Предмет макроекономіки і методи макроаналізу. Кейнсіанство, як основа розвитку макроекономічної теорії

• кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати.

Головною причиною падіння виробництва кейнсіанці визнають недостатність сукупного попиту. На їх думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:

Перший — психологія споживачів: зі збільшенням доходу споживачів зменшується частка споживання і збільшується частка заощадження- «основний психологічний закон» Кейнса. Внаслідок дії цього закону споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва.

Другий — зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання повинен бути сукупний попит, який у кейнсіанській теорії дістав назву «ефективний попит». Це означає, що, збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень виробництва.

При цьому пріоритетна роль у регулюванні економіки відводиться фіскальній політиці(під час спаду виробництва грошово-кредитна політика є неефективною, бо інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової ставки). Для покриття бюджетного дефіциту, що виникає за умов використання державного бюджету для стимулювання сукупного попиту, кейнсіанці пропонують використовувати державні займи, податки і в певних межах грошову емісію.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. У класичній теорії доводиться, що в економіці рівень сукупних витрат У = С+I+G+Xn (AD) завжди відповідає АS за умов повної зайнятості. Тому AD завжди відповідає AS, якщо AD скорочується, то і AS зменшується, при АD = AS, У = У*.

Відповідно до класичної економічної теорії основним фактором, що визначає динаміку заощаджень і інвестицій, є ставка %, якщо вона зростає, то домашні господарства більше зберігають і менше споживають з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств згодом призводить до зниження ціни кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

 

Класики

Кейнсіанство

Сукупні витрати є стабільною величиною: зменшення витрат домашніх господарств компенсується ростом інвестицій фірм (роль регулятора виконує позичковий процент). Класики цілком покладаються на еластичність цін, з допомогою яких підтримується рівновага та функціонування економіки на рівні потенційних можливостей. Якщо скорочуються споживчі витрати, то скороченню ВВП можна запобігти, знижуючи рівень цін. Резервом для зниження рівня цін є зменшення заробітної плати. Класики вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку. Тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами

1. Сукупні витрати – змінне явище. Вони акцентують увагу на елементах сукупних витрат і досліджують їх фактории ВВП = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. 2. Кейнсіанці виходять з того, що ціни не еластичні і не спроможні регулювати економіку. 3. Економіка не спроможна власними силами переборювати порушення рівноваги, скорочення виробництва та безробіття, тому необхідне державне регулювання економіки. Головним об’єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який у кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Це означає, що держава, збільшуючи сукупний попит, може ефективно впливати на рівень виробництва. Кейнсіанці пропонують стимулювати сукупний попит: 1) за рахунок збільшення державних закупівель або зниження податків (фіскальна політика); 2) за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектору економіки (грошово–кредитна політика). Перевага надається фіскальній політиці.

 

 

 

 

 

 

 

23. Фіскальна  політика як як інструмент  макроекономічного регулювання. Види фіскальної політики

 

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) із метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

До фіскальної політики належать тільки такі маніпуляції державним бюджетом, що не змінюють кількості грошей в обігу.

До основних функцій фіскальної політики відносять:

1.вплив на стан господарської  кон’юнктури;

2.перерозподіл національного доходу;

3.нагромадження необхідних ресурсів  для фінансування соціальних  програм.

Існують два види фіскальної політики: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності).

Дискреційна фіскальна політика — це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту й уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію.

- стабілізація економіки;

- досягнення рівноваги в економіці;

- збільшення рівня зайнятості;

- зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:

- зміна ставок оподаткування;

- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

- трансферти, обсяги яких нейтральні  щодо розмірів доходів.

Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:

Стимулювальна експансійна фіскальною політикою – це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;

Стимулювальною обмежувальна фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;

Автоматична фіскальна політика — це така політика, яка, встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.

- прогресивна податкова система;

- трансфертні платежі;

- система участі в прибутку;

- допомоги по безробіттю в  період економічних спадів.

Регулювання фіскальної політики здійснюється відповідно до Податкового кодексу У, Бюджетного кодексу У, ЗУ «Про бюджет та бюджетну систему».

 

24. Принципи  побудови податкової політики, види  податків. Прогресивна і пропорційна  схема побудови податків.

Податки – 1) це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством. 2)це фінансові відносини між державою та платниками податків із метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

До функцій податків належать:

1. розподільна – перерозподіл вартості ВВП між державою і юридичними та фізичними особами;
2. фіскальна – централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби;
3. регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їх платників.

До принципів побудови податкової системи відносять: загальність, стабільність, обов’язковість та соціальну справедливість.

