Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2014 в 00:38, доклад
Виділяють декілька визначень предмету макроекономіки:
Макроекономіка вивчає сукупні величини загального рівня цін і безробіття, загального рівня зайнятості та їх вплив на національні об’єми виробництва, ВНП, ВВП, ЧНД, НД, І цін, сукупний попит и пропозицію, номінальний і реальний дохід;
Макроекономіка вивчає національну економіку в системі ринкових відносин, що за Кейнсом складається з: ринку товарів і послуг, ринку грошей, ринку праці, ринку капіталу;
Макроекономіка вивчає загальну рівновагу, причини і наслідки її порушення;
Фактори інвестування
15. Споживання, зберігання. ССС,ГСС,ССЗ,ГСЗ.
Споживчі витрати населення – головна складова ВНП, що розраховується за витратами на покупку.. Сукупний прибуток після сплати податків розпадається на споживання й особисті заощадження, одночасно необхідно враховувати споживчі витрати і чинники, що впливають на заощадження. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більшу кількість матеріальних благ споживає населення. Кейнсіанці вважають, що розподіл прибутку на споживання і заощадження залежить від переваг споживача. Основний психологічний закон, що характеризує поведінку людей, припускає, що люди схильні збільшувати своє споживання із зростанням доходів не в тій мірі, у якій росте їхній прибуток. Бажання людей зберігати частину прибутку обумовлено: прагненням забезпечити резерв на випадок непередбачених обставин; прагненням забезпечити свою старість, бажанням забезпечити прибутки у формі відсотка; бажанням втішатися почуттям незалежності; бажанням залишити спадщину тощо.
Саме психологічний чинник відображається в середній схильності до споживання і середній схильності до заощадження.
Споживання – це кількість товарів і послуг, що придбані і спожиті протягом певного періоду часу.
Середня схильність до споживання (ССС) – це виражена у відсотках частина загального прибутку, що йде на споживання.
ССС = СВ / БД * 100%, де СВ – частина розпоряджуваного прибутку, використана на придбання товарів і послуг (Споживчі витрати); БД – загальна сума розпоряджуваного прибутку (Безподатковий дохід).
Гранична схильність до споживання (ГСС) виражається відношенням приросту споживання до приросту прибутку, що його і викликав.
ГСС = Δ СВ / Δ БД * 100%
Гранична схильність до споживання показує, яка частина додаткового прибутку іде на збільшення споживання.
Заощадження – це частина особистого розпоряджуваного прибутку, призначена для задоволення потреб у майбутньому.
Заощадження мають такі форми: накопичення готівки; внески в банки; придбання облігацій позик; сертифікати; акції; страхові поліси. Заощадження залежить від об'єктивного чинника – від розміру прибутку, а також від суб'єктивного чинника, яким є схильність людини до заощадження.
Середня схильність до заощадження (ССЗ) визначається як відношення заощадженої частини доходу до всього доходу.
ССЗ = З / БД * 100%, де З – частина розпоряджуваного прибутку, що направляється на заощадження.
Гранична схильність до заощадження виражається відношенням зміни в заощадженнях до зміни прибутків, що його викликала.
ГСЗ = Δ З / Δ БД * 100%
Якщо сукупний прибуток розпадається на споживання і заощадження, то сума приросту споживання і приросту заощадження завжди дорівнює приросту прибутку. У цих умовах сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження дорівнює одиниці: МРS + МРС = 1.
Чинники, що впливають на споживання і заощадження. Основним чинником, що впливає на рівні споживання і заощадження, є прибуток. По мірі зростання прибутку збільшується і споживання, і заощадження. При цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження – тенденцію до зростання.
Крім прибутку, впливають також і інші чинники:
1. Зростання податків – скорочує споживання і заощадження.
2. Підвищення цін – по-різному впливає на споживання і заощадження в залежності від груп населення.
3. Зростання відрахувань на
4. Ажіотажний попит – викликає різке зростання споживання.
5. Зростання пропозиції на ринку – сприяє скороченню заощаджень.
6. Нерухоме майно і фінансові
кошти, якими володіють домашні
господарства, – чим більше накопичене
багатство, тим більший розмір
споживання і менший розмір
заощаджень при будь-якому
7. Очікування населення – якщо вони пов'язані з майбутніми цінами, грошовими прибутками і наявністю товарів, то можуть зробити істотний вплив на поточні витрати і заощадження. Очікування підвищення цін і дефіциту товарів ведуть до підвищення поточних витрат і зниження заощаджень.
8. Споживча заборгованість –
викликає у домогосподарств
Функція споживання – це залежність споживання від розпоряджуваного прибутку в процесі його зміни.
По мірі зростання прибутку частка прибутку, направлена на споживання, зменшується, оскільки багаті люди схильні більше зберігати, ніж ті, хто бідний. Тому функція споживання буде мати вигляд:
СВ = СВ0 + ГСС * БД, де СВ0 – розмір автономного, незалежного від розпоряджуваного прибутку споживання.
Автономне споживання характеризує мінімальний рівень споживання, необхідний людям. У разі відсутності прибутку люди будуть брати в борг або скорочувати розмір майна.
Функція заощадження – це залежність заощаджень від розпоряджуваного прибутку в процесі його зміни. Має вигляд:
З = ГСЗ – Зо * БД, де Зо – автономне заощадження.
Кожна точка на бісектрисі Y = С показує рівність прибутків і витрат споживача. Якщо пряма споживання розташовується вище цієї бісектриси, то споживач живе в борг. Отже, домогосподарства будуть споживати понад свої поточні витрати шляхом зниження заощаджень або позичаючи кошти в борг. Точка, в якій відбувається перетинання бісектриси і прямої споживання, а пряма заощадження вісь абсцис, тобто заощадження дорівнюють нулю, називається пороговим прибутком. При цьому рівні домогосподарства споживають свої прибутки цілком. При всіх інших, більш високих прибутках споживачі будуть планувати заощадження частини свого прибутку.
СВ БД = СВ
СВ1
БД1 БД
Рисунок 4.9 – Прибутки і витрати споживача
Макроекономічна рівновага – це такий стан національної економіки, при якому використання обмежених ресурсів для створення товарів і послуг та їх розподіл між членами суспільства збалансовані.
Збалансованість передбачає наявність пропорційності між:
ВАРІАНТ 1
Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки.
Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. (Графік - кейнсіанський хрест)
Класична модель макрорівноваги: взаємодія ринків ресурсів, товарів,
грошей та інвестицій. Вона дозволяє з`ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання.
Класична модель ґрунтується на таких гіпотезах:
1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;
2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;
3) на ринках ресурсів
і товарів існує рівень цін,
який врівноважує попит і
як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.
ВАРІАНТ 2
ВВП = СВ+ВІ, в той час коли нам відомо, що сукупні витрати (СуВ) включають чотири компоненти: споживчі витрати (СВ), валові інвестиції (ВІ), державні закупки (ДЗ), чистий експорт (ЧЕ), тобто СуВ = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ = ВВП.
ВВП = СВ+ВІ, в той час коли нам відомо, що сукупні витрати (СуВ) включають чотири компоненти: споживчі витрати (СВ), валові інвестиції (ВІ), державні закупки (ДЗ), чистий експорт (ЧЕ), тобто СуВ = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ = ВВП.
1.Модель «витрати-випуск» є кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП.
Слід розрізняти фактичні і заплановані сукупні витрати. Економічна рівновага – це рівновага між запланованими СуВ і ВВП. Тому в моделі «витрати-випуск» під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ+ВІ, то для моделі «витрати-випуск» базовим є таке рівняння: СуВ = СВ+ВІ = ВВП. (1).
Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ+ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти:
Останні два варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов’язково перетворюються в адекватну величину сукупних витрат.
Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то виникають незаплановані зміни в товарних запасах.
Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані і незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносять витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але уявлення підприємства про СП (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси.
Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо СуВ перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу (1): СуВ ± ВІн = ВВП, (2) де ± ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси: (+) – збільшення, (-) – зменшення. СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф).
Із формули (2) випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні СуВ завжди = ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між СуВ і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.
При рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних). Економіка постійно тяжіє до рівноваги як до своєї природної форми. Це означає, що у випадку, коли СуВ перевищують ВВП і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня СуВ, якщо навпаки, СуВ менші від ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня СуВ.
Аналіз рівноважного ВВП можна здійснити і за допомогою графічної моделі «витрати-випуск», яка досить часто іменується як «кейнсіанський хрест» (див. рис. 1).
Рис. 1. Рівноважний ВВП в моделі «витрати-випуск».
По горизонталі – ВВП, по вертикалі – фактичні СуВ, бісектриса – фактичні і заплановані витрати збігаються. Перетин ліній фактичних і запланованих витрат у точці Т1 свідчить про тотожність між цими витратами (СуВ1=СуВ), і про те, що рівноважний ВВП дорівнює О1.
Але в дійсності фактичні СуВ, як правило, не збігаються із запланованими СуВ. Так, СуВ2 менше СуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції більше, ніж зможуть її реалізувати (О2 більше О1). У цьому випадку відбувається незапланований приріст інвестицій в товарні запаси, що викликає тенденцію до скорочення ВВП від О2 до О1. В протилежному випадку СуВ3 більше СуВ. Це означає, що підприємства виробили продукції менше, ніж це відповідає планам покупців (О3 менше О1). За цих умов відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси, що породжує тенденцію до збільшення ВВП від О3 до О1.