Предмет макроекономіки і методи макроаналізу. Кейнсіанство, як основа розвитку макроекономічної теорії

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва і насичення  ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного  бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної  політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації і  стимулювання розвитку середнього  й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної  системи розрахунків;

- скорочення бартерних операцій;

- регулювання валютного курсу;

- розвиток ринку цінних паперів;

- подавлення інфляційних очікувань  населення;

- проведення грошових реформ  конфіскаційного типу.

Дефляція – загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

Короткострокова антиінфляційна політика- спрямована на виконання поточних макроекономічних завдань:

Обмеження ліквідності грошей;

Скорочення грошвої маси;

Зменшення індексу цін;

Довгострокова спрямована на стабілізацію грошового ринку: вплив на %, грошову масу, норму резервування.

Використовується деструктивна (монетарна) економічна політика, яка супроводжується скороченням бюджетного дефіциту, обмеженням кредитної експансії, підвищенням податків, мінімізаціє пільг і трансфертних виплат, стимулюванням грошової емісії. Застосовується таргетування- регулювання темпів приросту грошової маси згідно з

 темпами зростання ВВП.

Проінфляційна політика застосовується, якщо інфляції уникнути неможливо, задля пристосування до наявного рівня цін. Використвоується адаптивна (кейнсіанська) політика (стимулювання ефективного попиту шляхом надання великих державних замовлень приватним фірмам, регулювання цін та доходів, що повязую зростання цін із зростанням ЗП, використання державних запозичень, тощо).

 

 

36. Рівень і якість життя населення. Макроекономічні підходи до оцінки  рівня та якості життя населення.

Рівень і якість життя населення є інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країни.

Рівень життя населення відображає міру задоволення матеріальних, соціальних та духовних потреб людей, яку забезпечує сукупність матеріальних  і соціальних умов (благ) життя.

До основних елементів, що визначають рівень життя належать:

  рівень і структура споживання  матеріальних благ (продуктів харчування, непродовольчих товарів);

  рівень споживання послуг  установ побутового обслуговування, охорони здоровя, освіти, культури;

  рівень забезпечення житлом.

Найвідомішим інтегральним показником, на основі якого здійснюються міжнародні порівняння людського розвитку є індекс людського розвитку (ІЛР), який ще називають індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Методика його розрахунку розроблена фахівцями Програми розвитку ООН.

Національна методика розрахунку ІЛР охоплює наступні показники:

-демографічний розвиток (коеф народжуваності, коеф смертності, сальдо міграції)

- розвиток ринку  праці (рівень зайнятості, рівень безробіття)

- матеріальний  добробут (середньомісячна ЗП, рівень бідності, рівень тінізації економіки, середній рівень видатків)

- умови проживання (щільність населення, рівень урбанізації, забезпеченість житлом, розвиток соціальної інфраструктури)

- стан охорони  здоровя ( індекс умовного життя, кількість лікарів на 10 000 населення)

- рівень освіти (середня тривалість навчання, чисельність населення з вищою освітою, рівень охоплення середньою освітою)

- соціальне  середовище (співвідношення розлучень та шлюбів, коеф злочинності, кількість самогубств)

- фінансування  людськаого розвитку (видатки бюджетів на охорону здоровя, освіту, соц захист)

- екологічна  ситуація (викиди сірки, азоту, у розрахунку на 1 мешканця, кількість важеих металів у стічних водах)

Оцінювання рівня життя населення в Україні та його державне регулювання здійснюється за допомогою таких показників соціальних гарантій населення, як :

1)Прожитко́вий  мі́німум  (мінімальний споживчий бюджет) 1218 гpн. — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

2) Спожи́вчий ко́шик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

3) Межа малозабезпеченості- це величина сукупного доходу на душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів та послуг на встановленому законодавством мінімальному рівні.

4) Мінімальна ЗП 1218 грн. - є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

5)Мінімальна/ середня пенсія 949гpн.

Я́кість життя́ — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим.

 

37. Доходи населення, джерела формування доходів, номінальні і реальні доходи населення

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо) (табл. 3.1).

Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. 

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Доходи населення від власності включають:

• проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України і Зовнішеконбанку;
• виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями;
• завчасну компенсацію за вкладами громадян;
• доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах в нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, це — прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

де: Др — доходи реальні;

Дн — доходи номінальні;

Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

 

 

38. Система соціального захисту, його структура, праврве забезпечення.

 Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам.

Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів.

Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо).

Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту :

• Соціальне забезпечення
• Соціальні гарантії держави населенню
• Соціальна допомога
• Соціальне страхування

Соціальне забезпечення - це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати права працездатних та непрацездатних у таких питаннях, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям та сім'ям з дітьми, на випадок безробіття та інвалідам. Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України.

Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадянам на одержання найважливіших соціальних благ та послуг. Вони надаються тим, хто працює або розпочинає трудове життя, і повинні забезпечувати умови для одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійного зростання працівників для підтримки їх конкурентності на ринку праці, захисту основних прав людини у сфері праці. Серед основних соціальних гарантій - право громадян на вибір місця праці і професійну діяльність, мінімальний розмір оплати праці та пенсії, разову допомогу при народженні кожної дитини, мінімальний розмір допомоги по безробіттю чи стипендії, освіту, охорону здоров'я і надання медичної допомоги.

Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат. Надається соціальна допомога і такій категорії населення, як інваліди та ветерани війни

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника. Соціальне страхування включає лише соціальні види ризику, його мета - страховий захист саме цих видів ризику, таких як втрата працездатності через хворобу, нещасний випадок, старість, втрата роботи тощо. Залежно від виду розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризику воно може бути добровільним або обов'язковим. Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики. Фінансові ресурси для соціального страхування формуються переважно за рахунок внесків громадян, що страхуються, та роботодавців.