Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2014 в 00:38, доклад
Виділяють декілька визначень предмету макроекономіки:
Макроекономіка вивчає сукупні величини загального рівня цін і безробіття, загального рівня зайнятості та їх вплив на національні об’єми виробництва, ВНП, ВВП, ЧНД, НД, І цін, сукупний попит и пропозицію, номінальний і реальний дохід;
Макроекономіка вивчає національну економіку в системі ринкових відносин, що за Кейнсом складається з: ринку товарів і послуг, ринку грошей, ринку праці, ринку капіталу;
Макроекономіка вивчає загальну рівновагу, причини і наслідки її порушення;
Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно третьої валюти.
Сучасний етап грошово-валютних відносин характеризується такими режимами регулювання валютних курсів:плаваючий, фіксований, змішаний.
Плаваючий валютний курс встановлюється вільно, виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах вільного грошового ринку. Режим плаваючого валютного курсу найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, виваженої макроекономічної політики держави.
Фіксований валютний курс передбачає встановлення твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними фінансовими органами. Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країнах кризових явищ, при нестабільній економіці, високих темпах інфляції тощо.
Змішаний валютний курс встановлюється на основі взаємодій сил вільного ринку з певним регулюванням курсу урядовими фінансовими органами. Тому змішаний валютний курс можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Його метою є запобігання надмірному підвищенню або зниженню валютного курсу, тобто встановлення так званого курсового "валютного коридору."
Зазвичай встановлюються валютні курси продавця - вищий і покупця - нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють валютні операції.
Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ПКС (purchasing power parity - РРР), для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.
Нехай Pd - внутрішня ціна (domestic price) даного товару, а Pf - його ціна за кордоном, в сусідній країні (foreign price). Ці ціни являють собою кількість валют, національної для даної країни та іноземної, які дають за одиницю товару всередині країни та закордоном. Відношення цін і буде тим курсом, за яким одну валюту стануть обмінювати на іншу заради купівлі даного товару.
49. Сучасні напрями монетарної політики. Політика дорогих і дешевіх грошей
Грошово-кредитне регулювання пов’язане з монетарною політикою держави.
Монетарна політика - система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей в економіці, тобто впливі на грошову масу.
Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, тому що, з одного боку, - сучасна грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого - пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулювання мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.
MV = PY
M – грошова маса;
V – швидкість обігу грошової одиниці;
P – рівень цін;
Y – обсяг річного суспільного (валового або чистого) продукту.
Регулювання грошової маси здійснюється центральним емісійним банком країни такими методами:
- операції на відкритому ринку; Операції на відкритому ринку грунтуються на тому, що держава, купуючи чи продаючи власні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує напругу грошово-кредитних потоків, які, у свою чергу, обслуговують зустрічний рух товарів і послуг. Для зростання грошової маси центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації і скарбничі векселі) в комерційних банків і населення, тим самим запускаючи в обіг додаткові гроші. Коли ж вимагається стримати ділову активність, держава через центральний банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу.
- встановлення облікової процентної ставки; За умов підвищення облікової ставки проценту обсяги кредитування комерційних банків центральним банком зменшуються, а кредит для функціонуючих капіталів (наданий комерційними банками) стає дорожчим. При зниженні облікової процентної ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дешевою. Таким чином, користуючись важелем процентної ставки обліку векселів, держава може активно впливати на загальну інвестиційну ситуацію в країні.
- зміна обов’язкових резервних вимог. Завдяки політиці контролю грошової маси, держава має змогу впливати на динаміку національного виробництва. Якщо виникає необхідність стримування сукупного попиту та інвестицій, центральний банк підвищує ставку обов’язкових резервів. Кредитні можливості комерційних банків звужуються, обсяги інвестицій стають меншими. Якщо ж потрібно подолати економічний спад і розширити інвестиції, держава через зменшення норми обов’язкового резервування розширює кредитні можливості комерційних банків.
Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового і кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Виділяють два основних варіанти монетарної (грошово-кредитної) політики: політика "дешевих грошей" і політика "дорогих грошей".
Політика "дешевих грошей" має на меті зробити кредит "дешевим" і легкодоступним. Політика "дорогих грошей"полягає в обмеженні пропозиції грошей, "подорожчанні" кредиту.
Коли центральний банк проводить політику "дешевих грошей", він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:
- купівля
державних облігацій в
- зниження резервної норми або зниження облікової ставки проценту. Але це не означає, що усі ці дії відбуваються одночасно. Як результат - зростання інвестицій, чистого експорту, національного доходу і зайнятості. Політика "дешевих грошей", як правило, проводиться для подолання економічного спаду за умов стагнації економіки.
Політика "дорогих грошей", тобто зменшення грошової пропозиції, досягається такими діями:
- продаж державних облігацій;
- зростання резервної норми або підвищення облікової процентної ставки.
Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, інвестицій, сукупного попиту і зайнятості. Цей напрям грошово-кредитної політики застосовується для подолання інфляції попиту в період економічного зростання.
Грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для заміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банківська система відреагує на них адекватно, тобто змінами у кредитуванні, особливо в період економічного спаду.
50. Функції НБУ. Грошові агрегати.
Згідно з чинним законодавством, за Національним банком України закріплено виконання значної кількості функцій (зокрема, Закон України "Про Національний банк України" визначає 19 функцій). Ключовими серед них е такі функції НБУ:
Розглянемо детальніше наведені функції НБУ.
Основним завданням НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк веде Книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.
Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). двір. Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей.
Виконання функції валютного органу означає, що НБУ є головним державним органом, який визначає валютну політику.
У сфері валютного регулювання НБУ:
— складає разом із Кабінетом Міністрів платіжний баланс країни;
— контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
— визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
— нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
— видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій;
— видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
— визначає способи встановлення і використання курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.
НБУ визначає структуру
валютного ринку України й організовує торгівлю валютними
цінностями на ньому відповідно до законодавства
України про валютне регулювання. НБУ
проводить дисконтну та девізну
На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківсько