учасники якого  займаються спільною підприємницькою  діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім майном.  
Установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Якщо при виході учасника з повного  товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.