• За механізмом формування податки поділяються на дві основні групи:

прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів (прибутковий податок із громадян, земельний, майновий, на цінні папери, із спадщини і дарувань, на прибуток та капітал);

непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача (ПДВ, акцизи, мита, податок з обігу).

Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки.

• За ознакою співвідношення між ставкою податку і доходом виділяють такі види податків:

прогресивний – середня ставка підвищується із зростанням доходу;

регресивний – середня ставка знижується по мірі зростання доходу;

пропорційний – середня ставка залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

• За об'єктом:на доходи, на споживання, на майно
• За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

Загальнодержавні ( на прибуток, ПДФО, ПДВ, збір за першу реєстрацію транспортного засобу; збір за спеціальне використання води; акциз, екологічний, ФСП, мито, плата за землю, тощо)

 Місцеві (на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок;збір за місця для паркування транспортних засобів;туристичний збір;

• Залежно від напрямку використання: загальні ,цільові

Законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування називається податковою ставкою. Виділяють:

граничну податкову ставку – відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходів;

середню податкову ставку – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується;

нульову ставку – звільнення від оподаткування;

пільгову ставку – зменшення податкових ставок або звільнення від оподаткування окремих підприємств чи виробництв залежно від галузі діяльності, виробленої продукції, використаної робочої сили, розміщення.

Порядок стягнення, відрахування та нарахування податків назив. податковим механізмом. Складові податкового механізму:

1. Суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі.(резидент/нерезидент) .
2. Об'єкт оподаткування — обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг.
3. База оподаткування- джерело.
4. Масштаб оподаткування
5. Податкова ставка — розмір податку на одиницю оподаткування, встановлений в законодавчому порядку.
6. Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта господарювання.
7. Податковий період — період часу, за який відбувається сплата податку

При стягненні податків застосовують один із методів оподаткування: пропорційний метод оподаткування або прогресивний метод оподаткування.

Пропорційне оподаткування полягає в тому, що із збільшенням оподатковуваного доходу податкова ставка залишається незмінною. Наприклад, при стягненні податку на прибуток, незалежно від розміру прибутку, застосовується ставка 30%.

При прогресивному оподаткуванні податкова ставка збільшується    у     міру    зростання    доходів,     що     підлягають оподаткуванню. Прогресивний метод застосовуєтся при стягненні прибуткового податку з громадян.

Податки, що діють на території тієї чи іншої держави, складають її податкову систему.

Залежність між податковими ставками та обсягом податкових надходжень досліджував американський економіст Артур Лаффер. За його концепцією зростання податкової ставки від 0 до 100% викличе спочатку збільшення податкових надходжень до максимальної величини ПНm, а потім зменшення знову до нульового рівня. За кривою Лаффера надмірне збільшення податкових ставок (ПС > ПСо) призведе до стримування ділової активності в країні і до зниження обсягу податкових надходжень (ПН<ПНm).

ПН – обсяг податкових надходжень,

ПС – податкова ставка,

ПСо – оптимальна податкова ставка, що забезпечує максимальний обсяг податкових надходжень ПНm.

 

 

25. Державний  бюджет. Державна політика, бюджетний  дефіцит.

Державний бюджет - це головний фінансовий план видатків держави та джерел їхнього покриття за звітний період.

Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України", бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

Сума всіх бюджетів бюджетної системи називається зведеним бюджетом.

Державний бюджет завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходна частина формуються насамперед за рахунок:

• Податкових платежів (70%): ПДВ 37.5%, податок на прибуток 29.4%, доходи від зовнішньої ек. дільності 8.4%, ПДФО, акциз, плата за користування надрами, податок на землю, доходи від приватизації.
• Неподаткових платежів (30%): дотації, субсидії, субвенції, внутрішні трансферти, трансферти з позабюджетних фондів.

Витратна частина формується за рахунок:

1.Забезпечення загальних умов  діяльності (державне управління, оборона  та безпека, формування державних  резервів, ліквідація надзвичайних та аварійних ситуацій, проведення зовнішньо-економічної діяльності та ін.).

2. Фінансування соціально-культурного розвитку (освіта, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, засоби масової інформації, житлово-комунальне господарство та ін.).

3. Реалізація програм соціального захисту та соціального забезпечення населення (виплата пенсій і допомоги).

4. Фінансування економічної діяльності держави (фінансування та кредитування промисловості, енергетики, будівництва, АПК, транспорту, зв'язку, проведення фундаментальних досліджень та ін.).

5. Обслуговування державного боргу (внутрішнього і зовнішнього).

6. Фінансування державних цільових фондів.

Бюдже́тна полі́тика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умовмакроекономічної стабілізації.

Існує три концепції регулювання державного бюджету: