Предмет макроекономіки і методи макроаналізу. Кейнсіанство, як основа розвитку макроекономічної теорії

• витрати на оплату послуг, що забезпечують фізичне відтворення робочої сили (відпочинок, платне медичне обслуговування);

• витрати на духовний розвиток і освіту для відтворення якості робочої сили (як доповнення до безкоштовного бюджетного фінансування);

• податки та збори;

• страхові внески;

• довгострокові вклади населення в цінні папери і банківські депозити;

• витрати на розвиток приватного підприємництва. Матеріальні цінності, які купує населення, називаються матеріальними благами. Структуру витрат на матеріальні блага, що споживає населення, утворює співвідношення витрат на окремі види товарів (продукти харчування, одяг тощо). У розвинених країнах сучасна структура споживання, яка визнана оптимальною, приблизно така: продукти харчування — 30 %, інші матеріальні блага — 70 %.

Фінанси підприємств - це сукупність економічних відносин, які пов'язані з рухом грошових коштів, а саме їх формуванням, розподілом і використанням у процесі господарської діяльності підприємств. 

Фінансові ресурси підприємств - це грошові надходження, які перебувають у розпорядженні підприємства і призначені для виконання зобов'язань перед всіма суб'єктами господарювання.

Формування фінансових ресурсів підприємства відбувається за рахунок:

 власних (прибуток, амортизаційні кошти, внески членів),

залучених на фінансовому ринку (кредити, інвестиції, продаж цінних паперів) і

залучених у процесі перерозподілу коштів (бюджетні асигнування, кошти від страхування, внутрішньо корпоративний розподіл).

Фінансовий механізм підприємства можна розглядати як систему управління фінансовими відносинами за допомогою фінансових важелів,  інструментів та методів.

Фінансові інструменти - будь-які контракти, з яких виникають фінансові активи для одного підприємства чи фінансові зобов'язання або інструмент для іншого (дебіторська і кредиторська заборгованість і похідні фінансові інструменти).

Фінансові важелі - це набір показників, через які керуюча система може впливати на виробничо-господарську діяльність підприємства.(податки, збори, страхування, пені,%)

Фінансові методи - це фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове планування, фінансове регулювання і фінансовий контроль.

Нормативно-правове забезпечення-постанови, укази, закони., Конституція У.

 

 

29.Економічна  сутність прямих і другорядних  податків, ставка оподаткування, база  оподаткування. Крива Лаффера.

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Під податком розуміється примусове вилучення державними податковими структурами коштів з фізичних й юридичних осіб, необхідне для здійснення державою своїх функцій.

За економічним змістом виділяють:

• Прямі податки — податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Історично є найбільш ранньою формою оподатковування.

Прямі податки поділяються на:

прямі реальні (майнові)- тісно пов’язані з оподатковуваним об’єктом, якими обкладаються продаж, покупка або володіння майном; (податок (плата) на землю)

прямі особові податки- пов’язані безпосередньо з платником. (податок на доходи фізичних осіб.)

• Непрямі податки не зв'язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки виступають у трьох видах:

1)Акциз — різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (цигарки, алкогольні напої, сіль, цукор, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерні вироби тощо), а також різні комунальні, транспортні, культурні та інші послуги, які мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення, авіа- і залізнодорожні квитки, демонстрація фільмів).

2)Митні збори — це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.

3)Фіскальні монопольні  податки

Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Основні види:

тверді — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування— ставки земельного податку.

пропорційні — застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази.— ставка податку з доходів фізичних осіб.

прогресивні — зростають зі зростанням податкової бази - ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

Податкова база — це кількісний вираз частини предмета податку визначеної в одиницях оподаткування, що залишилася після застосування податкових пільг, до якої застосовується податкова ставка. Є найдієвішим фіскальним елементом юридичної конструкції податку, за допомогою якого можна пристосувати дохідність податку до потреб держави.

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

За його концепцією зростання податкової ставки від 0 до 100% викличе спочатку збільшення податкових надходжень до максимальної величини ПНm, а потім зменшення знову до нульового рівня. За кривою Лаффера надмірне збільшення податкових ставок (ПС > ПСо) призведе до стримування ділової активності в країні і до зниження обсягу податкових надходжень (ПН<ПНm).

ПН – обсяг податкових надходжень,

ПС – податкова ставка,

ПСо – оптимальна податкова ставка, що забезпечує максимальний обсяг податкових надходжень ПНm.

 

 

30. Грошово-кредитна  політика, як інструмент макроекономічного регулювання

Монетарна політика (грошово-кредитна) політика - це комплекс заходів у грошово-кредитній сфері, спрямованих на забезпечення економіки стабільною національною грошовою одиницею (валютою), на контролювання (стимулювання) інфляції, стимулювання економічного зростання, забезпечення високо рівня зайнятості населення і вирівнювання платіжного балансу.

Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює і грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Цілі монетарної політики:економічне зростання,повна зайнятість ресурсів,стабільність цін,стабільність платіжного банку,регулювання грошової маси в обігу,регулювання відсоткових ставок,регулювання обмінного курсу.

Інструменти монетарної політики:

3. адміністративні:

• будова банківської системи,

• ліміти інвестування,
• прямі регулювання відсоткових ставок.

4. економічні:

• норма обов’язкового резервування,
• зміна облікової ставки,
• операції на фондовому ринку.

Обов’язкові резерви – частина депозитів, яку комерційний банк повинен зберігати на рахунках у центральному банку.Обов’язкові резерви виконують функцію страхування вкладів фізичних осіб, контролюючих та регулюючих функцій центрального банку та міжбанківських розрахунків. Чим більше норма обов’язків резервів тим менше депозитів використовується для активних операцій. Тобто збільшення норми резервування веде до скорочення грошової маси. Зменшення норми резервування через мультиплікатор впливає на розширення грошової маси.

Облікова ставка (ставка рефінансування) – це той відсоток, за яким центральний банк надає кредити комерційним банкам.При збільшенні облікової ставки, обсяги запозичень у центральному банку зменшується, відповідно зменшуються операції комерційних банків з надання кредитів і відбувається породження грошей. Пропозиція грошей в економіці знижується.Зменшення відсоткової ставки діє у зворотному напрямку.

Операції на відкритому ринку – це купівля-продаж центральним банком державних цінних паперів (частіше короткострокові державні облігації).Коли центральний банк купує цінні папери у комерційного банка, то збільшується величина резервів комерційного банку і починається процес розширення грошової маси.Якщо центральний банк продає цінні папери, то зменшуються резерви комерційних банків, а отже і пропозиція грошей.

Є кілька видів монетарної політики:

4. стимулююча та стримуюча:

Стимулююча монетарна політика (експансія) – спрямована на зростання сукупних витрат шляхом збільшення грошової маси і зниження ставки процента.

Стримуюча  монетарна політика (рестрикція) – спрямована на зменшення сукупних витрат шляхом зменшення грошової маси і підвищення ставки процента.

5. гнучка та жорстка:

Гнучка - спрямовується на регулювання грошової маси,  шляхом фіксації або підтримки процентних ставок на певному рівні. Підвищення попиту на гроші- зростання грошової пропозиції. І навпаки.

Жорстка: на регулювання відсоткової ставки, шляхом фіксації або підтримки стабільного обігу грошової маси в економіці. Зротсання попиту на гроші- зростання процентної ставки і навпаки.

Вибір варіанти монетарної політики залежить від причин зміни попиту на гроші.Якщо попит на гроші змінився в результаті інфляції використовують жорстку монетарну політику, якщо попит на гроші змінився внаслідок інвестиційного, споживчого або державного попиту – гнучку монетарну політику.ЦБ впливає на масу грошей в обігу через встановлення норми резервування, облікової ставки та через операції з державним цінними паперами.

6. Довгострокова та короткострокова

Довгострокова- метою є скорочення рівня інфляції.

Короткострокова- спрямована на досягнення поточних завдань: стабілізація валютного курсу, збільшення стійкості грошової одиниці, тошо.

 

31.Кредит, джерела  формування позичкового капіталу, види кредитів, функції в сучасній  економіці

Кредит- це рух позичкового капіталу, що здійснюється на умовах платності, строковості, поверненості.

Позичковий капітал - це капітал, що віддається власником у позичку і забезпечує надходження прибутку у вигляді процента.

Ф-ції позичкового капіталу:

перерозподільча - полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юр та фіз осіб передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих чи особистих потреб. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси;

емісійна (антиципаційна) - здійснення емісії грошей як платіжних засобів методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту), що регулює кількість грошей в обігу;

стимулювальна - ефективне використання позики з боку позичальника, щоб на зароблені кошти не тільки повернути кредит, але й одержати прибуток;

контрольна - здійснення взаємного контролю кредитора і позичальника за цільовим використанням кредиту і поверненням позички.

економія витрат обсягу

концентрація централізованих ресурсів

стимулювання попиту та розвитку підприємств

монетарна ф-ція

Рух позичкового капіталу визнач. показниками номінального та реального відсотка.

Розрізняють номінальну й реальну норму позичкового відсотка (r). Номінальною є та ставка відсотка, за якою видається позика.

( сума доходу на позику/ суму позики) * 100%

Реальною є відсоткова ставка, що враховує темп інфляції. 

Номінал% + р-нь інфляції= реальний%

Джерела формування позичкового капіталу:

1. Маржа- банківський прибуток: сукупні активи- сукупні пасиви= маржа
2. Кредити НБУ
3. Частина обігового капіталу підприємства
4. Доходи юридичних і фізичних осіб
5. Прибуток підприємств

Види кредитування за суб’єктами кредитування:

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.

Банківський кредит - це кредит, коли однією із сторін кредитної угоди є банк, надається в грошовій формі (крім лізингу) з чітко визначеними термінами повернення.

Внутрішньокорпоративний кредит- рух позичкового капіталу між підприємствами однієї галузі, надається в грошовій, товарній формі. Можливі взаємозаміни, кліринг.

Споживчий кредит — надається підприємством власне робітнику для оплати навчання, купівлі товарів тривалого користування; безоплатний; надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Іпотечний кредит- кредитування під заставу.

Державний кредит- залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної клади для використання їх на фінансування державних витрат.

Міждержавний кредит- рух позичкового капіталу на світовому ринку з метою проведення економічних реформ.

Види кредитів за терміном надання: